1 Травня 2004 р. Польща вступила до Європейського Союзу.

Е) Відносини України та Польщі.

Польща та Україна — дружні сусідні держави, стратегічні партнери, які мають гарні політичні, економічні, торговельні від­носини.

Польща першою з держав світу визнала незалежність Украї­ни і встановила з нею дипломатичні зносини. Регулярним став обмін державними візитами. У 1992 р. між Україною та Поль­щею було укладено Угоду про добросусідство, дружні відносини та співпрацю.

3. Чехо-словаччина, чеська та словацька республіки.

А) Встановлення комуністичного режиму після другої світової війни.

Територію Чехо-Словаччини було звільнено від нацистських окупантів радянськими військами у 1945 р.

Відновлена після завершення другої світової війни Чєхо-Словацька Республіка (ЧСР) з'явилася на мапах у дещо змінених кор­донах. 

ЗакарпатськаУкраїна за узгодженням між СРСР та ЧСР від 29 червня 1945 р. була возз'єднана з УРСР.

На відміну від дово­єнної Чехо-Словаччини, ЧСР стала переважно двонаціональною державою чехів і словаків, які разом складали 95% її населення. Обидві частини країни, як і перше, різнилися за рівнем соціаль­но-економічного розвитку.

Чеські землі визначалися розвиненою промисловістю та інтенсивним сільським господарством.

Словач­чина була переважно аграрною областю з невисокою концентра­цією промислового виробництва.

Вже 1947 р. в уряді виникли серйозні розбіжності після того, як СРСР відмовився дати згоду на участь делегації ЧЄР у Паризькій конференції, присвяченій планові Маршалла.

20 лю­того 1948 р. 12 із 26 міністрів, які репрезентували національних соціалістів, демократів, Народну партію, подали президентові прохання про відставку.

14 червня 1948 р. президентом республіки було обрано лідера КПЧ К.Готвальда. Новий уряд очолив комуніст А. Запотоцький.

Новий режим придушував будь-які спроби опору, інакомис­лення. Проте в економічній площині Чехо-Словаччина в 50-х рр. розвивалася досить успішно. Дався взнаки той промисловий потенціал, що його держава мала ще з довоєнних часів, висока кваліфікація чеських робітників, досить значна допомога СРСР.

Економічні успіхи (національний прибуток 1960 р. виріс про­ти 1948 р. удвічі) дозволили комуністам констатувати, що у Чехо-Словаччині збудовано "основи соціалізму", а конституція 1960 р. закріпила цей факт у своїх статтях Країна дістала нову назву — Чехо-Словацьха Соціалістична Республіка (ЧССР).

КПЧ було законодавчо забезпечено привілейоване становище. Керівником країни в той період був А.Новотний.

У 60-ті рр. темпи економічного розвитку значно знизилися, було вичерпано можливості екстенсивного розвитку промисло­вості, процвітали корупція та зловживання владою, обростала привілеями партійна й державна бюрократія.

Суспільство з де­мократичними традиціями не приймало авторитарного, майже диктаторського стилю керівництва А.Новотного. У січні 1968 р. його звільнили з посади першого секретаря ЦК партії. Новим лідером партії було обрано А.Дубчека.

Б) Події 1968 р.

Нове керівництво Чехо-Словаччини на чолі з А.Дубчеком стало на шлях реформування системи.

Вони заходилися будувати "соціалізм із людським обличчям", намагаючись поєднати заса­ди соціалістичного суспільства з ринковою економікою, плюра­лізмом, демократією.

Пропонувалося скоротити державний апа­рат, реформувати господарчий механізм і відокремити його від політичних і державних органів.

Велику роль у пропаганді цих ідей відіграли засоби масової інформації, які діяли в країні відносно вільно.

Лібералізація в суспільному житті проявилась у виникненні нових політичних організацій, активізації демократичних партій, які звільнялися від жорсткого контролю КПЧ.

Керівництво КПРС і компартій східноєвропейських країн до змін у Чехо-Словаччині ставилися різко негативно.

У ніч проти 21 серпня 1968 р. війська країн Варшавського договору увійшли до Чехо-Словаччини.

Окупацію країни здійс­нювали 124 тис. військовослужбовців, 500 танків, було захоплено найважливіші стратегічні пункти, роззброєно міліцію.

А.Дубчек і ряд членів ЦК КПЧ були заарештовані органами безпеки СРСР і відпроваджені до Москви.

Наприкінці серпня до Москви "запросили" чехо-словацьку делегацію на чолі з президентом Л.Свободою.

27 серпня у Моск­ві та Празі за підсумками переговорів було опубліковано комю­ніке, в якому йшлося про досягнення домовленості щодо найскорішої нормалізації становища в ЧССР, визначено умови перебу­вання радянських військ у країні.

