4. Матеріалізм л.Фейєрбаха

Людвиг Фейербах (1804— 1872) — видатний німецький філософ, матеріаліст і атеїст. На перших порах поділяв погляди Гегеля, про що свідчить зокрема його дисертація ''Про єдиний всезагальний і нескінченний розум''. У 1830 році він анонімно опублікував свій твір ''Думки про смерть і безсмертя'', в якому заперечував ідею-безсмертя душі. Авторство Фейербаха було встановлено, і книгу конфіскували, а її автора позбавили права на викладацьку роботу. Проте Фейербах продовжує творчу діяльність. Він пише тритомну роботу з історії філософії XVII століття, вякій,залишаючисьзагалом на гегелівських позиціях, проявляє разом зтим велику увагу дофілософів-матеріалістів і атеїстів, високо оцінюючи їх вклад у розвиток філософської думки.

Фейербах — автор філософських праць - ''До критики філософії Гегеля'', ''Сутністьхристиянства'', ''Попередні тези до реформи філософії'', ''Основні положення філософії майбутнього''.

Значне місце у творчості Фейербаха посідає критика релігії, насамперед християнства. На відміну від Гегеля, він вважав, що філософія несумісна з релігією. Реальна причини релігії, на думку Фейербаха, криється в самій природі людини та умовах її життя. При цьому в центрі його уваги була емоційна сфера людини. Заперечуючи наявність особливого релігійного почуття, першопричину релігійних ілюзій він убачав у почутті залежності, обмеженості, безсилля людини стосовно непідвладних її волі стихій і сил. Безсилля людини шукає виходу в придуманих фантазією надіях і втіхах. Внаслідок цього і виникають образи богів. Бог, будучи проекцією людського духу, відчужується від останнього і об'єктивується, перетворюючись із творіння людини в її творця і першопричину всього сущого. Відкидаючи релігійний культ, Фейербах проповідує культ людини, піднесений до рівня її обоготворення. Його девіз ''людина людині бог''.

Критика релігії переросла у Фейербаха в критику ідеалізму, головний недолік якого він убачав у ототожненні буття з мисленням. Мислене буття, за його словами, не є дійсним буттям. Мислення — це предикат, а суб'єктом є дійсне буття.

У теорії пізнання Фейербах був прибічником матеріалістичного сенсуалізму. Предметом філософії він вважав людину: ''вона ... єдиний універсальний і вищий предмет філософії...»1 . Людина, на думку Фейербаха, — це матеріальний об'єкт і мисляча істота. Проте, виходячи з позицій антропологічного матеріалізму, він ігнорує соціальну природу людини, розглядаючи її як психофізіологічну істоту.

В розумінні суспільства Фейербах стояв на ідеалістичних засадах, а критикуючи ідеалізм Гегеля, він водночас заперечував і діалектичний метод.

Етичне вчення Фейербаха мало прогресивне значення завдяки його гуманістичному характеру, проте було гранично абстрактним, оскільки система суспільних відносин у нього підмінялася поняттям роду і міжіндивідуального спілкування.

Вчення Фейербаха мало вплив на деяких філософів, зокрема на К.Маркса і Ф.Енгельса, що вони відверто визнавали.

VI. МАРКСИСТСЬКА ФІЛОСОФІЯ VI. МАРКСИСТСЬКА ФІЛОСОФІЯ 1. Формування філософії марксизму

Марксизм, зокрема його філософське вчення, увійшов в історію як найголовніше досягнення суспільної думки другої половини XIX і першої половини XX століть. Його популярність значною мірою пояснювалася відповідністю умовам того часу, настроям революційних борців проти капіталу. Та в нашому столітті він досяг не лише апогею, а й зазнав глибокої кризи, яка обумовлюється тим, що в ряді положень марксистської теорії були незрозумілі чи перебільшені або навіть зведені в абсолют такі положення, котрі не мали значення абсолютних істин, особливо в його економічній і соціально-політичній теоріях. Тому ставлення до марксизму різних соціальних і політичних сил було й залишається різним: марксизм — це абсолютна істина, придатна на всі часи й для всіх народів; марксизм — це суцільна помилка; соціалістична ідея повністю тупикова;

практика соціалістичного будівництва неадекватна теорії марксизму і таке ін.

Щоб з'ясувати повніше причини такої розбіжності оцінок треба дослідити умови й фактори його виникнення та розвитку.

Як відомо, марксизм виник у 40-х роках XIX століття. Причин, що його породили, багато. Це й суспільно-політичні, історичні, економічні умови, теоретичні джерела та природничо-наукові передумови.

До перших слід віднести ті обставини, що в середині XIX століття капіталістичні відносини швидко розвивалися в країнах Європи й Америки. Протиріччя між працею й капіталом різко загострилися. Постійними супутниками були економічні кризи. Росло безробіття, озлидніння трудящих мас. Це вказувало на гострі суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами тогочасного капіталістичного суспільства.

Класова боротьба між пролетарями та буржуа в ЗО—40-х роках минулого століття загострилася. Пролетаріат із ''класу в собі'' перетворився в ''клас для себе''. Пролетарський рухвиріс кількісно й організаційно. Аналізуючи його, Ф.Енгельс виділив основні форми цієї боротьби: стихійні виступи робітників проти окремих капіталістів; луддизм (стихійна боротьба, що виражалася в руйнуванні машин, застосування яких спричинило скорочення робочої сили); масовий страйковий рух, який призвів до утворення робітничих спілок; стихійні виступи робітників окремих заводів, фабрик, міст, у яких пролетаріат чітко заявив про свої класові вимоги (Ліонське повстання французьких робітників у 1831 — 1834 роках, Сілезьке повстання німецьких робітників у 1844 році); чартистський рух, який виник в Англії у другій половині 30-х років XIX століття і досяг свого апогею в 40-х роках. Це був широкий, масовий і політично оформлений пролетарський рух.

