Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського

Кафедра фізики

100-річчю університету

присвячується

Питання удосконалення змісту

і методики викладання фізики

у середній і вищій школі

Матеріали проблемного

науково-методичного семінару

і магістерських читань

Випуск 19

Миколаїв

2013

Рекомендовано до друку радою механіко-математичного факультету МНУ імені В.О. Сухомлинського.

Протокол № 8 від 18 квітня 2013 року.

Редакційна колегія

Муленко І.О. зав. кафедри фізики, доктор фізико-математичних наук, професор;

Гуйтур В.І. кандидат технічних наук, професор

Сущенко С.С. кандидат педагогічних наук, доцент;

Недбаєвська Л.С. кандидат педагогічних наук, доцент;

Манькусь І.В. кандидат педагогічних наук, доцент;

Шамро З.П. кандидат фізико-математичних наук, доцент;

Хейфець І.М. доцент;

Іванніков А.В. викладач.

У збірнику вміщено матеріали, які доповідались на міжкафед-ральному проблемному науково-методичному семінарі кафедри фізики та магістерських читаннях, були схвалені при обговоренні і рекомендовані до друку.

Розрахований на вчителів фізики шкіл, студентів, магістрантів і викладачів університетів.

Питання удосконалення змісту і методики викладання фізики у середній і вищій школі. Матеріали проблемного науково-методичного семінару та магістерських читань. Випуск 19. – Миколаїв, 2013. – 164 с.

54030, м. Миколаїв, вул. Нікольська, 24, МНУ

Зміст

Олег Баран, Анатолій Іванніков Створення і розвиток фізмату МДПІ у довоєнний час . . . . . . . . .	6
Алла Горошко, Станіслав Сущенко Елективний курс «Нанотехнології та їх застосування» як засіб ознайомлення учнів з найсучаснішими напрямками науково-технічного прогресу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	26
Артем Алексєєв Шляхи підвищення мотивації учнів на основі використання інформаційних технологій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	31
Оксана Кравченко, Людмила Недбаєвська Елементи квантової механіки при вивченні фізики атома . . . . .	38
Анастасія Квачова, Станіслав Сущенко Елективний курс «Фізика людини» як засіб реалізації міжпредметного зв’язку фізики з біологією . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	42
Михайло Осадчук, Людмила Небаєвська Тестові технології оцінювання знань учнів . . . . . . . . . . . . . . . . . .	48
Оксана Запорожець, Людмила Недбаєвська Шляхи підвищення якості знань за допомогою комунікації, спілкування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	62
Ірина Манькусь Система програмно-методичного забезпечення модульно-розвивального навчання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	69
Людмила Недбаєвська Методика формування основних понять теми «Електромагнітні коливання» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	74
Станіслав Сущенко Як учням розповісти про бозон Хіггса (Методична розробка) . .	85
Ігор Хейфець Деякі питання сучасної аматорської астрофотографії . . . . . . . . .	92
Ігор Хейфець Сучасні аматорські телескопи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	99
Валентина Бугар Ознайомлення студентів з дендримерами при вивченні полімерів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	106
Олександр Гриза Сергій Кудрявцев Негативні аспекти довготривалого перебування молоді в глобальній мережі Інтернет . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	109
Галина Ходякова Створення математичних моделей екологічних процесів на основі використання комп’ютерних інформаційних технологій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	114
Виктория Бережецкая, Наталья Броницкая Олимпиадное студенческое движение . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	119
Руфіна Кузнєцова, Віктор Мельник Розробка пакету програм для сплайн-апроксимації результатів фізичних експериментів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	121
Олег Бузак, Наталя Броницька Основні графові алгоритми в програмуванні . . . . . . . . . . . . . . . . .	125
Владимир Тульский, Сергей Лукьянчиков Математическая модель переизлучения давления рабочим элементом ЭРГУК . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	127
Кристина Васюра, Виктор Мельник Применение информационных технологий в математическом моделировании физических процессов . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	129
Ігор Федорінов, Павло Лавриньов Мінералізація Ташлицької водойми-охолоджувача відокремленого підприємства Південноукраїнської АЕС внаслідок «продувки» в Олександрівське водосховище . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	133
Сергій Лукьянчіков, Ольга Шилик Аналіз моделей для зменшення надмірності представлення аудіоданих в сучасній комп’ютерній техніці . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	136
Анатолий Шатов, Павел Лавринев, Олег Олейник Тампонажные композиции на основе отходов производства кальцинированной соды . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	139
Павел Лавринев, Елена Митрясова Экологизация некоторых отраслей промышленности на основе новых способов утилизации газовых отходов в бетоне . . . . . . . .	146
Павел Лавринев, Сергей Артюшкин Экологизация некоторых отраслей промышленного комплекса при утилизации реакционно-способных отходов в бетоне . . . . . .	154
Наші автори . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	163

