Тема 4.6. Держава і право України в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 pp.) План

1. Окупаційний режим в Україні.

2. Звільнення території УРСР від тимчасової окупації.

3. Особливості розвитку права УРСР в роки Великої Віт­чизняної війни.

4. Міжнародна діяльність УРСР. Українська РСР - член- засновник ООН.

Завдання для самостійного вивчення

1. Охарактеризуйте основні риси фашистського окупацій­ного режиму в Україні.

2. Розкрийте послідовність відновлення органів радян­ської влади після звільнення від фашистської окупації.

3. Визначте особливості розвитку права УРСР в роки Великої Вітчизняної війни.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання 1. Окупаційний режим в Україні

Складовою агресії нацистської Німеччини та її сателітів став злочинний окупаційний режим, установлений на загарбаній території України, у процесі здійснення якого окупантами систематично порушувалися чинні норми міжнародного права.

Доктрина "тотальної війни", націлена на світове пануван­ня, базувалася на здійсненні окупаційного режиму, що перед­бачав знищення державності, майновий геноцид, економічне пограбування та ін.

Варварські методи здійснення режиму зводилися в ранг "юридично обґрунтованої акції". У війні проти Радянського Союзу нацисти ставили дві головні мети: політичну й економічну.

Політична мета передбачала знищення комуністичної ідеології, радянської влади, позбавлення народів будь-якої форми державної організації. Основні принципи "нової східної терито­ріальної політики" відображено в плані "Ост", який передбачав протягом кількох десятиріч виселити і здебільшого знищити майже 31 млн населення, зокрема 65 % українців, залишки насе­лення передбачалося "онімеччити". Війна для "Третього рейху" була грабіжницьким заходом колосального масштабу. При цьо­му пограбуванню України відводилося значне місце.

Головною економічною метою було перетворення схід­них територій в аграрно-сировинний додаток, джерело дешевої робочої сили (рабської). Основні положення економічної політи­ки на окупованих землях сформульовано в плані "Ольденбург" та деталізовано в так званій "Зеленій папці Герінга", "Коричне­вій папці" та численних інструкціях, наказах, розпорядженнях, що з'являлися вже безпосередньо в ході війни.

Серед злочинних за змістом документів, якими керувала­ся окупаційна влада, необхідно назвати такі:

• "Про військову підсудність у районі "Барбаросса" та про особливі повноваження військ";

• "Про поведінку військ на Сході";

• "12 заповідей поведінки німців на Сході та їх по­водження з росіянами";

• "Про комуністичний повстанський рух в окупованих областях";

• "Про особливе поводження з радянськими військово­полоненими";

• "Про поводження з цивільним населенням і з полоне­ними противника" та ін.

З перших днів війни увесь механізм окупаційної влади розпочав діяти шляхом насильства, сваволі, грабунку, масового знищення населення. Загарбники не тільки мали право, а й були зобов'язані відповідними наказами, директивами, інструкціями, виявляти граничну жорстокість.

Серед перших злодіянь фашистів в Україні - масова (одночасно десятки тисяч мирних громадян!) страта мирних громадян у Києві (розпочата наприкінці вересня 1941 p.). Окупан­тами вводилася система заручництва. Під час відступу загарбни­ків з території України застосовано тактику "спаленої землі", "тотальної" евакуації. В наказі Гімлера від 7 вересня 1943 р. вимагалося не залишати "жодної людини".

Складовою частиною діяльності окупаційного режиму було введення примусової праці в двох напрямах:

• вивезення населення на роботи в Німеччині;

• насильницьке залучення до роботи безпосередньо в окупаційних зонах у формі трудової повинності.

Основним змістом економічної політики був широко­масштабний грабіж, який здебільшого мав організований харак­тер. Земля, її надра, промисловість і сільське господарство, ку­льтурні й наукові цінності, всі багатства проголошувалися влас­ністю "великогерманського рейху".

Окупаційний механізм в Україні включав понад 180 ве­ликих стаціонарних таборів для військовополонений, в яких, всупереч нормам міжнародного права, здійснювалося масове знищення людей.

