Тема 1 Зародження і розвиток курортів в світі
Історія курортів світу.
Розвиток курортів в Україні.
Роль природно-лікувальних факторів у розвитку курортів.
Роль фізкультурно-оздоровчих факторів
1. Історія курортів світу.
Лікувальні властивості багатьох природних факторів відомі з найдавніших часів; примітивні споруди для водолікування в місцях виходу мінеральних вод були свого роду прототипами бальнеологічних курортів. Чутки про лікувальні властивості деяких вод поширювались далеко за межі відповідних місцевостей, приваблюючи багато хворих. "Чудодійні" джерела та інші лікувальні фактори ставали основою лікувальних таємниць храмів, нерідко були предметом релігійного культу. В писаннях знайшли відображення факти використання, наприклад, термальних мінеральних вод служниками культів для здійснення обрядів і разом з тим для демонстрації "лікування" страждальців. Так, у найдревнішій пам'ятці індійської літератури "Рігведі" містяться відомості про "священні купелі" при храмах, в яких купалися хворі люди. В працях древньокитайських вчених сповіщається про джерела лікувальних вод. В Старому і Новому заповітах згадуються Сілоамська купель, священне озеро Бетесда під Єрусалимом, в яких купали хворих. У творах Гомера, Аристотеля говориться про використання мінеральних вод з лікувальними властивостями у Древній Греції.
Курортна справа відноситься до найбільш давнього виду туристської індустрії. С античних часів люди навчилися використовувати мінеральні води та лікувальні грязі. Відома давньоіндійська система медичних знань, де головна роль у збереженні та продовженні життя людини відводиться свідомості, яка керує всіма функціями в організмі. Здоров'я людині забезпечується режимом харчування, розкладом дня, спеціальними фізичними вправами, медитацією. Сучасна система Аюверди доповнена досягненнями наукової медицини.
Давньогрецький бог Ескулап вважався богом медицини. Древні греки вважали, що хвороба це покарання людині, прислане розгніваним богом Аполлоном. У відповідності до древньогрецької міфології, у Аполлона був син Ескулап, а у того - дві доньки - Панацея та Гігієна, від імен яких і походять два сучасних терміни. Панацея - неіснуючий засіб від будь-якої хвороби. Гігієна - умови та методи, які сприяють здоров'ю людини.
В творах Гомера, Аристотеля є свідчення про використання мінеральних вод. З'явився звичай будувати у лікувальних місцевостях житло для людей, які приїздили та перші водолікарні, що стали прообразом бальнеологічних курортів.
Реформатором античної медицини вважається древньогрецький лікар з острова Toca Гіппократ (460-370). Першу медичну освіту Гіппократ отримав від батька - Геракліда та інших лікарів острова, потім він багато подорожував та вивчав медицину в різних країнах. Гіппократ створив систему лікування та написав багато праць. Це трактати "Про вітри", "Про повітря, воду та місцевості", "Прогностика", "Про дієту при гострих захворюваннях", "Епідемії", "Про суглоби", "Про переломи", "Закон", "Про лікаря", "Про пристойну поведінку" та ін.
З ім'ям Гіппократа пов'язано уяви про етику лікаря та мораль. Відомо поняття "Гіппократова маска" - опис зовнішнього виду хворого при болях у брюшині: запавші очі, загострений ніс, синьоватий кожний покрів, покритий потом. Гіппократу належить знаменитий вислів, який став початком розвитку курортної справи: "Справжня медицина - це природа, яка лікує, інша медицина - служанка природи".
Клятва Гіппократа - самий ранній документ медичної етики. Зараз прийнято сучасну редакцію клятви Гіппократа, яку приймають всі лікарі. Вона була прийнята Женевською декларацією та схвалена Генеральною асамблеєю Всесвітньої медичної асоціації в 1948 р.
Другим відомим древнім філософом та лікарем є Авіцена Ібн Сіна Абу Хусайн ибн Абдаллах, арабський вчений, філософ, лікар. Народився він в 980 р. у поселенні Афшана поблизу Бухари. Головна праця -"Аш - Шифа", яка містила ряд трактатів, в тому числі і "Метафізика". Ібн Сіна написав більш як 400 праць з астрономії, астрології, алхімії, медицини. Він вперше обґрунтував показання використання з лікувальною метою впливу сонця, повітря та води. Велику популярність отримали його праці "Книга зцілень" та "Медичний канон". Помер Ібн Сіна у 1037 році у віці 57 років в Хамадані (Іран). По наш час існує багато легенд, пов'язаних з ім'ям цієї людини.
