1.4 Останні дні та смерть

Час, в який жила Гіпатія, зовсім не сприяв заняттю науками. Навіть математика викликала підозри: в церквах нерідко просили Бога обрушити гнів на голови «математиків, магів та інших злодіїв» (астрономія в той час вважалася підрозділом математики). В 409 році був навіть виданий закон, що змушував всіх математиків з’явитися до єпископа, відріктися від богопротивних думок та поглядів та присягти на вірність християнству. Гіпатія, на щастя, тоді не постраждала: тодішньому архієпископу Феофілу навіть лестило те, що в його місті існує школа, рівної якій не існує ні в Римі, ні в Константинополі.

Але в 412 головою Александрійської церкви стає племінник Феофіла, Кирило. У нього виникає конфлікт з Орестом, олександрійським префектом, на нього організовується замах. Схоплений на місці монах на ім’я Аммоній (за іншими даними, Гієрака) був страчений.

Кирилу необхідно знайти козла відпущення, когось, хто символізував би для християн ненависне язичництво. Саме це і вирішило долю Гіпатії, яку багато в місті вважав найближчою порадницею та другом префекта. У 415 році під час березневого посту, коли вона поверталася додому, натовп релігійних фанатиків під кeрівництвом Петра звірськи забив жінку. Натовп витягнув Гіпатію з ношів, її побили та затягли до християнського храму. Тут з неї зірвали одяг та порізали гострими кінцями раковин. Тіло її було розірване на шматки, а залишки спалили у вогні. Так за свою мудрість та красу сплатила Гіпатія страшну ціну.

Іпатія була останнім представником давньогрецької математики. «Після цих останніх спалахів вогню грецької математики загасло, як загасла свічка» , — писав Ван дер Варден у книзі «Пробудилася наука». 

2. Ерінна (Герінна) (грец. Ἤριννα)

Давньогрецька поетеса, за деякими свідченнями, була сучасницею та подругою Сапфо, і жила близько 600 року до н.е. Таким чином, епітети, які додавали до її імені, Λεσβία – Лесбоська, та Μυτιληναία – Мілітенська, пояснюються її перебуванням у лесбоської подруги. Інша версія міститься в «Хроніках» Евсевія Кесарійського, де сказано, що Ерінна була сучасницею Демосфена і жила в середині IV ст. до н. е. Існує ще третя версія. Християнський апологет Татіан Ассирійський писав, що аргоський скульптор Навкід (до речі, учень Поліклета) створив статую дівчини. Цей варіант вважається найбільш неправдоподібним, оскільки Навкід жив у IV ст. до н. е., тому можливо, що Татіан помилився. Місце її народження теж викликає багато запитань, її батьківщиною називали острова Лесбос, Теос, Телос і навіть Родос. Померла молодою у віці 19 років.

Російський вчений В. В. Зельченко зі слів поетів, що згадували Ерінну, а також спираючись на тематику її творчості, описує життя дівчини: «Дівчина-самітниця, приречена суворою матір’ю на тяжку працю за прялкою і ткацьким верстатом, склала свою прославлену поему в 19 років і невдовзі після цього померла, так і не вийшовши заміж».

Всього з творчості поетеси до нашого часу збереглося близько 50 поетичних рядків. У збірці епіграм давньогрецькою мовою «Палатинській антології» (книги VI і VII) містить три епіграми, що приписують Ерінні. Та її найбільш відомим твором є поема «Прялка» (Ἠλακάτη), що в час написання складалася з 300 віршів, написаних дактилічним гекзаметром. Мова твору – дорійський діалект, з використанням так званих «сапфічних» та «епічних» елементів.

Александрійські поети були надзвичайно високої думки про цю поему і порівнювали її з «Іліадою» та «Одіссеєю» Гомера. «Триста її віршів рівні Гомеру», «наскільки Сапфо перевершує Ерінну в мелосі, настільки Ерінна перевершує Сапфо в гекзаметрі», - так казали про молоду поетесу давньогрецькі майстри пера, і протиставляли її «малу пісню» багатослівним творам своїх сучасників.

Зміст збереженої частини поеми, наскільки його можливо вловити, такий: лірична героїня (фрагмент написаний від першої особи) звертається до подруги Бавкіди, яка вийшла заміж і невдовзі загинула. В 20 віршах другого стовпчика, який найкраще зберігся, описані спогади про щасливе дитинство Ерінни та Бавкіди, змінюючи одна одну картини ігр, буднів та свят чергуються з погребальними голосіннями.

Такий сюжет поеми, оформленої як робоча пісня молодої дівчини, наповненої радісними та сумними спогадами, дозволив поетесі об’єднати в одне складне ціле елементи різноманітних поетичних жанрів, це і поховальні голосіння, і дитяча пісенька, «страшна розповідь» про Мормо (дух, що кусав поганих дітей, супутник Гекати), благання-настанова перед морською подорожжю, що чимось нагадує стилізовану магічну формулу і т. д.

Ерінна, без сумніву, цікавилася народної творчістю та поезією. Та навряд чи це зацікавлення пов’язане з живою традицією народної творчості, скоріш за все, її уявлення про фольклор опосередковане літературною традицією. Так, в епітафіальних частинах «Прялки» молода поетеса спирається не на традиційни обрядові поховальні пісні, а на Гомера та Евріпіда, а використовуючи пісеньку (хеліхелону – вид гри дівчат з піснями та танцями), насичує її сапфічною лексикою та ремінісценціями (неявними цитатами) з «Іліади».

У «Прялці» Ерінна обігрує тему ткацького мистецтва, використовуючи її як допоміжну метафору для розповіді про подругу дитинства. Ткацтво – це метафора, яка містить у собі своєрідний натяк, алюзію. Пряля символізує Долю - вона створює долю людини на своїй прялці. Нагадує міф про нитки життя та долі, що їх згідно з уявленнями древніх греків ткали богині долі Мойри. Спогади дівчини про дитинство та розваги перегукуються зі схожими елементами у творчості Сапфо.

Також можна помітити, що Ерінна сумує за втратою своєї подруги внаслідок заміжжя так само, як її остаточною втратою через смерть. Ці дві теми - смерть та одруження/заміжжя - раніше були об’єднані у міфі про Персефону.

Вчені вказали на важливе значення «Прялки» через побіжну тему погляду доньки на стосунки з матір’ю.

3. Агнодіка (грец.  Ἀγνοδίκη)

Перша в історії жінка-лікар, спеціалізувалася на акушерстві та гінекології. Час її життя відносять до IV ст. до н.е. Про життя Агнодіки ми дізнаємося із роботи Гая Юлія Гігіна ''Fabulae'' (Історії).