- •Модуль 3. Література першої половини хх ст.
- •1.Історико-літературний портрет початку XX століття.
- •2.Авангардизм, його течії та напрямки. Реалізм.Масова література
- •3. Найвідоміші представники модерністських та авангардистських течій в поезії першої половини хх ст.
- •З французької літератури
- •З англомовної літератури Томас Стернз Еліот (1888 – 1965). “Ранок біля вікна”, “Суїні серед солов’їв”, “Порожні люди”.
- •З іспанської літератури Федерiко Гарсíа Лóрка (1898—1936). “Про царівну Місяцівну”, “Балада про чорну тугу”, “Гітара”, “Газела про темну смерть”, “Касида про сон під зорями”.
- •Питання для дискусії
- •«Орфей, Еврідіка, Гермес» Райнер Марія Рільке
- •Аналіз вірша «Ось дерево звелось. О виростання!...»
- •З французької літератури
- •Повоєнна збірка «Каліграми. Вірші Миру і Війни» (1918) засвідчила його пошуки нових поетичних форм.
- •Гійом Аполлінер «Лорелея» аналіз вірша
- •Вірш «Міст Мірабо»
- •Томас Стернз Еліот (1888 – 1965). “Ранок біля вікна”
- •«Суїні серед солов’їв»
- •«Порожні люди»
- •Федерiко Гарсíа Лóрка “Балада про чорну тугу”,
- •«Гітара»
З іспанської літератури Федерiко Гарсíа Лóрка (1898—1936). “Про царівну Місяцівну”, “Балада про чорну тугу”, “Гітара”, “Газела про темну смерть”, “Касида про сон під зорями”.
Справжня поезія — це любов, мужність і жертва... Ф. Гарсіа Лорка
Переповідають, що, стоячи перед націленими на нього рущницями, поет поглянув на небо, побачив початок світанку і промовив: І все-таки сходить сонце!» Було це прощання зі світом чи початок, ненародженого вірща, ми ніколи не дізнаємося. Не дізнаємося й про те, як насправді піщов із життя іспанський поет Федеріко Гарсіа Лорка. Його смерть оповита легендами й таємницями, як, зрещтою, і буває зі справжніми поетами:
Федеріко Гарсіа Лорка, поет і драматург, народився 5 червня 1889 р. в невеликому містечку Фуенте Вакерос поблизу Гранади (Іспанія) в освіченій заможній родині.
Його мати була щкільною вчителькою і чудово грала на фортепіано, а батько не лище майстерно володів гітарою, а й складав традиційні андалуські пісні «канте хондо». Вразливий хлопчина ріс в атмосфері давніх іспанських переказів, пісень і музики. «Моє дитинство — це село і поле. Пастухи, небо, безлюддя» — так згадував поет дитячі роки. Коли в 1909 р. родина перебралася до Гранади, з’ясувалося, що хлопчик, якиіі раніше не міг похвалитися успіхами в навчанні, неймовірно обдарований.
У 1914 р. Федеріко вступив до Гранадського університету, де вивчав право, філософію і літературу. Він поринув у круговерть життя студентів-інтелектуалів, які не лише із захватом декламували чужі вірші, а й намагалися писати якщо не власні поезії, то хоча б пародії на загальновідомі тексти.
Однак хлопця вабили не тільки книжки. Майбутній письменник був залюблений в Іспанію, він багато подорожував, зокрема Андалусією і Кастилією. Враження від цієї мандрівки вилились у ранню книжку Ф. Гарсіа Лорки «Враження і пейзажі», що вийшла друком 1918 р.
У 1919 р. Федеріко переїхав до Мадрида. Він оселився в студентському містечку вільного університету «Студентська резиденція», у якому прожив до 1929 р. Саме тут він познайомився з молодими й завзятими митцями, серед яких був і Сальвадор Далі. Дуже швидко молодий поет, який зарекомендував себе ще й як вправний музика й здібний художник-графік, став однією з центральних постатей іспанського художнього авангарду, представників якого часто називали «поколінням двадцять сьомого року».
У 1921 р. побачила світ найбільша поетична збірка Ф. Гарсіа Лорки «Книга віршів», на яку його надихнули циганські народні пісні — «сигірії». Гарсіа Лорка не надто охоче друкував свої поезії, бо вважав, що надруковані вірші — то мертві вірші. Його збірка «Канте хондо» побачила світ аж через десять років після створення — у 1931 р.
