3.5. Факультативи, спецкурси і спецсемінари як форми організування навчання

Упровадження у вищому навчальному закладі факультативів, спецкурсів та спецсемінарів сприяє активності студентів у навчальному процесі, стимулює їх до наукового дослідження, до тривалої самостійної роботи над вивченням певної проблеми. Ці форми організування навчання підвищують ефективність навчальної діяльності студентів шляхом індивідуалізації.

Факультатив (франц. facultatif — необов'язковий, від лат. facultas — можливість, здатність) — навчальний предмет, курс, який студенти вищого навчального закладу вивчають за бажанням з метою поглиблення й розширення наукових і прикладних знань.

Факультативні заняття сприяють розвитку творчості, здібностей, талантів студентів, оскільки вони обирають факультативи відповідно до своїх бажань, нахилів, інтересів.

Організація факультативного заняття передбачає широку варіативність залежно від конкретних педагогічних умов, змісту курсу, складу групи, особистості керівника. В. Кизенко наголошує на тому, що здійснення основних функцій факультативних курсів можливе лише за врахування певних принципів.

1. Принцип демократизму. Він передбачає гуманізацію освіти, спрямованість її на свободу і незалежність особистості, її право на вибір напряму своїх професійних пошуків. На факультативних заняттях студент має більше можливостей, почувається розкутим, усвідомлює себе як майбутнього фахівця, особистість, з якою рахуються і яку поважають. Цей принцип допускає вибір студентом факультативів, а також пропонування свого факультативу. Кількість студентів учений пропонує обмежити 3— 4-ма. Можна організувати міжфакультетські групи. Викладач повинен враховувати побажання студентів щодо часу проведення занять.

Демократизм також передбачає пояснення студентам особливостей навчання, умов праці, важливості самостійної діяльності, розкриття мети навчання, спільне планування діяльності, запровадження вільного відвідування занять (стан відвідування є показником популярності та ефективності факультативу), спільне коригування змісту факультативу, відмову від перевірки, контролю та оцінювання (його здійснюють лише за бажанням студентів для перевірки досягнень), відсутність одного для всіх домашнього завдання. На занятті має панувати атмосфера співтворчості, довіри:, вільного висловлення думок і припущень.

2. Принцип розширення сфери спілкування. Новий колектив і незвичні види діяльності розширюють можливості спілкування студентів, встановлюють новий статус кожного них (не визнані групою студенти можуть творчо себе проявити і стати авторитетами), коригують його самооцінку (кожен студент може висловлювати зауваження і поради іншим, аналізуючи роботу колег) під впливом різних зовнішніх оцінок. Викладач повинен враховувати наукові положення про засоби та психологічні механізми спілкування, використовувати різні форми спілкування, впливу на інтелектуальні та емоційно-вольові якості студентів. Спілкування повинне сприяти додатковому обміну освітніми відомостями, розширенню кругозору, збагаченню емоційно-чуттєвої сфери під час контакту з новими цікавими людьми.

Цей принцип також передбачає комплектування груп за інтересами, а не за складом академічної групи, різновікових та міжфакультетських груп, зміну їх складу протягом року, що досягається набором кількох короткотривалих курсів. Важливо розширити коло спілкування студентів завдяки прилученню до проведення факультативу педагогів зі шкіл, батьків, спеціалістів із підприємств, учених і митців, цікавих людей, представників влади, організаторів виробництва, студентів інших ВНЗ, країн.

3. Принцип інтенсивного стимулювання вияву особистісного фактора викладача та студентів. Усі учасники заняття виявляють свою вдачу, риси характеру, талант і здібності, бажання і прагнення, манери і звички, спосіб життя, вподобання, гумор, спостережливість, міміку, пластичність, енергійність, майстерність оратора і ритора, уміння співати, малювати, креслити схеми, ерудицію та інтелектуальні можливості. Тобто особистість виявляється повною мірою, студенти пізнають викладача і одногрупників не лише як колег, а і як товаришів та друзів. Панує атмосфера довіри, природності. Від особистості керівника залежать зміст, форми, методи роботи, самобутність педагогічного процесу, а також його варіативність, що сприяє всебічному розвитку студентів. Викладач виявляє свою особистість і може бути прикладом для наслідування серед студентів. Цікавим для них буде залучення до заняття науковців, зацікавлених у галузі, яку студіюють на факультативі: є можливість ґрунтовно розглянути тему, побачити і навчитись проводити науковий диспут.

На факультативах повинні переважати практичні заняття, де студенти можуть безпосередньо спостерігати за проведенням дослідів, робити відповідні висновки. З гуманітарних дисциплін доцільні семінари, на яких відбувається вільний обмін думками.

