2. Румунія (семінар)

А) Ліквідація монархїї, встановлення комуністичного режиму після війни

Румунія, як і Угорщина, була союзницею Німеччини під час другої світової війни.

23 серпня 1944 р. в Румунії розпочалось антифашистське по­встання. Того дня король Мігай І, попередньо домовившись із діючими нелегально антифашистськими партіями, заарештував главу фашистського уряду маршала Антонеску і сформував ан­тифашистський коаліційний уряд. Наступного дня новий уряд оголосив війну Німеччині. 31 серпня 1944 р. радянські війська разом із 1-ю румунською добровольчою дивізією ім. Тудора Владіміреску увійшли до визволеного румунськими патріотами Бухареста. 12 вересня Румунія підписала перемир'я з СРСР та країнами антигітлерівської коаліції. Через місяць організаційно оформився Національно-демократичний фронт (НДФ), куди увійшли комуністи, соціал-демократи, "Фронт землеробів" та ін.

6 березня 1945 р. на базі НДФ було створено уряд на чолі з лідером "Фронту землеробів" П.Гроза. Проведено чимало пере­творень, у тому числі — аграрну реформу.

10 лютого 1947 р. Румунія підписала Паризьку мирну угоду, яка гарантувала країні національну незалежність, суверенітет і територіальну цілісність.

Зусилля лівих сил були спрямовані на повалення монархії. Король Мігай І, опинившись в ізоляції, на вимогу комуністів мусив 30 грудня 1947 р. зректися престолу. Країну було проголо­шено Румунською Народною Республікою,

Комуністи, відчуваючи підтримку СРСР, рвалися до влади.

У лютому 1948 р, соціал-демократи були буквально поглину­ті комуністами. Створена на базі об'єднання двох партій Румун­ська робітнича партія (РРП) міцно стояла на засадах марксизму-ленінізму. Лідером партії був Г.Георгіу-Деж.

РРП очолила широке політичне об'єднання — Фронт на­родної демократії (ФНД). З 1948 р. до кінця 1989 р. в Румунії існувала однопартійна система, всі інші партії було фактично заборонено. Компартія, зосередивши в своїх руках усю повно­ту влади і розправившись з опозицією, проголосила будівниц­тво в країні соціалістичного суспільства. У червні 1948 р. було здійснено націоналізацію основних засобів виробництва, влас­ників великих підприємств позбавили їхнього майна, піддали репресіям. Розпочалося насильницьке кооперування сільського господарства.

Від початку 50-х рр. у Румунії, як і в більшості східноєвропей­ських країн, було взято курс на розвиток важкої промисловості, що відбувався на екстенсивній основі, переважно за рахунок пе­реливання коштів із сільського господарства. За "випробуваною" сталінською схемою до 1962 р. було завершено суцільну колекти­візацію.

Б) Правління Н. Чаушеску.

Після смерті у березні 1965 р. Г.Георгіу-Дежа першим секре­тарем ЦК РКП (в липні 1965 р. партію перейменовано на Румунсь­ку комуністичну партію) було обрано Ніколає Чаушеску.

Наприкінці 60-х рр. новий лідер Румунії накинувся з нападка­ми на свого колишнього вчителя Георгіу-Дежа.

Він критикував минулі помилки Дежа, провадив косметичні заходи з лібералізації в царині економіки і культури, спекулював на питаннях незалежності й суверенітету, намагався грати на національних почуттях румун, закликаючи створити квітучу державу, незалежну у зовнішній політиці від Радянського Союзу, країн Варшавського договору. Цими закликами Чаушеску завоював симпатії всередині країни і на Заході. Румунського диктатора намагалися використати як противагу Москві, представити його політику як курс, відмінний від курсу інших країн Варшавського договору.

Однак уже через кілька років багатьом стало зрозуміло, що під галасливими гаслами захисту незалежності Румунії провади­лася боротьба за утвердження диктатури, що під приводом бо­ротьби проти зовнішнього ворога було придушено останні паго­ни демократії, у країні запанувала тоталітарна система.

