Кіровоградський кооперативний коледж

економіки і права імені М.П.Сая

Циклова комісія гуманітарної та соціально-економічної підготовки

Політична економія

Методичні рекомендації та конспективний виклад питань самостійної роботи для студентів спеціальності :

5.03050701 «Маркетингова діяльність»

5.03050802 «Оціночна діяльність»

5.03050801 «Фінанси і кредит»

5.03050901 «Бухгалтерський облік»

5.03051001 «Товарознавство та комерційна діяльність»

Розробив викладач Адаменко В.М.

Розглянуто на засіданні

циклової комісії гуманітарної та

соціально – економічної

підготовки

Протокол № ____ від _______

Голова циклової комісії

____________ О.Б.Синенко

Тематичний план

№ п/п	Тема дисципліни. Питання винесені на самостійне вивчення	Кількість годин					Література	Питання для самоконтролю
		5.03050701 5.03050801 5.03050901	5.03051001	5.03050802
1.	Тема 1. Політична економія як фундаментальна суспільна наука. 1. Зародження політичної економії. 2. Класична політична економія. 3. Марксистська політична економія. 4. Історична школа політичної економії та маржиналізм. 5. Неокласична теорія. 6. Кейнсіанство. 7. Розвиток економічної думки в Україні.	6	2	4			С.В. Мочерний. Політекономія. Підручник –К., 2003. с. 12-22	1. Коли і як виникла політична економія? 2. Які основні ідеї сповідував меркантилізм? 3. Розкрийте позитивне і негативне в класичній політекономії. 4. Що є найціннішим у марксистській політекономії? 5. У чому сутність неокласичної теорії? 6. Який основний внесок в економічну теорію кейнсіанства? 7. Назвіть основних представників економічної теорії в Україні.
2.	Тема 2. Виробництво і його основні чинники. Суспільний продукт. 1. Суспільний спосіб виробництва. 2. Сутність та форми суспільного поділу праці. 3. Суб’єкти економічних відносин.	4	1	2			с. 54-57, 60-65	1. У чому полягає сутність суспільного способу виробництва? 2. Що таке суспільний поділ праці і які його основні форми? 3. Дайте стислу характеристику суб’єктів економічних відносин. Чому людина є основною продуктивною силою?
3.	Тема 3. Економічні потреби суспільства і роль виробництва в їх задоволенні. 1. Закон зростання потреб. 2. Структура економічних інтересів та їх взаємодія.	4	1	2			с. 43-44, 45-47	1. У чому полягає сутність економічних потреб? 2. Яка існує залежність економічних потреб від продуктивних сил і відносин економічної власності? 3. У чому полягає сутність закону зростання потреб? 4. Опишіть структуру економічних інтересів. 5. Чому не можна ігнорувати колективні економічні інтереси? 6. Якою може бути взаємодія економічних інтересів?
4.	Тема 4. Економіка суспільства як сукупність видів економічної діяльності. 1. Сутність і критерії економічного прогресу. 2. Рушійні сили і фактори економічного прогресу. 3. НТР та її роль в економічному прогресі.	4	1	4			Основи економічної теорії. За ред. Мочерного С.В. –К., 1997 с. 51-77	1. Розкрийте сутність прогресу і регресу, їх єдність та відмінність. 2. Вкажіть на рушійні сили економічного прогресу. 3. Які фактори спонукають прогрес в економіці? 4. Що собою являє НТР? 5. Які фактори підвищують роль НТР в економічному прогресі?
5.	Тема 5. Відносини власності в економічному житті суспільства. 1. Державна власність. 2. Кооперативна власність. 3. Корпоративна власність.	2	1	2			Ю.В. Ніколенко. Підручник. –К., 2003. с. 70-74	1. Розкрийте причини державної власності 2.Опишіть сектори держаної власності. 3. Які кооперативи займають найсильніші позиції, чому? 4. Чи конкурують кооперативи з підприємствами інших форм власності? 5.Якій формі власності належить особлива роль? 6. Чи зростає влада фінансового капіталу в корпоративній формі власності?
6.	Тема 6. Товарне виробництво і товарно-грошові відносини. 1. Закон обігу грошей. Інфляція. 2. Закон вартості.	4	2	2			С.В. Мочерний. Політекономія. Підручник –К., 2003. с. 112-117	1. Які закони регулюють грошовий обіг? 2. Розкрийте причини інфляційних процесів. 3. Які існують види інфляції? 4. Які існують шляхи виходу із інфляції? 5. Розкрийте суть закону вартості.
7.	Тема 7. Загальні основи ринку. 1. Конкуренція та її види. 2. Монополія та її види. 3. Монопольна ціна.	4	2		2		с. 127-141	1. У чому полягає тісний зв'язок між ринком і конкуренцією? 2. У чому полягає сутність конкуренції як економічної категорії? 3. Які найважливіші позитивні і негативні сторони конкуренції? 4. Назвіть основні форми конкурентної боротьби. 5. Які основні причини виникнення монополій? 6. Які існують види монополій? 7. Що таке монопольна ціна?
8.	Тема 8. Суб’єкти ринкової економіки. Підприємство. 1. Сутність підприємництва та умови його існування. 2. Домогосподарства.	2	2		2		с. 158-162, 181-183	1. У чому полягає політ економічна сутність підприємств? 2. У чому полягає сутність підприємницької діяльності? 3. Які основні умови розвитку підприємництва? 4. У чому полягає сутність домогосподарств? 5. Які основні напрями руху домогосподарств у кругообороті ресурсів і доходів?
9.	Тема 9. Капіталістична економіка як вища форма ринкової економіки. 1. Протиріччя відтворення. 2. Циклічність коливань.	2	2		2		Основи економічної теорії. За ред. Мочерного С.В. –К., 1997 с. 334-334. С.В. Мочерний. Політекономія. Підручник –К., 2003. с. 256-262	1. Чим відрізняється просте відтворення від розширеного? 2. Які основні ознаки капіталістичного розширеного відтворення? 3. Як впливає на процес розширеного відтворення тіньовий контроль? 4. Причини циклічних коливань? Їх результати?
10.	Тема 10. Перехідна економіка та її закономірності. 1. Основні моделі перехідної економіки. 2. Економічний устрій у країнах перехідної економіки.	4	1			2	с. 339-345	1. Які основні моделі перехідної економіки? 2. Які основні економічні устрої існують у перехідній економіці? 3. Які основні особливості роздержавлення і приватизації? 4. Які наслідки роздержавлення і приватизації?
11.	Тема 11. Роль держави в ринковій економіці. 1. Теорії державного регулювання економіки. 2. Система державного регулювання. 3. Формування системи державного регулювання економіки України.	4	1			4	Г.І. Башнянин та ін. Політична економія. Підручник для студентів вузів. –К., 2000. с. 481-495	1.Які ви знаєте теорії державного регулювання економіки? 2. У чому полягають економічні функції держави і чи є вони постійними? 3. Обґрунтуйте межі втручання держави в економіку. 4. Які ви знаєте форми державного регулювання економіки? 5. Як відбувається процес формування системи державного регулювання економіки України?
12	Тема12. Суспільний продукт і його форми. Національний дохід. 1.Диференціація доходів населення. 2. Сутність та механізм перерозподілу національного доходу і доходів населення. 3. ВНП і методи його виміру.	4	1			2	с. 371-375. С.В. Мочерний. Політекономія. Підручник –К., 2003. с. 268-279	1. Якими економічними законами управляється процес розподілу доходів та національного доходу? 2. Які об’єктивні основи формування доходів населення? 3. Що означає процес диференціації доходів населення та які його причини? 4. Як вимірюється ступінь нерівності у розподілі доходів? 5. Які причини зумовлюють необхідність перерозподілу національного доходу? 6. Який механізм перерозподілу національного доходу і в чому полягає його сутність? 7. Чим викликана необхідність державного регулювання доходів населення і в чому його сутність? 8. Що таке ВНП і які методи його виміру ви можете назвати?
13.	Тема13. Економічне зростання і його чинники. 1. Економічні цикли, кризи та їх причини. 2. Антициклічне регулювання економіки. 3. Основні причини економічної кризи в Україні.	4	1			4	с. 289 - 296	1. Назвіть основні причини економічних циклів і криз. 2. Проаналізуйте причини економічних криз. 3. У чому сутність фраз економічних циклів? 4. Які засоби використовує держава для анти циклічного регулювання? 5. Які чинники економічної кризи в Україні успадковані від СРСР, а які набуті?
14.	Тема 14. Розподіл національного доходу. Споживання, заощадження і добробут людини. 1. Шляхи оптимізації фондів споживання і нагромадження. 2. Регулювання відносин на ринку праці.	2	1			2	с. 298-306. Основи економічної теорії. За ред. Мочерного С.В. –К., 1997 с. 291-295	1. Назвіть фактори зміни у співвідношення фонду споживання і нагромадження. 2. Критерії вибору доцільності факторів співвідношення. 3. Дайте узагальнену характеристику основних теорій зайнятості. 4. Як впливає сучасна держава на розширене відтворення робочої сили?
15.	Тема 15. Міжнародна економіка та її роль у зростанні добробуту людської спільноти світу. 1.Міжнародна міграція робочої сили. 2. Проблеми інтеграції економіки України в світове господарство.	2	1			2	С.В. Мочерний. Політекономія. Підручник –К., 2003. с. 371-373. Ю.В. Ніколенко Політекономія. –К., 2003. с. 360-379.	1. Які основні причини міграції робочої сили і в чому її сутність? 2. Назвіть основні причини міграції робочої сили за сучасних умов. 3. Який механізм державного і наддержавного регулювання міжнародної міграції робочої сили? 4. Які міжнародні умови формування зовнішньоекономічного сектору в Україні? 5. У чому суть механізму зовнішньоекономічних зв’язків та зовнішньоекономічної політики України? 6. Проаналізуйте основні форми зовнішньоекономічних відносин України.
	Разом	52	20			36