Олег Баран,

Анатолій Іванніков

Створення і розвиток фізмату мдпі у довоєнний час

У 2013 році Миколаївський національний університет ім. В.О. Сухомлинського святкує сторічний ювілей від дня заснування. Минуле століття відзначалося буремними подіями і численними перебудовами в галузі освіти. Складні випробування випали і на долю Миколаївського учительського інституту. Одні факультети закривались, інші розпочинали роботу. Але завжди стабільно працювало природничо-математичне відділення, на основі якого у тридцяті роки було створено фізико-математичний факультет. Контингент викладачів з предметів природничо-математичного циклу постійно збільшувався кількісно і зростав якісно. Сьогодні на базі фізико-математичного факультету створено механіко-математичний факультет, що краще відповідає сучасній структурі навчального закладу.

Майже не збереглося, за невеликим винятком, наукових та науково-методичних публікацій наших викладачів тих довоєнних років. Результати своїх досліджень та розробок вони висвітлювали здебільшого у формі доповідей на кафедральних засіданнях і на лекціях.

Сьогодні викладачі і магістранти факультету проводять значну роботу по відтворенню історії механіко-математичного факультету: вивчають архівні матеріали і спогади ветеранів, ведуть пошуки в бібліотеках міста, листуються з визначними випускниками. Все це дало змогу знайти багато цікавого про викладання фізико-математичних дисциплін, про життя та наукову діяльність викладачів, про те, як і в яких умовах проводились заняття на факультеті, які дисципліни викладались. Було введено в науковий обіг нові архівні матеріали, які стосуються історії університету і фізико-математичного факультету з Миколаївського державного архіву, з університетського архіву, вивчалися документи деканату, кафедр, матеріали із власних архівів викладачів, з університетського музею, монографій, фотодокументи, наукові статті викладачів тощо. Зібрані і систематизовані біографічні дані про викладачів, проаналізована наукова робота кафедр, зібрана цікава інформація про визначних випускників тощо.

Проведені досліджені дозволили створити низку нарисів з історії механіко-математичного факультету Миколаївського національного університету ім. В.О. Сухомлинського, з історії факультетських кафедр. Написані наукові біографії викладачів, які в різні роки працювали на факультеті.

Миколаївський учительський інститут був призначений для підготовки вчителів для міських, повітових та вищих початкових училищ. З перших днів існування МУІ велика увага приділялась вивченню дисциплін фізико-математичного циклу. Спеціалізація по групам навчальних предметів спочатку не передбачалася, але математику і фізику тут стали викладати добре підготовлені викладачі.

Серед перших викладачів (8 осіб) четверо мали університетську фізико-математичну освіту:

● Жданов Петро Миколайович (директор), закінчив фізико-математичний факультет Київського університету Святого Володимира з дипломом першого ступеня.

● Васильєв Микола Олександрович, закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету з дипломом першого ступеня.

● Афанасьєв Сергій Федорович (працював за сумісництвом, інспектор приватної торговельної школи в Миколаєві), закінчив фізико-математичний факультет С.Петербурзького університету зі званням кандидата математики. [Державний архів Миколаївської області].

● Гвоздєв Олександр Миколайович, закінчив математичне відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету з дипломом першого ступеня. [Державний архів Миколаївської області].

Вже восени 1917 року Інститут було вперше реформовано на підставі положення (штатів учительських інститутів від 14 червня 1917 р.), виданого Тимчасовим Урядом. Цією реформою курс інституту було розподілено на три відділи: фізико-математичний, природничо-географічний та словесно-історичний. Отже, фізико-математичний напрям підготовки майбутніх вчителів був одним з найперших в МУІ. Більше того, дисциплінам природничо-математичного циклу приділялася значна увага і на інших відділеннях.

Навчальні плани відділів вміщували загальноосвітні та спеціальні дисципліни. Зокрема, на фізико-математичному відділі вивчалися загальноосвітні дисципліни: українська мова, історія та географія України, історія філософії (загальний курс); спеціальні: теоретична арифметика, додаткові розділи алгебри, геометрії та тригонометрії, вступ до аналізу, аналітична геометрія, нарисна геометрія, диференціальне і інтегральне числення, основи вищої алгебри, основи теорії чисел та теорії ймовірностей, енциклопедія математики, історія математики, методика математики, експериментальна та теоретична фізика, методика фізики, метеорологія, загальна хімія і астрономія.

