Запитання для повторення та закріплення матеріалу

1. Який Закон Центральної Ради започаткував процес формування правової системи України?

2. Яка дата прийняття Конституції України Центральною Радою?

3. Чи був при Центральній Раді єдиний акт, який регла­ментував податки?

Тема 3.2. Гетьманська держава План

1. Державне будівництво Гетьманату.

2. Створення і розвиток Ради Міністрів - уряду геть­манської держави.

3. Місцеві правоохоронні органи.

4. Будівництво збройних сил.

5. Право періоду гетьманської держави.

Завдання для самостійного вивчення

1. Визначте послідовність кроків гетьмана Павла Скоро­падського щодо державного будівництва в Україні.

2. Охарактеризуйте діяльність Ради Міністрів уряду геть­манської держави.

3. Опишіть особливості створення збройних сил Гетьманату.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання 1. Державне будівництво Гетьманату

На скликаному в Києві 29 квітня 1918 р. з ініціативи "Союзу земельних власників" з'їзді українських хліборобів на­щадка давнього роду козацької старшини Павла Скоропадського проголошено гетьманом України. Центральну Раду розігнано німецькими окупаційними військами. Прихід до влади Скоро­падського був умотивований намаганнями відновити право­порядок, скасувати "соціалістичні експерименти" Центральної Ради.

Протягом доби прихильники гетьмана заволоділи дер­жавними установами. У день свого обрання Павло Скоропадський звернувся з "Грамотою до всього українського народу" та оприлюднив Закони про тимчасовий державний устрій України, в основу яких покладено ідею короткочасної сильної влади. Центральну Раду, Малу Раду, земельні комітети розпущено, закони Центральної Ради і Тимчасового російського уряду скасовано. За Україною закріплено нову офіційну назву "Україн­ська держава".

За Законами про тимчасовий державний устрій України "влада управління належала виключно до Гетьмана України" в межах усієї Української держави.

Фактично "до обрання Сейму" встановлювався тимчасо­вий диктаторський режим. Гетьману належала вся повнота зако­нодавчої і виконавчої влади. Проте всі урядові акти гетьмана мали бути контрасигновані отаманом Ради Міністрів або одним із відповідних міністерств. Він призначав і звільняв виконавчу владу - отамана Ради Міністрів і весь склад уряду.

До повноважень гетьмана належало керівництво зовнішньо­економічною діяльністю. Він був "Верховним Воєводою Україн­ської Армії і Флоту", оголошував військовий та осадний стан (припиняв усі громадсько-політичні свободи), виконував право загальної амністії, здійснював особисте помилування.

Питання 2. Створення і розвиток Ради Міністрів - уряду гетьманської держави

"Законами про Тимчасовий державний устрій України" функція організації та координації діяльності центральних відомств "по предметах як законодавства, так і вищого держав­ного управління" покладалася на призначену гетьманом Раду Міністрів. Очолював Раду Міністрів Отаман-Міністр (згодом Голова Ради Міністрів). "Управління справами Ради Міністрів" покладалося на "Генерального Секретаря (згодом Державного Секретаря) і на підпорядковану йому Державну Генеральну Канцелярію".

На початку травня 1918 р. затверджено склад Ради Мі­ністрів, до якої ввійшли міністри внутрішніх справ, закордонних справ, фінансів, торгівлі та промисловості, земельних справ, народної освіти (21 червня перейменовано на Міністерство народної освіти та мистецтв), судових справ, військовий міністр, генеральний контролер.

Також було створено нові, зокрема Міністерство народ­ного здоров'я і Міністерство сповідань, що займалося релігій­ними справами. Міністерства поділялися на департаменти та управління.

Гетьман 25 травня 1918 р. затвердив "Положення про Малу Раду Міністрів", яка складалася з товаришів (заступників) міністра і мала розглядати пропозиції окремих міністерств, що не потребували письмового узгодження, проекти штатів та кошторису окремих міністерств тощо.

Питання 3. Місцеві правоохоронні органи

18 травня 1918 р. прийнято Закон "Про Державну варту", тобто відроджено поліцію.

Вона підпорядковувалася старостам і складалася з молод­ших і старших вартових, приказних дільничних начальників. На рівні повіту варту очолював повітовий начальних з помічника­ми, на рівні губернії - інспектор із помічниками (заступниками). При міністерстві внутрішніх справ створено посаду Генерально­го інспектора та спеціальний Департамент Державної варти. Функції Державної варти були наглядовими, розвідно-освідом- чими і карними. На 400 осіб населення мав бути один вартовий. Під виглядом Державної варти відновлювалися по суті жандар­мерія і поліція з попередніми службовцями.