Унаслідок злочинного діяння окупаційного режиму за період тимчасової окупації території України в 1941-1944 pp.

загинуло від насильств, голоду, хвороб близько 6 млн осіб, виве­зено до Німеччини - 2,4 млн осіб. Загальна сума матеріальних збитків, які понесла України в результаті окупації, становить близько трильйона карбованців у довоєнних цінах.

Питання 2. Звільнення територій УРСР від тимчасо­вої окупації

Визволення України від фашистських загарбників та її союзників розпочалося після перемоги у Сталінградській битві наприкінці 1942 р.

Битва за визволення України, що тривала довгих 22 мі­сяці, складалася з низки великих військових операцій. На остан­ній її стадії 28 жовтня 1944 р. завершено визволення Закарпат­ської України. Вперше за свою багатовікову історію населення Закарпаття дістало змогу об'єднання з усім українським наро­дом в єдину державу.

Одним із найважливіших питань стало відновлення орга­нів радянської влади в Україні, всього державно-правового механізму - від вищого республіканського рівня до місцевого.

Строк повноважень Верховної Ради УРСР першого скли­кання закінчувався у червні 1942 р. Але у зв'язку з обставинами воєнного часу Указами Президії Верховної Ради УРСР від 26 червня 1942 p., 29 червня 1943 р. та 26 червня 1944 р. вибори до Верховної Ради УРСР відкладалися й продовжувався строк повноважень Верховної Ради УРСР першого скликання.

Війна привела до істотних змін у депутатському складі Верховної Ради УРСР. Так, значно зменшилася кількість депу­татів. Багато депутатів загинуло на фронтах унаслідок терору на тимчасово окупованій території республіки.

Шоста сесія Верховної Ради РСР першого скликання від­булася 1-4 березня 1944 р. у Києві. Верховна Рада УРСР схва­лила діяльність уряду Української РСР, затвердила державний бюджет Української РСР на 1944 p., утворення союзно-респуб­ліканських народних комісаріатів оборони та закордонних справ УРСР і внесла необхідні зміни до Конституції республіки.

До кінця війни Президія Верховної Ради УРСР зосе­реджувала увагу насамперед на розгляді питань, пов'язаних із воєнними діями, діяльністю Раднаркому УРСР щодо забезпе­чення Червоної Армії всім необхідним для завершення війни.

5 лютого 1944 р. утворено Народний Комісаріат закор­донних справ УРСР на чолі в О. Є. Корнійчуком. 12 липня 1944 р. посаду наркома обійняв Д. 3. Мануїльський. Робота цього нар­комату значною мірою була обмежена, а після вирішення пи­тання про вступ країни в ООН робота наркомату закордонних справ стала майже формальною.

Одночасно з наркоматом закордонних справ створювався Наркомат оборони УРСР.

У період 1943-1945 pp. значна увага уряду УРСР приді­лялася оперативному керівництву відбудовою та організацією діяльності народногосподарського комплексу республіки. Особ­ливо важливими були питання житлового будівництва. У зв'язку з цим Указом Президії Верховної Ради УРСР від 10 серпня 1943 р. утворено республіканський Наркомат житлово-цивільного будів­ництва.

Раднарком УРСР уже з перших днів визволення україн­ських земель розгорнув відбудовчі роботи в усіх галузях народ­ного господарства республіки, приділивши особливу увагу від­родженню кам'яновугільної промисловості Донбасу.

Раднарком УРСР розробив низку заходів, спрямованих на відбудову енергетичного господарства, залізничного транспорту і підприємств зв'язку. Значну увагу приділено розвитку промис­ловості, що виробляла предмети споживання.

З метою найшвидшого відтворення сільського господар­ства вживалися заходи щодо відновлення МТС, радгоспів та електрифікації сіл.

