Томас Стернз Еліот (1888 – 1965). “Ранок біля вікна”

Вірш входить до збірки «Пруфрок та інші спостереження». Це гротескна замальовка буржуазного суспільства, що переростає в трагічні вірші про крах особистості у вирі байдужого міста.

Церед нами розгортається картина міського ранку в усій своїй буденній непривабливості: На вулиці «коричневі хвилі туману» набігають на ліричного героя «круговоротом облич». Нічого піднесеного немає і не може бути в цій урбаністичній круговерті, що може лише обляпати перехожого багнюкою.

«Суїні серед солов’їв»

Одним із ліричних героїв збірки «Вірші» (1920) є горила Суїні. Томас Еліот запропонував замінити визначення сучасної людини з Номо sapiens на «Суїні, який випростався».

Основний мотив віршів — утрата суспільством духовних орієнтирів, шо спричинило байдужість, відчуженість, прагнення тільки матеріального добробуту. Дія відбувається в будинку розпусти. Перед читачем розгортаються відразливі картини:

Здається, ніби до нас волає давньогрецький герой Агамемнон, який переміг троянців, а вдома загинув від рук дружини та її коханця. Адже оспіване тисячами поетів кохання, яке уособлює піднесений стан душі, перетворене людьми на оргію бездуховної плоті, що робить сучасну людину твариною — горилою Суїні.

«Порожні люди»

Поема написана в 1925 р. Вона є своєрідним продовженням «Спустошеної землі», частково ввібравши в себе її недруковані фрагменти. У поемі передано відчай сучасної людини, яка розуміє, що цивілізація не має нічого спільного з істинною культурою, що світ, який утратив моральні орієнтири, саморуйнується.

Твір складається з п’яти частин і починається двома епіграфами, що в стислому вигляді доносять до читача основну думку твору.

Перший епіграф «Містер Куртц — він умер» відсилає нас до героя повісті популярного англійського письменника Дж. Конрада «Серце темряви». Куртц — білий торговець у джунглях Конго, якого письменник називає «порожнім у серцевині». Куртц щиро вважає себе гуманістом, місія якого — нести тубільцям світло цивілізації. Та якщо вони чинять йому спротив, треба змусити їх підкоритися.

Т. Еліот спостерігає рух без мети і сенсу, говорить про абсурдність руху взагалі.

Чи є якась альтернатива «порожнім людям»? Чи є в них надія? Вона начебто з’являється в четвертій частині у вигляді «одвічної зорі» і «троянди зі ста пелюстками», що вдумливому читачеві нагадає Рай «Божественної комедії» Данте.

Поема «Порожні люди», яку іноді називають циклом, закріпила за Т. Еліотом славу «поета відчаю» Хаос сучасного життя, вульгарність цивілізації, занепад культури, девальвація людських почуттів і крах гуманістичної філософії — усе це призвело до духовної деградації людини. Ця поема — своєрідне волання до людства, у якого (дуже хочеться у це вірити) ще є час, аби зупинитись і все виправити...

Федерiко Гарсíа Лóрка “Балада про чорну тугу”,

Балада входить до збірки «Циганський романсеро» (в українському перекладі «Циганський баладник»). Вірш написаний у липні 1924 р. Головною героїнею балади є Самотина Горова (в оригіналі — Соледад Монтойя) — образ жінки-циганки, яка втратила кохання. З дитячих років Лорка чув легенду про циганку Соледад Монтойю, котра померла від розлуки як від хвороби.

Вірш побудований як діалог між ліричним героєм і Самотиною, яка є невід’ємною частиною його єства. Цій «жалькій» тузі немає ніде прихистку й спочину: