2. Правова база підприємництва в Україні.

Підприємницька діяльність в Україні та інших країнах світу відбувається в різних організаційно-правових формах. Від правильного їх вибору значною мірою залежать успіх майбутньої справи підприємця, конкурентоспроможність фірм (підприємства) на ринку товарів і послуг, величина привласнюваних прибутків тощо.

У свою чергу, вибір організаційно-правової форми підприємницької діяльності залежить від багатьох чинників, насамперед від сфери діяльності (промисловість, сільське господарство, наукова діяльність, сфера послуг тощо), величини стартового капіталу і можливості залучення зовнішніх джерел фінансування, чинного законодавства та ін.

У розвинутих країнах світу до таких форм належать індивідуальне підприємство, партнерство та корпорація. Знання їх може бути корисним для підприємців, які започатковують зовнішньоекономічну діяльність. Крім того, індивідуальне підприємство і корпорація входять до організаційних форм підприємницької діяльності в Україні.

В Україні до основних видів підприємств, виокремлених залежно від форм власності, належать індивідуальне, приватне, сімейне, колективне, комунальне, державне і спільне.

Оптимальніший вибір організаційно-правових форм підприємництва в Україні треба розпочинати з вивчення базових законодавчих актів, які регламентують його:

• Господарський кодекс

• Адміністративний кодекс

Визнається приналежність результатів господарського використання майна (виготовленої продукції, державних доходів) власникові цього майна; право юридичної особи володіти, розпоряджатися і користуватися закріпленим за нею майном власника згідно зі своїм статутом (положенням).

Реалізуючи право власності» власник має право використовувати майно для господарської та іншої не забороненої законом діяльності, в тому числі передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Держава не може втручатися в господарську діяльність суб’єктів права власності. Водночас від власника вимагається не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси інших громадян, юридичних осіб і держави, додержуватись моральних засад суспільства. Підприємець повинен звернути увагу і на пункт даної статті, за яким діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власник може бути зобов’язаний допустити обмежене користування його майном іншим особам у випадку і порядку, встановлених законодавчими актами України.

При використанні праці інших громадян на договірній основі власник зобов’язанні забезпечити громадянину, праця якого використовується, соціальні, економічні передбачені законом гарантії та права.

Серед зобов’язань власника і створених ним юридичних осіб — відповідальність зі своїми зобов'язаннями перед кредиторами всім закріпленим за ним майном, на яке відповідно до закону може бути звернене стягнення. Але він не відповідає за зобов’язання створених ним юридичних осіб, які, у свою чергу, не відповідають за зобов’язання власника, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Передбачено систему захисту права власності, класифікацію випадків позбавлення права власності, відповідальності державних органів за втручання у здійснення власником його повноважень тощо.

Господарський кодекс конкретизує п’яту статтю Закону “Про власність”, в якій ідеться про обов’язки власника при найманні працівника. Зокрема, зазначається, що “при укладанні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов’язаний забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче встановленого в республіці мінімального рівня, а також інші соціальні гарантії, в тому числі соціальне й медичне страхування відповідно до чинного законодавства”.

Окремий розділ цього закону присвячений взаємовідносинам між підприємцем і державою, яка гаранту є рівні права для всіх організаційних форм підприємницької діяльності, створює врівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів”. Крім того, держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист права власності підприємця.

Вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного ним майна не допу скається, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України.

Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами, юридичними особами і державними органами його майнових прав, що охороняються законом, відшкодовуються підприємцю відповідно до чинного законодавства.

Господарський кодекс зобов’язує державу надавати для здійснення підприємницької діяльності земельні ділянки, різні види державного майна, сприяти матеріально-технічному забезпеченню та інформаційному обслуговуванню підприємців, підготовці і перепідготовці кадрів, здійснювати первісне облаштування неосвоєних територій об’єктами виробничої та соціальної інфраструктури з продажем або переданням їх у кредит, стимулювати за допомогою економічних важелів модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та послуг, надавати цільові кредити тощо. Держава також законодавче забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму.

Закон фіксує основні засоби державного регулювання підприємництва, правила та обов’язки діяльності іноземних підприємців (які тотожні з правилами і обов’язками вітчизняних підприємців).

Господарський кодекс — важливий базовий закон, який регламентує підприємницьку діяльність. Він передусім фіксує цілі підприємств, тлумачить саме поняття “підприємство”, перелічує види підприємств, класифікує об’єднання підприємств (зокрема асоціації, корпорації, консорціуми, концерни) та висвітлює порядок їх реєстрації, детально характеризує процес створення підприємства, утворення та використання майна, володіння і використання природними ресурсами, обумовлює участь підприємств у випуску та торгівлі цінними паперами.

Окремий розділ даного закону присвячений визначенню загальних принципів управління підприємством, ролі трудового колективу та його самоврядуванню, правам та обов’язкам керівництва підприємства, змісту колективного договору.

Передбачено в ньому порядок використання прибутку, отримання та розмірів трудових доходів найманих працівників, механізм планування діяльності підприємства, економічні стосунки між підприємствами, порядок забезпечення засобами виробництва та реалізації продукції, встановлення цін та механізм ціноутворення, фінансово-кредитні відносини між підприємствами, з одного боку, банківськими установами та бюджетом — з іншого боку, а також зовнішньоекономічну та соціальну діяльність підприємств.

З метою регулювання взаємовідносин між державою і підприємством визначено порядок обліку і звітності, з’ясовано зміст поняття “комерційна таємниця”, регламентовано відносини підприємства з місцевими органами влади.

Заключний розділ даного закону присвячений механізму ліквідації та організації підприємства.