4.3 Проблеми циклічності та інфляції в інтерпретації м.Фрідмена.

Важливе місце в монетарній концепції займає теорія економічного циклу. В її основі лежить ідея про стабільний попит на готівку (наявні гроші) й безготівкові запаси (чекові депозити) й нестабільну пропозицію грошей. Надмірна емісія кількості грошей центральним банком країни приведе до інфляції, недостатня кількість грошей, - до кризи неплатежів.

Тому причини економічної нестабільності вбачаються у зіштовхуванні стабільного попиту на гроші та їх нестабільної пропозиції. Такий висновок М. Фрідмен зробив на основі узагальнення статистичних даних про взаємозв'язок між змінами темпів зростання грошової маси й циклічними коливання в економіці США за 1867-1960 роки. Засобом прямого співставлення змін грошової маси й доходу протягом 20 економічних циклів М. Фрідмен (разом із Г. Шварц) виявив загальну закономірність, за якою зміни грошової пропозиції на кілька місяців випереджують зміну обсягу доходу та інших макроекономічних показників на усіх стадіях (фазах) економічного циклу. Поворотні пункти у динаміці грошової маси незмінно передували поворотним точкам економічного циклу.

Проведений аналіз дав підстави стверджувати: причиною економічної циклічності є зміна темпів зростання грошової маси. Зокрема, економічний спад пов'язується із зниженням темпів зростання кількості грошей або навіть зменшенням їх пропозиції порівняно з попитом.

Висновок про те, що зміна грошової маси є причиною зміни обсягу номінального національного доходу й передує йому, що економічна криза та інфляція зумовлені непередбачуваною поведінкою готівкової пропозиції, лежить в основі монетарної теорії циклу.

Основні напрями монетарної антициклічної та антиінфляційної політики, яка ґрунтується на трьох основних принципах.

Перший принцип - це визначення часового лагу (запізнення) в одержанні ефекту від грошової політики, через 8-14 місяців після здійснення певного заходу кредитно-грошової політики.

Другий принцип полягає у тому, що збалансований розвиток економіки вимагає неухильного забезпечення сталого і стабільного збільшення грошової маси. Монетаристи вважають, що грошово-кредитна система повинна стабілізувати не проценту ставку, як думають кейнсіанці, а темпи зростання грошової пропозиції. З цього положення М. Фрідмен вивів так зване "грошове правило", згідно з яким грошова пропозиція повинна зростати щорічно тими ж темпами, що й реальний валовий національний продукт (від 3 до 5 відсотків на рік). Таке правило, на думку М. Фрідмена, усуває непередбачений вплив на економіку антициклічної кредитно-грошової політики.

Третій принцип зводиться до рекомендацій кардинального скорочення державних витрат та перебудови економічних функцій держави, котру монетаристи однозначно визнають головним винуватцем інфляційних процесів. Держава спричиняє інфляцію, здійснюючи додаткову грошову емісію, встановлюючи високий рівень податків.

Виходячи із вказаних принципів, М. Фрідмен та інші монетаристи розробили основні напрями монетарної політики, які було названо політикою «дешевих» чи «дорогих» грошей.

Політика «дешевих» грошей має за мету зробити кредит дешевим і легкодоступним, щоб збільшити обсяг сукупних витрат і зайнятості за умов економічного спаду чи депресії. Центральний банк знижує облікову процентну ставку (чи норму обов’язкових банківських резервів) і скуповує державні цінні папери. Це збільшує сукупні витрати і зайнятість за умов економічного спаду чи депресії. Це – антициклічна кредитно-грошова політика.

Політика «дорогих» грошей полягає в обмеженні пропозиції грошей, щоб зменшити сукупні витрати і стримати інфляцію. Центральний банк підвищує облікову процентну ставку (чи норму обов’язкових банківських резервів) і продає державні цінні папери, щоб зменшити сукупні витрати і стримати інфляцію. Це – антиінфляційна монетарна політика.