На природничо-географічному відділі: загальноосвітні предмети ті ж самі, що і на фізично-математичному; спеціальні: землезнавство, географія, мінералогія і кристалографія, ботаніка, зоологія, біологія, хімія неорганічна та органічна, експериментальна фізика, метеорологія, астрономія, додаткові розділи алгебри, геометрії та тригонометрії, методика природознавства, методика географії.

На словесно-історичному відділі загальноосвітні: алгебра, геометрія, тригонометрія, фізика, природознавство (загальний курс), географія…

Революційні події в місті та в країні позначилися на стані інституту та його роботі. Зміна влад у місті мала своїм наслідком перехід інституту до відомства кожної з них. Але навіть у важкі роки громадянської війни робота МУІ та його відділень не припинялася. І вже у той час було поставлено питання про його перетворення в педагогічний інститут.

Навчальна робота йшла, зрозуміло, із значними перебоями.

Але нормальна робота інституту фактично поновлюється тільки після закінчення громадянської війни. Інститут було названо педагогічним з трьома відділами: фізико-математичним, природничо-географічним та словесно-історичним. Тобто, уже з осені 1920 року почалося офіційне функціонування фізико-математичного факультету.

Навчальні заняття, які до того часу відбувалися зранку, було перенесено на вечір через те, що більшість студентів працювали і могли відвідувати заняття лише ввечері.

Майже відразу МУІ реорганізується восени 1921 року в Миколаївський інститут народної освіти (МІНО), і за новою реформою факультети, які існували до того часу, були ліквідовані. Замість них було створено факультет соціального виховання (соцвиху) з трирічним строком навчання.

Розпочатий загалом при сприятливих найближчих перспективах 1921-22 навчальний рік, був значно ускладнений з початком голоду, який давався взнаки вже через 2 місяці після початку навчальних занять. Це був один з найважчих років за ввесь час існування інституту. А з настанням холодів заняття були припинені, і коли навесні їх було відновлено, студентів зібралася невеличка кількість.

Перший випуск соцвиху Миколаївського ІНО відбувся в 1924 році. Ще до цього, в 1922 році, інститут з фізико-математичною спеціальністю закінчив Герман Карлович Ціммерман, який пізніше став доктором фізико-математичних наук і професором Миколаївських педагогічного та кораблебудівного Інститутів. Він став першим випускником фізмату, який досяг такого ступеня і звання. Він був також автором багатьох публікацій в галузі математики, фізики та астрономії.

В 20-ті роки на кафедрі математики працювали Г.С. Томашпольський та В.О. Скрильов (з 1923). Фізику з 1920 року викладав І.Д. Бистров, астрономію з 1921 р. – В.П. Остащенко-Кудрявцев, потім – І.В. Іванов і Леонід Іванович Семенов, доктор астрономічних наук. Протягом багатьох років фізику і астрономію викладав також вище згаданий випускник ІНО 1922 р. Г.К. Ціммерман.

Як і в інших ВНЗ, було реорганізовано і управління інститутом. На чолі інституту було поставлено ректора.

Вже у 1925 р. в УРСР діяло близько 18 тис. шкіл, 145 технікумів, 35 інститутів, 30 робітфаків.

Для зміцнення навчально-матеріальної бази, інституту було передано значну частину устаткування фізичного кабінету (прилади та меблі) і бібліотеку командних курсів, які на той час були ліквідовані (ще раніше – це фізичний кабінет та бібліотека реального училища). Ще частину книг та шкільних меблів було передано інституту з колишньої гімназії.

На початку двадцятих років інститут працював в умовах «воєнного комунізму» і карткової системи розподілу. Студентам доводилося навчатися в умовах величезної матеріальної скрути. Одним із заходів щодо поліпшення їх становища стало запровадження відповідно до постанови ВУЦВК від 2 вересня 1922 р. державних стипендій. У першу чергу ними забезпечувалися, на рівні з партпрацівниками, студенти «червоні інваліди». 19 вересня 1927 p. НКО видав інструкцію «Про розподіл державних стипендій між студентами». Першочергово стипендії надавалися випускникам робітфаків, а також особам, які прийшли у ВНЗ з виробництва чи з педагогічної роботи у сільських школах. Далі йшли члени профспілок, військові та їх діти, якщо вони мали виробничий, професійний, партійний, громадський стаж не менше трьох років; члени КНС та інша «селянська біднота», яка мала трирічний сільськогосподарський стаж; інші студенти «пролетарського походження», а також вагітні селянки, які мали малолітніх дітей (при умові, що вони ніде не працювали та не перебували на утриманні). Сімейним студентам із більш як п’ятирічним виробничим, партійним, професійним чи військово-політичним стажем надавалася сімейна стипендія у порядку черги. Кількість таких стипендій не мала перевищувати 10% загального стипендіального фонду ВНЗ.