Війська НДР, Болгарії, Угор­щини, Польщі залишали країну.

У квітні 1969 р. до влади у Празі стало промосковське керів­ництво. Першим секретарем ЦК КПЧ замість Дубчека обрали Г.Гусака, який згодом став і президентом країни.

Тільки після 1985 р. керівництво СРСР, а потім Росії засудило інтервенцію радянських військ до Чехо-Словаччини як найбрутальніше порушення норм міжнародного права ї втручання у внут­рішні справи суверенної держави.

В) "Оксамитова" революція 1989 р., відновлення демократичного ладу.

У 70—80-ті рр., після розгрому "Празької весни", в країні поглиблювалися економічні проблеми.

Уповільнилося зростання виробництва, не відбувалася модернізація підприємств, вироб­лювана продукція не витримувала конкуренції із західною. У країні придушувалося будь-яке інакомислення.

Наступ реакції викликав до життя дисидентський рух. Група діячів науки і культури 1 вересня 1977 р., спираючись на Декла­рацію прав людини, виступила з відозвою, в якій розкрила основ­ний зміст вимог і головні напрями демократизації суспільства. 

Документ дістав назву "Хартія-77"; його підписали 242 особи, які брали активну участь у реформістському русі 60-х рр.

Авторитарна система в Чехо-Словаччині жорстоко переслі­дувала дисидентів, спрямувавши на них зливу офіційної критики та розправ. 

18 листопада 1989 р. за ініціативою "Хартії-77" було створено Громадянський форум (ГФ) — патріотичний, де­мократичний фронт, який об'єднав противників комуністичного режиму.

У Словаччині також було створено демократичну орга­нізацію "Громадськість проти насильства" (ГПН).

Маніфестанти вимагали, щоби КПЧ відмовилася від керівної ролі у країні й покарала винуватців репресій.

Революція, що почалася, відбува­лася мирно. Студенти, а також робітники й інтелігенція, що їх підтримували, не захоплювали будівель та об'єктів КПЧ, уника­ли сутичок.

Тому події листопада 1989 р. дістали назву "ніжної", або "оксамитової", революції. Наприкінці листопада федераль­ний парламент скасував статтю конституції, що затверджувала керівну роль КПЧ у країні. 29 грудня 1989 р. Федеральні збори обрали лідера опозиції Вацлава Гавела президентом країни.

Держава дістала назву Чеська і Словацька Федеративна Республіка (ЧСФР).

У 1991 р. завершилося виведення з території Чехо-Словаччини військ колишньої Радянської армії.

У 1990 р. уряд розпочав економічні реформи. У Чехо-Словаччині реформаторський курс провадився найбільш кардинально і послідовно.

"Батьком" реформи був міністр фінансів Вацлав Клаус. Вона базувалася на роздержавленні та приватизації, забезпеченні конвертованості крони, вільному ціноутворенні.

Уряд домігся збалан­сованості державного бюджету і приборкання інфляції. Життє­вий рівень населення у складний перехідний період був одним із найвищих у Східній Європі.

Д) Утворення незалежних Чеської та Словацької республік. їхні відносини з Україною.

Одразу ж після підбиття підсумків виборів 5—6 липня 1992 р. з ініціативи (Громад­ської демократичної партії) ГДП відбулися переговори В.Клауса і В.Меч'яра.

Обидва згодом сформували та очолили уряди відповідно Чехії та Словаччини. Робочі зустрічі завершилися 23 липня 1992 р. підписанням полі­тичної угоди між ГДП та РДС. В угоді обидва прем'єри вислови­лись за цивілізований, культурний процес розділу федерації.

Відповідно до пропорції населення (2:1) напрочуд мирно були розділені майно, фінанси, інші цінності. 25 листопада 1992 р. Федеральні збори ухвалили конституційний закон про розділен­ня Чехо-Словацької федерації.

Чехо-Словаччина як єдина держава припинила існування 31 грудня 1992 р. У новий 1993 р. увійшли дві нові самостійні держави — Чехія і Словаччина.

Президентом Чеської Республіки став Вацлав Гавел. Уряд очолив Вацлав Клаус. Населення становило 10,3 млн. душ.

Нинішнє становище Чехії характеризується політичною ста­більністю, розвиненою промисловістю, готовністю інтегруватись у світове співтовариство.

У 1997 р. на саміті в Мадриді керівники країн НАТО винесли рішення про членство Чехії в цьому альянсі. Це сталось у березні 1999 р. Економічні успіхи дозволили Чеській Республіці увійти до "клубу багатих", як називають Організацію економічного спів­робітництва і розвитку, що об'єднує найбільш розвинені країни світу.