1.3 Модель оптимального спілкування педагога з дитиною.

Культура спілкування замість моледі

 Пам*ятай про чарівні слова «будь ласка», «прошу», «дякую», «пробачте», «дозвольте»; у вітанні та побажаннях – «доброго ранку», «на добраніч», «смачного» тощо.

 Не втручайся у розмову дорослих. При терміновій необхідності щось сказати вибачись: «Пробачте, будь ласка...» - та, почувши відповідь звернись із проханням.

 Під час розмови веди себе скромно, спокійно. Дивись у вічі співрозмовнику, не розмахуй руками, будь привітним та доброзичливим.

 Коли розмовляєш з товаришами, будь стриманим, не дозволяй собі підвищувати голос, вживати образливі слова.

 Ввічливо звертайся до батьків, старших. Сперечатися чи звертатися до них вимогливим, незадоволеним тоном невиховано.

 Умій мовчати, коли це необхідно.

 Не розмовляй голосно там, де дорослі читають, займаються своїми справами, а також у транспорті, на вулиці.

Правила культури поведінки

• Користуйся словами ввічливого звертання «доброго дня», «до побачення», «будь ласка», «вибачте», «дякую», «дозвольте звернутись (зайти)» та ін.

• Будь привітливим та ввічливим з усіма дорослими.

• Не перебивай дорослих і не втручайся у їхню розмову.

• На вулиці, вдома, у дошкільному закладі, в транспорті та інших громадських місцях говори спокійно, не голосно; поводься стримано; не вимагай до себе особливої уваги.

• Умій уважно вислухати старшого; стій спокійно, дивись в очі співрозмовнику.

• Умій вислухати товариша, не перебиваючи.

• З повагою постався до праці та відпочинку старших, не заважай дорослим, не шуми і не капризуй.

• Подай стільчик або звільни місце для дорослого, який зайшов у кімнату.

• Підніми і ввічливо подай дорослому або своєму товаришеві те, що ненароком упало.

• У міру своїх сил допомагай тим, хто тебе оточує: рідним, друзям.

• Ділись із однолітками іграшками, книгами та ін.

• Умій визнавати свою вину.

• Прагни виробити навички поступатися у суперечці, у грі, вмінні домовлятися.

Правила культури діяльності

• Не  сиди без діла.

• Ніколи не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні.

• Доводь розпочату справу до кінця.

• Виконуй роботу добросовісно.

• Дотримуйся порядку, чистоти у своєму ігровому куточку.

• Скрізь і всюди дотримуйся бережного ставлення до всіх речей.

• Будь наполегливим у досягненні мети.

Правила моральності

• Умій радіти успіхам товариша.

• Будь правдивим.

• Май мужність чесно признатися про свій вчинок.

• Не перекладай ніколи вину на іншого.

• Говори завжди лише правду.

• Дорожи довірою дорослих та товаришів.

• Не хвались.

• Дотримуй даного слова. Якщо щось пообіцяв, то обов*язково старайся виконати.

• Нікого не ображай ні словом, ні вчинком.

• Живи і чини так, щоб усім, хто тебе оточує: і дорослим, і дітям, - було з тобою приємно і радісно.

• Культура спілкування обов'язково передбачає культуру мови. А.М. Горький вважав турботу про чистоті мови важливим знаряддям боротьби за загальну культуру людини. Один з аспектів цього широкого питання - виховання культури мовного спілкування. Культура промови передбачає наявність у дошкільника достатнього запасу слів, уміння говорити лаконічно, зберігаючи спокійний тон.

Усі фактори, які сприяють розвитку спілкуванню дитини з дорослим, найкраще стимулюють її психічний розвиток, ізоляція від них навпаки -гальмує його. Нормальний розвиток спілкування дошкільника має виразний позитивний вплив на прискорення загального розвитку дітей.

Мотиви спілкування дитини зумовлені її основними потребами, передусім потребами у нових враженнях (пізнавальні), активній діяльності (ділові), визнанні і підтримці (особистісні). – віднесіть до питання 1.2.

Пізнавальні мотиви спілкування породжені потребою у нових враженнях, що спонукає її звертатися із запитаннями до дорослих. Ділові мотиви спілкування виникають у процесі задоволення потреби дитини в активній діяльності, внаслідок усвідомлення необхідності допомоги дорослих. Особистісні мотиви становлять суть спілкування дитини і дорослого. На відміну від пізнавальних і ділових, які відіграють службову роль і опосередковують досягнення дитиною віддалених, кінцевих мотивів, особистісні мотиви остаточно задовольняються у спілкуванні. Спілкування дитини з дорослими є одним з вирішальних чинників її розвитку. Вона не може жити і розвиватися поза практичним і мовним спілкуванням з дорослим. Перші її специфічно людські предметні дії виникають у спільних діях з дорослим. – це в наслідування. Все, що говориться про дитину – у питання 1.2. про наслідування, все, що говориться про вихователя - це модель, питання 1.3.