Склад факультативу формується із студентів однієї групи, паралельних груп, а з гуманітарних дисциплін — із студентів різних курсів та факультетів.

Найпоширеніші у вищих навчальних закладах чотири типи факультативних курсів: курси, які поглиблюють програмовий матеріал, який вивчають на аудиторних заняттях; позапрограмові факультативні курси; факультативи, зорієнтовані на практичне застосування знань; факультативи, що мають міжпредметний характер.

Для підвищення самостійності студентів у вищих навчальних закладах використовують кілька форм організування роботи факультативів (Н. Смич, О. Топузов):

1) містить вступний інструктаж викладача: як вивчати факультатив і користуватися посібником; передбачає цілком самостійне оволодіння студентом знаннями, визначеними факультативом; виконання усіх практичних робіт з наступним підсумковим контролем з боку викладача;

2) передбачає вступний інструктаж. Відрізняється від першого варіанта нижчим рівнем самостійності студентів. Самостійно вивчаючи матеріал факультативного курсу, студент за потреби консультується з викладачем, а практичні роботи виконує під його керівництвом; завершується підсумковим контролем, який здійснює викладач за допомогою тестів;

3) передбачає інструктаж та оглядову характеристику змісту певного розділу. Студент самостійно вивчає його, за необхідності консультується з викладачем. Вивчивши розділ, студент перевіряє себе за допомогою стандартизованого контролю. Контроль з боку викладача здійснюється у формі письмового заліку. Під час складання заліку студент отримує рекомендації щодо вивчення наступного розділу і т. д. Практичні роботи проводяться під керівництвом викладача. Після завершення вивчення курсу викладач здійснює заключний контроль, використовуючи тести;

4) викладач лаконічно викладає тему, а студент самостійно вивчає її, за потреби звертаючись по роз'яснення до викладача. Після вивчення кожної теми студент контролює себе за допомогою стандартизованих тестів; практичні заняття виконує під керівництвом викладача;

5) весь матеріал факультативу викладач разом зі студентом послідовно розглядають на заняттях. Студенти консультуються з викладачем. У процесі засвоєння змісту факультативного курсу викладач вдається до систематичного, тематичного і завершального контролю.

Вибір варіанта проведення факультативу залежить від рівня самостійності, творчості, здібностей студентів групи, а також матеріальної бази.

Важливою формою навчання у вищому навчальному закладі, до якої залучаються студенти старших курсів, є спецкурс.

Спецкурс — курс, який вивчають студенти на старших курсах з метою оволодіння вузькоспеціалізованими, новітніми знаннями з певної науки, формування актуальних для певної спеціалізації умінь і навичок.

Його керівник повинен бути висококваліфікованим фахівцем у певній галузі, мати достатню кількість наукових праць з проблем спецкурсу, який читає.

Важливою є роль вступної лекції до спецкурсу. У ній не лише розглядають питання мети і завдань, а й дають огляд літератури з основної проблематики спецкурсу, характеристику основних напрямів, шкіл, концепцій, визначають його наукове і навчальне значення.

Під час викладання матеріалу спецкурсу висвітлюють новітні досягнення і актуальні завдання певної науки. Детально і глибоко розкривають ті розділи і питання, які мають найбільший науковий інтерес і є актуальними або слабо висвітлені в науковій літературі, а також ті, які особливо складні для студентів. Спецкурс висвітлює не лише минуле, а й перспективи розвитку науки, вказує і характеризує її нерозв'язані проблеми. Важливим є зв'язок спецкурсу із загальним курсом, а також із суміжними дисциплінами.

На спецкурсі викладач, спираючись на власний досвід доробок у галузі, повинен охарактеризувати процес наукового дослідження, ввести студентів у свою творчу лабораторію, розкрити методику наукової роботи, проблеми ін-ормаційного пошуку, техніку наукового дослідження, саме на спецкурсі, як правило, студентам прищеплюється мак до наукової роботи, прагнення взяти активну участь науковій діяльності кафедри.

Керівник спецкурсу повинен враховувати попередню ^еоретичну і практичну підготовку студентів, оскільки спецкурси проводять переважно на старших курсах. Це полегшує завдання педагога, який може успішно спиратися на раніше засвоєні студентами знання при розгляді окремих проблем спецкурсу; у такий спосіб можна скоротити час на вивчення вже відомих легких питань і приділити більше уваги складним. Отже, науковий рівень спецкурсу повинен бути вищим, ніж загальна і професійна підготовка аудиторії. Високий рівень лекцій зі спецкурсу досягається не лише її теоретичним і методологічним аспектами, а й уважним підбором фактичного матеріалу, а також відповідною структурою, чітким визначенням місця спецкурсу серед інших дисциплін, у т. ч. інших спецкурсів, стилем лекції тощо.

