Діагностика.

Діагноз туберкульозу ставлять на основі даних анамнезу, об’єктивного обстеження, епідеміологічних відомостей, позитивних туберкулінових проб (туберкулінодіагностика), результатів рентгенологічного обстеження, а також виявлення мікобактерій у харкотинні, промивних водах шлунка, бронхів.

Крім того, роблять посів будь-якого матеріалу (харкотиння, сечі, ексудату, цереброспінальної рідини), одержаного від хворого на туберкульоз.

За відсутності позитивних результатів у разі застосування бактеріоскопічних, бактеріологічних методів застосовують біологічний метод, тобто метод інокуляції або штучного зараження. Цей метод характеризується високою чутливістю. За його допомогою визначають мікобактерії туберкульозу в патологічному матеріалі, а також їх вірулентність і типову приналежність. Однак застосування біологічного методу потребує довшого спостереження (2-3 міс).

За показаннями хворим із хронічним перебігом бронхолегеневої патології проводять бронхоскопію.

Аналіз крові не має вирішального значення, оскільки нині лімфоцитоз не трактують як основний симптом туберкульозу. Під час загострення процесу визначають прискорену ШОЕ і лейкоцитоз.

Тубіркулінодіагностика.

Важливим методом своєчасного виявлення туберкульозу є туберкулінодіагностика.

Для проведення проби Манту застосовують спеціальні туберкулінові шприци і голки для внутрішньошкірних ін’єкцій у середню третину внутрішньої поверхні передпліччя (0,1 мл туберкуліну).

Результати реакції Манту оцінюють через 72 год. Прозорою міліметровою лінійкою вимірюють поперечний діаметр папули (інфільтрату).

• Реакція Манту вважається негативною за відсутності папули в місці введення туберкуліну.

• Реакція вважається сумнівною - якщо папула досягає розмірів 2-4 мм або відзначається ділянка гіперемії будь-якого розміру.

• Реакцію оцінюють як позитивну - утому разі, коли папула має розмір 5 мм і більше.

• Реакція вважається гіперергічною - якщо папула досягає розмірів 17 мм у дітей і 20 мм у дорослих.

Рентгенологічний метод.

Невід’ємною частиною дослідження під час туберкульозу легень є рентгенологічний метод. Найпростішим методом є рентгеноскопія, основним – рентгенографія (оглядова), бокова із застосуванням прицільних знімків.

Томографія — пошарове дослідження – дає змогу одержати точніше уявлення про деструктивні процеси в легенях.

Бронхографія – рентгенологічне дослідження бронхіальної системи із застосуванням контрастної речовини.

Клінічні форми туберкульозу легень.

Первинний туберкульозний комплекс частіше відзначається у дітей, рідше - у підлітків і дорослих, які захворіли вперше. Туберкульозний процес розвивається через 3-8 тижнів після проникнення мікобактерій туберкульозу в легеневу тканину.

У разі первинного ураження легень найчастіше не відзначають клінічних проявів патології. Лише позитивна проба Манту і дані рентгенологічного дослідження можуть свідчити про туберкульозне ураження.

У деяких хворих первинне ураження туберкульозом може супроводжуватися:

• млявістю;

• загальною слабкістю;

• відсутністю апетиту;

• короткочасною гарячкою;

• затримкою росту;

• втратою маси тіла.

Під час перкусії - визначають укорочення перкуторного звуку, під час аускультації - вислуховують невелику кількість сухих і дрібнопухирчастих вологих хрипів.

Рентгенологічно у цей період виявляють вогнища затемнення, які або зливаються із збільшеною тінню легеневого кореня, або з’єднуються з останнім вузькою смугою. За несприятливого перебігу захворювання розвиток первинного комплексу призводить до виникнення інфільтративного, або міліарного, туберкульозу.

Туберкульоз внутрішньогрудних лімфатичних вузлів (бронхоаденіт) - найчастіший прояв локального первинного туберкульозу дітей і підлітків.

1. Клінічно таке ураження характеризується:

• слабкістю;

• нездужанням;

• зниженням працездатності;

• субфебрильною температурою тіла;

• бітональним кашлем.

2. Під час зовнішнього огляду іноді відзначають:

• блідість шкіри;

• одутлість обличчя.

3. Пальпаторно - збільшені периферичні лімфатичні вузли,

4. Перкуторно - незначне притуплення перкуторного звуку.

