2.3. Методика формування виразності мовлення засобами поезії у дітей старшого дошкільного віку

Поезія є ефективним засобом формування виразності мовлення у дітей старшого дошкільного віку за таких умов:

• наявність засобів для слухання поезії у виконанні артистів театру;

• висока якість зразка вихователя;

• насичення усіх видів діяльності дітей поетичним словом;

• взаємозв’язок навчально-мовленнєвої, художньо-мовленнєвої і образотворчої діяльності дітей;

• збагачення мовлення дітей вербальними і невербальними засобами виразності мовлення;

• відеозапис декламування поезії дітьми і вихователем.

• використання творчої імпровізації у процесі декламування поезії;

• створення художнього середовища для систематичного вправляння дітей у слуханні і декламуванні поетичних творів .

Поезія подається дітям старшого дошкільного віку різними методами, а саме: читання поезій вихователем, слухання запису декламування артистам, перегляд мультиплікаційних фільмів поетичного змісту, заучування дітьми поезій напам’ять, інсценування поезій, синтез мистецтв, моделювання.

Читання поезій вихователем слід поєднувати з різними методами. Спостереження в природі дає великі можливості для читання віршів про пори року, явища природи, наприклад: під час спостереження за весняними явищами вихователь читає дітям вірш Т.Г.Шевченка «Встала весна»,

П.Воронька «Облітав журавель», спостереження за снігопадом супроводжується читанням вірша Л. Глібова «Зимня пісенька», спостереження на тему «Золота осінь» потребує читання вірша Л. Костенко «же брами літа замикає осінь». Недостатньо, щоб діти один раз слухали поезіі класиків, їх можна читати при розгляданні творів живопису,наприклад: І. Левітана «Золота осінь», І. Грабара «Березневий сніг»,В. Бакшеєва «Голуба весна», А.Куїнджі «Рання весна».

У вихователя мають бути в пм’яті поезії до епізодичних спостережень за природними явищами, які не можна запланувати заздалегідь (дощ, веселка, гроза, іній, перші квіти і т.д), наприклад, у Н.Забіли є чудовий вірш «Білі котики», який дітям читають, коли в групі з’являється букет перших квітів.

Заучування дітьми поезій напам’ять має свої особливості. Не слід заучувати напам’ять вновий, ще не прослуханий дітьми вірш. Слушним є зауваження І. Срезневського щодо механічного запам'ятовування віршів на ранніх етапах дитинства. Автор застерігає дорослих не зловживати дитячою пам'яттю, оскільки відомо, що дитина здатна до легкого запам'ятовування. Так, діти легко запам'ятовують слова, але, не розуміючи значення, так само легко їх забувають, оскільки працює лише пам'ять і «не працює розум». «Розум не полюбляє кори­стуватися тим, що набуває пам'ять, - підкреслює автор. - Розум сам опрацьовує набутий пам'яттю матеріал таким чином, що з незнач­ної кількості слів «видає» багато фраз. Як методичні рекомендації батькам звучать такі слова вченого: «Тільки справжній друг дітей може порадити батькові й матері піклу­ватися насамперед про те, щоб їхня дитина засвоювала виразність рідної мови, розвивала чуття мови разом із розумом та духовними силами і в подальшій мовній освіченості дитина постійно послуговувалася цими знаннями».

Розглянемо методику заучування вірша напам’ять. Готуючись до заняття вихователь готує відомості про поета (щось цікаве з його дитинства), його портрет, збірки віршів. Вивчає вірш напам’ять і вибирає з нього епітети, метафори. У вступній бесіді він пояснить їх зміст. Основна частина заняття починається з повідомлення мети і мотивації навчальної діяльності – «Для чого ми будемо вчити вірш?». Вихователь дає зразок читання вірша напам’ять: повідомляє назву вірша, автора і зачитує вірш. Після першого читання треба дати дітям завдання визначити який вірш: радісний чи сумний, яким голосом читати вірш, в якому темпі з якою інтонацією. Після другого читання – ведеться бесіда за змістом вірша, задаються запитання такі, щоб діти відповідали на них віршованими рядками. Потм діти читають вірш по бажанню, спираючись на мнемосхеми (дреди). В кінці заняття вихователь дає оцінку виразному читанню вірша, змальовує перспективу використання поезії в подальшій діяльності.

Вихователь застосовує різні прийоми навчання залежно від методу використання поезій з метою засвоєння компонентів виразності мовлення. Основними прийомами є зразок читання поезії вихователем і артистом напам’ять, запитання, пояснення нових слів, які зустрічаються у поезії, показ і пояснення невербальних прийомів виразності. До допоміжних прийомів належать: ігрові (ігрові ситуації, ігрові ролі, ігрові дії); вказівка, оцінка (схвалення, заохочення, похвала, зауваження.)

Провідним прийомом є зразок читання поезії вихователем і артистом.

Засвоєння дітьми компонентів виразного мовлення можливий лише за умови правильного мовлення вихователя та інших дорослих, які їх оточують. Діти, наслідуючи мовлення дорослих, переймають усі тонкощі вимо­ви, слововживання, побудови фраз. Підготовка зразка читання поезії вимагає від вихователя наполегливої праці: заучити вірш напам’ять, тренуватися перед дзеркалом, відпрацювати всі компоненти виразності (вербальні і невербальні), продумати елементи ряжання.

Прийом запитання вихователь використовує з метою роз’яснення дітям епітетів і метафор, вивчення змісту вірша і обговорення деяких компонентів виразності: інтонацій, сили голосу, темпу читання. Пояснення епітетів і метафор, які зустрічаються в поезії, вимагає від вихователя ерудиції - знань літературознавства. Дітей треба готувати до сприймання поезії, щоб вони розуміли зміст епітетів, гіпербол, порівнянь, метафор, абстрактні поняття.

Поетична творчість, за В. Сухомлинським, - найвищий ступінь мов­леннєвої культури, яка виражає саму сутність людської культури. Вона доступна кожному і звеличує людину. У зв'язку з цим дуже важливо виховати в кожної дитини цю найтоншу сферу творчості. Дати дитині радість поетичного натхнення, збудити в її серці живе джерело поетич­ної творчості - це така сама важлива справа, вважає В. Сухомлин­ський, як і навчити дитину читати й розв'язувати задачі. Виконання цього важливого завдання покладено насамперед на вихователів, саме до них звертається досвідчений педагог: «Відкрийте перед дитячими очима найтонші відтінки рідного слова, донесіть до дитячого серця чарівні пахощі, дивовижну музику зеленого лугу, теплого бору, літнього дощу, осіннього туману, тонких павутинок бабиного літа, - і заграють, запала­ють ясні зірочки живої думки. Спалахне вогник творчості, задзвенять найтонші струни потаємних куточків дитячого серця, і рідним словом своїм дитина створить яскравий образ. Стане рідне слово в духовному житті дитини гострим різцем і тонким пензлем, ласкавими обіймами і гнівною зброєю. Полюбить дитина рідну мову - безцінне духовне ба­гатство свого народу - і знатиме її».