Для захисту свого режиму Чаушеску створив потужний апа­рат репресій і всеосяжного контролю за думками і повсякденни­ми діями людей. Будь-які виявлення опозиційних настроїв, неба­жаного вільнодумства придушувались у зародку.

Захопивши командні посади у партії й державі, Чаушеску чимраз більше спирався на своїх близьких і далеких родичів. Вони обіймали високі посади в партії, армії, профспілках, держплані, засобах інформації. Недаремно в народі казали, що країною править клан Чаушеску, що складається з 40 душ. Головним і єдиним радником Чаушеску в усіх державних і партійних спра­вах була його дружина Єлена Чаушеску.

В) Революція 1989 р., крах тоталітарного режиму.

Перші сигнали про початок опору тоталітарному режимові надійшли з Трансільванії, де у великому промисловому центрі м. Тімішоара влада застосувала репресії проти реформаторського пастора Л.Текеша (угорця за національністю). Ці дії викликали виступи прочан його храму, до яких приєдналися жителі міста. Ввечері 16 грудня 1989 р. на центральній площі зібралося кілька тисяч осіб, які вимагали проведення демократичних реформ, лу­нали гасла "Геть Чаушеску!".

Під час кривавих подій 16—17 грудня у Тимішоарі було вби­то понад 100 осіб та більш як 200 поранено.

Трагедія збурила всю країну. Скрізь розпочалися страйки, очолені лідерами Румунського демократичного фронту. Чаушес-ку негайно припинив свій візит до Ірану. Повернувшись до кра­їни, диктатор спробував виступити перед багатолюдною маніфе­стацією на Палацовій площі у Бухаресті. Зустрінутий свистом і градом каміння, він звелів відкрити вогонь по тих, що зібралися. Розстрілом керував його брат Ніколає Андруце — генерал-лей­тенант, який особисто стріляв у натовп.

Того ж дня, 22 грудня, диктаторське подружжя крізь підзем­ний перехід дісталося з президентського (колишнього королівсь­кого) палацу до будинку ЦК і втекло зі столиці на гелікоптері, що чергував на даху. Після цього професор Бухарестського по­літехнічного інституту Петру Роман (згодом прем'єр-міністр), який знаходився серед демонстрантів, проголосив із балкону того ж будинку: "Сьогодні, 22 грудня, диктатуру Чаушеску повалено. Проголошуємо владу народу!" Того ж дня було сформовано Фронт національного порятунку як орган усіх здорових сил на­ції, всіх організацій і груп, що виступили проти диктатури. Пер­шим керівником ФНП став Йон Їлієску (обраний згодом прези­дентом країни).

Перемогу революції було забезпечено і закріплено переходом армії на бік повсталого народу. Важливу роль відіграв при цьо­му міністр оборони генерал-полковник В. Міля, який відмовився віддати армійським підрозділам наказ стріляти в демонстрантів у Тимішоарі та Бухаресті. За наказом Чаушеску Міля було негай­но вбито.

Подружжя Чаушеску, що втекло із столиці, після тривалих пошуків притулку зупинилось у Тирговіште, біля центру з охоро­ни підприємств, де люди, які дивилися телевізор, спершу не пові­рили, що перед ними Чаушеску, а потім викликали військовиків.

У військовій частині подружжя Чаушеску знаходилося до 25 грудня, коли вранці на гелікоптері прибудуть судді, яким було доручено провести процес над диктатором та його дружиною.

Весь процес транслювався по телебаченню. Членів судової колегії дратувала поведінка підсудних, які відкидали всі звинувачення. Суд оголосив найвищу міру покарання — смертний ви­рок. Але подружжя Чаушеску не було страчене призначеними для цього виконавцями. Ненависть до нього була настільки ве­ликою, що, коли їх тільки-но вивели у двір, військовики, що там перебували, відкрили по них безладну стрілянину..»

Доведена до краю адміністративно-командна система була замішана на націоналізмі, невігластві, ненажерливому прагненні до наживи. Все це знайшло своє закінчене втілення в режимі Чаушеску і зумовило його крах.

Г) Нове співвідношення суспільно-політичних сил.

