Модуль 3. Література першої половини хх ст.

Лекція 2. “Срібна доба” російської поезії

План

1. Вплив світової поезії на розвиток російської лірики першої половини XX ст.

2. Творчість О.Блока (1880-1921) – вершина російського символізму.

3. Втілення засад акмеїзму в творчості письменниці Анни Ахматової (Анни Горенко).

4.В.Маяковський – лідер російського футуризму.

5. Жанрове багатство творчої спадщини Б.Пастернака.

1. Вплив світової поезії на розвиток російської лірики першої половини XX ст.

Існує давня традиція поділу розвитку світової культури на певні періоди й епохи. Особливе значення має те, чи дала ця епоха світові геніїв, чи ні. Залежно від цього деякі епохи визнано періодами особливих злетів і вони отримали компліментарні назви — «золота доба», «срібна доба».

«Срібна доба» російської культури та літератури... Важко сказати, хто першим назвав так культуру й насамперед літературу 90-х років XIX ст. — 10-х років XX ст. Найчастіше цей вислів приписують відомому російському філософу М. Бердяєву, який так позначив духовний і культурний підйом на межі ХІХ-ХХ ст, коли на повен голос про себе заявили художники І. Рєпін, М. Врубель, Б. Кустодієв, М. Реріх, В. Сєров; композитори О. Скрябін, І. Стравінський, С. Рахманінов; співаки й актори — Ф. Шаляпін, В. Комісаржевська та ін. Вислів «срібна доба» російської літератури перегукується з пушкінською епохою в російській літературі, яку традиційно називають «золотою добою».

Поети «срібної доби» не стільки продовжували традиції О. Пушкіна, скільки відходили від них, використовуючи здобутки західної модерністської поезії, шукали свій власний, оригінальний, творчий шлях.

Початком «срібної доби» став розквіт символізму - літературного напряму в модерністському мистецтві Російськоі імперії 1890-1900-х років. Це був період панування настроїв декадансу. Символісти проголосили самоцінність художньої творчості, відсутність у мистецтва іншої мети, окрім осягнення духовних начал світу. Тому поезія символізму від самого початку мала елітарний характер і була розрахована на вузьке коло інтелектуалів.

Приблизно з 1910 р. російський символізм переживає кризу, а в його надрах зароджуються нові літературні напрями й течії. У 1912 року М. Гумільов та С.Городецький — проголосили появу акмеїзму. Акмеїзм не має аналогів у світовій літературі.

«Акме» (від грец. акте — вершина чогось) означає найвищий ступінь розвитку, пору розквіту. Микола Гумільов, уважаючи новий напрям спадкоємцем символізму, виступив проти туманності, містицизму, орієнтації на вузьке коло «обраних» читачів, вимагав повернення від символістських «потойбічних» (трансцендентних) шукань назад до реальності. Городецький закликав наблизити поезію до життя, полюбити «цей світ, який звучить, має фарби, форми, вагу та час», закликав до тісного зв’язку митця з реальним світом.

Акмеїсти вважали поезію ремеслом, яке може осягнути кожний, хто володіє словом. Вони утверджували ясність і простоту поетичної мови. Слово чітко називає предмети і явища, його не потрібно домислювати.

Одночасно з акмеїстами в боротьбу за лідерство в російській поезії вступають різноманітні групи авангардистського спрямування, які називали себе футуристами — літераторами майбутнього (від латин, futurum — майбутнє). Футуристи переконані: мистецтво має не відображати життя, а ріщуче та свавільно його перетворювати. Насамперед ідеться про кубофутуристів (група «Гілея» — В. Хлєбников, Д. і М. Бурлюки, В. Каменський, В. Маяковський, О. Кручоних та ін.) як стрижневе угруповання усієї течії.

Проте не весь літературний процес «срібної доби» російської поезії обмежений рамками авангардизму. Цікавим мистецьким явищем була творчість «новоселянських» поетів, талановитих вихідців із різних куточків селянської Росії. Заслугою «новоселянських» поетів (насамперед С. Єсеніна) є збагачення поезії фольклорно-пісенним колоритом, діалектизмами, слов’янською міфологією, запозиченими в природи метафорами. їх природність і зрозумілість доповнювала й продовжувала те, чого не досягли ані символісти, ані акмеїсти, ані футуристи.

Одночасно з авангардистами та «новоселянськими» поетами, поза літературними угрупованнями, творили І. Бунін, В. Ходасевич, М. Цвєтаєва, Б. Пастернак, чиї поезії органічно поєднали класичну чіткість і прозорість мови з пошуками нових шляхів розвитку літератури.

На жаль, доля більшості представників «срібної доби» російської поезії виявилася трагічною. Вони або загинули у вирі революцій, воєн і репресій, або були змушені залишити батьківщину, емігрувати, або опинилися у «внутрішній еміграції». Твори письменників не друкували, забороняли, їх викреслювали з пам’яті цілих поколінь співвітчизників (Пік репресій - 1921 і 1937р.р.). Отже, «срібна доба» російської поезії потонула в «кривавій добі» сталінського терору...

Однак «рукописи не горять», тож попри вилучення, усупереч десятиліттям замовчування твори заборонених письменників нарешті знайшли дорогу до читача. І нині ми можемо насолоджуватися поетичними обріями творчості о. Блока та А. Ахматової, В. Маяковського і Б. Пастернака, О. Мандельштама і М. Цвєтаєвої...