У жовтні 1923 р. встановили 4 категорії стипендій. Поступово також збільшувалася кількість студентів, які мали стипендіальне забезпечення. У перші роки існування ІНО розмір стипендій зовсім не забезпечував прожиткового мінімуму. Так, у 1923 р. стипендія 2-ї категорії становила 12 крб. 70 коп., 3-ї – 6 крб. 35 коп., у липні 1924 р. – відповідно 13 крб. і 6 крб. 50 коп., у 1925 р. – 20 і 10 крб.

Незаможні студенти отримували також безкоштовно харчі й одяг. У жовтні 1927 p. НКО розіслав у всі ВНЗ інструкцію про застосування Постанови ВУЦВК та РНК УСРР «Про обов’язкову службу студентів-стипендіатів вищих шкіл», згідно з якою випускник після закінчення закладу мав відпрацювати за фахом кожний рік одержання стипендії. З нарахуванням першої стипендії студент підписував спеціальне зобов’язання, за порушення якого наступала судова відповідальність.

Крім державних стипендій, установам, підприємствам, громадським, кооперативним і профспілковим організаціям, а також приватним підприємствам надавалось право видавати так звані господарські стипендії, з такою умовою, що кожний стипендіат, після закінчення навчання, мав працевлаштуватися у тій установі чи системі, яка виплачувала стипендію. Але розмір таких стипендій не встановлювався.

Незважаючи на важке матеріальне становище студентів, у березні 1922 р. НКО УСРР запровадив плату за навчання, яка мотивувалася як «тимчасова міра, як засіб для підтримки господарського добробуту шкільних закладів...». Плата вносилась тричі на рік і її розмір складав від 1 крб. 33 коп. до 16 крб. 66 коп. (в залежності від категорії студента).

Не всі мали змогу платити за навчання, насамперед, через важке матеріальне становище. Щоб створити нормальні матеріальні умови для навчання пролетарських студентів, переважну більшість їх звільнили від плати за навчання. У першу чергу, під цей захід попали студенти, які мали «революційні заслуги» і перебували у важкому матеріальному становищі; члени КНС, які не мали заробітку; члени профспілок; військовослужбовці та їхні діти до 18 років; інваліди війни та праці; особи, які вели педагогічну, науково-педагогічну або наукову роботу в установах НКО.

Початок 1922-1923 року став поворотним моментом в житті інституту в післяреволюційну епоху. З цього часу життя та робота інституту вступає загалом у нормальну колію. На перший курс і на робфак вступили більше, ніж по 80 осіб. Для поповнення другого курсу приймалися абітурієнти із закінченою середньою освітою, здатні за своїм рівнем підготовки вивчати відповідний матеріал. Нестабільність студентського складу, яка спостерігалася до цього часу, зменшується, а кількість студентів протягом року досягає норми, і більше 75% з тих, які вступили до інституту, успішно закінчують своє навчання.

Перший випуск соцвиху інститут зробив у 1924 році. У цьому році МІНО закінчили 23 особи з 70 зарахованих у 1920 році (дався взнаки голод 1921 року), в 1925 – 63, в 1925 – 61, в 1925 – 68. Всього – 215 осіб.

Більша частина випускників одержала призначення на роботу в освітніх закладах, переважно трудшкіл, Миколаївської округи. МІНО за планом Наркомосу направляв своїх випускників в три округи: крім Миколаївської також у Зінов’ївську (Кіровоградську) і Першотравневську, але студенти переважно залишалися в школах Миколаївської округи, переважно в місті. Частина випускників працювала також на посадах інспекторів соцвиху, або продовжувала свою освіту в інших ВНЗ і науково-дослідних інститутах.

Восени того ж 1923 року було організовано консультаційне бюро, яке ставило своїм завданням надавати педагогічні та методичні поради вчителям, головним чином, сільським.

Крім вказаних засобів підвищення кваліфікації робітників освіти, МІНО брав участь у проведенні різних педагогічних конференцій, які організовував Окрнаросвіти у місті і в районах. Викладачі МІНО активно працювали в кабінеті Соцвиху при Окрметодкомі, а також у самому Методкомі, в якому були постійні представники МІНО, брали участь в засіданнях педколективів учителів трудшкіл міста, надавали допомогу вчителям у складанні програм та їх проробці в школах.

