5. Жанрове багатство творчої спадщини б.Пастернака.

У всьому хочу я дійти самої суті

В роботі, в пошуках путі,

У серця смуті...

Б. Пастернак

Борис Пастернак народився 10 лютого 1890 р. в Москві, куди його батьки за рік до цього переїхали з Одеси. Батьки Бориса Пастернака — одеські євреї^. . Батько — відомий художник, академік Петербурзької академії мистецтв Леонід Йосипович Пастернак, мати — піаністка Розалія Ізидорівна Пастернак. 

Батько, Леонід Осипович, був відомим художником, тож у родині панувала атмосфера культу мистецтва. Музичні й поетичні вечори, на яких бував, зокрема. Лев Толстой (Л. Пастернак ілюстрував його твори), відсутність дріб’язкових родинних сварок створювали напрочуд гармонійну й привабливу атмосферу батьківського дому. Маленький Борис бачив і Р. М. Рільке, який під час свого перебування в Москві (1900) гостював у Пастернаків.

Найбільшим захопленням хлопчика на той час була музика. Його вчитель — відомий композитор О. Скрябін — пророкував своєму учневі кар’єру музиканта європейського рівня та несподівано Б. Пастернак полишив музику, щоб зайнятися філософією.

У 1908 р. Борис вступає на юридичний факультет Московського університету, але потім переводиться на філософське відділення історико-філологічного факультету. Навесні 1912 р. він вирушив до німецького містечка Марбурга, щоб продовжити навчання в місцевому університеті, який уважався центром філософської думки.

Він міг би залишитися викладати в Марбурзі, проте доля розпорядилася інакше — філософія поступилася місцем поезії. Страждання нерозділеного кохання (яке Пастернак пережив у Марбурзі) переросло в поетичні рядки.

Після Повернення до Москви він поринув у світ літератури, і 1914 р. вийшла друком його перша збірка «Близнюк у хмарах», у якій відчутний уплив символістів. Згодом поет критично відгукувався про неї, деякі вірші він суттєво переробив, а деякі взагалі ніколи більше не друкував.

У 1914 р. відбулося знайомство Б. Пастернака з В. Маяковським, точніше зближення, бо їхні шляхи перетинались і раніше. Хоча Б. Пастернак бувстарший за віком, у поезію він прийшов пізніше за В. Маяковського. Цілком закономірно друга збірка віршів «Понад бар’єри» (1917) позначена впливом футуристичних пошуків.

Революція і громадянська війна роз’єднали дружну родину Пастернаків: у 1921 р. батьки й сестри поета виїхали за кордон, а Борис із братом Олександром залишились у Росії...

У 1922 р. побачила світ третя збірка віршів Б. Пастернака «Сестра моя — життя», з якої він і почав відлік своєї поетичної творчості. Ця збірка, своєрідний ліричний роман, виявилася по-справжньому революційною. Наступна збірка «Теми і варіації» (1923) стала продовженням попередньої і засвідчила, що російська поезія поповнилася потужним талантом.

Час, у який жив Б. Пастернак, був жорстоким. Разом із В. Маяковським поет належав до ЛіФу («Лівого фронту мистецтва»), що проголосив нове «мистецтво-життєбудування», яке мало чітко виконувати соціальне замовлення й нести літературу в маси. Але Пастернаку дедалі важче писати «на злобу дня».

На початку тридцятих років був такий рух серед письменників — їздили по колгоспах збирати матеріал для книжок про нове село. Я хотів бути з усіма і теж вирушив у таку поїздку з думкою про написання книжки. Те, що я там побачив, не можна було виразити словами. Це було таке нелюдське, неймовірне горе, таке страшне лихо, що воно ставало ніби абстрактним, не вкладалося в межі свідомості. Я захворів. Цілий рік не міг спати.

У 1927 р. він вийщов із Ліфу і повернувся до ліричної поезії. 1932 р. виходить друком збірка поезій під промовистою назвою «Друге народження».

Наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років — недовгий період визнання творчості Б. Пастернака радянською владою. Літо 1930 р. Пастернак із родиною провів в Україні; письменник знімав в Ірпені дачу. На Першому з’їзді радянських письменників пролунав заклик офіційно визнати Б. Пастернака кращим поетом Радянського Союзу. Щороку перевидається його однотомник...

У розпал репресій Б. Пастернаку доводилося нелегко, як, зрештою, усім громадянам СРСР. Борису Пастернаку дорікали, що він не заступився за поета О. Мандельштама в телефонній розмові зі Сталіним. А втім, він допоміг А. Ахматовій — сина й чоловіка поетеси було звільнено; відмовився підписувати лист, у якому схвалювався розстріл маршала Тухачевського, відвідував і приймав у себе на підмосковній дачі репресованих... Коли в 1955 р. переглядалися справи репресованих митців, то з’ясувалося, що Б. Пастернак фігурував у них як учасник міфічної диверсійної організації працівників мистецтва (дехто з кола його знайомих був навіть розстріляний, зокрема режисер Вс. Мейєрхольд). Та швидше за все поета врятувала ода па честь Сталіна, яка була надрукована в новорічному номері газети «Ізвестия» за 1936 р. — однієї з провідних газет Радянського Союзу. Це був перший російськомовний вірш, у якому прославлявся вождь народів.

