6. Договори в підприємницькій діяльності

Однією з основних функцій господарського договору є його правозахисна функція, тобто договір — це правова форма відносин, у рамках якої відбувається взаємна діяльність господарюючих суб’єктів, забезпечується, у тому числі й примусове виконання зобов’язань сторонами з використанням майнових санкцій.

Цивільно-правовий (господарський) договір є однією із найпоширеніших різновидів правочинів, що вчинюються за участю громадян і підприємців, а також однією з головних підстав для виникнення прав і обов’язків, як це передбачено статтею 11 Цивільного Кодексу України. Договором є домовленість двох або кількох осіб про встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. На відміну від односторонніх правочинів договір завжди є угодою двох або трьох або більше учасників. Тому до договорів застосовуються правила цивільного законодавства про правочини за участю двох або більше осіб.

Законодавство України проголошує принцип свободи договору: громадяни і юридичні особи вільні в його укладенні. Примус до укладання договору не допускається, за винятком випадків, коли обов’язок укласти договір прямо передбачена законодавством (наприклад, обов’язок підприємця укласти публічний договір у відповідності зі ст. 633 Цивільного Кодексу України) або добровільно прийнятим зобов’язанням (наприклад, обов’язок укласти договір, установлений у попередньому договорі).

Учасники цивільних і господарських правовідносин вправі укласти договір як передбачений, так і прямо не передбачений законодавством. На практиці одержали широке поширення договори, прямо не передбачені законодавством: на надання консалтингових, інформаційних та інших послуг, на виконання робіт, пов’язаних зі збором і аналізом інформації про можливого партнера, оформленням установчих документів і забезпеченням реєстрації юридичних осіб, та безліч інших. До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Такі договори є правомірними й такими, що створюють обов’язки для сторін.

Законодавством передбачається досить багато вимог до укладення договорів. Наприклад, до форми, змісту договору, процедури його укладення.

Зміст договору визначається сукупністю умов, погоджених сторонами при його укладенні. Умови договору визначаються на розсуд сторін, крім випадків, коли зміст відповідної умови прямо зазначено законодавством.

Договір вважається укладеним, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Тут варто відзначити, що Цивільний Кодекс України та Господарський Кодекс України мають схожі підходи до вимог щодо істотних умов. Так, відповідно до статті 638 Цивільного Кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 180 Господарського Кодексу України вказується, що сторони при укладенні господарського договору зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Недотримання сторонами цих правил може принести негативні наслідки, причому як у відносинах між сторонами договору, так і у відносинах з органами державної влади або, наприклад, до спорів з податковою у випадку невідповідності формуй вання умов договору нормам законів по оподатковуванню (для _Ви' значення об’єкта оподатковування). У випадку, коли договір _Не укладений, він не має юридичної сили, а тому будь-які дії нову зані з його виконанням, з юридичної точки зору є безпідставними.

Коли умови договору не визначено сторонами або диспозити- вною нормою, відповідні умови можуть визначатися звичаями ділового обороту, застосовними до відносин сторін. Також варто пам’ятати про можливість застосування аналогії закону або ана­логії права.

Принцип «расіа зипї зегуапсіа» (договір повинен виконуватися) є одним з основоположних у юриспруденції і досить відомим у суспільстві, укладення договору — це юридична дія, шо ставить сторони в певні рамки, у яких будуть здійснюватися права й обов’язки в даних правових відносинах.

Таким чином, сторони повинні ставитися до укладення дого­ворів з належною увагою, і, безсумнівно в суб’єкта господарської діяльності повинна бути належним чином налагоджена договірна робота, також слід зазначити, що для економічно значимих дого­ворів бажаним є професійний юридичний супровід процедури їх­нього укладення.

Договори з господарської діяльності. Реквізити договору з господарської діяльності. Трудові договори.

Договір з господарської діяльності — це службовий документ, в якому фіксують угоду між сторонами про встановлення ділових відносин, пов’язаних з господарською діяльністю, і який регулює ці відносини. Такі договори між підприємствами належать до найважливіших засобів між виробничих зв’язків у нових умовах господарювання й розвитку ринкових відносин.