Якщо припустити, як це роблять монетаристи, що реальний обсяг виробництва Q – це екзогенна, зовнішня задана величина, яка визначається наявністю ресурсів, технологій та перевагами споживачів, і якщо швидкість обороту грошей (V) достатньо стабільна, то тоді за рівнянням Ірвінга Фішера зміни у грошовій масі (М) трансформуються у зміни загального рівня цін (Р). Не випадково М. Фрідмен вважав, що інфляція завжди і всюди є грошовим феноменом. Вона виникає через те, що збільшення грошей в обігу випереджає випуск продукції. Відповідно до того, що попит на гроші є стабільним, основною причиною інфляції, так само, як і циклічних коливань, є зміни у пропозиції грошей. Згідно з монетаристською теорією основна причина інфляції пов'язана з надлишком грошової маси, тобто головну увагу приділено інфляції попиту. Цей надлишок, як правило, утворюється при проведення політики грошового стимулювання сукупного попиту .

Р = МУ/Q/

4.4.Концепція «природного безробіття» М. Фрідмена.

Гіпотеза природного рівня безробіття (ПРБ) вперше була запропонована М.Фрідменом у статті «Роль монетарної політики» (1968). В умовах довгострокової економічної рівноваги існує оптимальний для економіки стійкий природний рівень безробіття, що становить 5—7 % робочої сили. Монетаризм, на відміну від кейнсіанства вражає, що ПРБ не залежить від макроекономічних факторів (рівня інфляції, обсягу грошової пропозиції, ставок процента), а тільки від мікроекономічних — надання переваг індивідами, вибору між зайнятістю й заробітною платою та відпочинком і допомогою у зв’язку з безробіттям. Тобто, монетаристи перекладають відповідальність за безробіття на самих робітників.

Монетаристи доводять, що ПРБ не піддається зниженню в довгостроковій перспективі. Пояснюється це тим, що пропозиція робочої сили залежить від рівня реальної заробітної плати й очікуваного рівня цін. Якщо люди правильно оцінюють динаміку цін, то незалежно від того, який встановлюється абсолютний рівень цін, економіка досягає природного рівня виробництва і зайнятості. Відхилення від цього стану є результатом помилок у прогнозах, що неминучі при адаптивних очікуваннях. Коли економіка досягає стану природного рівня, зусилля, спрямовані на зменшення безробіття, нейтралізуються економічними агентами, які передбачають заходи економічної політики, керуючись попереднім досвідом. Будь-які спроби методами фіскальної чи грошової політики стабілізувати випуск чи зайнятість на рівні, вищому або нижчому від природного рівня безробіття, є неефективними і не приводять до зміни реальних величин у довгостроковому періоді.

Монетаристи досліджують криву Філіпса в коротко- та довгострокову періодах на основі концепції природного рівня безробіття та теорії адаптивних очікувань. При адаптивних очікуваннях економічні суб’єкти прогнозують майбутню інфляцію виходячи з даних про її рівень у минулому, а також того, наскільки виявились хибними їх очікування в минулому відносно теперішнього стану.

P^e₊₁ = P^e +v(P- P^e )

( P^e₊₁ ) очікувана інфляція в майбутньому періоді;

( P^e ) інфляція в поточному році;

(P – P^e ) – похибка прогнозу, що виявилась протягом поточного періоду.

Таким чином, очікувана інфляція корегується в бік збільшення; або зменшення відносно різниці інфляції поточної і прогнозованої. Якщо ПРБ в економічній системі дорівнює 4%. Це означає, що за даного рівня безробіття зарплата і ціни є стійкими і усі очікують на підставі минулого досвіду, що вони залишаться стійкими й на майбутнє. Ця ситуація представлена на рис.4.1. кривою Філіпса проведеною через точку А ( ПРБ = U*), виходячи із того, що очікуються стабільні ціни (Ре = 0)

Але уряд вважає рівень безробіття U* = 4% надто високим і починає грошову і фіскальну експансію з метою зниження рівня безробіття. Ці дії приводять до збільшення сукупного, що підвищує ціни на товари і номінальну зарплати. Ціни та товари набагато швидше реагують на збільшення попиту, ніж зарплата, а це зменшує реальну зарплату. Зниження реальної зарплати спонукає підприємців збільшувати обсяги виробництва і зайнятість. Робітники ж усе ще очікують стабільних цін і оцінюють зростання грошової зарплати як збільшення реальної. В результаті безробіття знизилось до рівня U1, проте, інфляція цін і зарплати складає вже 3%. Економічна ситуація переміщується з точки А у точку В. Робітники починають розуміти, що їх прогноз відносно інфляції не підтвердився, а реальна зарплата не зросла. Тому вони будуть залишати свої робочі місця і економічна ситуація переміститься із точки В у току С. Це відновлює попередній ПРБ U*, проте, за більш високого рівня інфляції. При умові, якщо ж уряд буде й надалі намагатись зменшити безробіття нижче за природний його рівень, то економіка повернеться до ПРБ за ще більш високого рівня інфляції.