На початку XX ст. іспанська інтелігенція була занепокоєна занепадом фольклорного співу й танцю, що вироджувався у вульгарну «циганщину», яку в Європі називали також «іспанщиною». З ініціативи Гарсіа Лорки (недарма товариші-студенти називали його«фольклористом»!) у Гранаді в червні 1922 р. відбувся перт и й фестиваль андалуського народного співу «канте хондо». Для Ф. Гарсіа Лорки фольклор — це одна з підвалин сучасного мистецтва, традиція, яка потребує постійного оновлення.
У цей час Гарсіа Лорка (чи не під впливом С. Далі?) почав малювати, друзі навіть улаштували в Барселоні виставку малюнків поета, яка, однак, не мала успіху в публіки. У 1923 р. Гарсіа Лорка склав у Гранадському університеті іспит на ступінь ліценціата права, він навіть виріщив узяти участь у конкурсі на посаду викладача, однак усі карти сплутали поезія й драматургія.
У 1925 р. Гарсіа Лорка закінчив драму у вірщах «Маріана Пінеда», написану за мотивами народного романсу, що розповідав про гранадську патріотку, страчену за участь у заколоті. Два роки п’єса йщла до глядача, а її прем’єра в Барселоні (1927) перетворилася на справжню політичну маніфестацію.
Збірка «Циганський романсеро» (1928) засвідчила: Іспанія має великого поета. Це була його улюблена збірка, над якою він довго працював.
Через рік несподівано для всіх Гарсіа Лорка від’їздить до Америки. Результатом цієї подорожі стала книжка «Поет у Нью-Йорку» (опублікована в 1940 р.) — сповідь «зраненого серця, що чує стогін іншого світу».
Повернення Гарсіа Лорки до Іспанії (1930) збіглося в часі з буремними подіями: монархія повалена, до влади прийшли республіканці. Поет багато й плідно працює. Вийшла друком збірка «Канте хондо», він написав низку п’єс. с. Одна з них — «Коли пройде^п’ять років» — виявилася пророчою. Її герой — мрійливий Юнак. Його слухається —навіть сама Смерть. Однак за п’ять років Смерть знову з’явилася перед Юнаком в образі трьох Гравців. Він сів із ними грати і програв своє серце. Самотньою смертю Юнака закінчується п’єса, написана в серпні 1931 p., рівно за п’ять років до смерті самого Ф. Гарсіа Лорки.
У 1931 р. було створено пересувний студентський театр «Ла Баррака» (балаган). Федеріко Гарсіа Лорка був і директором, і режисером, і автором, і актором. Він уважав, що театр не може бути комерційним закладом, адже його основний обов’язок — виховання глядача. Театр гастролював маленькими містечками, селами, виступав просто неба перед юрбами вдячних глядачів. Одна за одною з-під пера письменника виходять п’єси, які донині є окрасою іспанського театру. Творче життя б’є ключем, проте в іспанському суспільстві зростає напруження й тривога, яка оселилася й у віршах поета. Заганув улюбленець іспанської публіки, друг Гарсіа Лорки, з яким він організовував фестиваль «Канте хондо», —С. Мехіас.
За наказом генерала Франко бомблять республіканську Астурію. Саме в цей час драматзфг закінчив п’єсу «Йєрма» (1934). Гарсіа Лорка не приховував свої політичні погляди й симпатії, тому прихильники генерала Франко намагалися зірвати прем’єру його драми, однак гальорка була налаштована рішуче, і прем’єра закінчилася тріумфом.
1936 р. на виборах перемогли республіканці... Іспанія впритул наблизилася до громадянської війни.
Напередодні війни,16 липня 1936 p., Ф. Гарсіа Лорка покинув республіканський Мадриді поїхав до Гранади на родинне свято — день святого Федеріко. Друзі відмовляли його, радили навіть тимчасово виїхати до Америки. Та поет вірив, що на батьківщині з ним нічого поганого не трапиться.
