- •2.Порівняльне правознавство в античні часи
- •3. Розвиток ідей порівняльного правознавства в середні віки
- •4. Сучасний етап розвитку порівняльного правознавства
- •5. Поняття порівняльного правознавства
- •6. Об’єкт і предмет порівняльного правознавства
- •7. Методологія
- •8. Особливості романо-германської правової сім’ї
- •9. Основні етапи розвитку
- •10. Джерела права ргпс
- •11. Особливості англо-саксонської правової сім’ї
- •12. Основні етапи розвитку аспс
- •13.Джерела права аспс
- •14. Загальна характеристика правової системи релігійного типу.
- •15. Мусульманське право
- •16. Джерела мусульманського права
- •17. Індуське право
- •18. Іудейське право
- •19. Загальна характеристика далекосхідних правових систем
- •20 Правова система Китаю
9. Основні етапи розвитку
Перший етап — це період звичаєвого права (V—XI ст). На ньому створюю і ься передумови для формування єдиної системи континсніальною права
Після падіння Римської імперії германські народи привнесли в галузь права свої національні звичаї, своє національне германське право Воно складалося переважно з неписаних звичаї в, що існували в народній пам'яті. У ті часи особливо не розрізняли правові норми і процедури, з одного боку, та релігійні, моральні, економічні, політичні та інші норми та практику — з другого. Інститути законодавства та судового рішення мали зародковий характер. Система правосуддя в цей період була роз'єднаною й аморфною. У судових процесах панувало звернення до надприродного. Виконання судових рішень ніяк не забезпечувалося. Не існувало професійних судів. Західна Європа на першому етапі фактично не знала професійних юристів, юридичних шкіл, юридичних книг, підручників, юридичної науки.
Другий етап — етап формування романо-германської правової сім'ї (XII—XVIII ст.). На думку багатьох компаративістів, саме його слід вважати часом, коли з наукової точки зору з'являється система романо-германського права. Цей етап може бути умовно розподілений на два періоди: середньовічний період (XII—XV ст.) та період Відродження і Просвітництва (XVI—XVIII ст.). Саме на цьому етапі суспільство знову усвідомило необхідність права, почало розуміти, що тільки право може забезпечити порядок і безпеку.
третій етап від XIX століття — до нинішніх часів. Природно, що цей етап називається періодом законодавчого права. Буржуазні революції перемогли в XVIII—XIX століттях в країнах континентальної Європи, докорінно змінили або цілком скасували феодальні правові інститути. Вони внесли істотні коригування в уявлення про саме право і перетворили закон із другорядного на основне джерело романо-германського права.
Підвищення ролі законодавства та його поступове накопичення викликають необхідність кодификації. У XIX столітті в більшості країн Європейського континенту приймаються численні кодекси .Крім перевороту в системі джерел права на третьому етапі відбуваються суттєві зміни в системі права. Так, у сфері приватного права відбулося злиття романізованого традиційного права з новітніми ідеями доктрини природного права. Найяскравіше ці зміни проявилися в сімейному праві (наприклад, суттєво змінюється правовий статус жінки) та в праві власності (особливо це стосується земельної власності). Цивільне право пристосовується до умов вільного ринку.
10. Джерела права ргпс
Для всіх правових систем романо-германської сім'ї загальними є такі джерела права: - нормативно-правові акти; - правові звичаї; - міжнародні договори; - загальні принципи права; - правова доктрина; - судова практика (судові прецеденти). Вони можуть бути класифіковані за різними критеріями, а саме: Залежно від формальної обов'язковості джерела права можна класифікувати на формально-обов'язкові (писані) та неформальні (неписані).До формально-обов'язкових джерел права належать, насамперед, нормативно-правові акти, міжнародні договори та правові звичаї. Вони відіграють визначальну роль у всій системі романо-германського права. Неформальні джерела (зокрема, правові доктрини, судова практика) в суто юридичному значенні не є обов'язковими, проте суттєво впливають на процес розвитку й удосконалення права. Залежно від юридичної сили, соціального значення і ступеня поширеності вирізняють первинні та вторинні джерела права. Залежно від способу формування - джерела, що їх формують законодавчі і виконавчі органи держави (нормативно-правові акти);- джерела, що їх формує суспільство (наприклад, правові звичаї, правові доктрини).
