Останнє гетьманування Юрія Хмельницького

Після зречення в 1676 році гетьмана П. Дорошенка Туреччина прагнула зберегти свій вплив в Україні. Намагаючись використати ім'я Б. Хмельницького, навесні 1677 року султанський уряд проголосив Ю. Хмельницького гетьманом і «князем Малоросійської України» на правах султанського васала. Своєю столицею Юрій обрав Немирів, звідки й розсилав універсали, у яких титулував себе «князем сарматським, Малої Росії-України, вождем Війська Запорізького».

Чигиринські походи

Турецьке командування планувало здобути політичний і воєнно-стратегічний центр Правобережної України — Чигирин, а потім розпочати наступ на Київ і Лівобережну Україну. Наприкінці червня 1677 року 120-тис. турецька армія й 40-тис. загін кримських татар під єдиним командуванням Ібрагім-паші переправилися через Дунай і 3 серпня розпочали облогу Чигирина. У триденних боях українсько-московська армія (30 тис козаків і 24 тис. московських стрільців) на чолі з гетьманом І. Самойловичем і воєводою Г. Ромодановським, завдавши татарсько-турецьким військам значних утрат, примусила їх відступити. Перший похід на Чигирин закінчився невдачею.

У червні 1678 року 200-тис. турецько-татарська армія під командуванням візира Кара-Мустафи розпочала другий похід. Коли стало зрозуміло, що утримати місто буде неможливо, російсько-українське військо відійшло на Лівобережжя, підірвавши мури. Гетьманська столиця перетворилася на руїну. Таким чином, у серпні 1678 року після місячної облоги турки здобули Чигирин. Московська армія (70 тис. осіб) і козацькі полки (50 тис. осіб) на чолі з Г. Ромодановським та гетьманом І. Самойловичем під натиском противника відійшли до Дніпра й 30 серпня переправилися на лівий берег. Однак виснажена тривалими боями і частими нападами запорожців під проводом І. Сірка османська армія не переслідувала противника, а відступила з України.

Після цього походу турецько-татарських військ уся влада на території Правобережної України перейшла до рук гетьмана Ю. Хмельницького, якого турки привезли на зміну П. Дорошенкові. Так почалося третє й останнє гетьманування сина уславленого гетьмана. Спочатку, завдяки імені, чимало людей повернулися під прапори гетьмана, але Ю. Хмельницький виявився жорстоким і підступним, чим дуже швидко відвернув від себе козаків.

Подальша доля Ю. Хмельницького.

Після підписання 23 січня 1681 року 20-річного Бахчисарайського миру між російським царем і турецьким султаном у присутності українського представника генерального писаря С. Раковича Ю. Хмельницького позбавили гетьманства. За одними даними, восени 1681 року він, за наказом турецького уряду, був убитий у Кам'янці-Подільському. За іншими — Ю. Хмельницький протягом 1681-1685 pp. жив у Немирові й навіть 1685 року був знову призначений «гетьманом України», і, аж потому, турки стратили його в Кам'янці-Подільському (За «Довідником з історії України»).

«Вічний мир»

Турецька агресія загрожувала не тільки Україні чи Росії, а й іншим державам Європи. Польща, Австрія та Венеція утворили Священну лігу, війська якої 1683року завдали під Віднем поразки туркам. Унаслідок цієї перемоги Польща відновила свою владу над Правобережжям.

16 травня 1686 рокув Москві між представниками Польщі (К. Гжимултовським і М. Огінським) та Росії (В. Голіциним) на основі Андрусівського перемир'я був укладений «Трактат провічний мир» — документ, що складався з преамбули й 133 статей.

У «Вічному мирі»:

• підтверджувався попередній поділ України між Росією та Польщею, який остаточно закріпив за Москвою право на володіння Лівобережною Україною;

• Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом;

• Польща відмовлялася від претензій на Київ, за що отримувала 146 тис. крб. компенсації;

• Брацлавщина та південна Київщина ставали нейтральною незаселеною зоною між Польщею та Московією;

• Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі;

• Поділля залишалося під владою Туреччини (1699 року воно було приєднане до Польщі);

• Польща відмовилася від протекторату над Запорізькою Січчю.

Уклавши «Вічний мир» з Польщею, Росія анулювала умови попередніх договорів з Туреччиною та Кримським ханством, вступила до антитурецької Священної ліги й зобов'язалася здійснити воєнний похід проти Кримського ханства. Росія та Польща домовилися про взаємодопомогу в боротьбі проти Туреччини й Кримського ханства (За «Довідником з історії України»).

Хоч «Вічний мир» набував чинності відразу після підписання договору, польський сейм ратифікував його тільки 1710 року. Цей договір остаточно затвердив насильницький поділ українських земель між двома державами, що значно ускладнювало й послаблювало національно-визвольний рух в Україні.