Упродовж перших 6-ти-7-ми років життя дитина опановує ситуативно-особистісне, ситуативно-ділове, позаситуативно-пізнавальне і позаситуативно-особистісне спілкування. Вищою формою комунікативної діяльності дошкільників називають позаситуативно-особистісним спілкуванням. Нею повноцінно здатні послуговуватися 6-7-річні діти, яких уже цікавить соціальний, а не предметний світ (світ людей, а не речей). Провідним для цієї форми комунікативної діяльності є особистісний мотив спілкування. Це зближує позаситуативно-особистісне спілкування з особистісний (ситуативним) спілкуванням у першому півріччі життя дитини.

Позаситуативно-особистісне спілкування формується на основі особистісних мотивів, що спонукають дітей до комунікації і загалом до ігрової, трудової, навчальної діяльності. Відбувається воно епізодами, які мають самостійне значення для дитини. За домінування особистісних мотивів спілкування центром будь-якої ситуації дошкільника є дорослий, якого дитина сприймає як джерело знань про соціальне життя, а також як об'єкт пізнання.- Вирізати або до 1.1.

1.1

Старших дошкільників цікавлять різноманітні деталі життя дорослого: де він живе; чи є у нього діти; чи водить він машину тощо. Відповіді дорослого на ці питання допомагають дитині створити його повноцінний образ. Водночас вона залюбки розповідає дорослому про себе, свою сім'ю, друзів. Тобто у позаситуативно-особистісному спілкуванні чітко виявляється зосередженість дитини на соціальному оточенні, на житті і переживаннях інших людей, на своєму житті і своїх переживаннях. Старші дошкільники не лише прагнуть заслужити похвалу і доброзичливе ставлення до себе дорослого, а й намагаються знайти з ним взаєморозуміння, співпереживання. Вони охоче вносять необхідні корективи у свою діяльність, оскільки їм важливо знати, що і як повинно відбуватися (що погано, а що добре). Тому багато скарг старших дошкільників на своїх товаришів спричинені бажанням перевірити себе, правильність засвоєння певних соціальних норм. Скаржачись, діти часто не бажають покарання товариша, а чекають, як розсудить їх дорослий. Це означає, що позаситуативно-особистісне спілкування підвищує сприйнятливість дітей до виховних впливів, сприяє засвоєнню норм поведінки.

1.1

У позаситуативно-особистісному спілкуванні діти з підвищеною увагою ставляться до слів і дій дорослого, а свої помилки бачать ніби його очима, а тому реагують на його зауваження без образ, відповідно коригуючи свою діяльність. Спрямованість на дорослого допомагає їм без особливих труднощів зрозуміти, що у навчанні дорослий є вчителем, а їм належить поводити себе, як учням. Усвідомлюючи це, діти стежать за діями дорослого, намагаються ретельно виконувати його вказівки. Сформованість у дошкільників позаситуативно-особистісного спілкування є свідченням їхньої комунікативної готовності до шкільного навчання.

1.1

Позитивно впливає позаситуативно-особистісне спілкування і на розвиток дитячої гри, особливо рольової. За таких умов дитину більше цікавлять стосунки між людьми у різних сферах життя, ніж відтворення предметних дій, якими займаються дорослі. У спілкуванні з ними дитина черпає матеріал для своїх ігор: стежачи за їхньою поведінкою, намагається відтворити її у процесі виконання різних ролей.

Найближчим соціальним середовищем людини, колом її безпосереднього спілкування виступає суспільна група, до якої вона належить. Для дитини дошкільного віку до кола її спілкування входять батьки і вихователь.

1.1.

Ставлення дітей до особистості педагога часто дзеркально відображає ставлення педагога до них. Тому для забезпечення ефективного педагогічного спілкування вихователю потрібно знати, чого чекають від спілкування з ним вихованці, враховувати їхню потребу у спілкуванні з дорослими, розвивати її. Педагогічно правильне спілкування з дітьми у "зоні найближчого розвитку" суттєво сприяє реалізації їхніх потенційних можливостей, готує до нових складніших видів діяльності. Форма і зміст його обумовлюються завданнями, які педагог намагається розв'язати у роботі з дошкільниками. Ефективність педагогічного спілкування залежить від уміння вихователя враховувати вікові та індивідуальні особливості дітей: з найменшими він частіше виявляє особливу теплоту, використовує ласкаві форми звертання, до яких вони звикли у сім'ї; зі старшими йому потрібні не лише чуйність і зацікавленість, а й уміння пожартувати, а за необхідності - вдатися до категоричності. Позначаються на спілкуванні педагога інтереси, нахили, стать дітей, особливості їхнього сімейного мікросередовища.