Рух складу викладачів природничо-математичних дисциплін (1913-1927)

Рік призначення на посаду	Прізвище, ім’я та по батькові	Посада	Рік вибуття
1913	Васильов Н.Л.	Викладач природознавства та фізики	1919
	Афанасьєв С.Ф.	Викладач математики	1914
	Гвоздєв А.Н.	Викладач математики	1923
	Чернишев К.А.	Викладач фізики	1918
	Гейст Ф.К	Викладач природознавства (з перервою в один рік)
	Вережников Н.В.	Викладач математики	1920
	Гармашев Л.П.	Викладач природознавства	1926
	Бакал А.С	Лаборант хімії
	Ростовцев С.І.	Викладач хімії	1920
1919	Ціммерман В.	Викладач математики	1922
	Головін В.Н.	Викладач хімії	1922
1920	Бистров Н.Д.	Викладач фізики (з перервою в один рік)
	Брітман М.С.	Викладач математики (з перервою в один рік)	1925
	Томашпольський Г. С.	Викладач математики	1922
1920	Кровопусков Г.Е.	Викладач хімії (з перерв. в 2 роки)	1926
1921	Сапожников А.П.	Викладач природознавства	1926
	Софотеров	Викладач мінералогії та кристалографії	1922
	Остащенко-Кудрявців Б.П.	Викладач астрономії	1923
	Каноніков Б.В.	Асистент фізики
	Скрильов В.А.	Викладач математики
	Іванов I.В.	Викладач астрономії	1924
1924	Серебряков Г.Е.	Викладач енціклопед. техніки
1926	Позняков А.Г.	Викладач хімії
	Ціммерман Г.К.	Викладач астрономії	1927

В навчальній роботі використовувалися лекції-бесіди, семінарські заняття, готувалися доповіді студентів. Екзамени і заліки заміняли поточні форми контролю навчальної роботи студентів, конференції після закінчення певних розділів і курсів. Значне місце в системі обліку знань займав також анкетний (тестовий) метод, який вважався достатньо точним і повністю об’єктивним. Тобто, методи тестового контролю запроваджувались в МІНО ще на початку двадцятих років минулого століття.

Планування роботи у зв’язку з трьохрічним курсом навчання та утворенням ухилів було також одним з найактуальніших питань роботи МІНО. Справа в тому, що підготовка майбутніх викладачів старшого концентру вимагала поглибленого вивчення окремих дисциплін. Здійснити ці завдання протягом трьох років за існуючими навчальними планами було досить складно: доводилось або скорочувати програми деяких дисциплін, або зовсім виключати їх з програми. Тому в МІНО на третій рік студенти навчалися по так званим ухилам, з метою ознайомлення майбутніх вчителів з програмами трудшкіл і відповідним методичним забезпеченням. Зокрема, формувалися бригади техніко-математичного ухилу (техмат).

Таке планування навчання викликало багато труднощів, які можна було б цілком запобігти при чотирирічному курсі навчання. При цьому організація педагогічної практики фактично мало відрізнялася від сучасних форм її проведення.

Навчальний рік розподілявся на три триместри. В кінці кожного навчального року, починаючи з першого курсу, писали курсові роботи. Випускники захищали дипломні роботи. У процесі навчання в цей період практикувалися такі форми проведення занять: лекції-бесіди (60%), семінарські заняття (15%), вправи (20%), інші (5%).

За результатами навчання кваліфікація випускників розподілялася на три категорії: до І категорії зараховувала тих, хто виявив педагогічні здібності і добре оволодів знаннями. ІІ категорію складали особи, які оволоділи знаннями та виявили педагогічні здібності, а ІІІ – особи, які особливих здібностей під час навчання не виявили.

До того ж у характеристиці випускника вказувалось, як він засвоїв курс навчання, його громадська активність, загальний розвиток, педагогічні здібності, а також на якій роботі він найкраще розкриє свої обдарування.

У 1920-ті рр. заняття на стаціонарі проводились,як правило, в першу зміну (з 8-ї до 14-ї години), а ввечері починали працювати гуртки з різних предметів, а також хоровий, музичний, бібліотечний, фізичної культури та інші. Усього до роботи в гуртках було залучено 300 студентів.

Робота гуртків в МІНО мала своїм завданням удосконалення та поглиблення професійних знань майбутніх вчителів в відповідних галузях науки. Робота в гуртках провадилась за планами, які затверджувала відповідна предметна комісія і під керівництвом відповідного викладача. Склад гуртків – від 15 до 25 осіб. Тоді в МІНО функціонував також гурток математики.

У 1925-1926 навч. році успішність в МІНО складала 86% від загального числа студентів, в 1926-1927 роках – 88,5%. В той час така результативність вважалася цілком прийнятною.

