3. Найвідоміші представники модерністських та авангардистських течій в поезії першої половини хх ст.

Райнер Марія Рільке (1875-1926)

“Орфей, Еврідіка, Гермес”, “Ось дерево звелось…”.

Першовідкривачами нових літературних течій стають, безперечно, поети. Серед них австрієць Райнер Марія Рільке. Для мистецького загалу 20-х років XX ст. саме він став поетичним кумиром.Саме на нього рівнялися інші поети тих часів. Хто ж він, цей поетичний еталдон?

Райнер Марія Рільке (повне ім'я, дане при хрещенні, - Рене Карл Вільгельм Иоганн Йозеф Марія Рільке) народився 4 грудня 1875 р. у Празі. Його батько, службовець залізничної компанії, мав за плечима досвід невдалої кар'єри військового. Мати походила з родини купця й імператорського радника. Вихована у розкоші, вона з молодих років марила аристократичним життям. Партія зі скромним чиновником не могла задовольнити її великосвітських амбіцій. Шлюб, що сприймався нею як принизливий мезальянс, розпався 1884 p. Від цього часу вона жила окремо від чоловіка, переважно у Відні, де мала можливість брати участь у житті імператорського двору.

Дев'ятирічний хлопчик залишився з батьком. Втеча матері глибоко травмувала його душу. Вже дорослою людиною зустрічаючись із матір'ю, Рільке щоразу відчував рецидиви колишнього болю. Сподіваючись на те, що синові більше пощастить з офіцерською кар'єрою, батько віддав його до військової школи. Перебування у стінах закритого казарменого закладу сприймалося Рільке як заслання на каторгу. У кадетському вихованні з його щоденною муштрою вразливий підліток бачив лише «абетку жаху». Попри це, у своїх спогадах поет відзначав важливість тодішнього життєвого досвіду для свого подальшого духовного розвитку.

Через слабке здоров’я й психологічний стан в 1891 р. батько мусив забрати юнака додому. Навчатися в гімназії Рільке також не міг: довелося б сісти за парту разом із десятилітніми хлопчаками. Тому надалі він займався вдома з приватними вчителями. Юнак учився старанно і за рік пройшов перші шість класів гімназії. Отже, атестат зрілості Рільке отримав майже вчасно. З 1895 р. він — студент, слухає лекції в найкращих університетах Праги, Берліна, Мюнхена. Його вабили до себе філологія та мистецтво.

Юнак уже знав, чому хоче присвятити своє життя: у 1894 р. вийшла друком його перша книжка «Життя й пісні». На обкладинці був також напис «Пісні, даровані народові». Хоча Рільке був недуже заможною людиною, він безкоштовно розсилав цю збірочку до лікарень і робітничих об’єднань, уважаючи, що нужденні потребують поезії, але не мають грошей на книжки. Слідом за книжкою «Життя й пісні» (1894) одна по одній з'явилися «Офіри ларам» (1896), «Коронований снами» (1897), «Свят-вечір» (1897). Збірки тієї пори містили чимало учнівських текстів, написаних невправною рукою неофіта.

Поет хотів побачити світ, дослідити його розмаїття, тому майже все життя подорожував. Європа, Російська імперія, Близький Схід — ось неповний перелік його маршрутів. Рільке ніколи не ототожнював себе ні з Австро-Угорською імперією, ні з австрійською літературою. Своїми духовними джерелами він уважав Російську імперію та Францію (Париж).

Поет зацікавився Росією завдяки химерній жінці, француженці Лу Андреас-Саломе.

Лу Андреас-Саломе (1861-1937) народилася у Санкт-Петербурзі в родині генерала. З дитячих років вона була закохана в Росію та російську культуру і це почуття передала молодому Рільке. На момент їхнього знайомства Лу мала репутацію «фатальної» жінки та блискучої інтелектуалки. Далеко позаду була історія її заплутаних взаємин із Ф. Ніцше, що завершилися відмовою від руки й серця закоханого філософа. Пізніше, зацікавившись проблемами психології, Лу багато спілкувалася з «батьком психоаналізу» 3. Фрейдом.

Лу відкрила молодому Рільке Росію - землю, в якій він знайшов свою духовну батьківщину. Саме Лу надихнула поета на подорожі до Росії у 1899 та 1900 pp. Незабутнє враження справили на Рільке паломництво до Києво-Печерської лаври та святкування Великодня у Москві, знайомство з видатними діячами культури й мистецтва (письменником Л. Толстим, художниками 1. Рєпіним, Л. Пастернаком) та відвідування могили Т. Шевченка, краєвиди українського степу і російського села. Тут, на давній слов'янській землі, його художньо-філософська думка націлилася на осягнення мети. Самоосвіта поета спрямувалася на опанування праць з історії та мистецтва цих країн, читання російських класиків, вивчення російської мови (якою він навіть спробував писати вірші).

Під впливом двох подорожей Росією й Україною Рільке написав два поетичні цикли збірки «Книга годин» (1905): «Книга життя чернечого» і «Книга прощ». В останній яскраво відобразилися київські враження, а вірш «В оцім селі...» навіяний поету перебуванням на Полтавщині.