Однією з найактивніших форм опанування спеціальності є спецсемінар.

Спецсемінар — курс, що вивчається студентами на старших курсах в межах вузької спеціалізації і передбачає оволодіння спеціальними засобами професійної діяльності в обраній для спеціалізації галузі науки або практики.

Беручи участь у роботі спецсемінару, в колективному обговоренні доповідей, студенти під керівництвом викладача розширюють і поглиблюють свої знання з певної наукової проблеми, вчаться робити наукові доповіді, виступати з рецензіями.

Спецсемінари проводять на старших курсах вищого навчального закладу. До їх ведення залучають відомих вчених, а також спеціалістів — працівників підприємств, наукових установ, інших організацій. Спецсемінар, яким керує вчений, авторитетний фахівець, набуває ознак наукової школи, розвиває у студентів мислення і творчі здібності.

На вступному занятті викладач, як правило, робить огляд змісту семінару і тем студентських наукових робіт. Розподіляючи теми доповідей, він акцентує на проблематиці спецсемінару, методиці та техніці роботи над науковим повідомленням.

Готуючись до доповіді, студенти повинні ознайомитися зі списком літератури з досліджуваної проблеми з метою з'ясування, якою мірою вона вивчена і висвітлена в науковій літературі, які джерела існують тощо.

Система обговорення доповіді на спецсемінарі може бути різною. Якщо з нею всі ознайомлені, то можна розпочинати зразу ж з обговорення її змісту. Більїпість керівників семінарів спершу заслуховує доповідь (цілком або її основний зміст), а потім пропонує студентам обговорювати її. За таких умов студенти вчаться сприймати матеріал на слух. Слід вибудовувати обговорення так, щоб виступили всі студенти із запитаннями або зауваженнями. Вони можуть не лише вказувати на переваги і недоліки доповіді, а й розвивати, розширювати її положення. Окрім того, доцільно призначати одного-двох рецензентів. Ефективною є практика письмових рецензій на доповідь і зачитування їх після виступу доповідачів. Це змушує рецензента серйозно підготувати рецензію.

Важливим завданням спецсемінару є вироблення у студентів вміння об'єктивно аналізувати доповіді і рецензії своїх товаришів, індивідуально і колективно обговорювати матеріал, дискутувати.

Усі охарактеризовані форми організування навчання у вищому навчальному закладі сприяють формуванню у студентів самостійності, вміння аналізувати, дискутувати, розвивають мислення і творчі здібності. їх ефективність залежить від рівня компетентності викладачів, рівня розвитку студентів, їх інтересів, потреб і мотивів навчання, а також від того, наскільки їх зміст відповідає потребам практики і досягненням сучасної науки.

Запитання. Завдання

1. Розкрийте зв'язок між словесними, наочними і практичними методами навчання.

2. Чим відрізняється використання методів навчання в середній і у вищій школі?

3. Простежте взаємозв'язок методів і прийомів навчання. Доведіть, що прийоми навчання забезпечують реалізацію методів навчання.

4. Розкрийте можливі зв'язки між методами навчання і технічними засобами навчання.

5. Охарактеризуйте основні види засобів навчання і зв'язок між ними.

6. Розкрийте потенційні можливості комп'ютера у підвищенні ефективності використання технічних засобів навчання.

7. У чому полягають переваги і недоліки лекції як організаційної форми навчання у вищій школі?

8. Покажіть зв'язок лекції з іншими формами організування навчання у вищій школі.

9. Розкрийте сутність семінарського заняття у професійній підготовці студентів.

10. Зробіть порівняльний аналіз різних видів семінарських занять, Розкривши їх ефективність у професійній підготовці студентів.

11. Чим відрізняється методика проведення семінарського заняття з різних навчальних дисциплін?

12. Розкрийте особливості демократичного й авторитарного стилів викладання у проведенні семінарських занять.

13. У чому відмінність між практичним і лабораторним заняттям у вищому навчальному закладі?

14. Дотримання яких умов забезпечує ефективне проведення лабораторних занять?

15. Розкрийте роль практичного заняття у вищій школі в підготовці висококваліфікованого спеціаліста.

16. Охарактеризуйте педагогічні умови, які забезпечують успішне проведення практичного заняття у вищому навчальному закладі.

17. Опишіть основні групи практичних занять за рівнем пізнавальної діяльності студентів.

18. Охарактеризуйте факультативне заняття як організаційну форму навчання у вищому навчальному закладі.

19. Розкрийте методику підготовки і проведення спецсемінару.

20. Чим відрізняється методика проведення факультативних занять, спецкурсів і спецсемінарів від семінарів на молодших курсах?