Студенти користувалися знижкою на 50% (5 коп.) за проїзд у трамваї і на баню (15 коп. замість 30 коп.). Студенти, які одержували стипендію, мали можливість одержати кредит на придбання підручників і посібників на 4 місяці зі знижкою до 25%. Але постанова Наркомосу про знижку вартості квитків в держтеатрі та кіно на 60% по Миколаєву не була реалізована у зв’язку з нестачею коштів у бюджеті міста.

Студенти МІНО жили в студентському гуртожитку на 130-140 місць. Але умови проживання вважалися несприятливими через велику скупченість. Їдальня при гуртожитку обслуговувала переважно студентів, харчування на місяць для одного студента коштувало 14 крб. 50 коп. (сніданок, обід і вечеря). Але сніданок складався тільки з кофе та хліба (1927 р.).

Важливою ділянкою роботи МІНО стала організація педагогічної практики, яка проводилась протягом всього навчання у вузі. З 1921 р. у МІНО діяла чітка програма щодо її організації та проведення. На І та ІІ курсах тривала так звана пасивна педагогічна практика. Завдання з педпрактики для студентів ІНО першого курсу мали на меті ознайомлення студентів зі школою та основними етапами майбутньої роботи: вивченням матеріально-господарської частини, дитячих установ, учнівського складу, порядку навчально-виховного процесу. На другому курсі педагогічна практика була спрямована на здобуття практичних умінь i навичок. Перш за все, студенти вивчали основи дидактики і методику викладання предметів у молодших класах, відвідували школи для ознайомлення з методами викладання окремих предметів. Окрім цього, вони мали бути присутніми і вести протоколи на пробних заняттях студентів третього курсу. Результати своєї роботи студенти демонстрували на звітних конференціях.

Продовжувала підготовку студентів педпрактика на третьому курсі, яка була складнішою за попередню, бо мала охопити всіх студентів i не повинна була заважати звичній роботі ІНО. Її особливістю була безвідривність від навчального процесу, тобто заняття переносились на відповідну зміну. У часі вона охоплювала перший та другий триместри третього курсу. Створювалася спеціальна комісія з педпрактики, яка виробляла план та розподіляла студентів між школами, визначала час і керівників, складала інструкцію для практикантів. Масова педпрактика розпочиналася і закінчувалася конференцією.

Професорсько-викладацький колектив не обмежувався тільки навчально-виховною роботою, він успішно проводив також і наукову роботу, результатом якої стали видання «Записок Миколаївського інституту народної освіти» (1927-1928 рр.) і краєзнавчої збірки «Миколаївщина» (1929 р.). А ботанічний сад і біологічна станція на річці Південний Буг сприяли поліпшенню викладання біологічних дисциплін на природному факультеті.

У 1929-1930 навч. р. на перший курс Миколаївського інституту поступили 180 осіб. У цей період значно покращилася навчально-матеріальна база інституту. Крім старого навчального корпусу, розрахованого на нечисленний контингент слухачів, вчительському інституту було також передано будівлю колишнього Александрівського реального училища по вул. Р.Люксембург 25, де в подальшому розмістилися гуманітарні (соціально-економічний, мови і літератури) і фізико-математичний факультети. Надання інституту нового приміщення дало можливість розгорнути повноцінну роботу лабораторій і кабінетів (хімічного, фізичного, ботанічного, зоологічного і геологічного).

У 1931 р. Миколаївський інститут народної освіти був в черговий раз перетворений в інститут соціального виховання з трирічним терміном навчання.

Значно виріс контингент студентів. При інституті відкрилось заочне відділення. Відкриття заочного відділення розширило коло діяльності інституту і поглибило його зв’язки з школами міста і області.

Студентська картка Тітенко Михайла Омеляновича (1931 р.)

(техматвідділення)

В 1930-1933 роках навчальний заклад залишався інститутом соціального виховання. Згідно з рішенням колегії НКО УСРР від 10 липня 1933 р. про систему підготовки педагогічних кадрів і мережу педагогічних закладів на 1933-1934 н.р. була запропонована нова система підготовки фахівців через педагогічні інститути, які мали замінити інститути соціального виховання і педагогічні інститути професійної освіти. Тому Миколаївський інститут соціального виховання у 1933 р. реформується у Миколаївський педагогічний інститут, а з 1934 р. – у Миколаївський державний педагогічний інститут, підпорядкований Народному Комісаріату освіти УСРР.

