8.3 Структура і функції держави

У кожній державі для забезпечення його функціонування створюється державний апарат.

Державний апарат – це комплекс спеціальних органів та установ, наділених владними повноваженнями і мають в своєму розпорядженні матеріально-технічні і правові можливості для реалізації функцій держави, вирішення завдань управління суспільством і захисту його основних інтересів.

Державний апарат включає такі елементи:

• представницькі (законодавчі) органи;

• виконавчо-розпорядчі органи;

• судова система;

• контрольно-наглядові інстанції;

• збройні сили; органи охорони правопорядку;

• органи забезпечення безпеки і розвідки;

• інші органи, необхідні державі для реалізації своїх функцій.

Найбільш важливим для забезпечення ефективної діяльності державного апарату є принцип поділу влади. Щоб захистити себе від свавілля абсолютної необмеженої влади одноосібного правителя і посадових осіб, суспільство ділить владу на законодавчу, виконавчу і судову, з тим, щоб різні гілки влади могли взаємно стримувати один одного.

Поділ державної влади на три гілки не виключає, а передбачає єдність їх дій на основі процедур, передбачених конституцією держави, а також певне верховенство законодавчої влади, рішення якої обов'язкові для всіх різновидів влади.

Законодавчі органи влади – найчастіше в побуті називають парламентами. Парламент – це представницький орган суспільства, він представляє інтереси різних груп населення і функціонує як «очі, вуха і голос» народу. Через своїх представників (парламентаріїв), яких народ обирає на виборах, суспільство уповноважує їх здійснювати державну владу на благо суспільства. Таким чином, у механізмі держави парламент має верховенство.

Поряд з цим законодавчий орган здійснює нагляд і контроль за урядом, включаючи прийняття рішення про його відставку. Ця функція найбільш розвинена у законодавчих органів у парламентських формах правління.

Виконавчу владу уособлює уряд, який, по суті, носить похідний, вторинний характер у порівнянні з представницькою владою. Уряд володіє великими можливостями, оскільки в його руках знаходиться державний апарат: чиновники, армія, поліція, судді, органи безпеки і т.п. Він здійснює поточне управління справами суспільства, розпоряджається значною часткою його ресурсів, виконує прийняті представницькими органами рішення і закони. Органи виконавчої влади видають нормативні акти (постанови, розпорядження, укази), які ґрунтуються на законах і не повинні їм суперечити.

З метою вирішення конфліктів і суперечок, що виникають в суспільстві, були засновані суди. Вони (і ніхто крім них) відправляють правосуддя, є арбітрами в суперечках про право. Одна з головних цілей діяльності судів – неупередженість.

Основними принципами судової системи є:

• принцип самостійності судів у вирішенні будь-яких питань у межах своєї компетенції;

• принцип рівності всіх перед законом і судом; гласності судочинства;

• принцип змагальності судочинства; принцип презумпції невинності; принцип забезпечення права обвинуваченого на захист і т.п.

Принцип поділу влади оберігає суспільство від небезпеки бути підлеглим диктатору.

Глава держави. Саме він уособлює цілісність і єдність державної влади. В конституційних монархіях главою держави є монарх, а в сучасних республіках – президент. Як публічному представнику держави президенту даються широкі повноваження, а саме:

• представляти країну у взаєминах з іншими країнами;

• приймати іноземних дипломатичних представників;

• призначати послів;

• оприлюднювати міжнародні договори і угоди;

• бути головнокомандуючим збройних сил країни;

• можливість накладати вето на закон, прийнятий парламентом, і повертати його на повторний розгляд і т.д.

Характер політичної системи визначається впливом різних факторів. До них відносяться стан економічного розвитку суспільства, його культура, традиції і т.д. Від умов діяльності держави, внутрішніх і зовнішніх факторів залежать пріоритети, які отримує та чи інша функція держави.

Функції держави – це основні напрями її діяльності, які випливають з соціальної природи і пов'язані з вирішенням завдань, що стоять перед суспільством на тому чи іншому етапі розвитку.

Найпоширенішим є розподіл функцій на внутрішні і зовнішні. Внутрішні функції характеризують діяльність держави всередині даної країни: політична; економічна; соціальна; екологічна; охорона прав і свобод громадян, забезпечення законності та правопорядку та ін. Зовнішні функції спрямовані на вирішення завдань держави зовні – на міжнародній арені: функція інтеграції у світову економіку; оборони країни; підтримки світового правопорядку; співпраці з глобальних проблем та ін. Внутрішні і зовнішні функції тісно пов'язані між собою, доповнюють один одного.

Розрізняють також постійні і тимчасові функції: постійні, – це ті, які здійснюються на всіх етапах розвитку суспільства і держави, а тимчасові функції пов'язані з вирішенням завдань, які обумовлені тимчасовим збігом обставин (боротьба зі стихійними лихами, епідеміями і т.д.).

Функції поділяють на основні та неосновні. Поділ на основні і неосновні функції є досить очевидним. Основні функції – це ті, без здійснення яких існування держави припиняється. Неосновні функції – дрібні або другорядні напрямки діяльності в рамках тієї чи іншої основної функції (наприклад, будівництво доріг в рамках економічної функції та забезпечення необхідної інфраструктури економіки).

Залежно від ступеня участі суспільства в здійснення функцій держави вони поділяються на загально-соціальні та спеціальні. Загально-соціальні – це функції, у здійснення яких беруть участь як держава, так і суспільні інститути (наприклад, економічна, екологічна функції). Спеціальні – це функції, які здійснюються тільки державою (наприклад, функція охорони правопорядку, функція забезпечення єдиної податкової і грошової системи та ін.).

Держава є центральним елементом політичної системи, тому політична система суспільства з'являється тільки разом з державою, без держави не може бути й політичної системи.