- •Сіренко а. Г. Радіобіологія курс лекцій
- •© Сіренко а. Г.
- •Предмет радіобіології
- •Розділи радіобіології
- •Методи радіобіології
- •Історія радіобіології
- •Актуальність радіобіології
- •Типи іонізуючих випромінювань
- •Електромагнітне випромінювання
- •Корпускулярне випромінювання
- •Потік ядер тритію – ядер важкого радіоактивного ізотопу водню, що складається з одного протона і двох нейтронів.
- •Класифікація елементарних частинок
- •Основні закони мікросвіту
- •Фізичні параметри радіобіологічних процесів Головні радіометричні параметри
- •Потік іонізуючих частинок Jp
- •Дозиметричні величини і одиниці
- •Рідко- та щільноіонізуючі випромінювання
- •Додаткові дозиметричні величини
- •Способи передавання дози опроміненим об’єктам
- •Загальна схема радіобіологічного ефекту
- •Принципи теорії мішені
- •Принцип мішені
- •Принцип посилювача
- •Основні поняття теорії мішені
- •Унікальні та масові структури клітини
- •Ефективний об’єм мішені
- •Роль опромінення ядра і цитоплазми в розвитку радіаційного ураження клітини
- •Багатоударні мішені
- •Інактивація клітин з багатьма мішенями
- •Лінійно-квадратична функція виживання клітин
- •Цитоскелет як мішень у випадку дії іонізуючого випромінювання
- •Структурно-метаболітична теорія
- •Перетворення молекул внаслідок опромінення
- •Іонізовані атоми і молекули і їхні вільнорадикальні стани
- •Стан речовини в клітинах
- •Кількісна оцінка радіаційно-хімічних реакцій
- •Радіаційно-хімічні перетворення води
- •Закон Дейла
- •Радіаційно-хімічні ушкодження днк
- •Однониткові розриви днк
- •Двониткові розриви днк
- •Співвідношення між одно- та двонитковими розривами днк
- •Зшивки днк-протеїн
- •Основні типи ушкоджень днк іонізуючим випромінюванням
- •Деградація днк
- •Вихід радіаційно-хімічних ушкоджень днк у живій клітині
- •Молекулярні ушкодження днк, індуковані ультрафіолетовим випромінюванням
- •Зміни структури хроматину під впливом іонізуючого випромінювання
- •Радіаційно-хімічні перетворення рнк
- •Радіаційно-хімічні перетворення аміноислот і білків
- •Радіаційно-хімічні перетворення ліпідів
- •Радіаційне ушкодження біологічних мембран
- •Біохімічні процеси в опромінених клітинах
- •Наслідки радіаційно-хімічних перетворень біологічно важливих молекул для клітинних процесів Реалізація молекулярних ушкоджень днк
- •Хромосомні аберації
- •Механізми виникнення хромосомних аберацій
- •Точкові мутації
- •Функціональні порушення внаслідок ушкодження білкових молекул
- •Дія радіації на мембрани
- •Кисневий ефект Поширення кисневого ефекту
- •Кисневий ефект у радіаційно-хімічних реакціях
- •Коефіцієнт кисневого посилення
- •Залежність кисневого ефекту від концентрації кисню
- •Лпе і кисневий ефект
- •Зворотний кисневий ефект
- •Киснева післядія
- •Гіпотези про два типи радіаційних ушкоджень
- •Кисень в живих клітинах
- •Репарація Формально-аналітична характеристика репараційних процесів у клітинах
- •Сублетальні ушкодження клітин
- •Репарація днк від сублетальних ушкоджень
- •Ефект фракціонування дози у випадку опромінення іонізуючою радіацією з високим значенням лпе
- •Репарація від сублетальних ушкоджень і кисневий ефект
- •Величина Dq як міра репарації клітини від сублетальних ушкоджень
- •Ефект потужності поглинутої дози і репарація
- •Потенційно летальні ушкодження клітин
- •Пряме відновлення днк. Фотореактивація
- •Темнова (ексцизійна) репарація днк
- •Репарація в різних частинах хроматину
- •Інгібітори репарації днк
- •Постреплікативна та індуцибельна (sos) репарація
- •Індуцибельна або sos-репарація
- •Мутації з дефектами генів, що контролюють репарацію днк
- •Радіобіологія клітинних популяцій
- •Критичні тканини
- •Радіостійкість і клітинний цикл
- •Клітинна селекція
- •Радіаційний синдром
- •Кістково-мозковий синдром
- •Гастроінтестинальний синдром
- •Синдром цнс
- •Синдром гострого опромінення у ссавців
- •Системна відповідь організму на опромінення
- •Вплив іонізуючого випромінювання на плід людини і тварин
- •Дія іонізуючого випромінювання на імунну систему
- •Радіаційний канцерогенез у людини
- •Радіація і старіння
- •Радіоадаптація
- •Радіаційний гормезис
- •Семінарські заняття з радіобіології
- •Програмні вимоги до курсу радіобіологія
- •Література
- •Вступ -------------------------------------------------------------------------------------------- 5
- •76000 М. Івано-Франківськ
- •76000 М.Івано-Франківськ вул. Берлінська, 124
Механізми виникнення хромосомних аберацій
Класична гіпотеза виникнення хромосомних аберацій – гіпотеза Стадлера стверджує, що після впливу іонізуючого випромінювання на хромосоми виникають фрагменти з “липкими” кінцями, які з’єднуються у різних комбінаціях, дають усе різноманіття хромосомних аберацій.