18 липня в Іспанії почався фашистський заколот. Коли до будинку Ф. Гарсіа Лорки в Гранаді вдерлися заколотники, щоб перевірити документи, один із них ударив поета в обличчя, мовляв, ми й так добре знаємо, хто ти такий... Уранці 18 серпня 1936 р. Ф. Гарсіа Лорку розстріляли в оливовому гаю на пагорбі біля колодязя з промовистою назвою «Джерело сліз». Могили поета не знайдено й досі. На десятиліття твори найвідомішого іспанського поета на батьківщині були заборонені. Хіба що на міських площах і сільських майданах під час,народних свят співали пісні Ф. Гарсіа Лорки, які давно вже стали народними...
ОРФЕЙ, ЕВРІДІКА, ГЕРМЕС Райнер Марія Рільке Перекладач: Микола Бажан Була це душ копальня дивовижна,- у ній, як жили тихих срібних руд, тяглись вони крізь тьму. Поміж корінням струміла кров, що до людей пливла; тяжким порфіром в тьмі вона здавалась. Ото й увесь багрянець. Там були урвисті скелі, і ліси безлюдні, і зведені над пусткою мости, і той сліпий, великий, сірий став, що над своїм глибоким дном повиснув, як небо дощове над краєвидом. І поміж піль, полога і сумирна, виднілася бліда стяга дороги, простелена, мов довге полотно.
Дорогою цією йшли вони: Попереду ішов стрункий мужчина в киреї голубій; він нетерпляче і мовчазливо в далечінь вдивлявся, і крок його жадібно жер дорогу великими шматками; в нього руки звисали з-під киреї тяжко й хмурно, немов забули вже про легкість ліри, яка отак була вросла в лівицю, як віть троянди у гілки оливи. Чуття у ньому начебто двоїлись, бо мчався зір, неначе пес, вперед, вертався, і спинявся, і чекав на повороті ближчому дороги,- а нюх і слух позаду залишались. Йому здавалось іноді, що він вчуває кроки кожного з двох інших, які за ним узвозом вгору йшли. Проте це тільки крок його лунав і вітер ззаду торгав за кирею. Та він собі казав: \"Вони ідуть\", казав це гучно й до луни вслухався. Вони ідуть, але страшенно тихо обоє ходять. От якби посмів він обернутись (але обертатись було йому заказано при ділі, яке він майже довершив),- тоді побачив би, що йдуть обидва тихі: це бог мандрівок і доручень дальніх дорожній шлик над світлими очима, вперед простерта палиця струнка, маленькі крила, що об ступні б'ють, і звірена його руці - вона. Така кохана,- то її ця ліра оплакала за плакальниць усіх, аж світ на плач суцільний обернувся, |
де знову все було: і ліс, і діл, і шлях, і поле, і ріка, і звір; але й в плачливому отому світі так само, як над іншою землею, і сонце йшло, й зоріло тихе небо, плачливе небо в скривлених зірках,- така Кохана.
Тепер вона ступає поруч бога, хоч довгий саван заважає йти, невпевнена, і ніжна, і терпляча. Вона неначе стала при надії, не думала й про мужа, що простує попереду, не думала й про шлях, що приведе її назад в життя.
Вона в собі вся скупчилась, посмертям наповнена по вінця. Як плід вбирає солодощі й тьму, вона ввібрала в себе смерть велику, таку нову, що й не збагнути їй.
Вона уже - не та білява жінка, оспівана колись в піснях поета, вона уже - не пахощі й не острів широкої постелі, бо уже вона не власність жодного мужчини. Її розв'язано, мов довгі коси, і віддано, мов пробуялу зливу, й поділено, немов запас стокротний.
Вона - вже корінь, і коли нараз її спинив і з розпачем промовив до неї бог: \"А він таки оглянувсь\",- безтямно й тихо запитала: \"Хто?\"
А там здаля, при виході у світло, стояв хтось темний, що його обличчя не розпізнати. Він стояв і бачив, як на стезі дороги польової печальнозорий бог і посланець безмовно обернувся, щоб іти за постаттю, яка назад верталась, хоч довгий саван заважав іти, невпевнена, і ніжна, і терпляча.
