Розділ 2.

МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ВИРАЗНОГО МОВЛЕННЯ У ПРОЦЕСІ СПРИЙМАННЯ ДІТЬМИ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГОВІКУ ПОЕТИЧНИХ ТВОРІВ

2.1. Програмні вимоги щодо змісту формування виразності мовлення у дітей старшого дошкільного віку

Професійно-мовленнєва діяльність вихователя дошкільного закла­ду - це професійне спілкування з колегами та дітьми під час навчання їх мови з використанням засобів української розмовної і літератур­ної мови у поєднанні з екстралінгвістичними засобами (мімікою, жестами, рухами, діями). Як і кожна діяльність, вона грунтується на знаннях і складається з умінь і навичок. Зміст і обсяг професійних функцій і трудових умінь визначено чинними програмами навчання дітей української мови, де окреслено виховну, розвивальну, навчальну діяльність педагога та зазначено, які вміння, навички та знання сприяти­муть втіленню програмових завдань у практичну діяльність. Зокрема виховання звукової культури мовлення містить три підгрупи мікрозавдань:

• на основі розвитку та поступового вдосконалення органів, що беруть участь у формуванні мовлення (слуху, дихання та артикуляції), відбу­вається формування мовленнєвого слуху, правильного мовленнєво­го дихання, звуко- і слововимови, виховання орфоепічної правиль­ності мовлення;

• диференціація звуків мови, формування елементарних уявлень про їх характеристики, символічне та знакове визначення їх як основи грамотності;

• виховання інтонаційної виразності мовлення, свідомого оволодіння мовними (тон, тембр, наголос, сила голосу), позамовними (жести, мімі­ка, постава) та інтонаційними засобами виразності відповідно до умов та завдань спілкування.

Освітня програма для дітей від 2 до 7 років «Дитина», затверджена Міністерством освіти і науки України в 2016 р. визначає такі програмні ви моги, щодо формування у дітей старшого дошкільного віку виразного мовлення:

• закріплювати навички інтонування — підкресленої вимови звуків у словах (М'М'М-ак).

• учити правильно вживати наголос у словах. Привчати відчувати ритм й римувати слова, в тому числі імена (тгюк — танок, Ганнуся — Катруся, Антосик — Миросик). Розвивати вміння правильно інтонувати різні типи речень (розповідні, питальні, окличні), інтонаційно передавати свої почуття (радість, сум, здивування, острах, гнів).

• учити робити логічний наголос у реченні, виділяючи потрібне слово голосом. Виділяти голосом звертання і вставні слова.

• відпрацьовувати вміння регулювати темп мовлення і гучність голосу, правильно інтонувати речення (при вираженні різних емоційних і станів, для передачі оцінки того, про що йдеться), правильно робити логінічний наголос у реченні й змінювати його за завданням вихователя. Удосконалювати вимову всіх звуків рідної мови.

• Учити римувати слова (торбина — горобина — драбина; яйце — нтьце; гачок — пучок), у тому числі імена (Максим — Вадим, Орися — Марися і т.п.).

• Привчати дітей говорити чітко, виразно, в нормальному темпі, з нормальною силою голосу.

• Продовжувати вчити культури мовлення: вибір ввічливої інтонації при розмові з дорослими, жартівливої під час розповідей небилиць тощо; вміння чемно триматися із співрозмовником, звернутися, назив наючи ім'я та по батькові дорослого, ім’я товариша у кличній формі, привітатися й попрощатися, вживати слова ввічливості, звертаючись з проханням, висловлюючи подяку, вибачаючись тощо; говорити чітко, виразно, в нормальному темпі.

• ході переказу стимулювати вживання різних засобів виразності: вербальних (художньо-виражальні засоби (тропи): епітети, порівняння, прислів’я, образні вирази та ін.) та невербальних (інтонація, міміка, жести, пантоміміка та ін.).

Проаналізуємо вимоги до формування виразного мовлення у Базовій програмі розвитку дитини дошкільного віку «Я У Світі», затвердженої Міністерством освіти і науки в 2009 р.

В підрозділі «Розвиток фонематичного слуху, вдосконалення звуковимови та літературного мовлення» знаходимо наступні вимоги:

- розвивати інтенсивність, глибину, тривалість мовленнєвого дихання (тривалість одного мовленнєвого видиху подовжується до 3-4 складових слів);

- слухати і розуміти сприйняте на слух вірша, невелике оповідання, казку, відповідати на запитання;

- спостерігати за артикуляційним апаратом та виокремлювати положення губ, язика при вимові окремих звуків;

- уловлювати римовані закінчення у віршах і самим добирати рими до поданих слів;

- розрізняти та передавати інтонаційне забарвлення фрази, залежно від характеру чи поведінки партнера, казкових персонажів (повідомлення, запитання, вагання, обурення, захвату, радості тощо);

- говорити в різному темпі та з різною силою голосу;

- розрізняти на слух скоромовку, лічилку, загадку, прислів’я.

Однак проблема полягає в тому, що навчитися інтонації як твердять психологи неможливо. Слід зауважити, що штучно створена інтонація помічається слухачами одразу, саме природність інтонації, її відповідність ситуації спілкування є її головними комунікативними перевагами. Відтворення заданої інтонації нічого не навчає, однак можна навчитися слухати й розуміти змістові значення інтонації співбесідника, можна визначити педагогічні можливості використання інтонаційних засобів, виявити спектр їх упливів, співвіднести ці можливості з особливостями певного голосу, індивідуальності мовленнєвої поведінки. Все це створює необхідну базу для вдосконалення практичних засобів інтонування.