Пізніше було запропоновано поняття потенційних ушкоджень хромосом, що можуть з часом “заліковуватись” і не перетворюватись на розриви. Приводом для введення цього поняття послужили чисельні експериментальні факти, що свідчили про можливість впливу на вихід хромосомних аберацій різних за природою дії факторів. Це було покладено в основу гіпотези потенційних ушкоджень. Із потенційними ушкодженнями хромосом пов’язують передмутаційні зміни клітин. Згідно з гіпотезою потенційних ушкоджень, є три етапи формування хромосомних аберацій:
поява в клітині потенційних ушкоджень;
часткове відновлення клітини від потенційних ушкоджень;
перетворення потенційних ушкоджень на невідновлювальні.
Були спроби класифікації потенційних ушкоджень за тривалістю їх існування. Дослідження показали, що ушкодженнями, реалізація яких призводить до формування хромосомних аберацій, є подвійні розриви ДНК. Тому часто розриви хромосом ототожнюють з подвійними розривами молекули ДНК. Але слід враховувати, що розрив хромосоми, який пов’язаний з двонитковими розривами ДНК, охоплює перетворення четвертинних структур хроматину.
Гіпотеза помилкової репарації пов’язує формування хромосомних аберацій з наслідками хибних дій ферментів репарації, які у випадку появи однониткових розривів ДНК можуть помилково надрізати і другу нитку в опозитному положенні, що призводить до однониткового розриву. Появу потенційних ушкоджень автори цієї гіпотези вбачали у виникненні пробілів ДНК.
Дуже популярною стала обмінна гіпотеза Рівелла, згідно якої аберації хромосом виникають на основі механізму, подібного до кросинговеру. Ушкодження ДНК внаслідок опромінення спонукають хромосоми до неспецифічної асоціації, яка супроводжується обмінами фрагментами. Гіпотеза Рівелла неодноразово змінювалась і доповнювалась, бо експериментальні дані не завжди відповідали теоретичним передбаченням, що випливали з обмінної гіпотези.
Пояснення механізмів виникнення хромосомних аберацій поки що є гіпотетичними. Разом з тим виходи хромосомних аберацій різних типів дуже детально досліджено на різних видах рослин і тварин. Вихід хромосомних аберацій є параметром, який найчастіше застосовують для кількісної оцінки радіобіологічних ефектів.
Формування хромосомних аберацій робить неможливим подальший поділ клітини, яка внаслідок цього зазнає проліферативної загибелі і з часом після опромінення в клітинній популяції не лишається нащадків клітин з абераціями. Винятком є аберації з дицентричними хромосомами. Появу дицентриків, що тривалий час зберігаються в клітинних лініях від опромінених клітин, використовують як маркери радіаційного впливу. Ці хромосоми по ходу мітотичного поділу клітини досить часто утворюють мости, які можуть розриватися, внаслідок чого формуються ядра, що мають тонкий виріст в напрямку цитоплазми. Такі ядра отримали назву “хвостаті” ядра. Частота їх виникнення є чітко дозозалежною і корелює з частотою хромосомних аберацій у лімфоцитах опромінених тварин і людини.
Тривалість формування хромосомних аберацій залежить від фази, в якій перебуває клітина в момент опромінення, й типу аберації. Наприклад, у клітинах традесканції час формування аберацій варіює від 5 до 30 хв, у інших видів рослин – біля 1,5 год, в клітинах тварин – біля 1 години, але інколи процес триває до 4 год. Під впливом іонізуючого випромінювання зростає частота появи мультіаберативних клітин – клітин, в яких сформувалося кілька хромосомних аберацій. Збільшення числа аберацій в одній аберантній клітині є наслідком поступового нагромадження мутаційних змін, яке відбувається не тільки під час опромінення, а й триває після нього.
У нормі на фізичних кінцях хромосоми є теломери – структури, що складаються з коротких нуклеотидних послідовностей [типу (TTAAGGG)n], що тандемно повторюються. Функція теломер – захист хромосом, запобігання злиттю або незаконній рекомбінації хромосом, реалізація програми фізіологічної смерті клітин. Під час розривів хромосом втрачаються теломери і хромосоми стають нестабільними. Відбувається рекомбінація і злиття хромосом. Хромосоми можуть відновлювати теломери, синтезувати їх по розривах.