1904 |
ЛОРЕЛЕЯ Г. Аполлінер Жила у Бахарасі білявка чарівна Усіх мужчин в окрузі з ума звела вона І врешті сам єпископ позвав її на суд Та виправдати мусив через її красу
О Лорелеє очі у тебе як смарагд Хто вчив тебе чаклунства який великий маг
Прокляті в мене очі проклята я сама Хто в очі ті загляне тому життя нема
У них не самоцвіти пекельнії вогні В огні в огні спаліте ті чари навісні
В тім полум'ї шаленім і я старий горю Хай судить тебе інший а я програв цю гру
Не смійся превелебний молися небесам Спали мене благаю рятуйсь як можеш сам
Поїхав мій коханий у чужодальній світ Спали мене благаю мені немилий світ
Болить у мене серце то мабуть не к добру Сама на себе гляну вже знаю що помру
Болить у мене серце відколи я сама Болить у мене серце бо милого нема
Призвав тоді єпископ трьох лицарів як стій Ведіть цю божевільну в дівочий монастир
О Лоро тужна Лоро в очах у тебе шал Іди іди в черниці забудеш марний жаль
І рушили в дорогу вони учотирьох І плакалась небога до провожатих трьох
Пустіть мене молю вас на верх тії скали Нехай ще раз спогляну на замок мій згори
Нехай ще раз побачу свій образ у воді А потім прилучуся до дів святих і вдів
Вже коси золотаві на вітрі розплелись Вернися Лорелеє гукали їй вернись
Ви бачите по Рейну там човничок пливе А в човні тім мій милий і він мене зове Вертається мій милий у мене серце мре Не стямилась причинна шубовснула у Рейн
Побачила свій образ то і сама вмирай Ті сонячнії коси ті очі як смарагд |
ЗАРІЗАНА ГОЛУБКА Й ВОДОГРАЙ О постаті убиті любі О дорогі розквітлі губи Міє Мареє Єтто Лорі Анні і ти Маріє Де ви дівчата Я вас питаю Та біля водограю Що плаче й кличе Голубка маревіє
Душа моя в тремкій напрузі Де ви солдати мої друзі Де ви Бійї Даліз Реналь Печальні ваші імена Як у церквах ходи луна Б'ють відгомоном до небес Ви в сонну воду глядитесь І погляд ваш вмирає десь Де Брак де Макс Жакоб Дерен Що в нього очі як той Рейн Де милий Кремніц волонтер Вже може їх нема тепер
Душа ятриться з непокою 1 водограй рида зі мною А як вони іще живі Десь б'ються на Північнім фронті Тим олеандри всі в крові І сонце ранене в траві На багрянистім горизонті |
Райнер Марія Рільке Ось дерево звелось... Перекладач: Микола Бажан
Ось дерево звелось. О виростання! О спів Орфея! Співу повен слух. І змовкло все, та плине крізь мовчання Новий початок, знак новий і рух.
Виходять звірі з лісової тиші, покинувши кубельця чи барліг; вони, либонь, зробилися тихіші не з остраху, не з хитрощів своїх,
а з прислухання. Рев, скавчання, гам змаліли в їх серцях. Їм за пристанок недавно ще була маленька хижа,
де крилася жадливість їхня хижа і де при вході аж хитався ґанок, — там ти воздвиг в їх прислуханні храм. |
|
Г. Аполлінер Міст Мірабо Переклад М. Лукаша Під мостом Мірабо струмує Сена Так і любов Біжить у тебе в мене Журба і втіха крутнява шалена
Хай б'є годинник ніч настає Минають дні а я ще є
Рука в руці постіймо очі в очі Під мостом рук Вода тече хлюпоче Од вічних поглядів спочити хоче
Хай б'є годинник ніч настає Минають дні а я ще є
Любов сплива як та вода бігуча Любов сплива Життя хода тягуча Надія невгамовна жагуча
Хай б'є годинник ніч настає Минають дні а я ще є
Минають дні години і хвилини Мине любов І знову не прилине Під мостом Мірабо хай Сена плине
Хай б'є годинник ніч настає Минають дні а я ще є
|
«Суїні серед солов’їв» Еліот Перекладач: Олександр Мокровольський Ой, горе! Вразили мене на смерть!* Горила Суїні** розставив коліна, Руки впустив, регоче без тями. Зебра на вулицях роздулась - Стали з пасмуг жирафині плями. …
В імлі Оріон із Псом, Принишкли морів пустині; Дама в іспанськім плащі, Моститься на коліна до Суїні,
Падає, скатертину тягне, Перекинула чашку з кавою; На підлозі сіда зручніш, Позіхає, панчоху підтягує;
Кавою облитий, сахнувсь Аж на підвіконня, та змовчав; Гарсон несе бананів, цитрин, Фіг та з теплиці овочів…
Виходить та й загляда у вікно, Посміхається Суїні їм, посмішку золоту Обрамляють пишно гліцинії;
Хазяйка з кимось, не видно з ким, У прочинені двері базікає, А солов'ї*** за Серцем Святим, Заливаються за базилікою,
Як заливалися в кривавім гаю, Глушачи зойк Агамемнона Й цвіркаючи рідким На саван, і так осквернений.