За час свого існування курортна справа багато разів змінювалася. У Західній Європі курортні місцевості з'явилися в XVII ст. Сьогодні курортна справа найкраще розвинена у Франції, (більш як 100 здравиць), Германії, Австрії, Чехії, Угорщині, Болгарії, Румунії. Значних успіхів досяг Ізраїль, який перетворив Мертве море у світовий курортний центр. На інших континентах курортна справа не отримала такого широкого розвитку.
Значний розвиток курортної справи почався в період правління Петра І. Саме він започаткував пошук на території Росії лікувальних вод. Завдяки його керівництву було відкрито перший курорт Марциальні Води у 1719 р. Створююся експедиції на Кавказ під керівництвом академіка П. С. Палласа та лікаря І. А. Гюльденштедта. Результатом яких було відкриття курортів у Кісловодську, Желєзноводську, Єсентуках.
У 1828 р. були засновані курорти Стара Русса та Саки (Крим) (Рис. 1.2), а в 1830 р. - Одеські грязеві курорти, 1833 р. Сергієвські мінеральні води, у 1838 р. - Кемери, 1842 р. Друскінінкай
У 1836 р. на березі Сакського озера було відкрито відділення Симферопольського госпіталю, де лікували ревматизм. Після Кримської війни сакською гряззю лікували учасників оборони Севастополя.
У другій половині XIX ст. були досліджені лікувально-кліматичні місцевості Криму - Сакське та Тінакське озера, в Сибірі - Ярмаровка та Дарасун, у Середній Азії - Іссик-Куль, в Грузії - Боржомі.
Одночасно з лікувальними властивостями мінеральних вод та грязей вчені почали досліджувати вплив клімату на хворих на Південному березі Криму. Поступово починає розширюватися мережа здравниць, які використовують лікувальні ресурси. Але наукові дослідження по вивченню лікувальних факторів велися повільно, більше за рахунок ентузіастів цієї справи. Це було викликано тим, що багаті люди віддавали повагу закордонним курортам, йшов відтік валюти.
На початок XX ст. на території Росії було 36 курортів, у складі яких 60 санаторіїв, загальною ємкістю 3000 місць та декілька кумисолікувальних закладів. Найбільш розвиненими стали на цей час курорти у П'ятигорську, Слав'янську, Одесі, Євпаторії.
Перша світова війна призупинила розвиток курортної справи.
У радянський період курортна справа розвивалась швидкими темпами. Були прийняті декрети: "Про націоналізацію курортів", "Про лікувальні місцевості державного значення", " Про використання Криму для лікування трудівників", "Про організацію будинків відпочинку", "Про принципи санаторно-курортного лікування", "Про охорону природних ресурсів".
Перші санаторії та будинки відпочинку створювалися на базі колишніх палаців (Лівадія) та садиб поміщиків (Вузьке, Марфино, Архангельське), приватних дач, санаторіїв, готелів.
Країна приступила до створення нових та реконструкції старих курортних зон. Були організовані експедиції по виявленню нових лікувальних місцевостей. В цей же час створюються численні курортні інститути, які повинні були вивчати маловідомі природні властивості лікувальних багатств країни.
На початок 1940 р. у СРСР було створено 3600 санаторіїв та будинків відпочинку на 470 місць. Війна нанесла великий ущерб курортному господарству країни, але вже у 1950 р. кількість місць у здравицях перевищила повоєнний рівень.
Радянська курортологія займала передові місця у світі. У СРСР було сформовану найбільшу мережу курортних закладів. Станом на 1990 р. у СРСР було 14 тис. здравниць на 2,5 млн. місць. Створилися агломерації - Великі Сочі, Велика Ялта, Кавказькі Мінеральні Води, Велика Юрмала.
Перехід до ринкової економіки залишив без державного фінансування санаторії та курорти, а населення не мало можливості сплачувати за відпочинок на курорті. Санаторно-курортна система почала руйнуватися. Багаті люди відпочивали за кордоном, або в елітних санаторіях, які залитися "на плаву" завдяки багатій матеріальній базі створеній раніше.
Профспілкові здравниці не зуміли пристосуватися до нових умов господарювання. Вони пішли шляхом впровадження дорогих послуг, що призвело до того, що ці здравниці втратили свою соціальну значущість. Багато таких санаторіїв стали нерентабельними та закрилися.
З 1995 р. ситуація стала змінюватися на краще завдяки тому, що підприємства почали пристосовуватися до нових умов існування.
Відродженню курортної справи сприяють багаті природні ресурси, традиції санаторно-курортної справи, висококваліфіковані кадри та матеріальна база.