Договір — це документ, у якому зафіксовано угоду між сторонами про взаємодію й належним чином оформлено.

Сторонами договору можуть бути фізичні особи, працівники підприємств, організацій, установи, фірми.

Договір — це юридичний документ, тому, формуючи його умови, необхідно уникати двозначності, нечіткості.

Існують різні види договорів з господарської діяльності:

• про постачання;

• про закупівлю;

• про оренду виробничих і службових приміщень;

• про розрахунково-касове обслуговування;

• про купівлю-продаж;

• про спільну діяльність;

• про одержання позики;

• про оренду житлового приміщення;

• про майнову відповідальність та інші.

Найпоширенішими договорами між підприємствами, організаціями. Установами, фірмами є договори про постачання, оренду, спільну діяльність, підряд.

Договори з господарської діяльності оформляють на загальних трафаретних (не часто) бланках або на чистих аркушах паперу формату А4.

Якщо договір складено на кількох аркушах, то їх нумерують, і кількість аркушів зазначають у тексті документа.

Реквізити договору з господарської діяльності

Основні реквізити:

10 — назва виду документа (договір);

11 — дата (проставляють дату підписання документу);

12 — індекс;

14 — місце складення чи видання;

19 — заголовок до тексту (про що договір);

21 — текст.

Текст договору поділяють на дві частини.

Вступну, де зазначають назви сторін, між якими укладається договір, посада, прізвище, імена, по батькові осіб, які підписують договір; у разі потреби наводять посилання на документи, що засвідчують уповноваження особи, котра підписує договір.

Основну, в якій є пункти:

«Предмет договору», «Обов’язки сторін», «Порядок розрахунків», «Відповідальність сторін», «Порядок розірвання договору», «Форс-мажор», «Загальна сума договору», «Термін дії договору», «Інші умови договору».

22 — позначка про наявність додатка (в разі потреби);

26 — відбиток печатки (проставляють відбитки гербових або круглих, що прирівнюються до гербових) печаток усіх сторін, що підписали даний договір.

Нижче від реквізиту 22 оформляють пункт «Юридичні адрЄси та підписи сторін».

У деяких договорах (наприклад, про оренду приміщення, пр0 матеріальну відповідальність) розділів може не бути, а лише зазначаються пункти.

Дуже часто в договорах такі слова, як «Постачальник», «Покупець», «Продавець», «Власник», «Завод», «Товариство», «Фірма», «Банк», «Клієнт» пишуться з великої літери, оскільки вони набувають значення власного імені.

Трудовий договір — це угоди між особою, що наймається на роботу, та керівником підприємства або вповноваженим ним органом, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою.

Види трудових договорів такі

• трудові контракти;

• трудові угоди.

Різніщя між трудовим контрактом та трудовим договором:

• контракт укладають тільки на певний термін, а трудовий договір — як на період виконання роботи, так і на невизначений термін;

• у контракті можуть визначати такі підстави для розриву трудових відносин, які не передбачені законодавством про працю, а розрив трудового договору можливий тільки на підставах, що записані в Законі про працю;

• виконання працівником своїх обов’язків за контрактом не завжди пов’язане з додержанням чітко визначеного режиму роботи, тоді як за трудовим договором працівник повинен дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, якими передбачено і режим роботи;

• в разі роботи за контрактом порядок надання працівникові відпустки та оплати може визначатися на розсуд керівника, тоді як трудовий договір передбачає централізоване регулювання відпустки;

• у контракті, на відміну від трудового договору, можуть застерігатися наслідки дострокового його розірвання з ініціативи однієї із сторін без поважних причин.

Трудова угода

Трудова угода — це документ, яким регламентуються стосунки між установою і позаштатним працівником.

Трудов угода, укладена зі штатним працівником, визначає коло його доручень, які виходять за межі безпосередніх службових обов’язків.

