Тема 9. Економісти – лауреати Нобелівської премії

Представники неоінституціоналізму нової економічної історії є Даглас Норт (1921 р.н.) та Роберт Фогель (1926 р.н.) — лауреати Нобелівської премії 1993 року за відродження досліджень в області економічної історії, завдяки додатку до них економічної теорії і кількісних методів, що дозволяють пояснювати економічні і інституційні зміни. Вчені впродовж тривалого часу плідно працювали в галузі економічної історії та економетрики, синтез яких і призвів до виникнення нової економічної історії, або кліометрики («кліо» – ім’я музи історії у давньогрецькій міфології, «метрика» – вимірювання).

Вчені розглядали економічну історію не просто як різновид історичних досліджень, що описують господарське життя минулого, а як аналіз тенденцій еволюції господарських систем. Прихильники цієї школи прагнули покласти кінець недооцінці ролі вимірювання і поставили собі за завдання відтворювати американську економічну історію на солідній кількісній основі.

Термін "нова економічна історія" було використано для позначення того ж напрямку Р. Фогелем у книзі "Залізниці та американське економічне зростання: нариси з економетричної історії" (1964), а остаточно термін утвердився в літературі з часу виходу у 1966 р. його ж статті під назвою "Нова економічна історія, її відкриття та методи". Для нової економічної історії характерним є використання нових методів економічного дослідження:

1) найширше використання статистичних методів дослідження за допомогою ЕОМ;

2) використання економічної теорії для вивчення економічної історії;

3) побудова та використання гіпотетичних дедуктивних моделей для

пояснення минулого.

У центрі уваги дослідників були дві основні, хоча далеко не єдині, теми: економіка рабства на Півдні США та роль залізничного будівництва у розвитку цієї країни в останній третині XIX ст.

Джерела інформації, що розглядаються і як традиційні, і як нетрадиційні, містять в собі різні дані, котрі можна обробляти з використанням сучасних статистичних та економетричних методів і отримувати нові змістовні результати. Як вихідні моделі історичного дослідження господарського життя економісти-історики використали моделі, що розроблені економічною теорією. Найбільш яскравими прикладами таких моделей (гіпотетичних дедуктивних) стали так звані контрфактичні моделі, що давали змогу розглядати гіпотетичний альтернативний розвиток економіки, відмінний від того, що був насправді.

Так, у роботах, присвячених економіці рабства, розглядалася контрфактична ситуація, за якої в США не відбувалося Громадянської війни і не відмінялося рабство, а у випадку із залізницями будувалася модель економіки, в якій залізниць не було. Модель економіки, побудована на основі контрфактичної ситуації, порівнювалася з реальними параметрами американського господарства, і на основі цього зіставлення робився висновок про ступінь ефективності відміни рабства чи величезного залізничного будівництва другої половини XIX ст. Тобто історію було піддано умовному способу: а що було б, якби...? У своїх дослідженнях Р. Фогель одним із перших починає використовувати контрфактичні гіпотези. З їх допомогою він різко порушив уявлення про роль та умови розвитку залізниць в США. Р. Фогель заперечив досить поширену думку, що саме залізниці "зробили" Америку. Про це йдеться у статтях «Кількісний підхід до вивчення залізниць в американському економічному зростанні: доповідь про ряд попередніх висновків» («Журнал економічної історії», 1962 р.) та «Переоцінка в американській економічній історії: обговорення» («Американський економічний огляд», 1964 p.), а також у згаданій книзі 1964 р. та в роботі «Нове тлумачення американської економічної історії» (у співавторстві з С. Енгерманом, 1971 p.).

Традиційно вважалося, що залізниці були абсолютно незамінними для економічного піднесення США в 1840—1890 pp.: вони як найефективніший транспортний засіб сприяли зростанню товарообігу, стимулювали освоєння нових земель і, крім того, давали основний поштовх розвиткові промисловості, особливо сталеплавильної. У своїх працях Р. Фогель довів, що все це певною мірою перебільшено. Для оцінки справжньої ролі залізниць він і використав контрфактичні моделі. Тобто на основі статистичних даних оцінив можливий хід розвитку американської економіки за умов, якщо б у ній не було залізниць.

З'ясувалося, що значення залізниць при всьому бажанні не можна вважати вирішальним: водні шляхи могли б непогано замінити залізниці як транспортний засіб, а американський ВНП зменшився б при цьому не більше, ніж на три проценти, освоєння нових земель також практично не гальмувалося б завдяки розгалуженій системі каналів; більшу частину попиту на продукцію сталеплавильної промисловості забезпечувала б не потреба в нових рейках, а заміна старих, а також інші виробництва, наприклад, з виготовлення цвяхів.