Самостійна робота №1

Тема 1. Політична економія як фундаментальна суспільна

наука .

Питання

1. Зародження політичної економії.

2. Класична політична економія.

3. Марксистська політична економія.

4. Історична школа політичної економії та маржиналізм.

5. Неокласична теорія.

6. Кейнсіанство.

7. Розвиток економічної думки в Україні.

Питання 1. Зародження політичної економії.

Першим проявом економічних ідей буржуазного суспільства став меркантилізм. У Західній Європі він зародився вже у XV ст., але великого поширення набув у XVII ст. Головною передумовою генезису меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капіталізму. Виникнення капіталістичного способу виробництва у країнах Західної Європи датується XVI ст. Раніше в окремих містах узбережжя Середземного моря можна було спостерігати лише певні окремі прояви капіталістичних відносин. Велике значення для формування капіталістичного способу виробництва мало первісне нагромадження капіталу, зв'язане з найбільш грубими формами насильства: розоренням дрібних виробників, колоніальними загарбаннями, работоргівлею. Ці насильницькі заходи здійснювалися за активної підтримки держави через державні позики, податкову систему, протекціонізм.

Значно прискорило розвиток капіталістичного виробництва виникнення світового ринку. Початок формування такого почався зі здійсненням великих географічних відкриттів XV — XVI ст. Після відкриття Америки й морського шляху навколо Африки почалося небувале пожвавлення зовнішньої торгівлі країн Західної Європи. Дрібне товарне виробництво не могло задовольнити зростаючого попиту на промислові вироби. Наспіла необхідність створення великих капіталістичних підприємств, які могли б поставляти значні партії товарів на експорт. З'явилися великі майстерні, що працювали під контролем капіталістів (проста кооперація). Розвиток поділу праці зумовив перетворення капіталістичне організованих майстерень на мануфактури.