Монетаристи вважають, що в довгостроковій перспективі існує вибір між прискоренням інфляції і рівнем безробіття, а не між рівнем інфляції і безробіттям. Зрештою, більш високий рівень інфляції обумовлює тимчасове, а не постійне зниження безробіття. Висока інфляція залишається, а безробіття повертається до природного рівня. Таким чином, довгострокова крива Філіпса є вертикальною, тобто природний рівень безробіття може поєднуватись з будь-яким стабільним рівнем інфляції.

Рис.4.1. Короткострокові і довгострокова криві Філіпса.

М. Фрідмен відзначив, що  «стагфляція», тобто одночасне існування безробіття і інфляції поступається «слампфляції». Це співіснування зростаючого безробіття і зростаючих темпів інфляції. Тобто вертикальна крива Філіпса набула позитивного нахилу. М. Фрідмен припустив, що це пов’язано з тим, що інфляція в розвинених країнах не тільки посилилась, але стала ще більш непередбачуваною. На його думку, різкі коливання річного темпу інфляції вносять в кожну ринкову угоду додатковий елемент невизначеності, що знижує економічну ефективність і відхиляє криву Філіпса вправо.

М. Фрідмен зазначав, що між інфляцією та безробіттям є лише тимчасовий, а не постійний взаємозв’язок. Цей тимчасовий взаємозв’язок обумовлений не інфляцією самою по собі, а неочікуваною інфляцією. Зростаючий рівень інфляції здатний знизити безробіття, а високий (постійний) — ніколи. Вибір між інфляцією і безробіттям можливий тільки у короткостроковому періоді, а довгострокова крива Філіпса, так само як і класична крива сукупної пропозиції, є вертикальною прямою.

Гіпотеза природного рівня безробіття ґрунтується як на інституційних (існування профспілок), так і на законодавчих (закони про мінімальний рівень заробітної плати, допомоги у зв’язку з безробіттям) передумовах. Дії профспілок та законодавча діяльність держави здатні викликати зміну рівня безробіття вище або нижче природного.

Основним в аргументації М. Фрідмена є поняття ПРБ, як такого рівня безробіття, який зрівнює попит з пропозицією на ринку робочої сили і який, узгоджує ставку реальної заробітної плати з рівновагою на всіх ринках. Поняття ПРБ не передбачає, що вона незмінна. ПНБ — це така норма безробіття, яка втримує на незмінному рівні середню реальну заробітну плату, а за відсутності зростання продуктивності праці і незмінності прибутку так само підтримує постійний рівень цін.

М. Фрідмен серед усіх засобів впливу на економіку в демократичному суспільстві віддавав перевагу грошово-кредитній політиці, оскільки вона не призводить до надмірного диктату уряду і не обмежує індивідуальну свободу. Державне регулювання грошово-кредитної сфери буде успішним лише тоді, коли держава здатна впливати через центральний банк на масштаби й характер діяльності підприємницьких і комерційних структур, в першу чергу комерційних банків. З цією метою застосовуються різні методи: встановлення облікової ставки процента, встановлення норм обов’язкових резервів, проведення операцій на відкритому ринку тощо. Останньому методу — операціям з купівлі-продажу державних цінних паперів — монетаристи надають перевагу.

Фінансові органи повинні стежити за тими параметрами, які вони можуть контролювати (безпосередніми критеріями не можуть бути величина процента або рівень поточного безробіття). Серед параметрів економічної системи найпривабливішими орієнтирами є: обмінний курс, рівень цін, що задається тим чи іншим індексом і загальна кількість грошей.

Монетаризм, як одна із шкіл некласичного напряму, виходить із того, що ринкова економіка за своєю суттю є збалансованим господарством, здатним до автоматичного саморегулювання. Єдине, що може зруйнувати цю здатність – це диспропорції між темпами зростання продукції і темпами зростання грошової маси в обігу.