Це в Розділ ІІ.

У процесі взаємодії з дітьми педагог використовує:

а) прямий педагогічний вплив, який безпосередньо звернений на вихованців, стосується їхньої поведінки, взаємин: пояснення, вказівки, заохочення, покарання тощо;

б) непрямий педагогічний вплив, який здійснюється через інших осіб, відповідну організацію спільної діяльності. Педагог не створює жодних перешкод, не дає вказівок, але так змінює умови, що діти особисто вибирають бажану для них форму діяльності.

Правильно організоване педагогічне спілкування створює найсприятливіші умови для розвитку творчої активності дошкільників. Щодо цього особливим потенціалом наділене особистісно-ділове спілкування, яке задовольняє потреби у співробітництві, співпереживанні, взаєморозумінні, сприяє створенню атмосфери співтворчості. Його ефективність підвищується раціональним вибором стилю педагогічного спілкування (найширші можливості для педагога і дитини створює демократичний стиль).

Заохочувальне ставлення педагога до дитини передбачає увагу і піклування, активне використання у спілкуванні позитивних оцінок і вимог, які підбадьорюють. За таких умов дітям стають зрозумілі почуття, які переживає вихователь, у них виникають переживання, співзвучні його переживанням, і відповідні ініціативні дії. Дошкільники особливо чутливі до позитивних оцінок, нерідко спонукають дорослих виявляти до себе позитивне емоційне ставлення, переживають яскраво виражене задоволення від похвали. Емоційно виразний прояв вихователем свого ставлення до негативного вчинку дитини спонукає її до переживання почуття вини, уникнення надалі таких дій.

Ставлення до вихователя дошкільники мотивують по-різному.Старші дошкільники, як правило,часто беруть за основу особисте ставлення вихователя до них, а також його знання і вміння , моральні якості , вияви довіри до них, підтримання їхньої самостійності.Здебільшого діти дають позитивну характеристику педагогу та його моральним якостям. Однак вони ще рідко оцінюють його з огляду на увагу до всіх дітей.

Ставлення дошкільників до педагога залежить від їхнього віку, особливостей особистісного розвитку, місця серед однолітків тощо.

Так ,формально-вимогливе ставлення вихователя  полягає в опорі на механізми управління і керівництва. При цьому нерідко переважають негативні оцінки, осудливі висловлювання, емоційна безбарвність спілкування. Вихователь пригнічує ініціативність, бажання дітей, які негативно реагують не лише на нього, а й на дошкільний заклад загалом. Тому ефективність зусиль вихователя дуже низька.

Непослідовний тип ставлення вихователя до дітей супроводжується неврівноваженими емоційними проявами, нестабільними вимогами, відсутністю контролю за виконанням побажань, вказівок. Поведінку дітей такий вихователь оцінює ситуативно, залежно від свого настрою, зважаючи не на вчинок, а на власні симпатії та антипатії. Діти намагаються заслужити прихильність вихователя, але без належного його заохочення це прагнення згасає. Адже в одних ситуаціях він помічає і оцінює старання малюків, а в інших - ігнорує. Із часом це знижує значущість оцінок вихователя для дітей, вони починають уникати прямих контактів із ним, не виявляють ініціативи й активності у спілкуванні.

Для переживання дитиною того, як її оцінює дорослий, потрібно, щоб вона відчувала себе об'єктом його уваги і поваги. Без зацікавленого емоційного ставлення вихователя до дітей неможливі відповідні емоційні переживання, адекватне сприймання педагогічного впливу.Внаслідок цоього, у старших дошкільників можуть виникнути елементи критичного ставлення до вихователя і його діяльності.

Щоб уникнути або запобігти цьому,визначні педагоги створили виховні впливи та програми, орієнтовані на розвиток спілкування та взаєморозуміння вихователя та дитини,які здатні активізувати комунікативну активність до дорослого.

С. В. Корницька пропонує три програми взаємодії дорослого з дитиною, відповідно до їхнього віку. Прийняття дитиною програми виявляється у мінімумі відволікань та проявів небажання контактувати з вихователем, а також у найбільш активній комунікативній взаємодії дитини .

I програма: ласка дорослого, що виражає його доброзичливу увагу до дитини, посмішка, дотик і поглажування, гойдання. Дорослий бере дитину на руки, на коліна, супроводжує дії ласкавими ніжними словами, що містять схвалення дитини. Цією програмою найбільш задоволені немовлята.

