Оптимальні варіанти організації збереження легкового автотранспорту відносно поверхні землі стосовно до забудови 12-22 поверхів

Таблиця 13

Категорія житла	Групи щільності забудови
	А - дуже щільна, до 40 м2 / люд.	В - щільна, від 40 до 100 м2 / люд.
Елітне - 2,5-3 машини на квартиру	_1	_1
Комерційне - 2-2,5 машини на квартиру	_1	Підземні, переважно механізовані
Муніципальне - 1-1,5 машини на квартиру	Підземні	Підземні, частина гостьових наземні
_1 Варіант житлової забудови, при якому проблема зберігання автотранспорту не вирішується

7.4.2. Тимчасове зберігання на нежилих територіях

На території міст рекомендується передбачати такі види автостоянок:

- Короткочасного зберігання автомобілів;

- Вуличні (у вигляді парковок на проїзній частині, позначених розміткою);

- Позавуличні (у вигляді «кишень» і відступів від проїжджої частини);

- Приоб'єктні (у об'єктів або груп об'єктів);

- Інші (вантажні перехоплюючи).

На майданчиках при об’єктних автостоянок 3-4% місць слід обладнати для автомобілів інвалідів - блокувати по два або більше місць без об'ємних розділювачів, а лише з позначенням кордону проходу за допомогою розмітки.

Не допускається проектувати розміщення автостоянок в зоні зупинок міського пасажирського транспорту. Організацію заїздів на автостоянки слід передбачати не ближче 15 м від кінця або початку посадочної площадки.

При будівництві багатофункціональних будівель-комплексів в нижніх наземних або підземних ярусах цих об'єктів слід передбачати розміщення гаражів-стоянок, які повинні забезпечувати потребу в машино-місцях для паркування легкових автомобілів, що належать працюючим і відвідувачам комплексу, не входячи в протиріччя зі схемою організації паркування легкових автомобілів, розробленої для даної території.

8. Безбар'єрне середовище для маломобільних груп населення

У науково-проектних розробках слід передбачати організацію пішохідно-транспортного обслуговування населення з урахуванням можливостей осіб з фізичними обмеженнями (інваліди, особи похилого віку, пасажири з дітьми та ін.).

Актуальність проблеми створення безбар'єрного середовища життєдіяльності в містах для маломобільних груп населення (інваліди, особи похилого віку, тимчасово непрацездатні та ін.) обумовлена значним зростанням їхньої частки в загальній чисельності міського населення, а також неадекватним станом міського середовища фізичним можливостям осіб такої категорії. У більшості країн на кожні 10 осіб припадає один, що має фізичні, розумові або сенсорні дефекти.

Створення в містах безбар'єрного середовища життєдіяльності, комфортною для цієї групи населення, дозволить їм брати участь у житті суспільства, жити за нормами здорової людини.

При визначенні способів оптимізації умов пересування інвалідів на стадіях розробки проектної документації необхідно виходити з таких умов:

- Характеру обмеження фізичних можливостей (інваліди з ураженням опорно-рухового апарату, глухі, сліпі);

- Виду засобу пересування (за допомогою стійкої опори, вело, мотоколяски або в автомобілі, на громадському транспорті).

Зазначені умови вимагають враховувати при проектуванні такі фактори, як:

• планувальні особливості розміщення на плані міста окремих функціональних зон;

• структуру шляхів сполучення;

• розміщення установ культурно-побутового обслуговування та охорони здоров'я, відвідуваних інвалідами;

• кліматичні особливості;

• соціальні, як розмір міста, його економічний потенціал, рівень розвитку соціальної інфраструктури.

В умовах реконструкції окремих об'єктів або функціональних територій міста необхідно передбачити планувальну та технічну організацію всього процесу пішохідно-транспортного пересування людей, включаючи:

- Підходи до будівель і комплексів різного призначення, пунктів зупинок, станцій, вокзалів; пересування в комплексних об'єктах та інше;

- Користування транспортними засобами;

- Можливість здійснення пересадки з однієї лінії (метрополітен) на іншу або з одного виду транспорту на інший.

При проектуванні пішохідних шляхів до різних об'єктів міста слід створювати спеціальні ділянки для пересування інвалідів з урахуванням нормативної протяжності шляху для інваліда в кріслі-колясці до 300 м. Розробка таких пішохідних шляхів повинна забезпечувати проїзд по них інвалідних колясок і пересування сліпих. Ухили доріжок, влаштування майданчиків встановлюються у відповідності з діючими нормами.

Наземні пішохідні переходи через вулицю рекомендується робити регульованими. Світлофори повинні мати звуковий маяк і автодорожній знак «Сліпі пішоходи», рис. 9.