Відновлення місцевих органів державної влади - Рад депутатів трудящих УРСР відбувалось у надзвичайно важких умовах. Загалом склад депутатів місцевих Рад скоротився в схід­них областях на 60 %, а в західних - на 80 %. Умови воєнного часу не давали можливості проводити нові вибори або довибори депутатів місцевих Рад. Тому на підставі указів Президії Верхов­ної Ради УРСР про відкладення виборів до Ради депутатів тру­дящих повноваження депутатів, обраних у 1939-1940 pp. про­довжено до кінця війни.

Для оперативного керівництва процесом відновлення міс­цевого державного апарату наприкінці 1942 р. Раднарком розпо­чав формування спеціальних оперативних груп з-поміж керів­них працівників партійних, радянських, господарських органів, які перебували в евакуації, у частинах Радянської армії. Разом з передовими частинами Червоної Армії ці групи за підтримки населення відновлювали місцеві органи влади, налагоджували політичне, суспільне, господарське життя.

У відбудовний період було сформовано 24 обласних, 13 окружних, 77 міських, 825 районних оперативних груп, в яких працювало понад 9 тис. працівників керівного складу.

Названі групи були фактично короткочасною формою безпосереднього об'єднання партійного і радянського керівни­цтва політичним життя на звільненій території України.

Активну участь у відновленні місцевих державних орга­нів брали політоргани Червоної Армії, керівники радянського підпільного та партизанського руху.

Відновлення місцевих Рад депутатів трудящих на всій те­риторії України було завершено до кінця 1944 р.

1 червня 1945 р. відновили свою роботу майже в повному обсязі всі місцеві Ради УРСР: 24 обласних, 253 міських, 824 ра­йонні, 16005 сільських та 453 селищні Ради депутатів трудящих.

На початку 1945 р. склади виконкомів місцевих Рад УРСР були укомплектовані на 85 %, при цьому кількість депутатів попереднього скликання становила лише близько 30 %.

Важливою складовою державно-правового механізму УРСР були правоохоронні органи, організація і діяльність яких прис­тосовувались до умови воєнного стану. Разом з функцією охо­рони державної безпеки і громадського порядку вони здійсню­вали також репресивні дії, пов'язані як з надзвичайними умова­ми війни, так і з особливостями тоталітарного режиму, що виник в СРСР ще в 30-ті роки.

Згідно з Указом "Про воєнний стан" у місцевостях, в яких оголошувався воєнний стан, всі справи про злочини, що підри­вали оборону, громадський порядок і державну безпеку, переда­валися на розгляд військових трибуналів.

Відразу після визволення України від німецьких загарб­ників обласні й народні суди відновили свою роботу, їх комплектування відбувалося з реевакуйованих суддів та резерву, створеного наркоматом оборони УРСР шляхом підготовки судо­вих працівників на тримісячних юридичних курсах.

Відновлення діяльності органів прокуратури у визволе­них районах і містах мало важливе значення для найшвидшої ліквідації наслідків тимчасової окупації території України. Від­новлення радянського правопорядку, посилення боротьби зі злочинними проявами - такими були найважливіші завдання органів прокуратури України у звільнений районах.

У центрі уваги прокурорів і слідчих постійно були пи­тання охорони соціалістичної власності, виконання законів про зміцнення трудової дисципліни в промисловості та сільському господарстві, вчасне та повне задоволення потреб фронту і тилу сільськогосподарськими продуктами.

Питання 3. Особливості розвитку права УРСР в роки Великої Вітчизняної війни

Перебудова правової системи УРСР здійснювалася на ос­нові правової доктрини, принципів, що склалися у довоєнний час і відповідали особливостям правового режиму сталінізму, тоталітаризму.

Найбільш істотні зміни і доповнення, крім законодавства в галузі конституційного й адміністративного права, відбулися в галузях цивільного, трудового, земельного і колгоспного законо­давства, кримінального права та процесу.

Адміністративне право

У надзвичайних умовах і, особливо, стану облоги важли­вого значення набуло адміністративне право, характерними ри­сами якого були поширення адміністративної влади надзвичай­них (воєнних) органів, розширення предмета правового регулю­вання, підвищення санкцій за невиконання розпоряджень та ін.