Велику роль у виникненні капіталістичного способу виробництва відіграв торговий капітал, який у добу розкладу феодалізму був переважаючою формою капіталу. Світова торгівля привела до зосередження величезних багатств у окремих осіб, передовсім у купців і монопольних торговельних компаній. Торговий капітал підпорядковував дрібних виробників і одночасно сам проникав у сферу виробництва.

Розклад феодального устрою, розвиток товарно-грошових відносин, зародження капіталізму зачіпали інтереси всіх верств населення і надавали питанням економічного розвитку все більшого значення. Ліквідація монополії церкви у царині ідеології, розвиток наукових знань створили сприятливі умови для вивчення й узагальнення явищ економічного життя. З'явилося багато економічної літератури, що брала за головну мету визначення характеру та завдань економічної політики.

Меркантилізм як перша теоретична спроба пояснити суть капіталістичного способу виробництва виник на підставі узагальнення досвіду первісного нагромадження капіталу й вирішував практичні питання прискорення цього процесу. Намагаючись подолати гострі економічні суперечності, що їх породжував розклад феодальної системи, дворянський абсолютизм у Франції, Росії та інших країнах Західної Європи спробував форсувати торгівлю і промисловість меркантилістськими методами, щоб усунути економічну обмеженість феодалізму з допомогою розвитку мануфактурної промисловості.

Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії, і саме тому Голландію, яка у XVII ст. досягла надзвичайного розквіту та збагачення, розвиваючи судноплавство, зовнішню торгівлю та колоніальну експансію, було проголошено ідеалом меркантилізму. Меркантилісти закликали вчитися у Голландії, і поступово на цей шлях ставали Англія, Франція, Португалія, Іспанія.

Отже, меркантилізм не був випадковим явищем в історії економічної думки Європи. Він мав реальну базу й вирішував практичні проблеми того часу.

Мислення меркантилістів значно відрізняється від економічних поглядів античного світу. Керівним принципом останнього був арістотелівський поділ господарства на економіку і хрематистику із засудженням останньої як «неморальної». У центрі уваги меркантилістів опиняється саме хрематистика — «породження» грошей грошима. Меркантилісти шукають зв'язку між господарськими явища» ми, але шукають його на поверхні явищ, у сфері обігу. І це було зумовлено особливістю епохи, коли домінував торговий капітал. Отже, предметом дослідження меркантилістів є сфера обігу. Навіть сам термін «меркантилізм», що виник у XVII ст., походить від італійського слова «mercante» — купець. Метод дослідження меркантилістів — збирання й описування реальних фактів та часткова їх класифікація, тобто вони прямують від конкретного до абстрактного, що є неминучим у період зародження будь-якої науки. Відтак меркантилісти не створили й не могли створити розгорнутої теорії капіталізму, не визначили його законів і категорій, а присвятили свою діяльність суто практичним питанням економічної політики.

Економічні погляди меркантилістів не можна розглядати як єдину, цілісну, наукову теорію, яку вчитель міг викласти учневі. Те, що пізніше отримало загальну назву меркантилізму, було, по суті справи, сукупністю особистих поглядів і думок багатьох різних людей, які досить часто навіть і не чули один про одного, а також сукупністю практичних господарських заходів європейських держав у XVI — XVIII ст. Авторами економічних праць тоді були, як правило, не професійні науковці, а практики — купці, промисловці, фінансисти, службовці торговельних компаній, котрі не теоретизували, а вирішували конкретні економічні питання, формулювання яких здебільшого виносили прямо у заголовки своїх памфлетів (саме так називали тоді ці праці).

Ідеологію меркантилізму розкривають такі головні положення. По-перше, багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах; тобто багатство — це не що інше, як нагромадження грошей. По-друге, виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку. По-третє, безпосереднім джерелом багатства є сфера обігу, тобто сфера, де продукти перетворюються на гроші. По-четверте, сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі: Г — Г' — гроші, що породжують гроші, — такою є формула капіталу в меркантилістів. По-п'яте, не будь-який обіг товарів і грошей є джерелом багатства. Обіг товарів усередині країни, на думку меркантилістів, хоч і збагачує одних осіб за рахунок інших, проте не збільшує і не зменшує загальної суми національного багатства. Джерелом багатства є лише зовнішня торгівля. По-шосте, баланс зовнішньої торгівлі має бути активним, тобто треба менше ку­пувати в іноземців і більше їм продавати (проте щодо розуміння активного балансу погляди ранніх та пізніх меркантилістів дуже різнилися).

Конкретна меркантилістська політика і теорія меркантилізму пройшли два етапи у своєму розвитку. Це ранній меркантилізм, який Маркс назвав монетарною системою, і розвинутий меркантилізм, що його Маркс характеризував як власне меркантилізм, або мануфактурну систему.

Ранній меркантилізм виник іще до епохи великих географічних відкриттів. Найбільш відомими представниками цього напряму були Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії.

Ранній (монетарний) меркантилізм грунтувався на теорії грошового балансу. Ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге — зберегти гроші в самій цій країні. Відтак поставала вимога якнайменшого витрачання і якнайбільшого нагромадження грошей у країні з одночасною забороною їх вивезення.

Монетарний меркантилізм був досить примітивною формою пізнішого меркантилізму. Властиві монетарному меркантилізму XVI ст. заходи — заборона вивезення грошей, обмеження імпорту, збільшення видобутку золота та срібла там, де це було можливим, встановлення високого імпортного мита, зниження позичкового процента — неодноразово впроваджувалися, наприклад в Іспанії, але не дали очікуваних результатів. Монетаризм виявився економічно без­плідним, на ньому надто сильно позначалися вплив іще напівнатурального господарства, міська регламентація торгівлі та грошового обігу, орієнтована на самодостатність економіки кожного міста.