Усі ці події не могли не позначитися на творчості поета. Його вірші набувають трагічного зв}діання. Однак така поезія в період «великих будівництв соціалізму» була непотрібна. Твори Б. Пастернака не друкують. Починаючи з 1936 p., аби прогодувати родину, поет почав займатися перекладами, які посіли таке саме гідне місце в літературі, як і його оригінальна творчість.

Трагедія Другої світової війни не обминула митця. Він написав цикл «Вірші про війну», що увійшов до збірки «На вранішніх потягах» (1943). 1945 р. було надруковано ще дві книги віршів Б. Пастернака, останні на батьківщині за життя поета.

Тривалий час Б. Пастернак мріяв написати великий епічний твір, у якому «є кубічний шматок гарячої, димлячої совісті». Саме такою книжкою став роман «Лікар Живаго», над яким письменник працював протягом 1945-1955 pp. Це значною мірою автобіографічна оповідь про долю російської інтелігенції на тлі історичних подій першої половини XX ст. Головний герой роману лікар Юрій Живаго є ліричним двійником Б. Пастернака, адже теж поет. Саме вірші із зошита Ю. Живаго та цикл «Коли розгуляється» (1956-1959) стали своєрідним поетичним заповітом

У Радянському Союзі роман «Лікар Живаго» друкувати відмовилися, уперще він побачив світ у 1957 р. в Італії у видавництві, яке пов’язували з італійською компартією. А вже через рік романом зачитувалась уся Європа. Натомість на батьківщині над головою письменника збиралися хмари. Адже «виявляється, виходячи з роману, жовтневареволюція — непорозуміння і краще було б її не робити».

У 1958 р. «за значні досягнення в сучасній ліричній поезії, а також за продовження традицій великого російського епічного роману» Б. Пастернаку було присуджено Нобелівську премію з літератури. На батьківщині ж письменника звинуватили в тому, що його роман «художньо вбогий, злобний, сповнений ненависті до соціалізму», що це «ворожий політичний акт, спрямований проти радянської держави». Аби захистити близьких людей, письменник відмовився від Нобелівської премії.

Бориса Пастернака виключили із Спілки письменників СРСР, що, по суті, означало літературну смерть. Мітинги, на яких засуджували Б. Пастернака, проходили на заводах, у колгоспах, у вищих навчальних закладах і творчих спілках. Кожен такий мітинг закінчувався резолюцією, у якій вимагали суворо покарати письменника, позбавити його громадянства й вислати за кордон. Відкрито розправитися з письменником влада не наважилася, і йому запропонували добровільно покинути СРСР. Пастернак відмовився.

У вірші «Нобелівська премія», надрукованому в 1959 р. в Англії без дозволу автора, поет з гіркотою описав свої почуття:

Я пропал, как зверь в загоне.

Где-то люди, воля, свет,

А за мною шум погони,

Мне наружу ходу нет.

Темный лес и берег пруда,

Ели сваленной бревно.

Путь отрезан отовсюду.

Будь что будет, все равно.

Что же сделал я за пакость,

Я убийца и злодей?

Я весь мир заставил плакать

Над красой земли моей.

Но и так, почти у гроба,

Верю я, придет пора -

Силу подлости и злобы

Одолеет дух добра.

За цей вірш 70-річного письменника викликали до генеральної прокуратури СРСР і звинуватили... у державній зраді. Жити йому залишалося зовсім мало.

Усі ці образи й приниження скоротили вік поета, на той час вже тяжко хворого. Розтоптаний владою й пригнічений суспільним осудом, він не прожив і двох років від початку історії з Нобелівською премією. Помираючи, він із гірким сумом говорив про своє існування як про «нескінченний двобій з панівною і всепереможною сірятиною за вільний грайливий людський талант». «На це й пішло все життя», - підсумував поет.

Він помер 30 травня I960 р. у Передєлкіно під Москвою від раку легенів. Сотні людей (серед яких були Наум Коржавін, Булат Окуджава, Андрій Вознесенський) прийшли на його похорони 2 червня незважаючи на опалу.

Семінарське заняття № 2

Тема. Ідейно-художній аналіз поезій О.Блока, А.Ахматової, В.Мяковського, Б.Пастернака

План

1.Що означає вислів «срібна доба» («золота доба»)? Назвіть митців і філософів, які працювали в період «срібної доби» російської поезії.

2. Розкажіть про вплив світової поезії на розвиток російської лірики першої половини XX ст.

3.Що означає термін акмеїзм? Назвіть поетів, які належали до кола акмеїстів? Що вони декларували і як втілювали свої декларації в художній практиці?

4.Чим збагатили російську поезію футуристи? Ким вони були більшою мірою: руйнаторами (нігілістами) чи новаторами (творцями)?

5.Хто з поетів часів «срібної доби» російської поезії працював «поза об’єднаннями»?

6.Як ви розумієте висловлювання: «Срібна доба” російської поезії потонула в “кривавій добі” сталінського терору»? Наведіть приклади політичної розправи з тогочасними митцями в СРСР.