Тема 3. Економічні потреби суспільства і роль виробництва в їх

задоволенні .

Питання

1. Закон зростання потреб.

2.Структура економічних інтересів та їх взаємодія.

Питання 1. Закон зростання потреб.

Логічним завершенням залежності потреб від рівня розвитку продуктивних сил, відносин економіч­ної власності, здібностей, споживання та інших чинників є всезагальний закон зростання потреб, що діє в усіх суспільно-економічних формаціях.

Закон зростання потреб — закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між розвитком продуктивних сил, відносин економічної власності, з одного боку, і досягнутим рівнем задоволення потреб (або особистим споживанням), а та­кож зростанням потреб суспільства, їх кількісно-якісним зрос­танням і вдосконаленням — з другого.

Підтвердженням цього є подвоєння за сучасних умов у роз­винених країнах світу кількості різних видів споживчих товарів і послуг за кожних десять років. Дія цього закону зумовлена прогресом продуктивних сил, і, насамперед, основної продуктивної сили — всього технологічного способу виробництва.

Дія закону зростання потреб із боку соціально-економічної форми зумовлена еволюцією відносин економічної власності, появою но­вих типів і форм власності, конкуренцією, зростанням згуртова­ності робітників, а відтак — й інших загонів найманих працівни­ків, розвитком почуття людської гідності та іншими чинниками.

У багатьох країнах світу розробляються раціональні норми споживання матеріальних благ, насамперед продуктів харчуван­ня, які задовольняють фізіологічні потреби. Порівняння фактич­ного споживання з раціональними нормами споживання дозво­ляє визначити ступінь задоволення потреб, виявити структуру незадоволеного попиту і скоригувати на цій основі економічну політику у цій сфері.

Шляхи подолання суперечності між безмежними потреба­ми й обмеженістю ресурсів. Такі шляхи слід розрізняти стосов­но матеріально-речового змісту і соціально-економічної форми, стосовно потреб і ресурсів.

Щодо матеріально-речового змісту (технологічного способу виробництва) та ресурсів, то до них належать розвиток продуктив­них сил (в т. ч. засобів і предметів праці, науки та ін.), техніко-економічних відносин (спеціалізації, кооперування на національ­ному та інтернаціональному рівнях), планомірне і стабільно ви­соке зростання виробництва, обмін ресурсами між країнами шля­хом купівлі-продажу, економія ресурсів, створення замінників ресурсів, альтернативних джерел ресурсів тощо.

Щодо соціально-економічної форми (відносин економічної власності, економічної та політичної влади), до таких шляхів належать справедливий (але не зрівняльний) розподіл багатства (у світі на 3 мільярдери припадає 25% багатства планети; в Україні 5 кланово-олігархічних груп зосередили у своїх руках понад 30% багатства), припинення гонки озброєнь (щорічно на ці цілі у світі витрачається майже 800 млрд дол. США), форму­вання раціональних потреб у людей (які б не спонукали їх до без­межної гонитви за величезним багатством), значне зниження ви­трат на гіпертрофовану рекламу та ін.

Питання 2. Структура економічних інтересів та їх взаємодія.

Оскільки економічні інтереси — найконкретніша форма вияву відносин економічної власності, то відповідно до існування у сучасній структурі таких відносин трьох основних типів власності (при­ватної, колективної, суспільної, — у випадку розвитку державної власності в інтересах всіх членів суспільства) виділяють індиві­дуальні (особисті), колективні та суспільні економічні інтереси. Водночас економічні інтереси є формою вияву відповідних видів економічних потреб, їх усвідомлення окремими індивідами, тру­довим колективом та суспільством. Тому разом з економічни­ми потребами економічні інтереси — це рушійна сила розвитку суспільного способу виробництва.

У західній економічній літературі, а останніми роками й у віт­чизняній, визначається поділ економічних інтересів лише на суспільні та приватні, а колективні інтереси нерідко ігнорують або розглядають як форму вияву приватних економічних інтересів.

Невизнання колективних економічних інтересів означає, по-перше, полярне (в чорно-білих тонах) бачення проблеми, всього спектра відносин економічної власності, зокрема, заперечення плюралізму, форм власності, оскільки фіксуються лише форми власності, які були притаманні суспільству вже кілька століть тому. Це не тільки суперечить реаліям дійсності, а й не відпові­дає вимогам діалектики, однією з яких є визначення проміжних ланок між двома протилежними сторонами. Колективний тип власності є проміжною між приватною (що належить окремій особі, або, як максимум, сім’ї) та державною власністю.

По-друге, ігнорується окремий, відносно самостійний тип еконо­мічних інтересів у сучасному суспільстві, до того ж домінуючий, оскільки серед типів власності переважаючим є колективний.

По-третє, в такому випадку ні в теорії, ні на практиці не сти­мулюється пошук мотивів і механізмів посилення ролі колек­тивних інтересів у підвищенні ефективності виробництва, про­дуктивності праці тощо, тобто як вагомої рушійної сили соціально-економічних перетворень.

Особисті інтереси виражають необхідність задоволення різно­манітних потреб окремої людини; колективні потреби (передусім, матеріальні) — трудових колективів, а суспільні — сукупних потреб суспільства. Інтенсивний розвиток інтегрованої капіта­лістичної власності протягом останніх десятиліть у країнах За­хідної Європи формує новий тип економічних інтересів — інте­граційних, в яких усвідомлюються спільні потреби країн ЄС.

Колективні інтереси також існують у двох основних формах: 1) трудові колективні інтереси, тобто інтереси працівників, які викупили підприємство. Таких підприємств у США налічується майже 11 тис. Значна їх кількість формально існує і в Україні після переходу частини державної власності до рук трудових колективів через створення закритих акціонерних підприємств або викуп за приватизаційні сертифікати; 2) колективні капіта­лістичні інтереси.

Економічні інтереси стають могутньою рушійною силою соці­ально-економічного прогресу, коли оптимально поєднуються осо­бисті (у тому числі приватні), колективні та суспільні інтереси. Таке поєднання необхідне на рівні окремого підприємства, галузі та держави.

З-поміж різних типів економічних інтересів нині домінують колективні інтереси, насамперед трудові колективні інтереси. Це зумовлене тим, що на підприємствах, де переважає колективна праця, створюються матеріальні і нематеріальні блага. При цьо­му мають оптимально поєднуватися особисті та колективні інте­реси, кожен член трудового колективу має бути впевнений, що створений спільними зусиллями дохід підприємства, в тому числі частина прибутку, буде раціонально розподілений відповідно до кількості та якості праці.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність економічних потреб?

2. Яка існує залежність економічних потреб від продуктивних сил і відносин економічної власності?

3. У чому полягає сутність закону зростання потреб?

4. Опишіть структуру економічних інтересів.

5. Чому не можна ігнорувати колективні економічні інтереси?

6. Якою може бути взаємодія економічних інтересів?

Самостійна робота №4