У другій половині XVI ст. система монетарного меркантилізму змінюється системою меркантилізму мануфактурного, що досягла свого розквіту у XVII ст. Основними представниками його були Томас Мен у Англії, Антуан Монкретьєн у Франції, Антоніо Сєрра в Італії. Виникла власне система меркантилізму, для якої характерною є теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції передовсім промислової; завоювання ринків, у тім числі колоніальних, і забезпечення активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, увезених у країну. З цією метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт, розширювалося мореплавство. На перший план висувалася політика протекціонізму (це система економічних засобів держави, спрямованих на захист національної економіки від іноземної конкуренції. Сучасний протекціонізм промислово-розвинених країн служить інтересам великих національних і транснаціональних монополій. Захоплення, поділ і перерозподіл ринків збуту і капіталу становить головний зміст сучасного протекціонізм цих держав. Принципово інший характер має протекціонізм країн, що розвиваються. Зовнішньоекономічна політика їх спрямована на захист свого господарства від економічної експансії високорозвинених держав, сприяє зміцненню незалежності національної економіки), що розглядалася як найліпший засіб для забезпечення інтенсивнішого розвитку експорту. Держава запроваджувала систему митних заходів: увезення іноземних товарів, що конкурують з ві­тчизняними, а також вивезення сировини, яку можна було б переробити в середині країни, оподатковуються високим митом. І навпаки, встановлюються заохочувальні премії за експорт деяких вітчизняних товарів.

Фізіократи — течія серед французьких економістів другої половини XVIII ст. — часів першої буржуазної революції у Франції. Фізіократія (від. грец. «фізіс» — природа і «кратос» — влада) означає «влада природи». Головною заслугою фізіократів є те, що на відміну від меркантилістів джерелом багатства вони вважали не торгівлю, а виробництво. Тож вони досліджували не сферу обігу, а сферу виробництва, але обмежились лише сільським господарством. Франсуа Кене — визнаний лідер і основоположник школи фізіократів (до неї входили А. Тюрго, В. Мірабо, В. Дюпон де Немур, Г. Летрон та ін.) яка проіснувала всього 20 років, але специфічна течія в рамках класичної політичної економії поширилася майже по всьому континенту, особливо в країнах з переважним аграрним розвитком. Слово "фізіократія" має грецьке походження і в перекладі означає "влада природи". В цьому розумінні представники фізіократизму виходили з визначної ролі в економіці землі, сільськогосподарського виробництва. За словами Ф. Кене, "постійно відтворюване багатство сільського господарства служить основою для всіх професій, сприяє розквіту торгівлі, добробуту населення, приводить у рух промисловість і підтримує процвітання нації... .Воно (землеробство) служить основою для всієї економіки держави".

У творах Ф. Кене рішуче засуджуються погляди меркантилістів на економічні проблеми, що, по суті, було відображенням незадовільного становища сільського господарства, до якого призвів так званий кольбертизм часів короля Людовіка XIV (це відзначав і Адам Сміт, характеризуючи фізіократію як реакцію на меркантилістську політику Ж. Б. Кольбера). В них відбита його переконаність у необхідності переходу до фермерського господарства як основи вільного (ринкового) механізму господарювання на принципах повної свободи ціноутворення в країні та вивезення за кордон сільськогосподарської продукції. Представники: Франсуа Кене, А.Тюрго, В.Мірабо, Д.Норе. Положення про капітал, гроші і торгівлю

Ф. Кене перший в теорії економічної думки досить глибоко обґрунтував положення про капітал. Якщо меркантилісти ототожнювали капітал, як правило, з грішми, то Ф. Кене вважав, що гроші є самі по собі безплідне багатство, яке нічого не виробляє. За його термінологією, сільськогосподарські знаряддя, будови, тварини і все те, що використовується у землеробстві протягом декількох виробничих циклів, є "початкові аванси" (за сучасною термінологією — основний капітал). Витрати на насіння, корми, оплату робітників та інше, які здійснюються протягом одного виробничого циклу, він відносив до "щорічних авансів" (за сучасною термінологією — оборотний капітал). Але заслуга Ф. Кене не лише в розподілі капіталу на основний та оборотний за його виробничою ознакою. Він зміг переконливо довести, що разом з оборотним у русі перебуває основний капітал.

Ф. Кене висловив низку цікавих неординарних думок щодо торгівлі. Так, визнаючи, що торгівля є "безплідним заняттям", він водночас застерігав від помилкового враження, нібито завдяки загальній конкуренції вона стала шкідливою — "адже іноземні купці вивозять та отримують на своїй батьківщині ту винагороду, яку ми сплачуємо їм за надані нам послуги; таким чином, цією винагородою ми збагачуємо інші нації". Не погоджуючись з таким судженням, Ф. Кене твердив, що необхідна тільки "абсолютна свобода торгівлі" як умова її розширення, усунення монополії та скорочення торговельних витрат.

Отже, в центрі уваги всіх меркантилістів була проблема збагачення країни. У головному й ранні, і пізні меркантилісти єдині — основою основ всієї системи їхніх поглядів було уявлення, що єдиним справжнім багатством країни є гроші. Відповідно до цього всі меркантилісти виступають на захист максимального нагромадження грошей. Основна відмінність полягала у різних поглядах на суть ак­тивного балансу.

Розвиток капіталістичних відносин спричинив занепад меркантилізму передовсім в Англії — найбільш економічно розвинутій раїні. Інтереси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу виробництва. На перший план виходить промисловий капітал.

За цих умов рекомендації меркантилістів не могли вирішити економічних проблем буржуазії. Промислова буржуазія потребувала обґрунтування головних засад капіталістичного виробництва, розробки нових економічних категорій, таких як заробітна плата, прибуток, рента тощо. Крім того, буржуазія намагалася звільнитись від жорстокого урядового регулювання економічного життя. Вона жадала свободи. Буржуазна революція середини XVII ст. в Англії розпочала добу політичних і промислових революцій на європейському континенті. Буржуазія поступово приходить до влади. Бурхливо розвивається промисловість, великих успіхів було досягнуто в розвитку механіки, математики, фізики, філософії та інших наук. Активізація теоретичних досліджень у різних галузях знань сприяла й розвиткові економічної думки, було покладено початок формуванню політичної економії як науки. За цих умов і виникла класична політична економія.