Основні реквізити:

10 — назва виду документа;

11 — дата;

12 — індекс;

14 — місце складання чи видання;

21 — текст (дві частини: вступна і основна);

23 — підпис;

26 — відбиток печатки організації.

Види договорів, що укладаються при здійсненні господарських операцій у торгівлі:

Господарсько-торговельна діяльність підприємств України опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-прода-жу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами. Умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс».

У практиці діяльності підприємств України використовуються:

• змішані договори, які містять елементи різних договорів; оприлюднені договори — договори, в яких одна сторона — підприємець — взяла на себе обов’язки здійснювати продаж товарів, виконання робіт чи надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування тощо);

• договір-приєднання — договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах чи інших стандартних формах, який може бути укладено тільки шляхом приєднання іншої сторони до запропонованого договору в цілому;

• попередні договори — договори, сторони якого зобов’язуються протягом визначеного строку (у визначений строк) заклю-чити договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Істотні умови договору наведено в табл. 1.

Таблиця 1

ІСТОТНІ УМОВИ ГОСПОДАРСЬКОГО ДОГОВОРУ

Зміст господарського договору	Умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства
Момент укладання договору	Між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов
Обов’язкові елементи договору	Погодження у договорі у будь-якому разі: предмету (найменування (номенклатура, асортимент) та кількість продукції; вимоги до її якості); ціни; строку дії договору

Найпоширенішими видами договорів, які застосовуються в основній діяльності підприємств торгівлі, є договори купівлі-про-дажу, поставки, роздрібної купівлі-продажу, комісії, зовнішньоекономічні договори (контракти) тощо.

Договір купівлі-продажу — це договір, за яким одна сторона (продавець) передає чи зобов’язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцю), а покупець приймає чи зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути: товар, який є у продавця на момент укладення договору чи буде створений (придбаний, отриманий) продавцем у майбутньому; майнові права; право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.

За договором купівлі-продажу товарів встановлюється їх кількість у відповідних одиницях виміру чи грошовому виразі.

Як правило, у договорі купівлі-продажу (чи в специфікації — додатку до договору), вказується асортимент (номенклатура) товару, що передається покупцеві. Товар, асортимент якого не відповідає умовам договору, вважається прийнятим, якщо покупець у допустимий строк після його отримання не повідомив продавця про свою відмову від нього.

Договором чи законом може бути встановлено строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк). Гарантійний строк починається з моменту передачі товару покупцеві, якщо не встановлено договором купівлі-продажу.

Товар, на який встановлений строк придатності, продавець зобов’язаний передати покупцеві з таким розрахунком, щоб товар можна було використати за призначенням до закінчення цього строку. Покупець, якому передано товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: пропорційного зменшення ціни; безкоштовного усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У договорі купівлі-продажу визначається зобов’язання продавця передавати товар (який цього потребує) у тарі та (або) упаковці, яка забезпечує збереження товару при звичайних умовах зберігання і транспортування.

Покупець зобов’язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу про кількість, асортимент, якість, комплектність, тару чи упаковку в строк, встановлений за договором, чи актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений — у припустимий строк після того, як порушення могло бути виявлено відповідно до характеру та призначення товару.

Покупець зобов’язаний оплатити товар: за ціною, яка встановленою у договорі; якщо ціна не встановлена у договорі — то за ціною, визначеною виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари на момент укладення договору.

Покупець сплачує за товар (залежно від умов договору): після його приймання чи приймання товаророзпорядчих документів на нього; може бути передбачена розстрочка платежу; попередня часткова чи повна оплата у строки, встановлені за договором, чи, якщо строки не встановлені — у семиденний термін після вимоги кредитора.

Якщо покупець прострочив оплату товару, то продавець має право вимагати від нього оплату товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Договором купівлі-продажу може бути встановлено обов’язок продавця чи покупця страхувати товар.