Стосунки Лу з Рільке, що з часом із любовних переродилися у дружні, тривали до самої смерті поета. Як зазначає М. Болдирев, вона була тією ідеальною жінкою, в якій поєднувалися найважливіші для Рільке іпостасі коханої, «жінки-матері», досвідченого психолога, тонкого цінувальника його творчих досягнень та невичерпного співрозмовника. Настрої містичного поклоніння молодого Рільке коханій відбиті у низці присвячених їй віршів. З-поміж них - широковідомий вірш «Згаси мій зір...» (1897), написаний у формі звернення до Бога, але, згідно зі спогадами Лу, адресований саме їй:

Згаси мій зір - я все ж тебе знайду,

замкни мій слух - я все ж тебе почую,

я і без ніг до тебе домандрую,

без уст тобі обітницю складу.

Віднімеш руки - я тоді тебе

впіймаю серцем, наче між долонь,

а спиниш серце - мозок запульсує,

коли ж ти вкинеш в мозок мій огонь,

тебе в крові палючій понесу я.

У 1901 p. Рільке одружився з молодою талановитою скульпторкою Кларою Вестгоф, яка працювала в знаменитого митця Огюста Родена. У 1902 р. в подружжя народилася дочка. Однак через матеріальну скруту сімейне життя не склалося.

У пошуках заробітку поет опинився в Парижі й оселився в«бодлерівському кварталі», познайомився з О. Роденом, а також іншими паризькими митцями й затримався там майже на десять років. Спілкування з Роденом, яке стало ще тіснішим у період, коли Рільке служив його особистим секретарем, створювало світоглядні підвалини нового етапу творчості поета. Роден і Париж у цей час мали для його духовного життя приблизно таке саме значення, як раніше Лу та Росія

У 1902-1904 pp. австрійський поет переклав «Слово о полку Ігоревім» (опубліковане 1930 p.).

Паризький період був часом великих творчих звершень поета і здобуття ним європейської слави. Головними досягненнями цих років є двотомна збірка «Нові вірші» (1907-1908) та роман «Нотатки Мальте Лаурідса Бріґґе» (1910), що вважається яскравим взірцем модерністської прози початку XX ст.

Втім, робота над цими новаторськими за духом і формою книжками виснажила митця. Після їх оприлюднення P.M. Рільке часто скаржився на творче безсилля та духовну засуху. Були й інші ознаки такої кризи: упродовж тринадцяти років після публікації роману він надрукував лише одну поетичну збірку - «Життя Марії» (1913). За десять років потому композитор П. Гіндеміт написав до неї геніальну музику.

Занепокоєний своїм внутрішнім станом поет зірвався з обжитого місця у Парижі й вирушив у багаторічні мандри. За чотири роки, що передували Першій світовій війні, він відвідав близько п'ятдесяти місць у різних країнах Європи та Північної Африки.

Представники найзнатніших аристократичних родів вважали за велику честь приймати у себе цього поета-духовидця.Одним із високих покровителів митця була княгиня Марія фон Турн унд Таксіс, уроджена принцеса Гогенлое-Вальденбург-Шиллінґсфюрст. Ця «істинна гранд-дама» від щирого серця любила поета. Після смерті Рільке вона написала чудову книжку спогадів про нього. У її родовому замку Дуїно був закладений фундамент поетичного циклу, що увійшов до історії літератури під назвою «Дуїнянські елегії». Відтак замок здобув славу й безсмертя завдяки геніальним віршам P.M. Рільке.

Перша світова війна застала митця у Німеччині. У грудні 1915 р. він був мобілізований на службу у віденський військовий архів. Заступництво впливових друзів допомогло йому незабаром позбавитися цього тягаря. Однак і після звільнення він уважно слідкував за тим, що відбувалося на фронті. Жахи війни підсилювали його депресію.

Останньою «обраною батьківщиною» поета стала Швейцарія. 1919 р. він вирушив містами цієї країни з програмою публічних читань своїх віршів і доповідей. Незабаром поет оселився у замку Мюзо. Саме тут йому довелося пережити «тріумфальний лютий» 1922 p., упродовж якого був завершений цикл «Дуїнянські елегії» та створений основний корпус циклу «Сонети до Орфея». Ці шедеври, що відкрили нові обрії світової лірики, уславили P.M. Рільке як поета третього тисячоліття. Після такого творчого прориву він ще спробував сили у віршуванні французькою мовою (цикли «Сади», «Троянди» та ін.).

29 грудня 1926 р. Р. М. Рільке помер від лейкемії в санаторії Валь-Монт. Могила поета знаходиться неподалік від Мюзо, на надгробному камені викарбувана написана ним самим епітафія:Трояндо, о чиста суперечносте, бажання нічиїм сном не бути під стількома пелюстками.

Ці філігранні рядки - остання загадка поета. Сотні сторінок у монографіях і статтях присвячені тлумаченню цієї віршованої мініатюри. Переконливими видаються трактовки, в яких висувається гіпотеза, ніби в образі троянди зашифрований Орфей, що, як троянда, був у поетичній системі P.M. Рільке уособленням ідеї вічного колообігу життя й смерті.