II програма: спілкування, опосередковане іграшкою або набором іграшок. Спільна дія дорослого і дитини щодо іграшок із забезпеченням ініціативності малюка. Для дітей раннього віку.

III програма: вербальне спілкування. Дорослий розмовляє з дитиною, декламує вірші, проговорює прозові тексти, уважно дивлячись на дитину. Бесіди на різноманітні теми із підтримкою і заохоченням ініціативи дітей. Для дітей дошкільного віку (3-6 р.), забезпечує найкращий емоційний настрій та найвищу активність дітей у взаємодії.

Якщо дитина погано сприймає відповідну її вікові програму, то її комунікативна потреба знаходиться за межами вікових показників спілкування.

Отже,оптимальне педагогічне спілкування є запорукою максимального використання особистісного потенціалу, професійних умінь, навичок, здібностей вихователя. Педагог повинен контролювати хід індивідуального розвитку спілкування кожного дошкільника, встановлюючи при цьому моменти випередження чи відставання розвитку комунікативних потреб дитини і підбирати до цього програму спілкування. Саме після того,як вихователь дошкільного закладу зможе правильно розположити до себе увагу дітей,він зможе набути готовність до шкільного навчання старших дошкільників, важливим свідченням якого стануть їх вміння сприймати дорослого у ролі вчителя і зайняти відносно цього позицію учня.

З інтернет сайту

Культура спілкування припускає уміння не тільки діяти потрібним чином, але і утримуватися від недоречних в даній обстановці дій, слів, жестикуляції. Дитину треба навчити помічати стан інших людей. Вже з перших років життя дитина має розуміти, коли можна побігати, а коли треба гальмувати бажання, тому що в певний момент, у певній обстановці така поведінка стає неприпустимим, т.е надходити, керуючись почуттям поваги до оточуючих. Саме повага до оточуючих у поєднанні з простотою, природністю в манері говорити і проявляти свої почуття характеризують таку важливу якість дитини, як товариськість.

Культура спілкування обов'язково передбачає культуру мови. А.М. Горький вважав турботу про чистоті мови важливим знаряддям боротьби за загальну культуру людини. Один з аспектів цього широкого питання - виховання культури мовного спілкування. Культура промови передбачає наявність у дошкільника достатнього запасу слів, уміння говорити лаконічно, зберігаючи спокійний тон.

Вже в молодшому, а особливо в середньому дошкільному віці, коли дитина освоює граматичний лад мови, вчиться правильно будувати прості фрази, його привчають називати дорослих по імені та по батькові, на В«ВиВ», коригують вимову, вчать дітей говорити в нормальному темпі, без скоромовки або розтягування слів. Не менш важливо в цей Водночас навчити дитину уважно слухати співрозмовника. Спокійно стояти під час розмови, дивитися в обличчя мовця.

При організовуваних педагогом виховно-освітніх заходів поведінку, питання і відповіді дітей в значній мірі регламентовані завданнями, змістом матеріалу і формами організації дітей. Зрозуміло, що культура спілкування їх в таких процесах формується швидше і легше .. але не менш важливо виховувати культуру спілкування в повсякденному житті. У різних видах їх самостійної діяльності. З іншого боку, оволодіння культурою мовлення сприяє активному спілкуванню дітей у спільних іграх, в значній мірі запобігає конфлікти. (39.стр.6.)

Сутність і значення мовного етикету в спілкуванні.

Всі ми постійно перебуваємо в ситуаціях спілкування - вдома, на роботі, на вулиці, в транспорті; із близькими людьми і зовсім незнайомими. Як зауважив свого часу середньовічний філософ Марк Аврелій, В«якщо б ти хотів цього, ти не можеш відокремити твоє життя від людства. Ти живеш в ньому, їм і для нього. Ми всі сотворені для взаємодії, як ноги, руки, очі В». І, звичайно ж, величезна кількість контактів, в які щодня вступає людина, вимагає від нього виконання цілого ряду умов і правил, що дозволяють йому спілкуватися, зберігаючи особисту гідність і дистанцію по відношенню до інших людей. Етикет - це особлива мова спілкування, що дає можливість, підтримуючи суверенітет кожної особистості, досягати взаєморозуміння та взаємоповаги, а в кінцевому підсумку формувати ту ауру людської культури, в якої тільки і може нормально існувати і розвиватися особистість.

Всякий раз, коли ми звертаємося до питань культури спілкування, мимоволі виникає питання: етикет і культура спілкування - це одне і те ж чи ні, як вони пов'язані між собою? Відповідаючи на нього можна сказати, що етикет - це ядро, центр культури спілкування, він організовує та регламентує спілкування за своїми законами і правилами.