В умовах сталінського режиму норми адміністративного законодавства мали репресивний, конфіскаційний характер, що під час війни набуло виразного значення.

Цивільне право

Правове регулювання питань власності напередодні вій­ни характеризувалося встановленням абсолютного панування державної власності на засоби та знаряддя виробництва. Умови воєнного часу не внесли нічого суттєво важливого в побудову інституту соціалістичної власності.

Війна поставила на порядок денний також питання захис­ту права приватної власності. У процесі бойових дій багато влас­ників тимчасово не могли володіти своїм майном. Повернення власників на звільнену територію дало їм можливість розшуку­вати і повертати своє майно. Снори про повернення майна стали однією з основних категорій цивільних справ у судах.

Незмінним залишився правовий механізм передачі про­дукції у власність споживача, заснований на планових актах і договорах. Система планового розподілу, створена ще напере­додні війни, відповідала потребам воєнного часу.

Умови воєнного стану внесли зміни у цивільне законо­давство, які стосувалися як майнових, так і немайнових прав громадян. Тук, було припинено всі справи про виселення з жи­лих приміщень військовослужбовців та їхніх сімей, цій категорії громадян було надано пільги на державне житло. Війна внесла корективи і в порядок визнання безвісно відсутніми і помер­лими осіб, що без вісті пропали на фронті.

Наркомат СРСР у лютому 1943 р. спеціально роз'яснив, що повідомлення військових органів про безвісну пропажу осо­би є підставою для визнання особи померлою. Для цих випадків встановлювався обов'язковий судовий порядок розгляду справ.

Були розширені права успадкування. Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 14 березня 1945 р. коло спад­коємців за законом було розширено: спадкоємцями стали вважа­тися і батьки спадкодавця, незалежно від того, були вони на його утриманні чи ні, а також його рідні брати та сестри. Крім того, в разі відсутності спадкоємців за законом громадяни мали право заповідати своє майно на користь сторонніх осіб.

Сімейне право

Війна забрала життя десятків мільйонів громадян України. Сирітство, удівство, зруйновані сім'ї - все це вимагало вжиття серйозних заходів з охорони материнства, допомоги сім'ям і зміцнення сім'ї.

У 1944 р. радикально змінено систему державної допомо­ги багатодітним матерям, уведено державну допомогу на утри­мання і виховання дітей одиноким матерям, внесено зміни в порядок укладання шлюбу і розлучення. Але варто зауважити, що ця допомога була недостатньою.

Згідно зі змінами у республіканському законодавстві пра­ва та обов'язки подружжя породжував тільки зареєстрований шлюб, розірвання якого було можливе лише публічно, через суд. Було скасовано право звернення матері до суду з позовом про встановлення батьківства і стягнення аліментів на утримання дитини.

У містах і селах України залишилося багато дітей-сиріт. Згідно з правовими актами воєнного часу на органи державної влади й управління покладались обов'язки щодо влаштування дігей-сиріт, створення довідкової системи при НКВС, дитячих будинків, виховно-трудових колоній, надзвичайних комісій при виконкомах та інституту громадських інспекторів.

Трудове право

Надзвичайні умови воєнного часу спричинили необхід­ність трудових мобілізацій і трудової повинності.

Залученню до праці підлягали чоловіки від 16 до 55 років, жінки - від 16 до 50 років. Згідно із союзним законодавством керівництву підприємств дозволялося встановлювати обов'язко­ві понаднормові роботи тривалістю до трьох годин на день. Скасовувалися чергові та додаткові відпустки. Всі робітники і службовці підприємств воєнної промисловості були визнані на період війни мобілізованими і закріплювались для постійної роботи за тими підприємствами, на яких вони працювали.

79

Певне місце серед форм залучення до праці зберігав і трудовий договір.

Одним із важливих питань було працевлаштування інвалідів війни.