5. Рентгенологічно залежно від локалізації уражених лімфатичних вузлів відзначають зміну розмірів та форми кореня легенів і середостіння.

Дисемінований туберкульоз легенів - поширений туберкульозний процес гематогенного, лімфогенного та бронхогенного генезу.

У початковий період хвороби в легенях утворюються численні вогнища: дрібні (до 3 мм), середні (4-6 мм) і великі (7-10 мм). Розрізняють такі форми дисемінованого туберкульозу:

• за поширенням – обмежений і поширений;

• за клінічним перебігом – гострий міліарний, підгострий і хронічний.

Вогнищевий туберкульоз легенів характеризується наявністю у легенях вогнищевих змін (розміром не більше 1 см). Частіше процес однобічний, локалізується у верхній частці легені. Іноді спостерігається двобічне ураження.

Часто захворювання протікає безсимптомно і його виявляють під час профілактичних оглядів населення. Іноді хворі самостійно звертаються у лікувальні заклади з приводу слабкості, нездужання, субфебрильної температури тіла, кашлю.

Мікобактерій у харкотинні не виявляють.

Рентгенологічно відзначають тіні розміром до 1 см. За сприятливого перебігу захворювання частина вогнищ під впливом лікування через 2-4 міс. розсмоктується, а інші ущільнюються. Якщо вогнищевий туберкульоз виявлено несвоєчасно, у деяких хворих настає розпад легеневої тканини і утворюються каверни.

Інфільтративний туберкульоз частіше трапляється у чоловіків віком 20-40 років. Процес може локалізуватись у будь-якому сегменті легені, але частіше у верхівковому і задньому. Інфільтрати бувають різного розміру, деколи вони виповнюють усю частку легені.

У половині випадків захворювання починається гостро, його перебіг нагадує перебіг пневмонії або грипу.

1. У цьому разі температура тіла підвищується до 38-38,5°С.

2. Відзначають озноби й пітливість уночі, незначний сухий кашель, біль у грудях.

3. Іноді першими клінічними ознаками є кровохаркання і легенева кровотеча.

4. Деякі хворі скаржаться на незначну слабкість, швидку втомлюваність, субфебрильну температуру тіла.

5. У харкотинні відзначають мікобактерії туберкульозу.

6. Рентгенологічно виявляють тінь округлої або хмароподібної форми з нерівними контурами.

7. За сприятливого перебігу захворювання інфільтрат повністю розсмоктується, за менш сприятливого - процес набуває фіброзно-кавернозної форми або переходить у туберкулому.

Кавернозний туберкульоз належить до деструктивних форм вторинного туберкульозу і характеризується утворенням у легені однієї або декількох порожнин різного розміру і форми.

Захворювання розвивається внаслідок несвоєчасного і неправильного застосування хіміотерапії та розвитку стійких до антибактеріальних ЛЗ мікобактерій.

1. Найчастіше хворі скаржаться на періодичний кашель з виділенням поодиноких плювків харкотиння і незначним болем у грудях.

2. Ознаки інтоксикації відсутні.

3. У харкотинні виявляють мікобактерії туберкульозу.

4. Рентгенологічно відзначають округлої або овальної форми каверни, які локалізуються у верхівковому і задньому сегментах.

Під впливом туберкулостатичних засобів відбувається рубцювання каверни, у разі прогресування захворювання кавернозний туберкульоз переходить у фіброзно-кавернозний.

Фіброзно-кавернозний туберкульоз - форма туберкульозу, що характеризується наявністю у легенях однієї або декількох каверн з фіброзною капсулою і значним розвитком фіброзної тканини на периферії вогнища.

1. Найчастіше розвивається внаслідок неефективного лікування кавернозної, інфільтративної та дисемінованої форм туберкульозу і характеризується хвилеподібним перебігом і періодичним загостренням процесу (підвищення температури тіла, втрата маси тіла, кашель, кровохаркання).

2. Під час обстеження звертають увагу на схуднення, сухість шкіри, ламкість нігтів і волосся. За тривалого перебігу захворювання відбувається деформація грудної клітки. У харкотинні виявляють еластичні волокна та мікобактерії туберкульозу.

3. З боку крові спостерігають підвищення ШОЕ.

4. Рентгенологічно відзначають порожнину неправильної форми, інфільтративні тіні з ділянками деструкції.

Фіброзно-кавернозний туберкульоз часто ускладнюється легеневою кровотечею, спонтанним пневмотораксом, амілоїдозом, легенево-серцевою недостатністю.