Висновки:

Тренер, протягом всього терміну перебування спортсмена в спорті, несе відповідальність не тільки за якість тренувального і змагального процесу, а й за формування спортсмена як професіонала й особистості.

Особистисть кожної людини неповторна й індивідуальна у всіх її проявах. Потрібно пам’ятати, що кожний обдарований спортсмен повинен мати свою родзинку. Завдання тренера знайти цю індивідуальність, а не прагнути всіх зробити однаковими.

Тренер повинен адекватно оцінювати поведінку та стан учнів, їх індивідуально-психологічні особливості. Повинен мати вміння знаходити причини помилок у навчанні спортсменів, планувати навчальний матеріал при підготовці до занять, планувати систему власних дій на тренуваннях. Повинен заздалегідь передбачити труднощі при навчанні і запобігати їх. Тренер має організувати навчання і виховання на тренуваннях і змаганнях, організувати групову взаємодію, встановлювати контакт з людьми, повинен вміти використовувати засоби спілкування, робити аналіз тренувальних занять і виступів учнів на змаганнях, працювати з науковою літературою і робити висновки для своєї роботи.

Майстерність тренера є багатофункціональним збірним показником в ряду яких провідними є патріотизм, здатність виховувати в учнів активну життєву позицію. Великого майстра відрізняє: переконаність, упевненість, працьовитість, скромність, самокритичність, цілеспрямованість, ініціативність, сміливість, рішучість, витримка і самовладання, активність, колективізм, порядність, гуманізм, ввічливість, чесність, вимогливість, оптимізм, правдивість, щирість, тактовність, справедливість, загострене почуття честі, боргу, самолюбства і доброзичливості.

Тренер постійно повинен підвищувати свій професійний рівень. Він має бути прикладом для учнів. І саме головне у тренера повинно бути бажання і він має любити те чим займається, щоб діти хотіли йти саме до нього на тренування.

Список використаної літератури:

1. Алексєєв А. В. Себе подолати! М.: ФиС, 1978.

2. Вяткін Б. А. Роль темпераменту в спортивній діяльності. М.: ФиС, 1978. 

3. Вяткін Б. А. Управління психічним стресом у спортивних змаганнях. М.: ФиС. 1981. 

4. Гіссен Л. Д. Психологія і психогігієна у спорті. М.: ФиС, 1973.  5. Гогун О. М., Мартьянов Б. І. Психологія фізичного виховання і спорту. М.: AKADEMIA, 2000. 

6. Горбунов Г. Д. психопедагогика спорту. М.: ФиС. 1986.

7. Ільїн Е. П. Психофізіологія фізичного виховання. Діяльність та стану. М.: Просвещение, 1980. 

8. Ільїн Е. П. Психофізіологія фізичного виховання. Фактори, що впливають на ефективність спортивної діяльності. М.: Просвещение, 1983. 

9. Ільїн Е. П. Психологія фізичного виховання. М.: Просвещение, 1987; СПб., 2000. 

10. Кретті Б. Дж. Психологія у сучасному спорті. М., 1978. 

11. Марігцук В. Л., Блудов Ю. М. Методики психодіагностики в спорті. М.: Просвещение, 1982. 

12. Мартені Р. Соціальна психологія і спорт. М., 1979. 

13. Миколаїв А. Н. Психологія тренера в дитячо-юнацькому спорті. СПб., 2005. 

14. Пілоян Р. А. Мотивація спортивної діяльності. М.: ФиС, 1984. 

15. Психологія спорту вищих досягнень. Навчальний посібник. М.: ФиС, 1979. 

16. Пуні А. Ц. Психологічна підготовка до змагань у спорті. М.: ФиС, 1969. 

17. Родіонов А. В. Вплив психологічних факторів на спортивний результат. М.: ФиС, 1983. 

18. Станкин М. І. Учитель фізичної культури: особистість, спілкування. М., 1993. 

19. Ханін Ю. Л. Психологія спілкування в спорті. М.: ФиС, 1980. 

20. Шайхтпдінов Р. 3. Особистість і вольова готовність у спорті. М.: ФиС, 1987. 

21. Чернікова О. А. Суперництво, ризик, самовладання в спорті. М.: ФиС, 1980