Земельне право, колгоспне законодавство

В умовах воєнного часу відбувалося подальше зближення колгоспної власності з державною, що набуло нормативного затвердження. Ухвалено державні норми, спрямовані на зміц­нення трудової дисципліни та підвищення продуктивності праці в колгоспах, збільшено обов'язковий мінімум трудоднів (до 120-150 трудоднів на рік) для дорослого члена колгоспу, для підлітків 12-16 років - не менше як 50 трудоднів на рік.

Багато уваги приділялося оргаиізаційно-господарському зміцненню колгоспів, пошуку нових форм і методів підвищення продуктивності колгоспного виробництва.

Законодавство воєнного стану встановило нові підстави обов'язкової праці в колгоспі. Цей обов'язок був поширений на осіб, мобілізованих на сільськогосподарські роботи з працездат­ного населення міст.

Кримінальне право

В умовах режиму воєнного часу підвищилася суспільна небезпечність злочинців, що викликало необхідність посилення карних репресій. Репресивний характер радянського криміналь­ного законодавства набув особливого значення.

Суттєво зросла суспільна небезпечність державних зло­чинців, особливо військових: ухилення від військового обліку, від призову в армію або від виконання обов'язків військової служби, дезертирство.

До цієї самої категорії належало й злісне ухилення від трудових обов'язків, яке за Указами від 7 та 26 грудня 1941 р. розглядалось як дезертирство і каралось ув'язненням від 5 до 8 років.

В умовах війни судові органи широко застосовували умовне засудження, відстрочку виконання вироку до закінчення воєнних дій з направленням засудженого в діючу армію (так звані штрафні батальйони).

Кримінальне законодавство загалом виконало своє зав­дання із забезпечення обороноздатності радянської держави, підтримання належного правопорядку, але його репресивний характер і звинувачувальний напрям призвели до того, що в ка­ральні жорна судового механізму потрапило чимало заляканих дезорганізованих людей, на яких тягарем лягло тавро "ворога народу".

Особливо негативно це позначилося на долях радянських військовополонених, цивільних громадян, депортованих до Німеччини та й усіх, хто перебував на тимчасово окупованій території України.

Питання 4. Міжнародна діяльність УРСР. Україн ська РСР - член-засновник ООН

Аналіз міжнародно-правової діяльності України в роки війни та впродовж усього 1945 р. свідчить, що зусилля української дипломатії були спрямовані на зміцнення ділових зв'язків з усі­ма країнами, незалежно від їх соціального, економічного і полі­тичного ладу.

Україна брала активну участь у роботі багатьох спеціалі­зованих міжнародних установ. У 1945 р. разом з 50-ма іншими країнами світу вона стала засновницею Організації Об'єднаних націй (ООН). Делегації республіки були представлені в голов­них комітетах та комісіях ООН, зокрема в найголовнішому її органі - Раді Безпеки.

За участю УРСР було підписано мирні договори з Болга­рією, Італією, Румунією і Фінляндією, які в період Другої світо­вої війни виступали на боці третього рейху.

Міжнародними конвенціями й угодами узгоджено державні кордони країни, зокрема, за договором від 6 серпня 1945 р. встанов­лено новий кордон між Польщею та СРСР за так званою лінією Керзона. 29 червня 1945 р. спільною офіційною угодою між СРСР і Чехословаччиною оформлено включення Закарпатської України до складу УРСР, а 22 січня 1946 р. утворено Закарпатську область. До України також відійшла Північна Буковина. Напри­кінці 1945 р. територія УРСР складала близько 850 тис. км².

У 1954 p., коли з ініціативи уряду Російської Федерації прийнято Указ Президії Верховної Ради СРСР про передачу Криму Україні, остаточно оформлено сучасні кордони республіки.

Запитання для закріплення та повторення матеріалу

1. Які ви знаєте злочинні за змістом документи фашист­ської Німеччини, що визначили окупаційний режим в Україні?

2. У чому полягало відновлення радянського державного апарату на звільнених територіях від окупації?

3. Які ви знаєте особливості розвитку цивільного права України в роки Великої Вітчизняної війни?