Договір роздрібної купівлі-продажу. За договором роздрібної купівлі-продажу продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, який звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов’язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов’язується прийняти товар і оплатити його. Такий договір є публічним (пропозиція товару в рекламі, каталогах, а також інших описах товару, звернена до невизначе-ного кола осіб). Продавець зобов’язаний надати покупцеві необхідну і достовірну інформацію про товар для продажу, яка відповідає вимогам Закону України про захист прав споживачів і правилам роздрібної торгівлі.

Покупець має право на відшкодування збитків, нанесених йому продавцем у результаті використання ним переваг свого положення в торговельній діяльності.

Видами договору роздрібної купівлі-продажу є договір з умовою прийняття покупцем товарів у встановлений строк, продаж товарів за зразками, продаж товарів з використанням автоматів, договір з умовою про доставку товару покупцеві, договір найму-продажу, договір купівлі-продажу в кредит, у тому числі з розстрочкою платежу.

Покупець має право протягом чотирнадцяти днів з моменту передачі йому непродовольчого товару неналежної якості, якщо подовженіший строк не оголошений продавцем, обміняти його в місці придбання чи інших місцях, оголошених продавцем, на аналогічний товар інших розмірів, форми, габаритів, фасону, комплектації тощо. У випадку виявлення різниці в ціні покупець проводить необхідний перерахунок з продавцем.

Договір поставки — договір, за яким продавець (постачальник) зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій ДІЯЛЬНОСТІ чи в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відносини між суб’єктами підприємницької діяльності за договором поставки регулюються нормами як Цивільного, так і Господарського кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні правила про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом чи не передбачено характером відносин сторін.

За договором поставки визначаються предмет, кількість, асортимент поставки, якість і комплектність товару. Такий договір може бути укладений на один рік чи на строк більше року (довгостроковий договір), або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо за договором строк не визначений, він вважається укладеним на один рік.

Договором поставки також передбачається:

• порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди по закінченні строку дії довгострокового договору; поставка товарів окремими партіями (період поставки для товарів народного споживання, як правило, становить один місяць); порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також вибірка товарів покупцем;

• відвантаження товарів вантажовідправником (виробником), який не є постачальником, а отримання товарів — вантажоотримувачем, який не є покупцем;

• порядок поставки недоотриманої покупцем у встановлений строк кількості товарів;

• погодження подовженіших, ніж за стандартами чи технічними умовами гарантійних строків товарів тощо.

Договір міни (бартеру) є договором, за яким кожна із сторін зобов’язується передати іншій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Сторона договору міни вважається продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона отримує замість того. До договору міни застосовуються загальні правила, які регулюють договори купівлі-продажу, поставки, елементи яких містяться в договорі міни. За згодою сторін у договорі визначається грошова доплата за товар більшої вартості, який обмінюється на товар меншої вартості.

У межах договору комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням іншої особи (комітента) здійснити одну або кілька гіравочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

У практиці діяльності торговельних підприємств розрізняють договір комісії на купівлю товарів і договір комісії на продаж товарів. Істотними умовами договору комісії є умови про майно, яке комісіонер зобов’язується продати чи купити, та ціну цього майна.

За надану послугу з купівлі та продажу товару комісіонер отримує комісійну винагороду в розмірі і порядку, встановленому в договорі комісії. Якщо комісіонер купує чи продає товари за вигіднішою ціною, усі вигоди буде передано комітенту. У договорі комісії передбачається: право власності комітента (майно придбане за рахунок комітента є його власністю); обов’язки комісіонера по збереженню майна комітента; звітність комісіонера перед комітентом після завершення угоди комісії; права комісіонера на відшкодування витрат, понесених у зв’язку з виконанням своїх обов’язків, і право на відмову від договору комісії; право комітента на відмову від договору комісії тощо.