Створена в перші години повстання рада Фронту національ­ного порятунку, оголосила про розпуск усіх державних структур, що існували за диктатора, у тому числі й компартії. Декретом ради ФНП від 29 травня 1990 р. Соціалістична Республіка Руму­нія зветься просто Румунією.

На парламентських виборах у травні 1990 р. ФНП завоював абсолютну більшість місць у парламенті. Президентом Румунії було обрано Й. Ілієску. Опозиція не змирилася з поразкою, неод­норазово виникали гострі конфлікти. Кульмінація протистояння припала на 13 червня 1991 р Університетську площу в Бухаресті, що стала місцем масових маніфестацій противників ФНП, за наказом влади було силою очищено від демонстрантів. У відпо­відь на це вони підпалили декілька урядових будинків. Уряд за­лучив до придушення опозиції 10 тис. шахтарів, які, діючи з ви­нятковою жорстокістю, розгромили штаб-квартири опозиційних партій. Одначе ті самі шахтарі у 1991 р„ в умовах зростання економічної кризи, озброївшись сокирами, ланцюгами, пляшка­ми з бензином, розпочали штурм будинку уряду. Сили безпеки не дозволили захопити будинок, але уряд пішов у відставку.

У 1991 р. парламент ухвалив конституцію Румунії, одначе до стабільності було ще далеко.

Початок демократизації румунського суспільства і курс на формування економіки ринкового типу істотно збільшили мож­ливості розвитку інтеграційних процесів із країнами Заходу.

Основними інвесторами до економіки Румунії у 90-х рр. були Італія, Франція, Велика Британія і США. Всесвітній банк рекон­струкції та розвитку надав Румунії досить великі кредити, умови яких суворо визначено. Курс на входження до Європейського Союзу не заважає розширенню економічних зв'язків і з іншими партнерами. Зокрема, Румунія активно долучилася до нового об'єднання держав — Центральноєвропейської ініціативи. Руму­нія приєдналася до програми "Партнерство заради миру". Одна­че зовнішньоекономічні зв'язки і за інвестиціями, і за обсягами охоплення партнерів, і. за змістом поки що значно відстають від аналогічних показників Чехії, Польщі, Угорщини, що великою мірою зумовлено внутрішньополітичними проблемами.

1 січня 2007 р. Румунія вступила до ЄС.

Осібно у зовнішній політиці Румунії стоїть Молдова. Ці дві нині незалежні країни об'єднує давнє етнічне, історичне та соці­ально-культурне коріння. Чимало громадян обох країн вважа­ють румунів і молдаван представниками однієї нації. І в Румунії, і в Молдові існують серйозні тенденції й наміри до об'єднання двох держав.

З іншим сусідом, Угорщиною, зберігається напруженість у відносинах через задавнену трансільванську проблему. Угорське населення у Трансільванії зазнає, хоча й меншого, ніж за режиму Чаушеску, обмеження національних прав і свобод.

Д) Українсько-румунські відносини.

Українці мешкають у Румунії в різних регіонах: Південній Буковині, Добруджі, Марамуреші, Банаті. їхнє соціально-еконо­мічне й національне становище порівняно з українською діаспо­рою в інших країнах Східної Європи протягом багатьох років залишалося найбільш складним. Комуністичне керівництво. Ру­мунії цілеспрямовано провадило політику створення "єдиної ру­мунської соціалістичної нації", насильницьки асимілюючи всі національні меншості, у тому числі й українців.

Груднева революція 1989 р. принесла українцям, які мешка­ють у Румунії, можливість вирішувати свої соціально-економічні, культурні й духовні проблеми. Одразу ж після повалення режиму Чаушеску було створено громадську організацію — Союз укра­їнців Румунії (СУР), яка представляла інтереси всього українства країни. Влітку 1991 р. СУР прийнято у члени Всесвітнього кон­гресу вільних українців. Відкрились українські школи, українці з великими труднощами почали будувати храм — собор святого Володимира. Українська молодь Румунії здобуває освіту у вишах Львова, Івано-Франківська, Чернівців, Тернополя. З 1990 р. ви­ходить літературний щомісячник "Наш голос", видається газета "Вільне слово".