Таким чином, залізниці виявилися зовсім не такими життєво необхідними, як вважалося раніше.

Заслуговують на увагу також результати знаменитої роботи Д. Норта, Р. Фогеля та С. Енгермана про роль та ефективність рабства у південних штатах США напередодні Громадянської війни. Так, Д. Норт, починаючи з аналізу колоніальної економіки і добробуту колоній, в основному займався вивченням прискореного соціально-економічного розвитку «довоєнного Півдня», тобто Півдня 1815—1860 pp. Проводячи дослідження на основі уточнених даних з використанням методів економічного аналізу, Д. Норт взявся за рішучий перегляд усталених наукових концепцій, автори яких стверджували, що господарство довоєнного Півдня було збитковим, застійним, із низькою продуктивністю праці, тобто дуже неефективним у зв'язку з примусовим характером праці. Воно сприяло занепаду підприємницького духу, призвело до низької ефективності розподілу ресурсів та доходів на душу населення на рабовласницькому Півдні.

У роботі «Зростання і добробут в американському минулому: нова економічна історія» (1966) Д. Норт підкреслює: рабство само по собі не призводило до зниження якості підприємницької діяльності, зменшення обсягу капіталовкладень, нераціонального розподілу капіталу між сільськогосподарським і промисловим виробництвом. за умов екстенсивного, в основному сільськогосподарського виробництва південні плантатори господарювали раціональніше, вони краще обробляли землі та ефективніше використовували капітал, працю рабів для одержання найбільшого прибутку. Але Д. Норт залишає поза увагою моральні й етичні аспекти цього процесу.

Таким чином, ефективність рабовласницької системи:

– по-перше, виявилася набагато вищою, ніж прийнято було вважати;

– по-друге, причинами її краху були не економічні, а політичні та соціальні фактори.

Поряд з Р. Фогелем у своєму аналізі економічного зростання Д. Норт дотримувався поширеного в американській економічній науці з кінця 50-х років економічного імперіалізму, тобто тенденції «вторгнення» економіки в суміжні галузі гуманітарного знання. Автор здійснив спробу узагальнити ці нові тоді економічні підходи до різноманітної людської діяльності, культури, дозвілля, спорту, злочинності, соціального забезпечення та інших суспільних процесів і явищ. У роботі «Економіка суспільних проблем» (1971), написаній спільно з Р. Міллером, Д. Норт розглядає зазначені явища громадського життя, що породжують багато суперечностей у суспільстві, як окремі справжні галузі економічного дослідження:

– економіка заборони абортів,

– економіка моральної проституції,

– економіка наркоманії, запобігання злочинності,

– економіка медичного обслуговування,

– економіка ризику і страхування,

– економіка освіти.

Особливо слід зазначити, що на відміну від більшості економістів-істориків (у тому числі Р. Фогеля) для Д. Норта характерне прагнення не стільки до кількісних і статистичних оцінок економічних параметрів, до побудови контр-фактичних моделей, скільки до аналізу реальних історичних явищ та подій і пошуку їх пояснень. Інструментом такого аналізу для Д. Норта є аналітичний апарат неоінституціональної економічної теорії. Нова економічна історія намагається інтерпретувати історичний процес перш за все з погляду еволюції інституцій. Особливості інституцій та їх еволюція перебували в центрі уваги і традиційної економічної історії. Але традиційна економічна історія була виключно описовою, еклектичною дисципліною, позбавленою міцної теоретичної основи, що обумовлювалось вирішальним впливом на неї німецької старої історичної школи. Але у зв'язку з кліометричною революцією кінця 50-х — початку 60-х років, з проникненням в галузь історико-економічних досліджень понять неокласичної теорії і чітких кількісних методів, еклектичні "оповіді" почали витіснятися формальними моделями з точним формулюванням гіпотез та їх економічною перевіркою. Проте використання передумови нульових транзакційних витрат неокласичною теорією практично не залишало місця для соціальних інституцій, які й випали по суті з поля зору дослідників. Отже, завдяки «кліометричній революції» економічна історія не тільки піднялася на вищий щабель і стала новою економічною історією, а по суті, якщо взяти один з її нових методів (широке використання економічної теорії для вивчення економічної історії), то економічна історія вийшла далеко за свої межі в галузь сучасної економічної теорії — нео– та нового інституціоналізму. І саме у зв'язку з цим нова економічна історія і потребує детального розгляду.

