Тема 3.1. Становлення і розвиток Української Народної Республіки

План

1. Законодавча діяльність Центральної Ради, Малої Ради, Генерального Секретаріату та Ради Міністрів України.

2. Закон "Про вибори до Установчих зборів Української Народної Республіки" від 6 листопада 1917р.

Завдання для самостійного вивчення

1. Охарактеризуйте зміст та спрямованість I, II, та IV Універсалів Центральної Ради.

2. Зробіть висновок про значення в політичному житті України Закону Центральної Ради "Про національно-персональ- ну автономію".

3. Ознайомтесь зі змістом Закону "Про вибори до Уста­новчих зборів Української Народної Республіки" від 6 листопада 1917 р.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання 1. Законодавча діяльність Центральної Ради, Малої Ради, Генерального Секретаріату та Ради Міністрів України

Перший період діяльності Центральної Ради мав здебіль­шого декларативний характер, про що свідчив зміст універсалів, декларацій та інструкцій. Універсали формували підвалини української державності, а декларації й інструкції містили плани законопроектних робіт.

Після жовтневих подій у Росії виникла нагальна необхід­ність власного законотворення.

25 листопада 1917 р. Мала Рада прийняла Закон про право- наступництво, що започаткував процес формування правової систе­ми. За ним усі російські закони, прийняті до 27 жовтня, залишали­ся чинними, а Центральна Рада мала право приймати нові зако­ни та інші нормативні акти чи скасовувати старі від імені УНР.

Правоохоронним і місцевим органам влади дано вказівку зміни­ти в діючих законах назву "Росія" на "УНР".

Відразу ж після проголошення І Універсалу Центральна Рада приступила до організації роботи зі створення Конституції України (Статуту автономної України).

26 червня 1917 р. затверджено "Інструкцію, на основі якої збирається Комісія по підготовці Статуту автономної України". Очолив конституційну комісію Михайло Грушевський.

За IV Універсалом Конституцію мали ухвалити Всеукра­їнські Установчі збори, та за іронією долі її прийняла Центральна Рада в останній день свого існування. Сталося це 29 квітня 1918 р.

Неоднакову реакцію в суспільстві викликав Закон про національно-персональну автономію від 9 січня 1918 p., де йшлося про право національних меншин на своє національне життя. Закон передбачав створення "національних кадаст­рів", куди б заносилися поіменно представники тієї чи іншої національності. До Закону негативно поставилися "зросійщені" українці, які не бажали поривати з російською культурою і в той же час не хотіли відносити себе до національної меншини.

2-4 березня 1918 р. прийнято Закон "Про громадянство Української Народної Республіки", в якому громадянином УНР визнавався той, "хто народився на території України і зв'язаний з нею постійним перебуванням". Згодом цей Закон було визнано як "складений поспіхом, сповнений помилками, промахами й недоліками".

Незабаром з'явилися два проекти нового закону про громадянство, автори яких фактично схилялися до "нульового" варіанта - громадянами УНР вважалися всі без винятку піддані колишньої Російської імперії, що народилися на території Укра­їни, або на час опублікування закону постійно проживали на ії території. Жоден із цих проектів Центральною Радою не розгля­дався.

Дуже цікавим був Закон про державну символіку від

12 березня 1918 р.

12. березня 1918 р. Мала рада затвердила "Володимирів тризуб" державним гербом УНР, хоча деякі фахівці палко відс­тоювали ідею "козака з мушкетом".

Закон про випуск державних кредитних білетів УНР від 6 січня 1918 р. встановлював, що "кредитові білети У.Н.Р випускаються Державним банком У.Н.Р. в розмірі строго обме­женими дійсними потребами грошового обігу під забезпечення тимчасово, до утворення золотого фонду, майном республіки і нетрями, лісами, залізницями і прибутками У.Н.Р. від монопо­лій, після одержання на відповідну суму зобов'язань Державної скарбниці Республіки", до того ж відповідно до ст. 4 закону, "кредитові білети У.Н.Р. випускаються в карбованцях, при цьому один карбованець містить 17,424 долі щирого золота і ділиться на 200 шагів".

12. жовтня 1918 р. приймається Закон про випуск зобов'я­зань державної скарбниці УНР на забезпечення грошових знаків в сумі 500 млн карбованців і Закон про випуск розмінних марок державної скарбниці. Ці марки ходили паралельно з металевою розмінною монетою.

Єдиного акта, який би регламентував податки, не було.