|
РАНОК БІЛЯ ВІКНА Т.Еліот Вони гуркотять тарілками, сніданок готуючи В кухнях підвальних уздовж вичовганих тротуарів, - Зрозумілі мені душі смутні покоївок, Що проросли без надії за ворітьми.
Коричневі хвилі туману набігають на мене Круговоротом облич на дні вулиці, Зриваючи з перехожого, гряззю забризканого, Безпричинну усмішку, що висне в повітрі I щєзає над низкою дахів.
Перекладач: Максим Стріха |
«Балада про чорну тугу» Ф. Ґарсія Лорка Клюють півні темний обрій, ніяк сонця не знаходять; Самотина Горова із гори крутої сходить. Пахне кіньми і тінями її тіло, лите з бронзи, груди, два курні ковадла, круглим жалем тужать-стогнуть «Самотино, що шукаєш, чом блукаєш самотою?» «Чом блукаю, сама знаю, що тобі до мого болю? Я шукаю в цьому краї саму себе, свою долю»….
|
«Гітара» Лорка переклад Лукаша Як заридала моя гітара,- розбилась досвітку криштальна чара. Ой заридала моя гітара… Хочу утішить — надармо, хочу утишить — намарно. Плаче, як вода, що рине з яру, плаче, як вітер, що жене хмару. Хочу впинити — надармо, вона ридає за даллю. Плаче пісок гарячий, кличе біле латаття, плаче стріла за ціллю, вечір кличе світання, плаче в голім гіллі пташка остання. А-ой, гітаро! серці п’ять ножів одним ударом!
|
Томас Стернз Еліот Порожні люди Перекладач: Віталій Коротич I Ми люди порожні, Спустошені люди, Соломою випхані, Купчимось I мозки солом'яні хилим. Як шелести, шепоти наші Тихенько й подібно Тріщать шарудінням безсилим, …
III Країно мертва, Кактусовий краю, Де ідоли камінні Підвелися, щоб прийняти Моління із долоней у мерця. Вгорі - зоря вмирає миготливо. Чи виглядає все подібно У іншім королівстві смерті? …
IV Невидющі, доки Очі в нас не воскреснуть, Як одвічна зоря, Чи троянда зі ста пелюстками. В королівстві присмерку й смерті Єдина надія Порожніх людей. …
|
Семінарське заняття № 9
Тема: Поезія початку ХХ ст.
1.Літературно-мистецькі течії поч.ХХ ст.
2. Особливості життя і творчості Р. М. Рільке. Символізм, імпресіонізм та експресіонізму в його поезіях “Орфей, Еврідіка, Гермес”, “Ось дерево звелось…”.
3. Особливості життя і творчості Г.Аполінера. Новаторство поета-модерніста. “Лорелея”, “Міст Мірабо”, “Зарізана голубка й водограй”.
4. Особливості життя і творчості Томаса Еліота. Еволюція від авангардизму до неокласицизму. Трагічне відчуття дійсності з її відчуженістю між людьми, духовним спустошенням людства, що не має жодних шансів на виживання, в поезіях “Ранок біля вікна”, “Суїні серед солов’їв”, поемі “Порожні люди”.
5. Особливості життя і творчості Федерiко Ґарсíа Лóрки. Поєднання у творах міфології та фольклору з поетикою модернізму(сюрреалізу). “Про царівну Місяцівну”, “Балада про чорну тугу”, “Гітара”, “Газела про темну смерть”, “Касида про сон під зорями”