М. Фрідмен пропагує принцип градуалізму (поступовості) у проведенні грошово-кредитної політики, згідно з яким будь-які заходи мають здійснюватися повільно та виважено і не реагувати на тимчасові зміни кон’юнктури. Стабільність грошової маси розглядалась як найважливіша передумова стабільності економіки у цілому. Вчений пропонував відмову від використання грошово-кредитних важелів для впливу на реальні змінні (обсяг виробництва, рівень безробіття) у короткостроковому періоді, спростовуючи кейнсіанську політику «дорогих» та «дешевих» грошей. На думку М. Фрідмена, дотримання «грошового правила», яке передбачає стабільне і помірне зростання грошової маси на 3—5 % щорічно, незалежно від стану господарської кон’юнктури та фази економічного циклу, забезпечить неінфляційне зростання та контроль за цінами.

Монетаристи в цілому негативно ставляться до проведення дискреційної фіскальної політики кейнсіанського зразка та активізації бюджетних витрат з метою стимулювання сукупного попиту. На їхню думку, зростання видатків держбюджету, зокрема на розбудову виробничого потенціалу економіки, формування значної частки держсектору та підтримання соціальної сфери, спричиняє незбалансованість основного фінансового плану держави. Як наслідок виникає дефіцит держбюджету, який щорічно збільшується й перетворюється на потужний дестабілізуючий фактор розвитку грошово-кредитної сфери та всієї національної економіки.

Виникнення бюджетного дефіциту потребує розробки заходів протидії цьому негативному явищу. Монетаристи послідовно заперечують методи покриття дефіциту державного бюджету за рахунок грошової емісії та за рахунок державних позик, використовувані кейнсіанцями. Емісія грошей призводить до зростання цін, здійснює лише короткостроковий вплив на зайнятість внаслідок непередбачуваної інфляції, а в довгостроковій перспективі призводить до стагфляції. Розміщення державних позик, на думку монетаристів, призводить не до зростання, а до перерозподілу сукупного попиту — попит з боку держави збільшується за рахунок зменшення приватного попиту. Це явище отримало назву "ефект витіснення" приватного попиту і пов’язане з підвищенням ставки процента і подальшим скороченням обсягу приватного інвестування в економіці, що викликається збільшенням урядових позик на грошовому ринку.

Як зазначалося, монетаристи критикували економічну політику управління попитом, регулювання норми процента, активного регулювання ринку праці тощо. Разом з тим вони підтримували політику дерегулювання окремих сфер господарства, приватизації певних секторів економіки, лібералізації податкової системи, зменшення бюджетних витрат, скорочення соціальних програм та соціальних виплат — всіх функцій, які, безперечно, є внутрішньо притаманними сучасним державам і від виконання яких не так легко відмовитися через потенційні соціальні потрясіння.

Практична реалізація монетаризму. Монетарна концепція, неоліберальна за своєю суттю, була випробувана республіканським урядом США при президентові Р. Ніксоні в 1969—1970 pp., хоча й не стала домінуючою (М. Фрідмен на той час був радником президента). Найбільшого успіху монетаристські настанови набули при наступному республіканському уряді США за часів так званої «рейганоміки». Практика засвідчила, що консервативні уряди США і європейських країн на початку 80-х pp., застосувавши монетаристські рекомендації, надали нових імпульсів економічному підйому. А саме: вдалося обмежити інфляцію, знизити бюджетні дефіцити, зміцнити національні валюти, підвищити ефективність виробництва (зросла продуктивність праці, знизилася енерго і матеріаломісткість продукції), полегшити перелив капіталу, що забезпечило здійснення структурної перебудови економіки.

В галузі практичних рекомендацій та механізмів реалізації економічної політики монетаризм і кейнсіанство розробили положення, представлені у таблиці [ 4.1.].

Таблиця 4.1.