Питання 2 . Класична політична економія.

Цей напрям світової економіч­ної думки розвивався до першої половини XIX ст. Його заснов­ники — У.Петті (Англія), П.Буагільбер (Франція), які започат­кували теорію трудової вартості. Найвище її досягнення — праці англійських економістів А.Сміта (1723—1790) та Д. Рікардо (1772—1823). Класична політична економія зосередила увагу на аналізі відносин у сфері виробництва, капіталу та процесу відтворен­ня. Вона досліджувала доходи основних класів буржуазного су­спільства, механізм конкуренції, кредиту, грошового обігу, впер­ше висунула проблему економічних законів, досліджувала їхній об’єктивний характер, механізм дії, необхідність урахування та використання цих законів у господарській практиці та політиці, джерело вартості класики вбачали у різних формах конкретної праці. А.Сміт чітко розмежував валовий і чистий національний дохід, основний і оборотний капітал.

Він звернув увагу на двоїстий характер праці, нерівність між заробітною платою робітника і продуктом його праці (що є перед­умовою з’ясування сутності експлуатації за капіталізму). У вченні Д.Рікардо знайшла своє відображення теорія додаткової вартості (хоча він не відокремив її від таких особливих форм додаткової вартості, як прибуток, рента, відсоток), сформульовано закони обер­нено пропорційної залежності між величиною заробітної плати і прибутком, з’ясовано механізм диференційної ренти.

Представники післякласичної політичної економії Дж.Мілль, Дж.Мак-Кулох та інші відійшли від наукових елементів вчення А.Сміта та Д.Рікардо, зосередили основну увагу на аналізі сфери обігу, а отже — зовнішніх, поверхневих зв’язках, що відповідало вимогам вульгарної політичної економії (від лат. vulgar — по­верхневий), почали відкрито захищати панівний клас в умовах загострення суперечностей капіталізму.

Основні недоліки класичної школи політичної економії: 1) з аналізу відтворення суспільного капіталу А.Сміта “випав” по­стійний капітал, тому вартість сукупного суспільного продукту він звів лише до величини заробітної плати і прибутку; 2) Д.Рікардо визначав вартість товару (одне з визначень) через механізм попиту і пропозиції, тобто як результат змішування абстрактної та кон­кретної праці; 3) хоча обидва вони близько підійшли до розуміння вартості товару робоча сила, але не змогли науково обґрунтувати цю категорію; 4) внаслідок цього і поняття “капітал” А.Сміт та Д.Рікардо звели лише до речового змісту, засобів виробництва, ото­тожнили його з останнім; 5) капіталістичний спосіб виробництва вони вважали вічним ладом, тобто не розглядали його відповідно до принципу історизму; 6) представники цієї школи ігнорували або недооцінювали роль держави в господарському житті.

У Франції відгалуженням класичної школи політичної еконо­мії були фізіократи (гр. physis — природа і kratos — влада). Вони вказували, що в основі суспільного багатства є виробництво матеріальних благ. Але при цьому надавали виключне значення сільськогосподарському виробництву, як основному джерелу багатства . Ф.Кене розробив економічну таблицю, в якій уперше зробив спробу кількісного макроекономічного аналізу натуральних і грошових потоків матеріальних цінностей у народному господарстві. Ця таблиця стала прообразом методів аналізу “витрати-випуск”, що використовуються у XX — на початку XXI ст. і в яких розкрива­ються міжгалузеві зв’язки.

Класична школа політичної економії, її прогресивні ідеї на­були розвитку в марксистській політичній економії.

Питання 3. Марксистська політична економія.

К.Маркс, по-перше, довів до рівня наукової теорії ідеї класиків політичної економії про двоїстий характер праці. По-друге, він виділив поняття серед­ньої вартості товару, що визначається суспільно необхідним ро­бочим часом, навколо якої коливаються ціни, а сама ціна, крім того, виражає коливання попиту і пропозиції. По-третє, він об­ґрунтував антагонізм капіталістичного виробництва між суспіль­ним характером виробництва та приватнокапіталістичною фор­мою привласнення. По-четверте, він по-новому розкрив предмет політичної економії. По-п’яте, обґрунтував прогресивну роль ак­ціонерної власності як за умов еволюції капіталістичного спо­собу виробництва, так і в побудові досконалішого суспільного ладу. По-шосте, економічно довів об’єктивну неминучість соціа­лізму, що зумовлене, насамперед, прогресом продуктивних сил, усуспільненням виробництва і праці. По-сьоме, обґрунтував не­минуче зростання ролі крупних підприємств і процес виникнен­ня монополій, а також економічної ролі держави в умовах капі­талізму. По-восьме, разом із Ф.Енгельсом розкрив діалектику форм власності (індивідуальної, акціонерної, державної), відро­дження індивідуального привласнення на основі колективної праці. Заслугою Енгельса є також визначення предмета політичної економії у вузькому і широкому його значенні. По-дев’яте, К.Маркс обґрунтував теорію економічних криз, зокрема схеми відтворення. Американський економіст В.Леонтьєв зазначав, що у цій галузі реальний внесок економістів після Маркса дуже незначний. По-десяте, створив вчення про суспільно-економічні формації, причини їх зміни на основі розвитку внутрішніх супе­речностей, що пронизують об’єктивні економічні закони. По-одинадцяте, розкрив сутність абсолютної ренти, сформулював теорію ціни виробництва та ін.