У центрі дослідної роботи Д. Норта перебуває поняття інституції, тобто контрактних утворень, спрямованих на отримання вигід від обміну і розподілу праці, або, іншими словами, правил гри у суспільстві. Формально інституції — створені людьми обмеження, що надають людським взаємовідносинам форму і структурують стимули в галузі політичного, соціального та економічного обміну. Про це Д. Норт писав у роботі «Транзакційні витрати, інститути та функціонування економіки» (1992). В 1990 році була видана його праця «Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки», яка витримала близько 10 видань англійською мовою, у 1997 р. її було опубліковано російською, а в 2000 р. — українською мовами.

Погляд Д. Норта на економічну історію як на процес, у якому нинішнє і майбутнє пов'язані з минулим безперервністю інституцій, допомагає глибше розібратися у проблемі. Розроблені людьми інституції неможливо побачити, сприйняти органами відчуття і навіть виміряти. На відміну від попередніх дослідників (Р. Коуза та інших), Д. Норт рішуче розрізняє поняття «інституція» («інститут») і «організація».

Інституції можуть бути неформальними (договори, угоди, добровільно взяті на себе норми поведінки, неписані кодекси честі, гідності, професійної самовідданості, традиції, звичаї, різного роду соціальні умовності тощо) і формальними (конституції, закони, різні офіційно закріплені норми права, судові прецеденти, адміністративні акти) .

Отже, інституції можуть бути:

– продуктом людської свідомості (прагматичні, формальні)',

–можуть складатися в процесі історичного розвитку (органічні,неформальні). Д. Норт розглядає три інституційних «зрізи»:

– неформальні (неофіційні) обмеження;

– формальні (офіційні) правила;

– механізми примусу, що ефективно забезпечують дотримання цих обмежень і правил (суди, поліція і т.д.).

Разом вони утворюють інституційну структуру суспільства й економіки. Неформальні інституції утворюють немовби підводну частину айсберга. Вони встановлюються стихійно, без будь-якого свідомого задуму, як побічний результат взаємодії багатьох людей, що переслідують власні інтереси.

Формальні інституції та механізми х захисту встановлюються і підтримуються свідомо, в основному силою держави. Вони вибудовуються в певну ієрархію: правила вищого порядку змінити важче, ніж правила нижчого порядку (конституцію важче, ніж закон, закон важче, ніж адміністративний акт).

Формальні правила передбачають різку одномоментну зміну (в періоди революцій), тоді як неформальні змінюються лише поступово. Російська революція у жовтні 1917 p., як зазначає Д. Норт, стала, можливо, найрішучішим перекроюванням всієї інституційної структури суспільства, яке тільки знала історія. Але й вона не змогла відмінити великої кількості попередніх звичаїв, звичок, стандартів поведінки, які зберігалися ще дуже довго.

У роботах Д. Норта поряд з новим поглядом на інституціональну структуру економіки і суспільства в цілому, своєрідною інтерпретацією прийнятого у інституціоналістів терміна «інституція» особливий інтерес становить новий підхід до аналізу еволюції інституціональної структури, визначення траєкторії минулого економічного розвитку країни і апроксимації її на сучасні і навіть на майбутні процеси Інституції людського буття нерозривно виростають із минулого і не можуть бути чужими, сторонніми для суспільства. І якщо закони та інші формальні правові норми можуть у процесі суспільного й економічного розвитку змінюватися відносно швидко, то неформальні інститути зазнають змін поступово, спираючись на історичний досвід і випливаючи з нього. Для перехідної економіки це питання є ключовим. У такій економіці не можна очікувати ефективної роботи ринкових законів, навіть ретельно скопійованих із законодавства розвинених країн, якщо вони не спираються на неформальні "правила гри" цього суспільства. Таким чином, інституції виступають фундаментальними факторами функціонування економічних систем в довгостроковій перспективі, вирішуючи проблеми кооперації міме людьми, зменшуючи невизначеність шляхом встановлення стійкої, хоча й не обов'язково ефективної структури взаємодії між ними..

Основну дилему історії Д. Норт вбачає в перевагах добровільного обміну, які відкриваються в процесі поділу праці, що зростає, і реалізація якого можлива лише за умови незначних транзакційних витрат. Головна функція соціальних інститутів – забезпечувати зменшення транзакційних витрат, відкриваючи шлях до дорожчих видів угод. Але чим глибший поділ праці, тим вищими виявляються транзакційні витрати. Це обумовлюється як зростанням витрат на визначення кількості та якості товарів і послуг, що обмінюються, так і зростанням витрат на специфікацію прав власності та захист контрактів. Оскільки поглиблення спеціалізації підриває договірну ідеологію, яка об'єднувала традиційні суспільства та полегшувала угоди між їх членами.