Саме поняття В«культура спілкування В»значно більш ємне поняття, ніжВ« етикет В». Етикет являє собою зразок, ідеал комунікативної поведінки, а культура спілкування - його реальність з усіма позитивними і негативними проявами. Тому, строго кажучи, некультурного спілкування не, і не може бути. Є лише антіетікетное і етикетні спілкування.

Практично вся наша життя - це зустрічі і спілкування з багатьма людьми. І від того, як протікають ці зустрічі, залежить і настрій, і ставлення з людьми, і результати нашої роботи. (26, стр.408).

Природно, що етикет і мова пов'язана тісно. "Манера мовлення, стиль, дозвіл чи заборона говорити одне й не говорити інше, вибір мовних засобів як демонстрація своєї приналежності до середовища - все це помітно в наших повсякденних мовних проявах ". (48, стр. 56).

Отже, мовний етикет: чи є точне визначення мовного етикету? Л.А. Введенська у своїй книжці В«Російська мова і культура мовиВ» дає таке визначення мовного етикету: "Під мовним етикетом розуміються розроблені правила мовної поведінки, система мовних формул спілкування ". (29, стр. 165).

Н.І. Формановская дає таке визначення: "Під мовним етикетом розуміються регулюючі правила мовної поведінки, система національного мовної поведінки, система національно специфічних стереотипних, стійких формул спілкування, прийнятих і запропонованих суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання та переривання контакту в обраній тональності ". Ступінь володіння мовним етикетом визначає ступінь професійної придатності людини. Це, перш все, відноситься до державних службовців, політикам, педагогам, юристам, журналістам і пр. Володіння мовним етикетом сприяє набуттю авторитету, породжує довіру і повагу. (48, 239).

Дотримання мовного етикету людьми так званих лінгвоінтенсівних професій має, крім того, виховне значення, спр...

ияє підвищенню як мовної, так і загальної культури суспільства. Слідування правилам мовного етикету членами колективу того або іншої установи, підприємства створює благопристойну враження, підтримуючи позитивну репутацію всієї організації.

Які ж чинники визначають формування мовного етикету і його використання?

Л.А. Введенська так визначає ці фактори:

- Мовний етикет будується з урахуванням особливостей партнерів, що вступають у ділові відносини, провідних ділову розмову: соціального статусу суб'єкта і адресата спілкування, їх місця в службовій ієрархії, їх професії, національності, віросповідання, віку, статі, характеру.

- Мовний етикет визначається ситуацією, в якій відбувається спілкування. Це можуть бути презентація, конференція, симпозіум, нараду, консультація, ювілей або інший свято.

Основу мовного етикету складають мовні формули, характер яких залежить від особливостей спілкування. Будь-який акт спілкування має початок, основну частину і заключну частину. У зв'язку з цим формули мовного етикету поділяються на 3 основні групи:

1 мовні формули для початку спілкування,

2. мовні формули, застосовувані в процесі спілкування,

3. мовні формули для закінчення спілкування. (29, стр. 92).

Крім того, мовної етикет має національну специфіку. Кожен народ створив свою систему правил мовної поведінки. Наприклад, особливістю російської мови є наявність у ньому двох займенників - "ти" і "ви", які можуть сприйматися як форми другого однини. Вибір тієї чи іншої форми залежить від соціального становища співрозмовників, характеру їх відносин, офіційної/неофіційною обстановки. Звертатися на "ти" не прийнято з незнайомими людьми; в офіційній обстановці; зі старшими за віком, чину іноді посаді. У той же час на "ви" не варто звертатися до друзів і родичам, однокласникам чи колегам по роботі.

<p> Отже, облік факторів, які формують і визначають мовленнєвий етикет, знання та дотримання норм мовленнєвого етикету, створює сприятливий клімат для взаємин, сприяє ефективності, результативності ділових відносин.

Правила норми мовного етикету на початку спілкування: звертання, привітання:

Привітання: Якщо адресат незнайомий суб'єкту промови, то спілкування починається зі знайомства. При цьому може відбуватися безпосередньо і опосередковано. За правилами гарного тону не прийнято вступати в розмову з незнайомою людиною і самому представлятися. Однак бувають випадки, коли це зробити необхідно. Етикет наказує наступні формули:

- Дозвольте з Вами познайомитися.

- Я хотів би з вами познайомитися. Давайте познайомимося.

При відвідуванні установи, офісу, контори, коли має бути розмова з чиновником і необхідно йому представитися, використовуються формули:

Дозвольте (дозвольте) представитися.

Моє прізвище Колесников.

Анастасія Ігорівна.