Згідно із Законом від 9 грудня 1917 р. "всі державні податки і прибутки, які на підставі існуючих законів збиралися на терито­рії України, "визнавалися прибутками державного скарбу УНР".

11 квітня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Закон про тимчасові розписки видатків на 1918 р. Державний бюджет Центральна Рада так і не спромоглася прийняти.

Прообразом українського кодексу законів про працю став Закон про восьмигодинний робочий день від 25 січня 1918 р. Він поширювався на всі підприємства з найманою працею, неза­лежно як від розміру цих підприємств, так і від того, кому вони належали (ст. 1).

Тривалість робочого часу становила 48 годин на тиждень (ст. 3). Закон регламентував особливості найму і праці жінок і неповнолітніх (ст.ст. 10, 16, 19), нічні і понаднормові роботи (ст.ст. 6-9, 18, 19) і працю на шкідливому для здоров'я вироб­ництві (ст. 15). Ст. 11 встановлювала святкові й неробочі дні.

Наприкінці січня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Земельний Закон, основою якого стало скасування права влас­ності на землю. Встановлювалося, що "землі відводяться земель­ними комітетами в приватнотрудове користування сільським громадянам та добровільно складеним товариствам". Незважаючи на те, що закон дозволяв "перехід права користування в спад­щину", основна проблема - людини, землі й волі - так і залиши­лася неврегульованою, що, зрозуміло, врешті-решт призвело до фатальних наслідків.

Щоб якось виправдатися перед заможнім селянством, Центральна Рада 29 квітня 1918 р. прийняла поправку до Земель­ного закону, за якою ділянки розміром до 30-ти десятин не під­лягали переділу.

У галузі цивільного права суди продовжували викорис­товувати том 10 Зводу законів Російської імперії.

У галузі кримінального права в Україні діяли майже в новному обсязі Кримінальне уложення 1903 p., Тюремний ста­тут та різні додаткові інструкції до них. Діяла постанова Тимча­сового уряду від 6 липня 1917 p., яка передбачала позбавлення волі до трьох років за публічні заклики до вбивств, ірабунків, погромів та інших тяжких злочинів, що вели до насильства над населенням. Діяла також постанова Тимчасового уряду від 2 серпня 1917 р. про притягнення до відповідальності осіб, які своїми діями чи бездіяльністю чинили перепони щодо їх ув'яз­нення. Осіб, винних у насильницьких посяганнях на державний лад УНР, карали безстроковою каторгою.

5 березня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Закон про покарання учасників воєн і повстань проти Української держави. В ньому вказувалося, що коли яка-небудь особа після 22 січня 1918 р. (після прийняття IV Універсалу) брала участь у війнах чи повстаннях проти України, вона втрачала право на українське громадянство і каралась висланням за межі України. У випадку несанкціонованого повернення її ув'язнювали до п'яти років.

Варто зауважити про скасування IV Універсалом смерт­ної кари, а також закон про амністію від 19 листопада 1917 p., яким звільняли всіх засуджених за політичні злочини.

Оцінюючи законодавчу діяльність Центральної Ради зага­лом, потрібно підкреслити досить плідний здобуток влади в галузі правотворення. Негативним було те, що на законодавчій діяль­ності суттєво відобразилися політичні пристрасті, відсутність професіоналізму, непослідовність у реформуванні суспільства.

Питання 2. Закон "Про вибори до Установчих зборів Української Народної Республіки" від 6 листопада 1917 р.

Закон складався з 2 розділів, 13 глав, 183 статей.

11 листопада 1917 р. Центральна Рада прийняла перший розділ Закону, який складався з 10 глав:

• загальні статті;

• про виборче право;

• про установи, котрі завідують проведенням виборів до Українських Установчих зборів;

• про виборчі списки;

• про кандидатські списки;

• про подання і підрахунок виборчих карток;

• про встановленій результату виборів;

• про порядок вступання на місце членів, які виступають з Українських Установчих зборів;

• про забезпечення вільності й правильності виборів;

• про трати на вибори до Українських Установчих зборів.

16 листопада 1917 р. Центральна Рада затвердила другий

розділ Закону. Додатково затверджено "Правила про спільну з цивільним населенням участь у виборах частин армій і флоту".

Закон про вибори встановлював пропорційну систему вибо­рів. У виборах мали право брати участь громадяни, "котрим до дня виборів буде 20 років". Позбавлялися виборчих прав засуджені, визнані судовим рішенням банкрутами, дезертири, а також чле­ни царської родини. Закон встановлював систему покарань за ті чи інші порушення під час організації та проведення виборів.