Тема 8. Ліворадикальна політична економія. Економічні теорії сучасного марксизму і соціал-демократії.

План

1. Генезис та теоретичні засади ліворадикальної політичної

економії.

2. Еволюція соціал-демократичних ідей у ХХ ст.. та її місце у сучасній економічній теорії.

3. Особливості соціал-демократичних моделей економічного розвитку в країнах Західної Європи (шведська, німецька тощо)

8.1.Генезис та теоретичні засади ліворадикальної політичної

• економії.

Соціал-демократичні теорії у другі половині XX ст. формуються і розвиваються під впливом  таких протилежних економічних теорій, як неолібералізм та кейнсіанство у руслі доктрини "демократичного соціалізму".

Останній трактується і як процес суспільних перетворень, і як принцип економічної діяльності, і як суспільство майбутнього, яке є багатоваріантним, неоднозначним і не має і чітких часових меж реалізації.

Основні положення концепції "демократичного соціалізму" були започатковані у працях теоретиків соціал-реформізму Е. Бернштейна, О. Бауера,  К. Каутського, Р. Гільфердінга та ін. Вони знайшли відображення у програмах І соціал-демократичних партій західноєвропейських країн у 20—30-ті pp. XX ст., які були спрямовані на еволюційне здійснення економічних реформ та прогресивних соціальних перетворень:

– утвердження суспільної власності на засоби І виробництва,

– державного планування виробництва та соціальної сфери,

– справедливого розподілу,

– забезпечення прав та свобод особистості.

Соціал-демократичний рух виник у Європі у другій половині XIX ст. Початком його організаційного оформлення стало створення у 1875 р. соціал-демократичної партії Німеччини. У 1876 р. була створена соціал-демократична партія в Данії, у 1889 р. — в Австро-Угорщині, у 1892 р. — в Італії. На початку XX ст. подібні партії виникли у Франції та Великій Британії. Програми більшості цих партій на початку їх діяльності були зорієнтовані на марксистську доктрину.

Термін демократичний соціалізм був уперше використаний у кінці XIX ст. англійським письменником Д.Б. Шоу, одним із засновників соціал-реформістського "Фабіанського товариства" — організації англійської буржуазної інтелігенції, створеної у 1884 р. і названої на честь римського полководця Фабія Максіма. Пропагуючи ідеї перетворення капіталізму в соціалізм, фабіанці виступали за поступове реформування існуючого суспільного устрою.

Вперше соціал-демократи очолили уряду 1904 р. в Австрії. Після Першої світової війни вони здобули владу відразу в кількох європейських країнах. Цьому передував розкол соціал-демократичного руху в 1919 р. та відокремлення від нього ультралівого крила, представники якого (комуністи) утворили власне міжнародне об’єднання — III Інтернаціонал.

Після Другої світової війни соціал-демократичні партії значно зміцнили свій вплив та авторитет у європейських країнах. У другій половині XX ст. вони очолювали уряди майже всіх західноєвропейських країн, які розпочали здійснення масштабних програм націоналізації (лейбористський уряд у Великій Британії, соціал-демократичний уряд Німеччини, соціалістичний уряд Франції ).

У 1940 р. була опублікована праця англійського лейбориста Е. Турбіна "Політика демократичного соціалізму", в якій знайшли відображення основні ідеї соціал-демократизму. Зазнавши впливу кейнсіанської доктрини, соціал-демократи наголошували на необхідності посилення ролі держави у забезпеченні ефективного попиту та реальної участі трудящих в управлінні, регулюванні соціальних процесів, запровадженні соціальних реформ тощо.

У післявоєнний період "демократичний соціалізм" став офіційною доктриною Соціалістичного Інтернаціоналу, створеного у 1951 р. В основу цієї доктрини була покладена ідея звернення до реальної практики реформування західних соціально-економічних систем, без якої не можуть бути обґрунтовані закономірності трансформації суспільства. У сучасних умовах концепція "демократичного соціалізму" виступає не стільки логічно обґрунтованою теорією, скільки комплексною програмою поступового реформування західних соціально-економічних систем на шляху побудови соціалістичного суспільства. Відбувається еволюція і відмінності марксистської і соціал-реформістької доктрини (рис.8.1).