У 1930-1931 навч. р. в інституті вперше організовуються кафедри, які поступово перетворилися на осередки наукової, методичної і навчальної роботи. На момент створення Миколаївського державного педагогічного інституту функціонувало 8 кафедр: соціально-економічних дисциплін (зав. кафедри О.С. Пантелєєв), математики (зав. кафедри професор М.С. Брітман), фізики (зав. кафедри О.Н. Велецький), хімії (зав. кафедри К.М. Родіонов), зоології (зав. кафедри В.В. Внуковський), ботаніки (зав. кафедри доцент Ф.К. Гейст), літератури (зав. кафедри професор І.Д. Миронець), педагогіки (зав. кафедри професор Б.М. Шульман). У 1936 р. кафедр було вже 10, а у 1940 р. – 12.

Діяли три факультети: мовно-літературний (декан В.А. Фесенко), фізико-математичний (декан О.Н. Велецький), природничий (декан Ф.К. Гейст).

З того часу фізико-математичний факультет з відповідними кафедрами стає найбільшим і найстабільнішим навчально-адміністративним підрозділом вузу, матеріальна база якого швидко покращується і швидко зростає кваліфікація його викладачів (при цьому інші факультети – словесно-історичний, соціально-економічний, хіміко-біологічний, природничий, природничо-географічний – не раз реорганізувались, перепрофільовувалися, а то й закривалися).

З 1933 року на фізико-математичному факультеті діяли дві спеціалізовані кафедри – математики і фізики. І тільки через багато років вони поділилися на дві (і навіть на три) кафедри кожна.

● О.Н. Велецький працював у педагогічному інституті з 1928 р. до середини 50-х рр. Він почав працювати на посаді старшого викладача, став доцентом, керівником кафедри фізики, у довоєнні роки та після відновлення роботи інституту в 1944 р. був деканом фізико-математичного факультету.

● Ф.К. Гейст, випускник природничого відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету, викладав біологію у Миколаївському учительському інституті ще з 1918 р. У 1931 р. він став завідувачем кафедри ботаніки, у 1937 р. – деканом природничого факультету. Під його керівництвом в інституті був створений ботанічний сад, укладено геоботанічну карту Миколаївського і Варварівського районів, підготовлено ряд наукових праць про флору Миколаївщини.

Декани фізико-математичного факультету

(1933-1952)

Період	П.І.П.
1933-1937	Вєлєцький Олексій Никанорович
1937-1941	Корабльов Іван Пилипович
1944	Вєлєцький Олексій Никанорович
1944-1947	Дубовицький Михайло Васильович
1947-1952	Бондаренко Іван Платонович

На початку 30-х років на кафедрі фізики МПІ працювали доценти Л.В. Устиненко, О.Н. Вєлєцький, ассистенти О.О. Зальцман, Л.І. Резніков, Р.І. Раєвський. На кафедрі математики працювали доцент О.М. Басанец (вища алгебра, математичний аналіз), І.Є. Блин, М.К. Стоян, В.П. Сорокін (креслення), М.С. Брітман. В цей час починають працювати на кафедрі математики тодішнього МДПІ також Іван Пилипович Корабльов та Дмитро Пилипович Садоміченко. Математичний аналіз і методику викладання м атематики викладав Іван Платонович Бондаренко, випускник МПІ 1934 року. Після війни він протягом кількох років був також деканом фізмату [18-22].

Асистентами на кафедрі математики у 1939 році стали випускники фізмату Микола Ємельянович Поліщук та Йосип Якович Чертков. Останній вже після війни захистив кандидатську дисертацію, став доцентом, протягом кількох років керував кафедрою математики, був проректором (тоді – заступником директора) інституту. З 1953 року він довгий час працював у Сумському педінституті.

Кафедрою фізики тоді керував Лука Васильович Устименко, який закінчив Ленінградський університет. Читав курс теоретичної фізики. Ще про двох професорів, які читали астрономію (Л.І. Семенов та випускник інституту 1922 року Г.К. Ціммерман), вже згадувалось.

Курс методики викладання фізики почав читатись в інституті майже з перших років його існування. Так вже в атестатах випускників другого випуску, який відбувся в 1917 році, значиться: «Фізика з методикою її викладання».

Природно, що збільшення числа студентів викликало зростання професорсько-викладацького колективу, що виражається в наступних цифрах.

У 1934 р. в інституті працювало 36 викладачів, з них 4 професори та 6 доцентів, у 1937 р. – вже 43: 4 професори, 3 в.о. професора, 1 доцент, 22 в.о. доцента. Велика увага приділялась науковій роботі викладачів. Уже в 1937 р. викладачами були підготовлені до захисту 1 кандидатська і 2 докторські дисертації. Крім того, якість професорсько-викладацького складу поліпшувалася за рахунок запрошення молодих спеціалістів. Так, у 1936-1937 н.р. на роботу до інституту запрошені: на кафедру математики – І.П. Корабльов (аспірантура Харківського університету), на кафедру фізики – О.С. Путілін.