Офіційні та неофіційні зустрічі знайомих, а іноді і незнайомих людей починаються з вітання. У російській мові основне вітання - здрастуйте. Воно входить до старослов'янському дієслову процвітати, що означає "бути здоровим", тобто здоровим. Поряд з цією формою поширене вітання, яке вказує на час зустрічі: Доброго ранку, Добридень, Добривечір. Крім загальновживаних вітань існують вітання, які підкреслюють радість від зустрічі, шанобливе ставлення, бажання спілкування: Дуже радий Вас бачити!; Ласкаво просимо!; Моє шанування!

Показовий приклад, який дає можливість поспостерігати входження, проникнення в чуже середовище з допомогою виконання прийнятих в тому середовищі етикетних правил мови і прийнятих форм вітання: В«Я почекав осторонь - поки він звільниться, поки що від'їжджають сховаються в вагоні, а проводжаючі рассредоточатся уздовж складу по вікнах купе. І тут він вийшов з тамбура, засапавшись, СУЯ чайові в кишеню. Такий собі рудуватий паруб'яга, такий собі хитрий кіт з бігаючими очима. Я мало не допустив помилка - ледь не звернувся до нього на В«виВ», та ще трохи не вибачився за неспокій.

Привіт, Утюг, як справи? - Сказав я йому наскільки можливо безцеремонно.

Справи, як у Польщі: у кого віз, той і пан, - жваво відповів він, наче ми з ним сто років були знайомі В»(Ч. Айтматов, Плаха).

Ну, а вжив би герой звичне для себе (властиве власним соціальними ознаками) В«виВ» до малознайомій - В«вибачте за турботуВ» - і залишився б чужаком.

сільських жителів властиво вітатися навіть з незнайомими, посилаючи їм знак доброзичливості. В«Це не означає, що ми знайомі. Ми просто знаємо один одного в обличчя. Але якщо б навіть вона мене і жодного разу не бачила, все одно б привіталася. Ввічливе В«ЗдрастуйтеВ» для чужаків. І кілька сторінок потому: В«Баба з відрами, зустрілася на шляху, каже мені В«добриденьВ» не тому, що визнає мене своїм. Зі своїм б вона перекинулася не одним словом, для В«свогоВ» у неї б знайшовся питання: В«Куди, гулена, лижі відточує?В». Або жарт: В«Форсіст ти, хлопець, штанці, дивлюся, боляче ошатні В». Або ж якась нехитра прохання: В«Скажи Дусьці, нехай пилку принесеВ». У Красноглінке всі сусіди, всі близькі, життя настільки тісно переплетене, що при зустрічі завжди знайдеться сказати щось таке, яке не вкладається в одне слово. Навіть мовчання означає набагато більше чергового В«здрастуйтеВ»; зустрів да промовчав - неспроста, значить, сердитий, знати не хоче, образу показує. А В«здрастуйтеВ» це-помічаємо тебе, людина, немає побачивши тебе ні радості, ні горя, йди собі повз. В«ЗдрастуйтеВ» тут вітання для чужих В»(В. Тендряков,В« Апостольська відрядження В»). Але навіть і це: В«помічаємо тебе, людинаВ» - знак доброзичливості. Хоча В. Солоухін не згоден з тим, що в цьому здрастуйте В«незнайомогоВ» - ні радості, ні горя. Ось уривок з його вірша, який так і називається В«ЗдрастуйтеВ»:

- Здрастуйте! - Вклонившись, ми один одному сказали.

- Здрастуйте! - Що особливого тим ми один одному сказали? Просто В«здрастуйтеВ», більше адже ми нічого не сказали, Чому ж на краплину сонця додалося у світі? Чому ж на крапельку щастя додалося у світі? Чому ж на краплину радіснішим стала життя?

Як бачимо, В«здрастуйтеВ» радує нас. Як би там не було, але етикетні знак привітання потрібен нам хоча б для того, щоб сказати: я тебе помічаю.

Звернення - один з найважливіших і необхідних компонентів мовного етикету. Звернення використовується на будь-якому етапі спілкування, на всьому його протязі, служить його невід'ємною частиною. В Водночас норма вживання обігу та його форма остаточно не встановлені, викликають розбіжності, є хворим місцем російського мовного етикету. Про це красномовно говориться в листі, опублікованими в В«Комсомольській правдіВ» за підписом Андрій: В«У нас, напевно, в одній єдиній країні у світі немає звернення один до одного. Ми не знаємо, як звернутися до людини! Чоловік, жінка, дівчина, бабуся, товариш, громадянин - тьху! А може, особа жіночої статі, особа чоловічої статі! А легше - агов! В».

