Завдання

1. У чому полягають функції та дисфункції соціальних інституті?

2. У чому полягає відмінність між соціальним інститутом ісоціальною організацією?

Література:

1. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс

Підручник.- К., 2004.

2. Піча В.М. Соціологія. -К., 2000.

3. Соціологія. Підручник. / за ред. В.Г. Городяненко. -К., 2002.

Тема 2.5 Особистість у системі соціальних зв’язків.

Питання для самостійної роботи

1. Соціологічні методи вивчення конфліктів.

2. Способи та правила поведінки у конфліктних ситуаціях.

Питання 1. Соціологічні методи вивчення конфліктів.

Дослідження конфлікту є неодмінною передумовою його розв’язання, оскільки дає змогу пізнати його глибину, складність, позиції сторін. Ефективність його забезпечує дотримання певних принципів:

• принцип розвитку — він акцентує на тому, що конфлікт знаходиться у безперервному розвитку, має власну динаміку;

• принцип загального зв'язку— передбачає дослідження не окремих структурних елементів конфлікту, а максимально можливих його зв'язків з іншими соціальними явищами;

• принцип єдності теорії, практики та експерименту —передбачає чітку продуманість дій та належну організацію їх виконання;

• принцип системного підходу— вимагає аналізу конфліктів як складних об'єктів, що складаються з ієрархічно пов'язаних підсистем та є підсистемами системи більш високого рівня;

• принцип об'єктивності— потребує мінімізації впливу особистих та групових інтересів, інших суб'єктивних чинників;

• принцип особистісного підходу — передбачає врахування конкретних особливостей індивідів як суб'єктів конфліктів;

• принцип конкретно-історичного підходу— підкреслює необхідність урахування в процесі вивчення конфлікту всіх конкретних умов, у яких вони діють (місце, час, обставини тощо);

• принцип еволюції — зосереджує увагу на врахуванні головних закономірностей еволюції конкретних видів конфліктів;

• діалектичний принцип— стосується внутрішнього джерела розвитку конфлікту (закон єдності та боротьби протилежностей), засобів еволюції та динаміки конфліктів, орієнтують на пошук закономірностей (закон переходу кількості в якість), дає змогу прогнозувати напрям розвитку конфліктів (закон заперечення заперечення).

При дослідженні конфліктів здебільшого використовують такі види аналізу:

1. Системно-структурний. Охоплює визначення просторово - часових та змістових меж конфлікту, з'ясування максимальної кількості підструктур, елементів та зв'язків між ними, встановлення їх ієрархії.

2. Системно-функціональний. Полягає у вивченні особливостей зовнішніх проявів конфліктів у соціумі.

3. Системно-генетичний. Сутність його полягає у розкритті обумовленості конфлікту факторами макро- та мікросередовища, визначенні ієрархії причин, що його породжують.

4. Системно-інформаційний. Охоплює вивчення ролі інформації та її функцій у зародженні, розвитку та завершенні конфлікту, дослідження закономірностей інформаційного обміну між його підструктурами.

5. Системно-ситуаційний. Як одиниця аналізу використовується конфліктна ситуація, яка має систему змістових, часових та просторових характеристик. Вона є найменшим цілісним елементом конфлікту, що зберігає всі його риси.

Універсальна понятійна схема опису конфлікту охоплює такі понятійно-категоріальні групи, сутність, типологія, структура, функції, еволюція, генеза, динаміка, інформація в конфлікті, попередження, завершення, дослідження та діагностика. Основними етапами практичного вивчення конфліктів є складання програми, визначення конкретного об'єкта вивчення, розробка методики аналізу, пілотажне дослідження, коригування програми і методик, збір первинної інформації, якісна та кількісна обробка даних, аналіз та інтерпретація отриманих результатів,формулювання висновків, прогнозів та рекомендацій.

Отже, конфлікт є складним соціальним феноменом, який постійно супроводжує життєдіяльність суспільства та потребує теоретичного і практичного вивчення з метою управління ним на всіх стадіях його функціонування, особливо у періоди кризи суспільства, трансформації його систем.

Питання 2. Способи та правила поведінки у конфліктних ситуаціях.

Найпоширенішими засобами вирішення конфлікту є.

• усунення причин конфлікту, подолання образу «ворога», що склався у конфліктуючих сторін;

• зміна вимог однієї зі сторін, коли опонент іде на певні поступки. Інколи обидві сторони погоджуються на компроміс у зв'язку з виснаженням ресурсів, втручанням третьої сторони;

• боротьба, яка передбачає перемогу однієї зі сторін;

• консенсус, який є згодою значної більшості учасників конфлікту щодо його головних питань. Консенсус може бути основним (відображує ступінь єдності цілей та цінностей), процедурним (встановлює правила дій), на рівні відношення до політики, влади, керівництва. Часто конфліктуючі сторони різко обмежують можливості вирішення конфлікту шляхом консенсусу.

Переговори передбачають використання ненасильницьких засобів та прийомів для вирішення проблеми. Здебільшого вони стосуються нормалізації відносин, перерозподілу, створення нових умов, узгоджень. Можуть виконувати інформаційну (сторони заінтересовані в обміні поглядами, але не готові до спільних дій), комунікативну (створення нових зв’язків та відносин), регулятивну, координуючу, пропагандистську (дають змогу одній із сторін представити себе у вигідному світлі перед громадськістю) функції. Буває, що. їх .використовують для зволікання з прийняттям рішення, з'ясування аргументів слабких місць суперника.

Учасники переговорів найчастіше вдаються до одного з трьох типів поведінки: компромісу (сторони йдуть на поступки), відносного компромісу або асиметричного рішення (поступки однієї сторони значно переважають поступки іншої), нового рішення, знайденого шляхом співпраці. Переговори є складним процесом, який поділяється на 3 етапи.