У транспортних пересуваннях по місту особи з обмеженими фізичними можливостями користуються різними транспортними засобами: індивідуальними автомобілями, спеціального призначення (мікроавтобуси та ін.) і суспільним транспортом (автобус, тролейбус, трамвай, вагони метрополітену, залізниць та ін.).

Рис. 9. Наземні пішохідні переходи для людей з вадами зору

1 - світлофор зі звуковим маяком; 2 - острівець безпеки; 3 - ділянки тротуару з рельєфним покриттям

Для зручності користування транспортними засобами необхідні їх конструктивні зміни. Розмір дверей, сходинка (або платформа), що спускається, підйомник на пункті зупинки і в автомобілі, суміщення рівнів підлоги вагона (а також іншого транспортного засобу) і посадочної платформи - ці та інші умови користування транспортом інвалідами, рис. 10.

Рис. 10. Схеми організації пересувань інвалідів на складних ділянках шляхів пересування

При користуванні кількома видами транспорту в поїздці по місту і в приміську зону особи з обмеженими фізичними можливостями роблять одну або більше пересадок. Для зручності пасажирів, особливо що відносяться до маломобільних груп населення, транспортно-пересадочні вузли повинні бути пристосовані для обслуговування цієї групи населення.

Загальними вимогами до інженерно-технічного облаштування елементів транспортно-пересадочного вузла є наступні:

- При підйомі-спуску, що перевищує 4 м, сходи повинні бути доповнені ескалаторами та підйомниками;

- Довжина пішохідного шляху не повинна перевищувати 50 м, в інших випадках (більше 50 м) споруджуються пластинчасті конвеєри (рухомі доріжки).

Для забезпечення пересування в пересадочному вузлі осіб з обмеженими фізичними можливостями слід передбачити спеціальні технічні пристрої: пандуси, перила, ребристу поверхню пішохідних шляхів та ін. На додаток до діючих споруд.

У великих містах поблизу суспільно-транспортних центрів, у загальноміському центрі створюються пішохідні зони. Вони мають різноманітні транспортні зв'язки (метрополітен, тролейбус, автобус, таксі) з іншими територіями міста. Пункти зупинок громадського транспорту повинні розміщуватися відповідно розмірам і конфігураціям пішохідної зони по її периметру таким чином, щоб забезпечувалася максимальна віддаленість, принаймні, одного з них на 300 м, що дорівнює нормованому пішохідному шляху для інваліда в кріслі-колясці. Зупинки всіх видів міського транспорту і стоянки таксі повинні забезпечувати можливість посадки-висадки пасажирів-інвалідів, які користуються кріслами-колясками. На зупинках повинна бути інформація про маршрути, виконана крупним шрифтом і в контрастному кольорі.

При підземному або напівпідземному розміщенні пішохідної зони, багатофункціональних центрів, вокзальних комплексів пересадочних вузлів в щільній міській забудові необхідно передбачити спорудження підйомників, ескалаторів, ліфтів для підйому і спуску інвалідів та маломобільних груп населення. Сходові марші повинні мати огороджувальні пристрої, перила і дублюватися пандусами. У межах пішохідних зон, крім пунктів зупинки громадського транспорту, як правило, передбачаються стоянки для індивідуального транспорту, де потрібно виділяти місця для власних транспортних засобів інвалідів. Мінімальна кількість таких місць має бути не менше 4% загального числа місць на автостоянці. Місця, виділені для стоянки автомобілів інвалідів, як правило, слід обладнувати навісами на випадок негоди, вони повинні мати спеціальне позначення. У пішохідних зонах належить передбачати спеціальні ділянки шляху з можливістю проїзду по них інвалідних колясок, пересування інвалідів з вадами зору.

Інформаційне забезпечення в умовах великих міст має важливе значення для пасажирів усіх видів сполучення (міське, приміське, далеке) включає групу населення з обмеженими фізичними можливостями (інваліди, особи похилого віку, пасажири з дітьми).

Інформаційне забезпечення вирішує кілька завдань:

- Забезпечує загальну орієнтацію в структурі міста, району, мікрорайону, кварталу;

- Подає відомості про місцезнаходження об'єктів, включаючи ті, які призначені або доступні для інвалідів;

- Попереджає про можливі небезпеки.

При цьому слід застосовувати єдину систему знаків, символів, маркування, а також великорозмірних рекламних розпізнавальних знаків - символів, що позначають однотипні установи чи підприємства або окремі зони з однаковими або подібними функціями. Для полегшення користування складними пересадочними вузлами при поїздках інвалідів використовуються вказівники, схеми, рекламні щити та ін., що встановлюються на видимі місця (головні пішохідні шляхи у вокзальних комплексах, пункти зупинок, операційні зали та ін.). Всі допустимі для інвалідів установи і місця загального користування повинні бути позначені спеціальними знаками або символами у вигляді піктограм встановленого міжнародного зразка.