- •37. Правові презумпції, правові аксіоми, правові фікції.
- •38. Юридична концепція прав людини. Права людини і правовий статус особи.
- •39. Теорії поколінь прав людини. Індивідуальні та колективні права.
- •40. Правове виховання та його форми. Правова інформованість.
- •41. Поняття та основні вимоги законності. Правозаконність.
- •42. Поняття правопорядку. Співвідношення законності і правопорядку
- •43. Джерела права. Система джерел українського права.
- •44. Соціальний процес формування права і правотворчість (нормотворчість) в Україні.
- •45. Юридична практика: поняття та види. Роль судової практики в українському праві
- •46. Співвідношення права і держави. Верховенство права і правова держава. Етатистська держава.
- •47. Правовий статус та компетенція суб'єктів права.
37. Правові презумпції, правові аксіоми, правові фікції.
.У забезпеченні стабільності та спадкоємності права важливу роль, разом із принципами права, грають правові аксіоми.
Правові аксіоми– це вироблені юридичною наукою і практикою загальні положення, які через свою простоту, ясність і багатократне підтвердження практикою сприймаються як самоочевидні істини, що не вимагають доказів.
Презумпція (лат. praesumptio – припущенНя) – припущення про наявність або відсутність певних фактів, засноване на зв’язку між передбачуваними фактами і реальними фактами і підтверджене попереднім досвідом. В основі презумпції лежить повторюваність, типовість життєвих ситуацій. Раз щось систематично відбувається, то, ймовірно, що за аналогічних умов воно повториться.
Правова фікція (від лат. fictio – вигадка) – це прийом юридичної техніки, за допомогою якого особі, предмету або явищу в цілях захисту законних приватних, суспільних і державних інтересів свідомо приписується характеристика, якою особа, предмет або явище насправді не володіє.
За допомогою правової фікції конструюється неіснуюча або, точніше, умовна реальність. Вона служить засобом вдосконалення юридичного складу і застосовується, коли інші засоби досягнення певної мети вичерпані або мало ефективні. Правова фікція дозволяє істотно спростити структуру фактичного складу і тим самим сприяє економії в правовому регулюванні суспільних відносин.
38. Юридична концепція прав людини. Права людини і правовий статус особи.
Права людини - це охоронювана законом міра можливої поведінки, спрямована на задоволення інтересів людини. Виділяють види прав людини: особисті; політичні; економічні; духовні; культурні. Права людини пов'язані із здійсненням так званої «негативної свободи», де індивід діє автономно, а держава утримується від втручання в його відносини і покликане їх захистити від можливих порушень. Права людини - це природні, невід'ємні права, що належать індивіду в силу його народження, і держава не може ні представляти ці права, ні відчужувати їх. Правовий статус - складна, збірна категорія, що відображає весь комплекс зв'язків людини з суспільством, державою, колективом, оточуючими людьми. У структуру цього поняття входять такі елементи: а) правові норми, що встановлюють даний статус; б) правосуб'єктність; в) основні права та обов'язки; г) законні інтереси; д) громадянство; е) юридична відповідальність; ж) правові принципи; з) правовідносини загального (статусного) типу.
Правовий статус особистості - це правове становище людини, що відбиває його фактичний стан у взаємовідносинах з суспільством і державою. Класифікація правових статусів особистості в першу чергу проводиться по сфері дії і структурі правових систем. Розрізняють загальний (міжнародний), конституційний (базовий), галузевої, родової (спеціальний) та індивідуальний правові статуси особистості. Загальний (міжнародний) правовий статус особистості включає в себе крім внутрішньодержавних права, свободи, обов'язки і гарантії, вироблені міжнародним співтовариством і закріплені в міжнародно-правових документах. Захист його передбачена як внутрішнім законодавством, так і міжнародним правом. Конституційний (базовий) статус особистості об'єднує головні права, свободи, обов'язки та їх гарантії, закріплені в основному законі країни. Його характерною ознакою є стабільність, яка обумовлена ??особливостями самої людського життя і передбачає встановлення в суспільстві нормального правопорядку, передбачуваних і розумних змін, які забезпечують збереження генофонду країни, темпи виробництва матеріальних і духовних цінностей, вільний розвиток особистості. Як будь-яка основа, на якій утворюються нові якості, конституційний статус повинен володіти стійкістю, його існування має тривати доти, поки основні суспільні відносини не зміняться докорінно і своїй більшості.
Стабільність конституційного статусу особистості залежить від того, наскільки повно він відповідає фактичним суспільним відносинам, і від того, який порядок прийняття, скасування відповідних норм та внесення до них змін закріплений в законі. Галузевий статус особистості складається з правомочностей та інших компонентів, опосередкованих окремої або комплексною галуззю правової системи - цивільним, трудовим, адміністративним правом і ін Індивідуальний статус характеризує особливості становища конкретної людини в залежності від його віку, статі, професії, участі в управлінні державними справами і т.п.