9.2. Метод прогнозного економічного аналізу В. Леонтьєва

Василь Леонтьєв (1906-1998 рр.), американський економіст нагороджений Нобелівською премією в 1978 році за розробку методу «затрати – випуск» і за його застосування в вирішенні важливих економічних проблем. Цей метод визнаний класичним інструментом в економіці, має світове використання як найважливіший метод економічного планування та бюджетної урядової політики.

В. Леонтьєв у середині 50-х pp. емпірично перевірив основні висновки теорії Хекшера—Оліна, згідно якої країна експортує товар, для якого інтенсивно використовується її відносно надлишкові фактори виробництва, і імпортує товари, для яких вона відчуває відносний недолік факторів виробництва.

Використавши модель міжгалузевого балансу «затрати-випуск», побудовану на основі даних про економіку США за 1947 р., В.Леонтьєв показав, що в американському експорті переважали відносно трудомісткі товари, а в імпорті — капіталомісткі. Враховуючи, що в перші повоєнні роки у США, на відміну від більшості їхніх торговельних партнерів, капітал був відносно надлишковим фактором виробництва, а рівень заробітної плати значно вищим, цей емпірично отриманий результат явно суперечив тому, що передбачала теорія Хекшера—Оліна. Тому отримав назву «парадокс Леонтьєва». Подальші дослідження підтвердили наявність цього парадоксу у повоєнний період не лише для США, але й для таких країн як Японії та Індії.

Дослідження В. Леонтьєва за методом «затрати – випуск» відноситься до тієї галузі економіки, творцем якої був французький економіст ХІХ століття Леон Вальрас і яка відома як теорія загальної рівноваги. Вона акцентує увагу на взаємозалежності економічних відносин, що представлена системою рівнянь, які виражають економіку як єдине ціле. З самого початку своєї роботи Леонтьєв визнавав систему взаємозалежностей Л. Вальраса. Але до систематичного застосування В. Леонтьєвим цих взаємозалежностей на практиці аналіз загальної рівноваги не використовувався як інструментарій у процесі формування економічної політики. Він був занадто складний.

В. Леонтьєв застосовує систему загальної рівноваги Л. Вальраса для вирішення проблеми економічного зростання та розвитку. Ця теорія і аналіз В. Леонтьєва за методом «затрати – випуск» пов’язані зі складанням шахматних таблиць, або шахматних балансів. Спочатку таблиця розподіляла господарство на 44 (галузі) сектори. Продаж проміжних продуктів та готових товарів секторами, що перераховані у лівому боці таблиці, вписуються у вертикальні колонки під найменуваннями відповідних секторів, записаних у тому ж порядку у верхньому горизонтальному ряді. Друга таблиця, або сітка, складена з «технічних коефіцієнтів», виводиться з закритої моделі шахматної таблиці. Коли ці коефіцієнти розташовуються у системі рівнянь, які розв’язуються водночас, складається третя таблиця, названа «інверсією Леонтьєва», яка показує, що вимагається від кожного сектора для збільшення загального випуску на один долар.

Упродовж 50-х та 60-х років, з появою більш складних комп’ютерів В. Леонтьєв удосконалював свою систему. Учений збільшував кількість секторів та звільнявся від деяких спрощених прогнозів, перш за все від умови, що технічні коефіцієнти залишаються незмінними, незважаючи на зміни цін та технічний прогрес. Для дослідження проблеми економічного зростання та розвитку В.Леонтьєв розробив динамічний варіант раніше статистичної моделі аналізу «затрати – випуск». Він додав до неї показники потреб у капіталі до списку так званого кінцевого попиту, або кінцевих продажів. Оскільки метод «затрати – випуск» довів свою корисність у якості аналітичного інструменту в новій сфері регіональної економіки, шахматні баланси почали складатися й для господарства деяких американських міст. Поступово складання таких балансів ставало стандартною операцією. У Міністерстві торгівлі Сполучених Штатів, наприклад, управління міжгалузевої економіки почало публікувати такі баланси кожні 5 років.

До нововведень Леонтьєва головним методом в основному потоці економічної науки був аналіз часткової рівноваги, що брав до уваги невелику кількість змінюваних перемінних. Так, наприклад, економіст міг розрахувати, як податок на імпортну нафту відіб’ється на попиті на автомобільний бензин, ігноруючи при цьому будь-які віддалені наслідки, які цей податок міг викликати у сталеливарній промисловості. Економісти упродовж тривалого часу усвідомлювали той факт, що аналіз часткової рівноваги серйозно викривляє реальність, якщо масштаби промисловості або ступінь змін, які підлягають вивченню, достатньо великі