Монархічний лад в Росії XX століття зберігав поділ на людей на стани: дворяни, духовенство, різночинці, купці, міщани, селяни. Звідси звернення пан, пані по відношенню до людей привілейованих станів: добродію, добродійко - для середнього стану або пан, бариня для тих і інших і відсутність єдиного звернення до представникам нижчого стану.

В інших же цивілізованих країнах звернення були єдині для всіх верств і станів (містер, місіс, міс - Англія, США; синьйор, синьйорина, синьйора - Італія; пан, пані - Польща, Чехія і Словаччина).

Після революції всі старі чини скасовуються і вводяться два нові звернення: В«товаришВ» і В«ГромадянинВ». Слово В«громадянинВ» походить від старослов'янського городянин (житель міста). ВХУШ столітті це слово набуває значення В«повноправний член суспільства, держави В». Але в XX столітті особливо в 20 - 30-ті роки з'явився звичай, а потім стало нормою при зверненні заарештованих, засуджених ув'язнених до працівни..

кам органів правопорядку і навпаки не говорити товариш, тільки громадянин. В Внаслідок слово громадянин для багатьох стало асоціюватися з затриманням, арештом, міліцією, прокуратурою. Негативна асоціація поступово так В«ПрирослаВ» до слова, що стало його невід'ємною частиною, так вкоренилося в свідомості людей, що стало неможливим використовувати слово громадянин як загальновживаного звернення.

Трохи інакше склалася доля у слова В»товариш. В»Воно прийшло до нас з тюркської мови в XV столітті і мало корінь 1ауаг, що означав В«майно, худобу, товарВ». Ймовірно, спочатку товариш мало значення В«компаньйон по торгівліВ», потім воно доповнилося значенням В«ДругВ».

З кінця XIX століття в Росії створюються марксистські гуртки, їх члени називали один одного товаришами. Під часи комунізму В«товаришВ» було основним зверненням до людини, пізніше це стало витіснятися словами типу: чоловік, жінка, дід, батько, хлопець, тітонька, дядечко. Ці звернення можуть сприйматися адресатом як неповагу до нього, неприпустима фамільярність.

Починаючи з кінця 80-х рр.. минулого століття в побут починають повертатися звернення: пан, пані, добродію, добродійко.

Звернення В«товаришВ» законодавчо залишено в якості офіційного звернення в збройних силах та інших силових структурах, а також комуністичних організаціях, заводських і фабричних коллектівах.1

Наше суспільство, ще під багато не прийшло до норм співжиття відчуло потребу в культурі поведінки та спілкування. Раз у раз зустрічаються оголошення, повідомлення, реклама про тому, що в ліцеях, коледжах, гімназіях, школах відкриваються факультативи з назвами В«ЕтикетВ», В«Діловий етикетВ», В«Дипломатичний етикетВ», В«Етикет ділового спілкування В»і т.д. Це пов'язано, з потребою людей пізнати як потрібно поводитися в тій чи іншій обстановці, як правильно встановлювати і підтримувати мовної, а через нього і діловий, дружній і т.д. контакт. Широке поняття культури неодмінно включає в себе те, що називають культурою спілкування, культурою мовленнєвого етикету.

Основи цього розуміння закладаються в дитинстві, в дошкільному віці, тоді малюк засвоїть етикет мовлення на все життя і це буде невіддільним цілим з його особистістю. У комунікації люди передають один одному ту або іншу інформацію, ті чи інші смисли, щось повідомляють, до чогось спонукають, про щось запитують, здійснюють певні мовні дії. Однак перш ніж перейти до обміну логіко-змістовною інформацією, необхідно вступити в мовний контакт, а це здійснюється за певними правилам. Ми їх майже не помічаємо, оскільки вони звичні. Помітним стає, як раз, порушення неписаних правил продавець звернувся до покупця на "Ти", знайомий не привітався при зустрічі, когось не подякували за послугу, не вибачилися за вчинок. Як правило, таке невиконання норм мовної поведінки обертається образою, а то й сваркою, конфліктом у колективі. Тому важливо звернути увагу на правила вступу до мовної контакт, підтримки такого контакту - адже без цього ділові відносини неможливі. Ясно, що усвідомлення норм спілкування і мовної поведінки корисно всім, а особливо людям тих професій, які пов'язані з промовою. Це і педагоги, і лікарі, і юристи, і працівники сфери обслуговування, і бізнесмени, та й просто батьки. (16, стр. 253).

Правила мовної поведінки регулюються мовним етикетом що склалася в мові та мовленні системою стійких виразів, застосовуваних у ситуаціях встановлення і підтримання контакту. Це ситуації

Важливо підкреслити, що в Ясно, що будь-яке суспільство в будь-який момент вираження. І є усвідомлення того, що в контактах з іншою середовищем необхідно вибирати або стилістично нейтральні, або властиві цій середовищі засобу спілкування. Перший В одному з лише гігієнічної Були взяті дві групи щурят, одну з яких співробітники лабораторії постійно Ще більш

- Привіт як справи?

