Тема 2.3 Соціальні зміни та соціальні процеси.

Питання для самостійної роботи

1. Соціальний прогрес і регрес.

2. Соціальний розвиток.

Питання 1. Соціальний прогрес і регрес.

Під прогресом зазвичай розуміють тип, напрям розвитку, який характеризується переходом від нижчого до вищого, від менш вдосконаленого до більш вдосконаленого. Про прогрес можна вести мову стосовно системи в цілому, її окремих елементів, структури та інших параметрів об'єкта, що розглядається. Поняття прогресу співвідноситься з поняттям регресу.

Стосовно суспільства ця проблема постала у визначенні напрямку його розвитку: чи цей розвиток йде по висхідній лінії, чи по низхідній, чи тут все відбувається на одному рівні (інгрес) — ні піднесення, ні зменшення життєвих сил суспільства (М. Грот).

Зазначимо, що ідея прогресу і регресу розглядається ще в стародавньому світі. Для більшості античних авторів історія — проста послідовність подій, за якими стоїть щось незмінне; в цілому ж вона зображується або як регресивний процес, який йде по низхідній від стародавнього "золотого віку" (Гесіод, Сенека), або як циклічний кругообіг, який повторює одні й ті ж стадії (Платон, Аристотель, Полібій). Християнська історіософія розглядає історію як процес, який йде в певному напрямі, але має на увазі не іманентний процес, а рух до якоїсь провіденціалістської мети, яка знаходиться за межами дійсної історії. Пізніше в різних варіантах, позбавлених теологічних забарвлень, ідея прогресу активно обговорюється в наступних історичних періодах Д. Віко, Ж. Кондорсе, Ж. Руссо, І. Гердером, Г. Гегелем, О. Контом, Г. Спенсером, Л. Гумпловичем, К. Марксом, М. Вебером, Е. Дюркгеймом, М. Гротом, М. Ковалевським, М. Грушевським, М. Шаповалом та ін. О. Конт, наприклад, вбачав соціальний прогрес перш за все в зростанні рівня знань, а Г. Спенсер — в зростанні соціальної неоднорідності. Марксизм розглядав як закономірний перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої, більш вищої, яка все більше звільняє особистість від залежності від її стихійних сил, природи і суспільства. Е. Дюркгейм ставив соціальний прогрес в залежність від переходу до "органічної" солідарності від "механічної".

Складним виявилось питання про критерії соціального прогресу і співвідношення об'єктивного і суб'єктивного в них, який по-різному розв'язується багатьма дослідниками. Частина учених взагалі не визнавала соціальний прогрес (М. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі та ін.), розглядаючи історичний розвиток не як однолінійний і однонаправлений (поступальний), а як багатолінійний, не залежний один від одного, паралельний рух особливих "культурно-історичних типів" суспільств. Деякі зображували історію як циклічний рух по колу, як хаотичний або флуктаційний, маятниковий рух.

Соціологія XIX ст. більшою мірою ґрунтувалась на уяві про існування прогресу, який асоціювався з процесом індустріалізації. Уявлялось, що технологічний розвиток повинен вести до позитивних змін в матеріальному благополуччі і проявлятися в покращенні здоров'я населення, збільшенні тривалості життя. Хід індустріалізації також уявлявся з розширенням прав громадянства, розвитком законності і освіти. Прогрес бачився як соціальний прояв розуму, знання і технології. Однак, світові війни, а також становлення фашизму, тоталітаризму в XX ст., призвели до втрати соціологами віри у прогресивну природу індустріального суспільства. Традиційні концепції прогресу опинились не здатними відповісти на три фундаментальних питання, пов'язаних із соціальними змінами:

1. яким соціальним групам прогрес вигідний;

2. хто здатний визначити, що вважати прогресивним;

3. хто має право вирішувати, які індивідуальні чи соціальні витрати є доцільними для досягнення того чи іншого рівня прогресу.

Нині існує не одна, а декілька концепцій суспільного прогресу, кожна з яких по-своєму тлумачить його природу. В основному тут протиборствують ідеї економічного, технологічного і культурологічного детермінізму. Реалістичне уявлення і пояснення історії і суспільного прогресу передбачає діалектичне врахування всіх типів детермінізму.

В сучасній соціології соціальний прогрес пов'язується найчастіше з рухом від аграрного суспільства до індустріального і від нього до постіндустріального, а далі до інформаційного.