Навчальна база педінституту покращувалася з кожним роком. У корпусі інституту по вул. Р. Люксембург, 25 знаходилися приміщення Будинку вчителя і політехнічного музею. Тому, для збільшення навчальних площ педінституту міськрада і міськвиконком прийняли рішення про звільнення приміщень, які займав Будинок вчителя (1934 р.), а згодом – і політехнічного музею (1936 р.). Крім приміщення на вул. Р. Люксембург, 25, в 1935 р. інституту було передано будинок по вул. Пушкінській, 7. Таким чином, у середині 1930-х років інститут мав 3 навчальні корпуси, 17 кабінетів і лабораторій, 3 гуртожитки (пл. Комунарів, 1, вул. Радянська, 13 і 34), при кожному гуртожитку працювали буфети. У 1936 р. почав діяти ботанічний сад як база для природничого факультету. Інститут мав стрілецький тир, спортивну залу. Бібліотека інституту зросла до 110 тис. томів і мала читальну залу на 200 місць. У 1939 р. була створена гідробіологічна станція, працівники якої підтримували тісні зв’язки з науково-дослідними установами Києва, Катеринослава, Севастополя, Донецька. Тут розв’язували важливі прикладні народногосподарські завдання з дослідження водоймищ Півдня України.

Велика увага приділялась також і науково-дослідній роботі студентів. З метою залучення молоді до цієї роботи в інституті працювали гуртки, в яких під керівництвом викладачів розроблялись окремі наукові питання, студенти виступали з науковими доповідями і рефератами. У 1936-1937 н.р. працювали 5 гуртків: фізичний, фотографічний, ботанічний, хімічний, літературний.

Велику увагу в інституті приділяли заочному сектору навчання. Враховуючи важливість підвищення кваліфікації вчителів через заочне навчання та екстернат, у листопаді 1936 р. було організовано роботу консультативних пунктів в Новому Бузі та Миколаєві. Також велись систематичні очні заняття із заочниками та екстернами в Новому Бузі з залученням до занять заочників і екстернів Новобузького, Устимівського, Баштанського і Володимирівського районів.

З року в рік зростання контингенту студентів і професорсько-викладацького колективу спиралося на значні асигнування державних коштів на утримання інституту, які незмінно збільшувалися. Якщо витрати інституту в 1936 р. складали 2533 тис. крб., то в 1938 р. вони склали вже 3417 тис. а в 1939 р. – 5424 тис. Зростання асигнувань визначало подальше зміцнення навчально-методичної бази інституту. Збільшувалося кількісно і покращувалося якісно обладнання 17 кабінетів і лабораторій, з яких найкращими були фізичний, хімічний і літературний кабінети. Успішно здійснювалася науково-дослідна і методична робота кафедр. Ботанічний сад і біологічна станція на річці Південний Буг сприяли поліпшенню викладання біологічних дисциплін на природничому факультеті.

Культурно-побутові умови студентів у передвоєний час значно покращилися, кімнати студентського гуртожитку були упорядковані, працювали їдальні і буфети, майстерні для обслуговування побутових потреб студентів, спортзал, кіноустановка. В гуртожитках були створені необхідні умови для проживання і навчання студентів, які самі підтримували порядок і чистоту в приміщеннях.

Загалом десятирічний період 1931-1941 рр. характеризувався значним зростанням навчально-матеріальної бази ВНЗ. В цей період кількість студентів збільшилась до 1200-1400 осіб.

Всього за довоєнні роки інститут випустив понад 2000 викладачів середніх шкіл. І навіть у повоєнні роки близько 60% вчителів шкіл Миколаєва і області були випускниками Миколаївського педагогічного інституту.

Десятки вихованців інституту згодом виросли в науковців різних спеціальностей, працювали у ВНЗ країни і в наукових установах.

Випускники розподілялись у всі регіони України, найкращі залишалися на викладацькій та науковій роботі в інституті. В інституті добре була поставлена науково-дослідна робота викладачів, естетичне, фізичне, воєнно-патріотичне та трудове виховання. Але не обійшов колектив трагічний 1937 рік, який став фатальним у житті деяких викладачів і студентів. Репресії нашкодили процесу підготовки учителів і розвитку науки [12].

З 1929 по 1936 рр. директором інституту працював О.С. Пантелєєв. Протягом півроку директором МДПІ була Л.Й. Шейніна, а з першого травня 1937 р. до евакуації у 1941 р. інститутом керував М.Г. Таран.

Алла Горошко,

Станіслав Сущенко