Зовнішньоекономічні договори (контракти) укладаються суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності у письмовій формі, якщо інше не встановлено законом чи діючим міжнародним договором, згоду на обов’язковість якого дано Верховною Радою України. Держава встановлює:

• перелік товарів, експорт і імпорт яких здійснюються суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності тільки за наявності ліцензії; а також порядок ліцензування і види ліцензій;

• режим квотування зовнішньоекономічних операцій шляхом обмеження загальної кількості та/або сумарної митної вартості товарів, які можуть бути завезені (вивезені) на певний строк; митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності та визначає принципи оподаткування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Офшорні зони. Вільні економічні зони. БІзнес інкубатори.

В широкому розумінні термін "Підприємництво" до певної міри можна ототожнювати з поняттям бізнес. Але бізнес це суто господарська діяльність, що ведется традиційними методами з метою отримання прибутку, а підприємництво за своєю суттю повинно супроводжуватися творчим новаторским підходом до вирішення господарських завдань. Здатність до підприємницької діяльності це один з виробничих економічних ресурсів. Цей ресурс тісно повязаний з інтелектуальним капіталом.

1. Інтелектуал

2. Структ

3. Людськ

4. Клієнтс

5. Орк

6. Інов

7. Капітал процесів

Люд кап. – це здатність пропонувати неординарні рішення джерело оновлення та прогресу. Людський капітал нарощується двома способами:

1. Підприємство максимально використовує знання своїх співробітників

2. Максимальна кількість співробітників має необхідні знання, які здатні принести користь підприємству. За статистикою 10% додаткових вкладень входить в освіту, в людський капітал, в знання, приносить 9% приросту продуктивності праці, тобто більше, ніж інвестування в техніку.

Структурний капітал (інтелектуальна власність та документована інформація) приносить ефект в стратегічних цілях підприємства. Клієнтський капітал характеризується такими якостями, як певний ступінь проникнення у споживацьку сферу, ступінь ділової репутації, зв’язки і тому подібне. Усі ці складові є критично важливими для сучасної компанії в ринкових умовах. Принципове значення для всіх компаній має лояльність щодо неї її працівників, тобто відсутність опортунізму. Головний принцип подолання опортунізму не створювати конфлікт інтересів. Опортуністична поведінка це абсолютизування особистого інтересу, обдурювання, приховування інформації та інші дії, що перешкоджають реалізацію інтересів організації. Наслідком опортунізму є високі транзакційні витрати у просуванні технологічних іновацій та зрештою неможливість їх повноцінного використання. Підприємницька діяльність перебігає в певному соціумі, в якому діють закони, звичаї, традиції, тому підприємець повинен враховувати всі ці елементи, зокрема, основним законом прямої дії є конституція України. Також підприємець спирається на укази президента, ратифіковані Україною міжнародні угоди, закони, прийняті Верховною Радою та підзаконні акти, які уточнюють і прилаштовують закони для діяльності в певних галузях. Це інструкції, порядки, розпорядження міністерств, відомств, державних комітетів. Важливими для підприємця є кодекси про працю, господарський, податковий, цивільно-правовий, антимонопольний та низка інших.

7. Лекція

Цей ресурс тісно пов’язаний з інтелектуалним капіталом

Людський капітал-здатність пропонувати неординарні рішення джерело оновлення та прогресу. Людський капітал нарощується 2-ма способами:

1) Підприємство максимально використовує знання своїх співробітників;

2) макс. Кть співробітників має необхідні знання які можуть принести користь підприємству. 10% вкладень в знання приносить 9% приросту продуктивності праці, тобто більше ніж інвестування в техніку.

Структурний капітал - інтелектуальна власність та документована інфа. Приносить ефект в стратегічних цілях .

Клієнтський капітал характеризується такими якостями як певний ступінь проникнення у споживацьку сферу, ступінь ділової репутації, зв’язки і т.д. Усі ці складові є критично важливими для сучасної компанії в ринкових умовах. Принципове значення для всіх компаній має лояльність щодо неї її працівників, тобто відсутність опортунізму. Головний принцип опортунізму – не створювати конфлікт інтересів. Опортуністична поведінка- це абсолютизування особистого інтересу, обдурювання, приховування інфи та інші дії, що перешкоджають реалізацію інтересів організації. Наслідком опортунізму є високі трансакційні витрати у просуванні технологічних інновацій та з рештою неможливість їх використання.