Всі ці виступи зазнали поразки. Тому невдовзі постало питання про необхідність створення такої теорії, яка могла б допомогти робітничому класові в його економічному, соціальному й політичному звільненні.

На прохання лідерів робітничих партій і спілок К.Маркс і Ф.Енгельс написали для них програму ''Маніфест Комуністичної партії''. В ньому і наступних своїх працях вони створили вчення, яке одержало назву марксизму. Воно складалося з діа-лектико-матеріалістичної філософії, політичної економії і наукового соціалізму. Можна вважати, що головною умовою його виникнення були потреби класової боротьби пролетаріату. Та й сам розвиток капіталізму виявив матеріальну основу суспільного прогресу, його об'єктивні закономірності — його діалектику. Це було передумовою формування історико-ма-теріалістичної концепції і того розуміння діалектики, яке характерне для марксизму і ленінізму.

У своєму виникненні марксизм як світогляд пролетаріату і його партії спирався й на теоретичні джерела та природничо-наукові передумови. Одним із таких теоретичних джерел була німецька класична філософія, зокрема діалектика Г.Гегеля й матеріалізм Л.Фейербаха. Маркс і Енгельс творчо переробили філософію Гегеля, відкинувши ''абсолютну ідею'', похідним для якої нібито є матеріальний світ і взяли на озброєння її ''раціональне зерно'' —діалектику. На відміну від інших ідеалістів, Гегель розглядав ''дух'' у безперервному процесі розвитку. Він першим серед філософів Нового часу дав аргументовану критику метафізичного методу, який панував тоді в науці й філософії. Відкинувши вчення Гегеля про ''світовий розум'', Маркс і Енгельс використали і далі розвинули вчення про розвиток світу, тобто діалектику, бо хоч цей метод і був розроблений на ідеалістичній основі, все ж представив весь природний, історичний і духовний світ у вигляді процесу безперервного руху, перетворень і розвитку. Гегель дав узагальнений аналіз усіх найважливіших категорій діалектики, сформулював основні її принципи й закони. Завдяки сформульованому діалектичному методу філософія Гегеля зайняла почесне місце в історії філософії, стала одним з теоретичних джерел марксизму.

Теоретичним джерелом марксизму було й матеріалістичне вчення Л.Фейербаха. В історію філософії він увійшов як видатний матеріаліст, який вів боротьбу проти ідеалізму й релігії, справив великий вплив на К.Маркса й Ф.Енгельса, сприяв їхньому відходу від ідеалізму./'Критикуючи ідеалізм Гегеля, Фейербах відкинув його, не помітивши в ньому ''раціонального зерна''. Матеріалізм Фейербаха, ігноруючи діалектику, страждав відсутністю історичного підходу, неумінням дослідити явища з точки зору їх розвитку. Фейербах не переносив матеріалістичних поглядів на явища суспільного життя і тому був матеріалістом ''внизу'' і ідеалістом ''вгорі''. Його матеріалізм був ще й антропологічним, оскільки Фейербах розглядав людину абстрактно (як біологічну істоту), не дійшов до розуміння її суспільної природи. В теорії пізнання Фейербах хоч і стояв загалом на матеріалістичних позиціях, все ж ігнорував практику. Тому його матеріалізм був ще й споглядаль-нимДЕ>ейєрбах виступав і як атеїст. На його думку, не бог створив людину, а людина — бога.

Одним із теоретичних джерел марксизму була й англійська класична політична економія (А.Сміт, Д.Рікардо), основоположники якої поклали початок трудовій теорії вартості, встановили факт існування суспільних класів. 1 хоч їх вчення мало обмежений характер, воно все ж сприяло матеріалістичному розумінню історії.

Теоретичним джерелом марксизму був і утопічний соціалізм (К.Сен-Сімон, Ш.Фур'є, Р.Оуен). Його сильною стороною на той час була критика капіталістичного ладу, глибоке розкриття його основних протиріч. Соціалісти-утопісти вірили в краще майбутнє, пропагували ідеї соціалізму. Слабкою ж стороною їхнього вчення було те, що вони не бачили соціальних сил, які б могли реалізувати ці ідеї. І всежїхня концепція сприяла матеріалістичному розумінню історії.

Важливу роль у становленні марксистської філософії відіграли досягнення природознавства, якими була ознаменована перша половина XIX століття. До цього природодослідники лише збирали емпіричний матеріал і описували його. Тому причини багатьох фізичних явищ вони часто вбачали в загадкових силах (''флогістон'', ''теплород'' і т.д.). Маркс і Енгельс узагальнили досягнення тогочасного природознавства, використавши їх для створення діалектико-матеріалістично-го світогляду.

Особливого значення тут набули відомі три великі відкриття (закон збереження енергії, вчення про клітинну будову живих організмів і еволюційна теорія Дарвіна). Вони відіграли важливу роль в обгрунтуванні єдності матеріального світу, матеріального характеру й нерозривного зв'язку процесів, що відбуваються в природі. Ці відкриття дали можливість пояснити основні процеси природи й відкинули метафізичний погляд на світ, стали природничо-науковою основою, на якій виникла діалектико-матеріалістична філософія.