Відмінності кейнсіанства та монетаризму

Ознаки	Кейнсіанство	Монетаризм
Історичні умови виникнення	Криза неокласичної концепції у 30-х рр..ХХ ст.., велика депресія, недостатній обсяг сукупного попиту, криза мікроекономічного підходу	Криза не кейнсіанської доктрини у 70-х рр..ХХ ст.., стагфляція, бюджетні дефіцити, велика частка державного сектору, бюрократизм
Характеристика напряму	Доктрина депресивної економіки	Теорія стабільно-зростаючої економіки
Характер економічної системи	Нестійкий, має схильність до порушення рівноваги	Стійкий, зрівноважений, нестабільність визначається результатом державного втручання
Основна причина нестабільності	Недостатній, неефективний сукупний попит, що є наслідком відсутності державного регулювання	Нестабільність пропозиції грошей внаслідок помилкової кредитно-грошової політики
Центральна економічна проблема	Безробіття, не завантаження наявних потужностей	Інфляція, порушення стабільності грошового обігу
Об’єкт аналізу	Реальний сектор економіки у взаємозв’язку з грошовим	Грошовий сектор економіки,
Джерело циклічних коливань	Зміни обсягів інвестиційних ресурсів	Коливання обсягу грошової маси
Характер інвестування	Державні інвестиції через недостатність попиту приватного сектору	Переважно приватний характер інвестування

Міжнародний аспект монетаризму. М. Фрідмена вважає, що гнучкі обмінні курси забезпечать автоматичну рівновагу платіжних балансів, знімаючи проблему управління валютними резервами і сприяючи автономності економічних політик. У галузі міжнародних фінансів М. Фрідмен послідовно з 1953 р. виступає із захистом вільно плаваючих обмінних курсів. Рух у напрямку гнучких курсів, починаючи з кінця 60-х pp., а в подальшому, починаючи з 1973 p., їх повсюдне поширення служать підтвердженням правильності його позиції. Разом з тим, плаваючі валютні курси додають невизначеності й стихійності міжнародним фінансовим відносинам, свідченням чого є світові валютні кризи, зокрема фінансовий крах 1987 р. та світова фінансова криза 1998 р.

Особлива увага приділяється шоковим передачам інфляції з однієї країни до іншої, тобто «імпортованій інфляції». Якщо темп зростання внутрішніх цін у країні А вищий, ніж у В, то ринок країни А перенасичується імпортом. У свою чергу в країні В збільшуються валютні резерви, зростає загальний обсяг грошової маси, тобто розгортається інфляція, привнесена ззовні. Ринковий механізм здатний, на думку монетаристів, долати подібні «зовнішні шоки».

Монетаристи вказують на залежність валютного курсу і стану платіжного балансу від внутрішнього грошового обігу. Вони стверджують, що в умовах ринкових відносин існує обернений зв’язок між валютними резервами та величиною внутрішньої грошової маси, які разом становлять всю грошову пропозицію. Державні, міждержавні або наддержавні структури (особливо післявоєнна Бреттон-Вудська система) лише блокують дію ринкових механізмів руйнують цю залежність. Емпіричні дослідження монетаристів доводять довгострокову (до 20 років) обернену залежність між рухом внутрішніх оптовий цін і зміною курсу валют, тобто зростання внутрішніх цін поєднується зі зниженням валютного курсу.

В умовах короткострокового періоду валютний курс менше пов’язаний з темпами інфляції, що пояснюється дією іншою факторів, передусім операціями з цінними паперами на фондовому ринку Сьогодні очевидно, зокрема й для України, що у країні з високим темпом інфляції курс валют буде знижуватись порівняно з країнами з нижчим темпом інфляції. Знецінення валюти спричиняє подальше зростання цін, останнє в свою чергу, викликає падіння купівельної спроможності валюти та інфляцію.

В цілому монетаризм збагатив економічну науку теоретичними положеннями та практичними ідеями.

Завдання та питання для самоконтролю

1.Визначте теоретичні засади монетаризму.

2.Розкрийте зміст економічної доктрини М.Фрідмена.

3.Назвіть відмінності теорії «дорогих» і «дешевих» грошей.

4. Чим зумовлюється попит і пропозиція грошей у монетарній теорії.

5.Які причини вводу поняття М.Фрідменом поняття «перманентного доходу»?

5.Назвіть основні вимоги до кредитно-грошової політики в теорії монетаризму.

6. Як пояснюються причини циклічності та безробіття за монетарною теорією.

7. Розкрий те зміст природного рівня безробіття