Підприємницька діяльність перебігає в певному соціумі в якому діють закони, звичаї, традиції тому підприємець повинен враховувати всі ці елементи. Зокрема основним законом прямої дії є конституція України також підприємець спирається на укази президента, ратифіковані Україною міжнародні угоди, закони прийняті верховною радою та підзаконні акти які уточнюють і прилаштовують закони для діяльності в певних галузях , це інструкції, накази, розпорядження певних міністерств відомств, державних комітетів. Важливими є кодекси про працю, господарський, податковий, цивільно-правовий та низка інших.

Людський капітал — це сформований або розвинений у результаті інвестицій і накопичений людьми (людиною) певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері суспільного виробництва, сприяє зростанню продуктивності праці й завдяки цьому впливає на зростання доходів (заробітків) його власника.

Слід звернути увагу на кілька принципових моментів, що випливають з цього визначення:

• по-перше, людський капітал — це не просто сукупність зазначених характеристик, а саме сформований або розвинений в результаті інвестицій і накопичений певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій;

• по-друге, це такий запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який доцільно використовується для одержання корисного результату і сприяє зростанню продуктивності праці;

• по-третє, використання людського капіталу закономірно приводить до зростання заробітків (доходів) його власника;

• по-четверте, таке зростання доходів стимулює подальші інвестиції в людський капітал, що приводить до подальшого зростання заробітків.

Оцінка інвестицій у людський капітал і доходів від його використання звичайно проводиться в грошовій формі. Але слід підкреслити, що далеко не всі інвестиції і не всі доходи можна виразити в грошовій формі. Крім грошових витрат, навчання, зміцнення здоров'я та інші дії, спрямовані на нарощення людського капіталу, вимагають, щонайменше, ще і нелегкої праці самої людини. Аналогічно, крім грошових доходів (вищих заробітків), людина, що володіє більшим людським капіталом, одержує моральне задоволення, економію часу, вищий соціальний престиж та багато інших вигод. Слід також пам'ятати, що в результаті нарощування людського капіталу отримується інтегральний соціальний ефект, від якого виграє не лише конкретна людина, а й підприємство, на якому вона працює, та суспільство в цілому.

Виникнення поняття "людський капітал" та інвестування у людський капітал викликало створення численних методів оцінки його обсягу, економічної ефективності тощо. Трактування витрат на освіту, охорону здоров'я та інші аналогічні цілі як витрат інвестиційного типу відкрило перед економічним аналізом нові перспективи. Капітальні блага можуть продуктивно використовуватися протягом тривалого періоду часу. Таким чином, виникає необхідність виміру обсягу не тільки поточних вкладень, але й акумульованого людського капіталу.

Слід одразу ж зауважити: більшість методів економічно-статистичного та технічно-економічного аналізу вкладень у людський капітал стосується виміру ефективності освіти та підготовки кадрів. Основна маса досліджень припадає на сферу економіки освіти, що народилася в процесі розвитку концепції людського капіталу.

З економічної точки зору додаткові капіталовкладення обґрунтовані лише у тому випадку, коли вони характеризуються достатньо високим рівнем окупності. В протилежному випадку кошти доцільніше спрямувати на здійснення інших, більш прибуткових інвестиційних проектів, або ж витратити на цілі поточного споживання. Із зазначеного вище витікає необхідність використання моделей економічного аналізу, що дали б змогу оцінювати ступінь ефективності інвестицій у людський капітал.

Аналіз ефективності інвестицій починається з оцінки витрат на освіту та очікуваних зисків від її отримання [1;2].

Витрати, пов'язані з одержанням освіти, можна розділити на три групи.