Марксизм

Соціал-реформізм

Соціалізм – неминучій та закономірний етап історичного розвитку суспільства, що приходить на зміну капіталізму; справедливий соціально-економічний устрій, заснований на повній соціалізації виробництва та управлінні за єдиним планом

Соціалізм – принцип максимально можливого здійснення основних цінностей – свободи, справедливості, солідарності в усіх сферах суспільного життя; інституційне та організаційне оформлення соціалізму може набути різних форм залежно від стану розвитку суспільства, нагромадженого досвіду та суспільних дій

Перехід до соціалізму здійснюється шляхом усвідомлення робітничим класом своєї історичної місії та революційної, насильницької ліквідації капіталізму

Перехід до соціалізму здійснюється шляхом поступових реформ, спрямованих на заміну капіталістичних відносин конкретними соціалістичними альтернативами і поширення демократії на всі сфери життя суспільства

Соціалізація як повна номінальна суспільна власність без точного визначення її носія та організаційних форм

Соціалізація як передача прав розпорядження засобами виробництва різним носіям суспільних інтересів, не пов’язана з тотальним одержавленням або номінальною експропріацією

Держава – інструмент в руках економічно панівного класу

Держава – демократичний інститут, який діє в інтересах всього суспільства

Рис.8.1.Відмінності марксистської і соціал-реформістської доктрини

Після Другої світової війни соціал-демократичні партії значно зміцнили свій вплив та авторитет у європейських країнах. У другій половині XX ст. вони очолювали уряди майже всіх західноєвропейських країн, які розпочали здійснення масштабних програм націоналізації (лейбористський уряд у Великій Британії, соціал-демократичний уряд Німеччини, соціалістичний уряд Франції тощо). Головною умовою побудови соціалізму проголошується утвердження принципів демократії у трьох сферах (рис. 8.2):

– політичній (парламентська форма законодавства та економічної політики, сильні профспілки тощо);

– економічній (змішана економіка як "третій", відмінний від капіталізму і державного соціалізму, шлях розвитку суспільства);

– соціальній (широкомасштабна соціальна політика та соціальний захист населення, реформування соціальної сфери тощо).

Пріорітетні напрямки побудови соціалізму

Політична демократія

- парламентська форма правління;

- сильні профспілки;

- демократизація господарського законодавства те економічної політики

Економічна демократія

«зміщана економіка» як «третій» шлях розвитку суспільства, заснований:

- на плюралізмі форм власності;

- співіснування різних форм управління виробництвом;

- демократизаціі державного управління

Соціальна демократія

- реформування соціальної сфери;

- активна соціальна політика;

- соціальний захист широких верств населення

Рис.8.2. Принципи демократії трьох сфер

Економічна демократія як сутність та найважливіша передумова реформування суспільства передбачає:

– соціальне регулювання та корегування ринку;

– встановлення суспільного контролю над економічною владою;

– співучасть на всіх рівнях прийняття господарських рішень.

На думку Т. Майєра, йдеться про ефективне і соціально відповідальне комбінування елементів ринку, суспільного регулювання і співучасті, які у взаємодії і становлять зміст економічної демократії.

Концепція "змішаної економіки", яка на думку лейбориста А. Кросленда, є сутністю соціал-демократії" передбачає:

– плюралізм відносин власності, поєднання державного, кооперативного, приватного секторів;

– співучасть найманих робітників у капіталі, прибутках, управлінні, що знайшло відображення у концепціях фондів робітничого класу (створення, у т.ч. за рахунок відрахувань від прибутків компаній, спеціальних державних фондів під керівництвом профспілок);

– нейтралізацію капіталу (поступового викупу персоналом своїх підприємств і функціонування їх на засадах колективної групової власності);

– розвиток кооперативного соціалізму (широкого використання кооперативів не лише у промисловості, але і в торгівлі, сільському господарстві, будівництві тощо).