В сукупності критеріїв і відмінних ознак суспільного прогресу перш за все слід назвати такий його, технічний показник, як вдосконалення знарядь праці і засобів виробництва, що в кінцевому рахунку визнається як прогрес техніки. Останній супроводжується збереженням традиційних способів діяльності, накладає свій відбиток на всі інші види технічного прогресу, в будівельній, військовій, сільськогосподарській техніці і т.д.

Суспільний прогрес має як загальний прояв (зокрема, загальний поступ людства до його загальної мети — створення всесвітньо-цивілізованої людності), так і правові моменти такого прояву, що носять або регіональний характер (коли скажімо, мова йде про конкретне суспільство деякої країни чи групи країн), або характеризують окремі сфери суспільного життя (прогрес в галузі освіти, науки).

Слід зауважити тут, що попередні форми суспільного розвитку не зникають повністю, а якби вбудовуються в структуру сучасного суспільства і довший час співіснують. Відомо, що різні форми організації політичного, господарського, сімейного та інших сфер соціального життя довгий час зберігаються і взаємодіють між собою на різних етапах суспільного розвитку. В наш час, коли, наприклад, ринкові відносини є пануючими у світі, різні країни стоять на різних ступенях економічного розвитку. Одні країни вважають себе постіндустріальними, а інші лише досягають свого індустріального стану.

Соціальний прогрес віддзеркалює загальну лінію розвитку суспільства, яка не виключає можливість тимчасових і часткових історичних поворотів, зламів і зигзагів, застоїв, тупікових ситуацій і навіть відступних рухів, загибелі окремих цивілізацій і т.д. Лише старий традиційний, заяложений еволюціонізм міг подавати хід історії гладенькою, рівною, безперервно висхідною лінією розвитку.

Поняття регресу означає протилежний прогресові процес руху від витого до нижчого, деградацію. Він, як правило, охоплює не все суспільство, а лише окремі його сфери (економічну, технічну, культурну, моральну і т. д.). Він може бути швидким або тривалим, мінливим або обов'язковим, змінювати долю людей одного покоління, або навіть декількох поколінь. Регрес, уражаючи окремі соціальні інститути, структури, не зупиняє загальний розвиток суспільства за висхідною лінією до безперервного вдосконалення своєї організації. Так було у другому тисячолітті, так буде і в наступному третьому тисячолітті, до якого ми підійшли упритул.

Питання 2. Соціальний розвиток.

Поняття розвитку є інтегральною характеристикою всіх об'єктів, яким притаманна зміна. Це поняття стає важливою категорією багатьох наук, в тому числі і соціології. Без цього поняття практично неможливо зрозуміти і пояснити ті процеси, які відбуваються в окремих соціальних структурах, в суспільстві в цілому.

Під розвитком розуміють незворотню, направлену, закономірну зміну матеріальних і ідеальних об'єктів. Саме наявність цих трьох властивостей відрізняє процеси розвитку від всіх інших змін:

• зворотність змін характеризує процеси функціонування (циклічне відтворення постійної системи функцій);

• відсутність закономірності характерно для випадкових процесів катастрофічного типу;

• за відсутності направленості зміни не можуть нагромаджуватись, і тому процес позбавляється характерної для розвитку єдиної, внутрішньо взаємозв'язаної лінії.

В результаті розвитку виникає новий якісний стан об'єкта, який виступає як зміна його складу або структури (тобто виникнення, трансформація або зникнення його елементів і зв'язків).

Нині немає нестатку поглядів відносно процесів соціального розвитку. Для одних історія сприймається як хаос випадкових акцій, для других — як жорстко детермінована система, в якій все визначено Богом або незворотнім законом. Для одних вирішальна роль в історії належить окремим особистостям, для других — народним масам. Одні оптимістично сповіщають всіх і вся, що саме— їх теоретична схема є справжньою картиною суспільного розвитку, другі песимістично-суб'єктивісти оцінюють процес пізнання і ставлять під сумнів можливість пізнати соціальні закони.

Нагромаджений соціологією матеріал підтверджує складність і неоднозначний характер процесів розвитку та їх механізмів. Практика соціальних рухів XX ст. підтверджує, що загальна висхідна лінія розвитку є результатом складної діалектичної взаємодії таких протилежностей, як змінне і незмінне, позитивне і негативне, раціональне і ірраціональне, прогресивне і регресивне, безперервне і перервне, стихійне і закономірне.

В сучасній традиційній соціології співіснують еволюційний і структурно-функціональний підходи до проблем соціального розвитку, при цьому все більшого значення набирає поглиблений аналіз соціального часу,— за допомогою якого є можливими реальні визначення ритму функціонування і розвитку суспільства.