1. Прямі матеріальні витрати (витрати, що здійснюються майбутнім власником людського капіталу або іншим інвестором (державою, підприємством, сім'єю). До них слід віднести: оплату за навчання, витрати на підручники, послуги бібліотеки, копіювання, канцтовари тощо; витрати, пов'язані зі зміною місця проживання (вартість житла, транспортні витрати, збільшення витрат на харчування в зв'язку з відокремленістю від сім'ї тощо).

55. Втрачені заробітки. Людина, яка навчається, не може працювати в такому самому режимі, в якому вона могла б працювати, якби не навчалася. Значить, заради одержання освіти вона свідомо на деякий час відмовляється від певних заробітків. Тому на Заході для людей працездатного віку "втрачені заробітки" вважаються витратами на освіту. Кількісно втрачені заробітки можна визначити як заробітки на роботі, яку могла б мати людина, якби вона не навчалася, мінус доходи студента (стипендія та підробітки). Якщо, наприклад, на час підвищення кваліфікації за людиною зберігається її заробітна плата за місцем роботи або стипендія приблизно така, якими були б заробітки, то людина не має втрачених заробітків, а цю частину витрат несе інвестор (той, який зберігає зарплату або виплачує стипендію).

56. Моральні втрати: втрата вільного часу — одного з найважливіших благ для людини, оскільки навчання, як правило, забирає більше часу, ніж нормальний робочий день; навчання нерідко буває важким і виснажливим заняттям, супроводжується перенапругою і стресовими ситуаціями під час іспитів; зміна місця проживання заради одержання освіти призводить до зміни звичного соціального оточення людини, розлучення з рідними та друзями.

Перші дві групи витрат на навчання можна підрахувати достатньою точністю, моральні втрати оцінити дуже важко хоча б тому, що вони різні для різних людей. Однак слід сказати, що інколи вони відіграють вирішальну роль при прийнятті рішення щодо отримання освіти. Можна стверджувати, що більш здібні люди, яким навчання дається легко і приносить задоволення, за інших рівних умов отримають вищий рівень освіти порівняно зі своїми менш здібними ровесниками.

Очікувана віддача від інвестицій в освіту теж складається з трьох груп доходів.

1. Прямі матеріальні зиски: вищий рівень заробітної плати протягом трудової діяльності; більша можливість брати участь у прибутках компанії; більша можливість отримувати персоніфіковані умови оплати праці, різноманітні пільги, премії, надбавки тощо; можливість отримати пенсійне, медичне страхування за рахунок підприємства.

57. Непрямі матеріальні зиски: більша можливість отримати подальші інвестиції у власний людський капітал з боку роботодавця (підвищення кваліфікації, перепідготовка, отримання іншої освіти та ін.), оскільки освіта збільшує інвестиційну привабливість найманого працівника; оздоровлення за рахунок підприємства більш вірогідне для висококваліфікованого працівника, оскільки він є дорожчим людським капіталом порівняно з низькокваліфікованими працівниками і, відповідно, про його здоров'я роботодавець піклується дужче; висококваліфіковані працівники, як правило, мають кращі умови праці та відпочинку; цінні працівники частіше отримують пільгові кредити та іншу допомогу від роботодавця для створення достойних умов життя (житло, автомобіль, телекомунікації тощо).

58. Моральні зиски: задоволення від обраної професії протягом життя (престижність, досягнення певного соціального статусу, самореалізація); доступ до цікавих видів діяльності, професійна творчість; висока конкурентноздатність на ринку праці, відчуття стабільності та впевненості в майбутньому; співробітництво з розумними та перспективними людьми тощо.

Методи економічної оцінки ефективності інвестування у людський капітал:

• прийняття рішення щодо доцільності інвестування саме у людський капітал чи альтернативного використання коштів;

• оцінки ефективності капіталовкладень у результаті отримання фактичної віддачі від здійснення інвестування у людський капітал.

При оцінці ефективності інвестування зіставляються інвестиційні витрати всіх видів з результатами (довгостроковими вигодами) у майбутньому. Тому треба визначити цінність майбутніх вигод, порівнявши їх із поточними витратами.