Лекція №3

Професійні захворювання та отруєння. Онкопатологія органів дихання. Туберкульоз легень

Туберкульоз — хронічне інфекційне захворювання, яке характеризується розвитком специфічних змін у різних органах і тканинах, насамперед у легенях.

Етіологія.

Збудником туберкульозу є мікобактерії, відкриті в 1882 р. німецьким вченим Робертом Кохом. Існує кілька типів мікобактерій:

• людські;

• бичачі;

• пташині;

• мишачі.

Для людини патогенні перші 3 типи, особливо людський і бичачий.

Мікобактерії є аеробами, але за несприятливих умов можуть існувати й без кисню. Оптимальна температура для їх існування 37°С. Особливо добре зберігаються у висохлому харкотинні. У сирих і темних приміщеннях можуть зберігатись місяцями, іноді навіть роками. Під дією сонячного проміння вони гинуть протягом короткого часу. Чутливі до високої температури і дезінфікуючих розчинів.

Зокрема, при температурі 70°С гинуть через 6-8 год, під час кип’ятіння свіжого харкотиння – через 5 хв. Висохле харкотиння знезаражують протягом 45 хв. У 5 % розчині хлораміну мікобактерії гинуть через 6 год, у 5 % розчині карболової кислоти – через 24 год.

Основним джерелом інфекції є хвора на відкриту форму туберкульозу людина.

Збудник потрапляє у навколишнє середовище з харкотинням хворого, при туберкульозі інших органів – з калом, сечею, гноєм, слиною. Мікобактерії туберкульозу виявляють у молоці матері-годувальниці, хворої на туберкульоз.

Воротами інфекції є:

• дихальні шляхи;

• травний канал, шкіра;

• слизова оболонка мигдаликів тощо.

Найчастіше мікобактерії проникають в організм через дихальні шляхи, тобто аерогенно (80-90%).

Аерогенне зараження буває двояке:

• повітряно-крапельне (найнебезпечніше);

• повітряно-пилове.

Повітряно-крапельне зараження відбувається у випадку спілкування здорової людини з хворим на туберкульоз, під час розмови, кашлю, чхання, коли краплини слини та харкотиння, які містять мікобактерії туберкульозу, з повітрям потрапляють у дихальні шляхи інших осіб. Краплини слини хворого осідають на землю, висихають. У такому вигляді мікобактерії туберкульозу можуть зберігатися тривалий час, а потім під час сухого прибирання приміщення піднімаються у повітря з пилом і далі аерогенно потрапляють в організм здорової людини.

Аліментарне зараження відбувається через продукти харчування (від хворих на туберкульоз тварин), при вживанні сирого молока, м’яса (без належної термічної обробки) та користування інфікованим посудом.

У деяких випадках під час зіткнення із зараженим об’єктом мікобактерії можуть проникати в організм людини через шкіру та слизові оболонки (надрізи, подряпини). Таке зараження називається контактним.

Інколи можливе внутрішньоутробне зараження від хворої матері через уражену плаценту.

Патогенез туберкульозу.

Мікобактерії туберкульозу через вхідні ворота (слизові оболонки дихальних шляхів, травного каналу тощо) проникають в організм людини і розповсюджуються лімфогенним і гематогенним шляхами. Мікобактерії адсорбуються у лімфатичних вузлах. Після інфікування відбувається переважне ураження лімфатичної системи. Настає алергічний період, під час якого відбувається імунобіологічна перебудова організму людини: тканини стають підвищено чутливими до продуктів життєдіяльності мікобактерій і відповідають гіперергічною запальною реакцією на їх надходження. Чутливість змінюється повільно, протягом кількох тижнів після зараження.

Інфікування виявляється позитивною туберкуліновою чутливістю, “віражем” туберкулінової проби. У разі високої опірності організму до туберкульозної інфекції захворювання може не виникнути.

Розвиток туберкульозу зумовлений проникненням в організм вірулентного збудника і зниженням опірності організму.

Існує низка факторів, які знижують опірність організму людини до мікобактерій туберкульозу: погані умови праці та побуту, деякі професійні шкідливості. Частіше хворіють на туберкульоз люди, які працюють в умовах високої запиленості (шахтарі, гірники, робітники хімічних, бавовняних підприємств та ін.).

Найбільше схильні до даного захворювання такі групи населення:

• особи без певного місця проживання;

• біженці;

• емігранти;

• особи, що звільнилися з місць позбавлення волі;

• пацієнти наркологічних і психіатричних установ.

До групи високого ризику відносяться також пацієнти з різними супутніми захворюваннями:

• цукровий діабет;

• виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки (пептична виразка);

• ВІЛ-інфіковані або хворі на СНІД;

• особи, що отримували цитостатичну, глюкокортикоїдну або променеву терапію.

Виникненню туберкульозу сприяють пригнічення центральної нервової системи, функції щитоподібної залози, а також хронічні неспецифічні захворювання легень.

Якщо до організму людини потрапили вірулентні збудники, а імунітет знижений, то в місці локалізації туберкульозного процесу, частіше у бронхіальних лімфатичних вузлах, легенях, розвивається специфічне запалення, навколо якого спостерігається перифокальна запальна неспецифічна реакція.

Туберкульоз поділяють на первинний і вторинний.

1. До первинного туберкульозу належать ті клінічні форми туберкульозу, які виникають унаслідок первинного зараження, первинного зіткнення організму’ з туберкульозною інфекцією. Патогенетична особливість первинного туберкульозу полягає у тому, що захворювання розвивається в інтактному організмі, за відсутності елементів специфічної резистентності, на тлі зростаючої алергічної чутливості організму.

Найчастішими клінічними формами первинного туберкульозу є:

1. туберкульозна інтоксикація у дітей і підлітків;

2. первинний туберкульозний комплекс у легенях;

3. туберкульоз внутрішньогрудних лімфатичних вузлів.

2. Вторинний туберкульоз виникає після первинного і розвивається на тлі природного імунітету, внаслідок реактивації інфекції, яка в персистуючому стані знаходилась у залишкових вогнищах. Основними формами клінічних проявів вторинного туберкульозу легень є:

1. вогнищевий;

2. туберкульоз;

3. тубсаркулома легень.

3. Виділяють дисемінований туберкульоз легень, який може розвиватися внаслідок ускладненого перебігу первинного туберкульозу легень, але частіше – після реінфекції.