Водночас марксистське економічне вчення не позбавлене не­доліків. Маркс і Енгельс недооцінювали роль приватної, в тому числі приватної трудової, власності як у реалізації сутнісних сил людини, так і в побудові комунізму. Марксистська теорія гіпертрофовано розглядає роль державної власності в побудові нового ладу. Найповніше це виявилось в ідеї Леніна про соціа­лізм як єдину державну фабрику. Маркс помилково вважав, що соціалізм несумісний із товарно-грошовими відносинами. Цих поглядів спочатку дотримувався і Ленін, але змінив їх в останні роки життя. Маркс і Енгельс недостатньо уваги приділяли зако­ну попиту і пропозиції, впливу суб’єктивних оцінок споживачів на процес ціноутворення, поведінки споживачів тощо. Маркс необґрунтовано вважав джерелом вартості лише працю найманих робітників, ігноруючи при цьому працю підприємців.

До сказаного можна додати таке. Неперехідною цінністю марксистської політичної економії є трудова теорія вартості. Важ­ливо у зв’язку із цим відзначити, що усі три найвидатніші пред­ставники світової економічної думки, названі П.Самуельсоном (А.Сміт, К.Маркс і Дж.Кейнс), дотримувались цієї теорії. Вра­ховуючи, що погляди перших двох мислителів розглядалися вище, процитуємо вислів Дж. Кейнса із цієї проблеми: “мені ... близь­ка ... доктрина, згідно з якою все виробляється працею”. Крім того, двома основними одиницями виміру, придатними для пізнан­ня економічної системи в цілому, він називав “одиницю праці” та “одиницю заробітної плати”.

Другою такою неперехідною цінністю є діалектичний метод дослідження, втілений у “Капіталі”. Заслугою К.Маркса у цьому випадку є не обґрунтування самого методу (перш за все, основних законів і категорій діалектики), оскільки він був розроблений найвидатнішим філософом світу Гегелем, а його прикладення і творче використання у економічній системі капіталізму, органічне вплетіння основних елементів цього методу в тканину економічного дослідження. Результатом такого використання стало як збагачення категоріального апарату діалектики, так і глибоке об­ґрунтування цілого ряду нових економічних законів і категорій.

У колишньому СРСР догматично тлумачилися окремі поло­ження Маркса, ігнорувалося багато конструктивних висновків його теорії (про необхідність дотримуватися у побудові нового суспільства вимог об’єктивних економічних законів, недоцільність експропріації індивідуальної трудової власності тощо).

Загалом багато ідей, положень теорії і методології Маркса мають евристичну цінність ( спонукають до творчого пошуку ), витримали перевірку часом і вико­ристовуються провідними економістами багатьох країн світу. Завдяки життєвості багатьох висновків і положень марксист­ської політичної економії вона і нині є одним із важливих на­прямів економічної теорії.

Питання 4. Історична школа політичної економії та маржиналізм.

Історична школа виникла в Німеччині у середині XIX ст. Назву отримала від своєрідного тлумачення предмета політичної економії та історичного мето­ду дослідження, відповідно до якого ця наука не вивчає економічні закони, а описує конкретно-історичні форми у країні. Тому саму назву “політична економія” представники цієї школи, передусім Ф. Ліст, ототожнювали з поняттям “національна економіка”.

Для виживання суспільства необхідно, на думку представ­ників історичної школи, надавати бідним верствам більше благ, створених завдяки прогресу. Вони вважали психологічні та етичні чинники не менш важливими, ніж економічні, обстоювали доціль­ність широкого підходу до вивчення економічного та соціально­го життя.

Деякі представники історичної школи обстоювали централі­зоване управління економікою, впровадження планування, зако­нодавчого регулювання; стверджували, що державні фінанси можуть стати ефективним знаряддям досягнення соціальної справедливості, виступали за соціальні реформи.

Переоцінювали національні особливості розвитку економіки, капіталістичний спосіб виробництва вважали вічним ладом тощо.

У середині XIX ст. виникає і в 70-ті роки набуває поширення маржиналізм (від фр. marginal — граничний). Він стає водночас і методологічним принципом західної економічної науки. За­сновниками маржиналізму були австрійський економіст К.Менгер, англійський економіст У.Джевонс, швейцарський науковець JI.Вальрас. Він та його послідовники стверджували, що ринкова економіка здатна досягти рівноваги на основі попиту і пропозиції. Основою маржиналізму є теорія граничної корисності, згідно з якою ринкова ціна товару визначається не суспільно необхідни­ми витратами праці, а ступенем насичення потреби в ньому, ко­рисністю останньої одиниці запасу певного виду товарів.

Позитивні сторони маржиналізму — докладний аналіз функ­ціонування ринку, з’ясування закономірностей ціноутворення та грошового обігу, попиту, намагання дослідити питання оптималь­ного розподілу та використання ресурсів. Негативні — перева­жання суб’єктивної мотивації, суб’єктивна оцінка економічної поведінки людей, абстрагування від вивчення соціально-еконо­мічної сутності капіталізму, тобто відносин власності, виробничих відносин. На передній план прихильники маржиналізму ви­сували не відносини між людьми у різних сферах суспільного відтворення, а ставлення людини до речі. Помилковою була їхня теза про можливість досягти рівноваги економічної системи лише на основі взаємодії попиту та пропозиції без участі держави.

Питання 5. Неокласична теорія.

Об’єкт дослідження неокласичної економічної теорії — пове­дінка Homo economicus — “людини економічної”, котра як про­давець робочої сили, споживач чи підприємець намагається максимізувати свій дохід, звести до мінімуму витрати (чи зусилля).

Основною категорією аналізу прихильники неокласичної еко­номічної теорії вважають граничну корисність, протиставляючи її теорії трудової вартості.

Представники неокласичної економічної теорії також вису­нули теорію загальної економічної рівноваги, згідно з якою ме­ханізм вільної конкуренції (насамперед, ринкового ціноутворен­ня) забезпечує “справедливу винагороду кожного з факторів ви­робництва і повне використання економічних ресурсів”. Це теорія А.Маршалла і А.Пігу.

