Висновки

Виникнення революційних спілок, які висунули гасло політичної боротьби, страйкова боротьба 70-80 років ХІХ століття були об’єктивним свідченням того, що в Росії «людиною майбутнього» мав стати робітник. У процесі свого формування партія російського пролетаріату пройшла шлях від перших соціал-демократичних гуртків і груп до більшовизму. У 80-і роки ХІХ століття вона пережила «зародковий», або пропагандистський період. З’єднання соціалізму з робітничим рухом, що почавсяв середині 90-х років ХІХ століття, забезпечило основу створення РСДРП.

Революція 1905-1907 років була переломною як для більшовизму, так і для меншовизму: вони остаточно склалися як ідейно-політичні течії і самостійні фракції РСДРП. Їх погляди збігалися лише у визнанні буржуазного, а не соціалістичного характеру революції. З питань тактики їх погляди принципово розходилися. Меншовики вважали, що головною рушійною силою цієї революції повинна бути буржуазія. Більшовики наполягали на тому, що в нову історичну епоху буржуазія Росії стала контрреволюційною силою, а тому гегемонія в буржуазнодемократичної революції повинна належати пролетаріату в союзі з селянством і іншими силами країни, зацікавленими в поваленні царського самодержавства і встановленні демократичного ладу. Надалі різка розбіжність у поглядах на перспективи соціалістичної революції, формування радянської держави, на плани соціалістичного будівництва привели до остаточного розмежування більшовиків і меншовиків і формування самостійних партій.

У роки нового революційного підйому (1912-1914) партія більшовиків очолила робітничий рух і вела його під більшовицькими гаслами до нової революції. Партія зуміла здійснити з’єднання нелегальної роботи з легальною. Ламаючи опір ліквідаторів та їхніх друзів – троцькістів і одзовістів, вона оволоділа всіма формами легального руху і зробила легальні організації опорними пунктами своєї революційної роботи.

Борючись з ворогами робітничого класу і їх агентами в робітничому русі, партія зміцнила свої ряди і розширила свої зв’язки з робітничим класом. Широко використовуючи думську трибуну для революційної агітації і створивши чудову масову робочу газету «Правда», партія виховала нове покоління революційних робітників – правдистів. Цей шар робітників в роки Першої світової війни залишився вірним революції. Він же складав потім ядро більшовицької партії в дні Жовтневої революції в 1917 році.

Напередодні Першої світової війни партія керувала революційними виступами робітничого класу. Це були авангардні бої, перервані війною, але переговори, відновлені потім, через три роки, для того, щоб повалити царизм.

Таким чином бачимо, що поразка революції 1905-1907 рр. виявилася не скороминучою невдачею, а історичним епілогом цілої смуги революційного робітничого руху. Вона була переломною як для більшовизму, так і для меншовизму: вони остаточно склалися як ідейно-політичні течії і самостійні фракції РСДРП. Їх погляди збігалися лише у визнанні буржуазного, а не соціалістичного характеру революції. З питань тактики їх погляди принципово розходилися. Меншовики вважали, що головною рушійною силою цієї революції повинна бути буржуазія. Більшовики наполягали на тому, що в нову історичну епоху буржуазія Росії стала контрреволюційною силою, а тому гегемонія в буржуазнодемократичної революції повинна належати пролетаріату в союзі з селянством і іншими силами країни, зацікавленими в поваленні царського самодержавства і встановленні демократичного ладу. Надалі різка розбіжність у поглядах на перспективи соціалістичної революції, формування радянської держави, на плани соціалістичного будівництва привели до остаточного розмежування більшовиків і меншовиків і формування самостійних партій.

Зрештою, у 1917 році, коли в Росії панувала революційна криза, була встановлена кардинально інша влада в Імперії, влада, яка згодом належатиме виключно єдиній партії, зародком якої стала саме РСДРП.

Прихід до влади більшовиків означав крах буржуазно-ліберальної альтернативи. Головними причинами цього стали відсутність твердої державної влади, уповільнений характер реформ, війна, наростання революційних настроїв. Більшовики зуміли використати цю ситуацію, щоб спробувати на практиці здійснити свою ідеологічну доктрину. Розпуск Установчих зборів, який відбувся так буденно, що не викликавши ні найменшого натяку на вибух народного обурення, справив приголомшуюче враження на партії революційної демократії. вони пов’язували з його діяльністю певні надії на мирний шлях усунення більшовиків від влади. Тепер вони все більше схилялися до необхідності збройної боротьби з більшовиками. Партії, які мали великий вплив, після розгону Установчих зборів виявилися у важкій ситуації, фактично вони перебували на напівлегальному становищі. Також вони втратили широку підтримку мас, в відміну від більшовиків, і це заважало вести активну діяльність. Таким чином, після 1917 року в країні фактично залишилася одна впливова партія – партія більшовиків, а РСДРП як партія зникла з політичної канви держави, залишившись лише на історичній.