- Теж. Але як виконання Але є такі

формами. дієслова. З одного А ось відносини. Це і і мн. У цьому випадку ефект Мовної і мн. Формули мовного етикету закріпилися в прислів'ях, приказках,куреня; С легкою парою; Скільки років, скільки зим! і т.д. Будучи елементом національної культури, мовний етикет відрізняється яскравою національною специфікою. За свідченням Б. Бгажнокова, у адигів гранично загальному російській Здравствуйте, відповідає безліч способів вітати в залежності від того, кого ви вітаєте чоловік це чи жінка, старий чи юнак, вершник чи піший, пастух чи коваль. Велика розмаїтість вітань, благопожеланій можна зустріти у монголів, причому ці вітання різняться в залежності від сезону. Восени, наприклад, запитують: Жирний чи худоба?; Чи добре проводите осінь? Навесні: Благополучно чи зустрічаєте весну? Взимку: Як зимує? А самим загальним привітанням - Поінформованість про справах (навіть і міських жителів) є стереотип, який відбив кочовий спосіб життя скотарів: Як кочує? Як ваша худоба? А в китайському привітанні закладений запитання: Ви ситі? Ви вже обідали (вечеряли)? Ціла історія народу встає за такими стереотипами! СР свідоцтво І. Еренбурга: Європеєць, вітаючись, простягає руку, а китаєць, японець чи індієць змушений потиснути кінцівку іншої людини. Якби приїжджий пхав парижанам або москвичам босу ногу, навряд чи це викликало б захоплення. Житель Відня каже В«цілу рукуВ», не замислюючись над сенсом цих слів, а житель Варшави, коли його знайомлять з дамою, машинально цілує її руку. Англієць, обурений витівками свого конкурента, пише йому: В«Дорогий сер, ви шахрайВ», без В«дорогого сераВ» він не може почати лист. Християни, входячи до церкви костел або кірху, знімають головні убори, а єврей, входячи в синагогу, покриває голову. У католицьких країнах жінки не повинні входити в храм з непокритою головою. У Європі колір трауру чорний, в Китаї - білий. Коли китаєць бачить вперше як європеєць або американець йде під руку з жінкою часом навіть цілує її, це здається йому надзвичайно безсоромним. В Японії не можна увійти в будинок, не знявши взуття, в ресторанах на підлозі сидять чоловіки в європейських костюмах і в шкарпетках. У пекінської готелі меблі була європейською, але вхід у кімнату традиційно китайським - ширма не дозволяла увійти прямо, це пов'язано з уявленням, що чорт іде навпростець, а по нашим уявленням чорт хитрий, і йому нічого не варто обійти будь-яку перегородку. Якщо до європейцю приходить гість і захоплюється картиною на стіні, вазою або інший дрібничкою, то господар задоволений. Якщо європеєць починає захоплюватися штучкою у будинку китайця, господар дарує йому цей предмет - того вимагає ввічливість. Мати мене вчила, що в гостях не можна нічого залишати в тарілці. У Китаї до чашки сухого рису, яку подають наприкінці обіду, ніхто не доторкається - потрібно показати, що ти ситий. Світ різноманітний, і не варто ламати голову над тим чи іншим звичаєм якщо є чужі монастирі, то, отже, є й чужі статути (В«Люди, роки, життя В»). (4, стор 174).

Кое-что з описаних звичаїв застаріло, дещо - що, може бути, сприйнято суб'єктивно, проте в цілому картинки національної специфіки звичаїв та ритуалів дуже характерні. У російській побуті, у мовному етикеті також є своя національна специфіка, з якою стикаються іноземці, що вивчають російську мову. Досить згадати хоча б звернення на ім'я по батькові, якого немає в інших народів. Та й взагалі вся система звернень яскраво національно специфічна. Зараз, у зв'язку з громадськими змінами, у нас відбувається зміна деяких звернень. Соціологічний центр телерадіокомпанії В«ОстанкіноВ» провів опитування москвичів щодо переваг у виборі звернень.

Ось які дані отримані:

товариш - 22%, в основному люди середнього та старшого віку, переважно з середнім та незакінченою середньою освітою, частіше чоловіки;

громадянин, громадянка - 21%, приблизно той же соціальний склад опитаних;

чоловік, жінка - 19%, головним чином, люди з незакінченою середньою і початковою освітою, частіше працівники сфери обслуговування;

добродію,...