Питання 4. Будівництво збройних сил

Уряд гетьмана на відміну від Центральної Ради рішуче взявся за створення власних збройних сил. Прийнято рішення про формування 8 корпусів, 4 кінних дивізій та інших військо­вих підрозділів.

24 липня 1918 p. Рада Міністрів ухвалила закон про вве­дення загального військового обов'язку і затвердила план орга­нізації армії. Для підготовки офіцерських кадрів і військових спеціалістів створювалися спеціальні військові школи.

У липні 1918 р. сформовано гвардійську Сердюцьку дивізію чисельністю 5 тисяч вояків, укомплектовану молоддю переважно з родин заможних селян. Але її офіцерський склад здебільшого був з російських офіцерів, а мовою - російська.

Стосовно загальної мобілізації, то вона була відкладена на листопад, оскільки спочатку треба було підготувати офіцер­ські кадри та, крім того, було побоювання, що під час непідго- товленої мобілізації до армії потрапить багато збільшовичених, антиукраїнських елементів, що приведе до її деморалізації. Крім того, гальмували справу й німці, які запевняли гетьмана, що для захисту України досить німецьких і австрійських військ.

Влітку Павло Скоропадський наказав військовому мініс­терству відновити організацію козацтва як окремого військового з'єднання. Для цього окремим Універсалом гетьмана відновлюва­лось і саме козацтво - як окремий привілейований стан суспіль­ства - у Чернігівській та Полтавській губерніях і на Слобожан­щині. Козаки у кожній із губерній складали кіш на чолі з кошо­вим отаманом, який підпорядковувався безпосередньо гетьману.

Одночасно гетьман санкціонував вербування "білих" офі­церів до Добровольчої армії, чимало яких, як і російських чи­новників та дворянства, втекло з більшовицької Росії в Україну. Певна частина як цих офіцерів, так і чиновників поступили на службу до гетьмана. Недарма російська мова стала урядовою в гетьманській державі - в управлінні, збройних силах, оточенні гетьмана тощо.

Питання 5. Право періоду гетьманської держави

У питаннях забезпечення правової основи діяльності Української держави гетьманська влада пішла шляхом віднов­лення (рецепції) дії тих нормативних актів царської влади і част­ково Центральної Ради, які не суперечили соціально-економіч- ним і політичним інтересам гетьманської України.

Так, 16 травня 1918 р. міністерство праці розповсюдило циркуляр "Про закони, циркуляри і розпорядження Російсько­го уряду і Центральної Ради", за яким всі акти в галузі трудо­вого права, якщо вони не були скасовані владою Української держави, зберігали чинність. Це було правильним кроком.

Позитивним було й те, що вже з початку свого існування гетьманська влада встановила чіткі засади законотворчого про­цесу. В "Законах про тимчасовий державний устрій України" вказувалося, що прийнятий, тобто підписаний гетьманом, закон вступає в силу "від часу, призначеного для того в самім законі", а скасувати закон можна було тільки іншим законом.

Право готувати законопроекти отримали відповідні мі­ністерства. Після цього вони передавалися у Раду Міністрів, де схвалювалися (або ні) і надходили на підпис до гетьмана. Він остаточно вирішував долю законопроекту - підпис гетьмана уводив закон у дію.

Для більш чіткого врегулювання законотворчого процесу 2 червня 1918 р. прийнято Закон "Про порядок складання законопроектів, внесення їх до Ради Міністрів, обговорення, затвердження їх та про форму і порядок оголошення законів".

Керівництво цим процесом покладалося на Державну кан­целярію і на державного секретаря, який особисто подавав скла­дені міністерствами законопроекти до Ради Міністрів.

1 липня 1918 р. гетьман затвердив важливий Закон "Про громадянство Української Держави". Ним скасовано закон про громадянство Центральної Ради від 4 березня 1918 р. та встановлено, що всі колишні російські піддані, що постійно перебували на території України, визнаються громадянами України. Закон забороняв подвійне громадянство. На вибір гро­мадянства відведено один рік.

У галузі цивільного право видано кілька законів, які ре­гулювали питання власності й володіння. Наприклад, Закон "Про право продажу і купівлі земель поза міськими поселення­ми" та ін. Ними загалом суворо захищалася недоторканість при­ватної власності та законного володіння.

Законодавство в галузі кримінального права мало відк­рито каральну спрямованість. Кримінальні покарання за злочин та інші правопорушення були досить жорсткі: смертна кара, ув'язнення, конфіскація майна, штрафи, видворення за межі держави та ін.

Запитання для повторення га закріплення матеріалу

1. Чому гетьман Павло Скоропадський займав диктатор­ське місце в політичній системі?

2. Що означало відновлення гетьманом козацтва як окре­мого військового з'єднання?

3. Які функції в Гетьманаті виконувала Державна варта?