Неокласичний напрям представлений трьома основними течі­ями:

Монетаризм (англ. money — гроші) стверджує, що грошова маса в обігу відіграє визначальну роль у формуванні економічної кон’юнктури та встановленні причинно-наслідкових зв’язків між зміною кількості грошей і величиною валового національного продукту, а також у розвитку виробництва. Виникла в середині 50-х років XX ст. у США. Її засновник — глава чиказької школи політичної економії М.Фрідмен — виступає проти активного й широкомасштабного втручання держави в економіку, проти дер­жавних заходів стимулювання попиту, висуваючи при цьому гасло “назад до Сміта”. Позитивна сторона монетаризму — всебічний аналіз механізму дії грошей на ринок товарів, обґрунтування впливу монетарної політики на розвиток економіки.

Водночас монетаризм намагається ліквідувати або вкрай уріза­ти соціальні програми держави, обстоює масове безробіття як засіб боротьби з інфляцією. Рецепти монетаристської школи значною мірою втілені у програмах Міжнародного валютного фонду.

Неолібералізм. Погляди неокласичної школи політичної еко­номії з різними течіями, напрямами отримали в економічній літературі назву лібералізм (лат. liberalis — вільний). Лібера­лізм — сукупність поглядів, основним змістом яких є запере­чення необхідності втручання держави в економічне життя й розуміння механізму самоорганізованого ринку як єдиного ефек­тивного регулятора господарських процесів. Такі погляди знач­ною мірою відображали специфіку капіталізму епохи вільної конкуренції. Ідеї економічного лібералізму панували до кризи 1929—1933 рр.

Сучасні послідовники економічного лібералізму — неоліберали (американські вчені Л.Мізес та Ф.Хаєк) — виступають за мінімальне втручання держави в економіку, за надання макси­мальної свободи підприємцям і торговцям.

Ідеї неолібералізму були покладені в основу теорії соціально орієнтованого ринкового господарства, що проголошує необхідність вільної конкуренції, вільних цін тощо, гарантування державою цих умов і соціальну спрямованість їхнього розвитку. Авторами цієї теорії були відомі німецькі економісти А.Мюллер-Армак і Л.Ерхард.

Інституціоналізм. Назва походить від латинського слова institutum — установа. Інституціоналізм — це один із напрямів західної економічної думки, що виник наприкінці XIX — на по­чатку XX ст. і основне значення приділяв аналізу ролі інсти­тутів в ухваленні економічних рішень та в економічній діяль­ності, їхній спрямованості й ефективності.

До інститутів його прихильники відносять конкуренцію, проф­спілки, податки, державу, монополії (в тому числі корпорації), сталий спосіб мислення, юридичні норми тощо, а економіку роз­глядають як систему відносин між суб’єктами господарювання, що формується під впливом економічних та неекономічних чин­ників (серед останніх важлива роль відводиться, насамперед, техніці).

Засновники інституціоналізму — американські науковці Т. Веблен, Д.Коммонс, У.Гамільтон, англійський економіст А. Гобсон та ін.

Розрізняють інституціоналізм соціально-технологічний (пред­ставники якого Дж.Гелбрейт, Р.Арон, Я.Тінберген та інші осно­вою економічного розвитку називають впровадження науки і техніки у виробництво і на цій основі обґрунтовують індустрі­альне, постіндустріальне та інші форми суспільства), соціально-психологічний (автор якого — Т.Веблен основою розвитку вважає інститути майстерності, родинного почуття та інші) і соціально-правовий (автор якого Дж.Р.Коммонс основою розвитку суспільства називає право, юридичні відносини).

Представники інституціоналізму виступали з різкою крити­кою маржиналізму, неокласичної теорії ринкової рівноваги з її методологічним принципом граничної корисності та продуктив­ності, а ринок перетворився лише на один із економічних інсти­тутів. Іншими елементами інститутів стали корпорація, держа­ва. Головним економічним інститутом і основою сучасного їм суспільства, нової системи представники інституціоналізму вва­жали державу, що проводить активну соціальну політику, засто­совує індикативне планування та регулювання господарського життя. А ідеалом суспільства вони проголошували державу соці­ального благоденства, для чого, на їхню думку, потрібен соціаль­ний контроль.

В останні десятиріччя виник новий різновид інституціона­лізму — неоінституціоналізм, що основою економічного розвит­ку в постіндустріальному суспільстві вважає людину, а метою еко­номічної системи — всебічний розвиток людини. Зокрема, XXI ст. неоінституціоналісти проголошують століттям людини. З цією метою вони розробляють економічну теорію прав власності (в якій власністю є не певне економічне благо, а частка прав щодо його використання), теорію суспільного вибору (яка досліджує взаємозв’язок економічних і політичних явищ, зокрема бюро­кратичного управління), передбачають розширення соціальних програм.

Питання 6. Кейнсіанство.

Кейнсіанство — один із про­відних напрямів сучасної економічної теорії. Назву отримав від імені відомого економіста Дж. Кейнса, який вважав, що без ак­тивного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без істотного розширення функцій держави капіталізм неспроможний буде існувати, не зможе “уникнути повного руй­нування існуючих економічних форм”. Кейнс одним із перших у західній економічній науці обґрунтував макроекономічний підхід до аналізу соціально-економічних процесів, оперуючи та­кими глобальними категоріями, як національний дохід, сукупні інвестиції, споживання, зайнятість, нагромадження та ін. Ці ка­тегорії він розглядав у їхній взаємодії та функціональних зв’яз­ках, а також досліджував кількісні функціональні аспекти законо­мірностей розширеного відтворення, опираючись на окремі по­ложення теорії відтворення Маркса. Щоб наблизитися до рівно­ваги за Кейнсом, необхідно, насамперед, регулювати попит через підвищення ефективності інвестиційних процесів з боку підпри­ємств і держави (головну роль у цьому процесі він відводив дер­жаві — ефект мультиплікатора). Отже, в теорії Кейнса вирішальна роль належить інвестиціям. Розширення функцій держави, на думку Кейнса, необхідне для боротьби зі зростанням безробіття, кризами, для раціонального використання трудових ресурсів. Збільшення приватних інвестицій держава має регулювати зде­шевленням кредиту. Від загальної суми інвестицій залежить обсяг національного доходу, зайнятість, урівноваження попиту і пропозиції. Тому Кейнс вважав доцільним збільшення держав­них витрат на громадські роботи і навіть на військові цілі.

Найважливішим засобом регулювання сукупного попиту, за Кейнсом, є бюджетне регулювання, оскільки під час кризи зни­ження відсоткової ставки незначним чином впливає на рівень інвестицій.

Чимало послідовників Кейнса виступають за необхідність довго­термінового регулювання економіки у формі національного пла­нування, за активнішу участь держави у структурній перебудові економіки, в координації економічної політики у міжнародному масштабі. Щоб подолати інфляцію, необхідно, на їхню думку, тра­диційні методи бюджетної політики доповнити політикою до­ходів, що передбачає добровільну угоду профспілок, монополій та держави про темпи зростання своїх доходів відповідно до певних орієнтирів у зростанні продуктивності праці. З цією метою посткейнсіанці розробили теорію акселератора (від лат. ассеlerare — прискорювати), в якій розкрито залежність приросту інвестицій від приросту доходу.

Ці ідеї у посткейнсіанстві отримали назву лівого кейнсіанства. Його представники (Дж.Робінсон, П.Сраффа, Л.Пазінетті та ін.) виступають за обмеження влади монополій та їхніх при­бутків, зменшення військових витрат і, відповідно, розширення соціальних програм (розвиток освіти, охорона здоров’я, соціаль­не страхування, житлове будівництво), за справедливий розподіл і перерозподіл національного доходу, за ефективнішу антикризову та антициклічну політику держави тощо. Лівокейнсіанці гостро критикують ідеї неокласичної школи граничної корисності, намагаються переосмислити чимало фундаментальних категорій політичної економії (вартість, ціну, капітал, прибуток, гроші та ін.), синтезуючи позитивні сторони класичної школи політичної економії та марксистські погляди.

Поєднання окремих ідей неокласиків і кейнсіанства привело до виникнення неокласичного синтезу.

Неокласичний синтез — узагальнююча економічна концеп­ція, в якій поєднуються раціональні теорії ціноутворення і роз­поділу доходів у межах неокласичного напряму (зокрема в ме­жах теорії загальної економічної рівноваги) та зростання націо­нального доходу в межах кейнсіанського напряму економічної теорії. Згідно з цією концепцією, залежно від стану економіки необхідно застосовувати кейнсіанські або неокласичні рецепти впливу на економіку. Водночас прихильники неокласичного син­тезу проголошують необхідність вдосконалення методів держав­ного регулювання економіки внаслідок ускладнення економіч­ної системи.

Його найвідомішими представниками є американські економі­сти Е.Хансен, П.Самуельсон, Дж.Хікс, яких вважають авторами теорії доходів-витрат як ортодоксальної версії кейнсіанської док­трини. На думку П.Самуельсона, вирішення ключових проблем грошової та фінансової політики за допомогою категорій теорії доходу впроваджує класичні істини і надає їм законної сили.

Питання 7. Розвиток економічної думки в Україні.

Найславетнішими постатями економічної думки в Україні у XIX — на початку XX ст. були В.Вернадський, С.Подолинський, І.Франко, М.Туган-Барановський та ін.

С.Подолинський (1850—1891) виступав проти приватної влас­ності, за побудову соціалізму, неминучість якого вбачав у неспра­ведливості капіталізму — привласненні капіталістами продукту неоплаченої праці, розтрачанні ним природних ресурсів, а також у його природничо-наукових основах. Такими, на його думку, була енергія всесвіту, яка нерівномірно розподіляється по різних його частинах і під впливом людської праці зазнає позитивних змін щодо її найефективнішого використання для задоволення людських потреб, але найкраще може бути застосована при со­ціалізмі. Ф. Енгельс називав відкриттям ідею Подолинського про те, що людська праця може довше утримуватись на поверхні землі і довше змушувати діяти енергію сонця (ніж без праці). Ця ідея наприкінці XX ст. була названа західними ученими видатним науковим відкриттям людства.

І.Франко (1856—1916) найважливішою умовою знищення ек­сплуатації і подолання соціальної нерівності називав приватну власність і відстоював ідею встановлення суспільної власності на засоби виробництва нереволюційним шляхом. Предмет полі­тичної економії спочатку визначає як “суспільні зв’язки між людьми”, а відтак як науку про економічні закони розвитку су­спільства, відстоював теорію трудової вартості, ідею про неми­нучість руху суспільства від капіталізму до соціалізму.

М.Туган-Барановський (1865—1919) уперше у світовій літера­турі обґрунтував положення, згідно з яким фази промислового цик­лу визначаються законами інвестування, зробив спробу синтезу теорії трудової вартості (цінності) та граничної корисності (як це на Заході, але з урахуванням витрат виробництва, здійснював А. Маршалл), запровадив у науковий обіг поняття “вартість” (як витрати живої та уречевленої праці) та “трудова вартість” (як витрати жи­вої праці), поглибив теорію кооперації та соціалізму.

Є.Слуцький (1880—1948) розкрив зв’язок між функцією ко­рисності та рухом цін і грошових доходів населення, внаслідок чого розвинув неокласичну теорію.

Найбільшу цінність в теорії В. Вернадського має його кон­цепція ноосфери. Ноосфера – це третя фаза розвитку Землі ( геосфера, біосфера ) , це єдність природи і культури, це взаємодія антропосфери, техносфери і соціосфери .

Питання для самоконтролю :

1. Коли і як виникла політична економія ?

2. Які основні ідеї сповідував меркантилізм ?

3. Розкрийте позитивне і негативне в класичній політекономії.

4. Що є найціннішим у марксистській політекономії?

5. У чому сутність неокласичної теорії?

6. Який основний внесок в економічну теорію кейнсіанства?

7. Назвіть основних представників економічної теорії в Україні.

Самостійна робота №2