ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

Тема: «Найважливіші відомості з синтаксису і пунктуації: словосполучення і

речення, синтаксичні зв’язки в них. Класифікація речень за будовою.

Стилістичні особливості простих і складних речень. Синтаксичні норми».

План

1. Словосполучення як синтаксична одиниця.

2. Класифікація словосполучень.

3. Типи словосполучень за семантико-синтаксичними відношеннями між голов-

ним і залежним словами.

4. Граматичні зв’язки слів у словосполученні.

5. Речення та його головні ознаки.

6. Структурна схема і парадигма речення.

7. Види синтаксичного зв’язку в реченні.

8. Типи речень у сучасній українській мові.

СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ ЯК СИНТАКСИЧНА ОДИНИЦЯ

Словосполучення — синтаксична конструкція, утворена з двох чи більше повнозначних слів, поєднаних підрядним або сурядним зв’язком.

Повнозначні слова, що входять до складу слово­сполучення, нерівноправні: одне з них пояснюване, а друге — пояснювальне. Пояснюване слово, називається головним, опор­ним, або стрижневим, а пояснювальне — залежним.

Словосполучення — складне найменування явищ дійсності, в якому повно-значні слова передають окремі деталі, розрізню­ючи ознаки як елементи складного поняття. Це таке поєднан­ня повнозначних слів, яке слугує для позначення явищ дійсності в їх зв’язках і відношеннях.

Словосполучення пов’язане з іншими синтаксичними одиницями (мінімаль-ною синтаксичною одиницею і ре­ченням), має з ними спільні й відмінні ознаки.

Словосполучення і слово. Обидві синтаксичні одиниці не є комуні-кативними одиницями і комунікатив­ну функцію виконують лише у складі речен-ня. І слово, і словосполучення виконують номінативну функцію, отже, позбавлені предикативності (пор.: лист і лавровий лист, вода і дистильована вода). Вони є будівельним матеріа­лом для речення. Відмінність між словом і словосполучен­ням полягає у тому, що словосполучення складається як мінімум із двох повнозначних слів і є мінімальним кон­текстом для слова. Залежні слова в підрядних словосполу­ченнях звужують обсяг позначуваного поняття, даючи йо­му точнішу назву.

С л о в о с п о л у ч е н н я і р е ч е н н я. Ці одиниці є син­таксичними оди-ницями-конструкціями, компоненти яких пов’язані синтаксичним зв’язком. Оби-дві одиниці познача­ють розширений факт дійсності.

Між словосполученням і реченням існують істотні від­мінності:

Словосполучення	Речення
1) номінативна одиниця, тому слово- сполучення входить у комуні­кативну систему тільки через речення;	1) комунікативна;
2) характеризується інтонацією нази-­ вання;	2) повідомлення;
3) складається як мінімум із двох пов- нозначних слів;	3) може виступати й один повнозначний ком­понент;
4) у словосполученні — підрядний і су- рядний зв’язки.	4) у реченні реалізуються три основні типи синтаксич­ного зв’язку/

Однак не всі сполучення слів у реченні є синтаксични­ми словосполучен-нями. Зокрема, не є словосполученнями предикативне ядро речення (Ліс шумить, Робітники пра­цюють, Трава зелена); аналітичні форми прикметників і дієслів (більш значущий, буду писати); синтаксично не­розкладні конструкції і фразео-логізми (Кривий Ріг, Новий Буг, гарбуза дати, тримати камінь за пазухою).

Отже, синтаксичні словосполучення — це вільні сло­восполучення, що утво-рюються щоразу за новими моделя­ми, членуються на окремі слова, які за необхід-ності зав­жди можна замінити іншими.

Класифікація словосполучень

Залежно від принципу, що береться за основу, словосполу­чення можуть класифікуватися по-різному. За структурою (кількістю складових частин) вони поділяються на дві струк­турні моделі (типи): прості й складні.

Прості словосполучення переважно двочленні (бінарні), що складаються з двох повнозначних членів, з яких один є голов­ним (стрижневим), а другий — за-лежним. Такі словосполучення означають одне розчленоване поняття: зелений гай, духмяне поле, вчитися в університеті, написати листа, дуже швидко та ін. До простих словосполучень належать також словосполучен­ня з аналітичними синтаксичними формами, що нерідко екві­валентні двослівним словосполученням (пор.: буду читати книжку — читатиму книжку, прочитаю книжку, найбільш уживане слово — найуживаніше слово), а також словосполу­чення із залежним компонентом, вираженим нерозчленованим словосполученням чи фразеологіз-мом, що також може бути еквівалентним одному слову (пор.: любить точити ля-си —лю­бить поговорити, хлопчина тринадцяти літ — тринадцяти­літній хлоп-чина, баскетболіст високий на зріст — високорослий баскетболіст).

Складні словосполучення — це словосполучення, в яких будь-який із ком-понентів поширений повнозначними словами. Вони можуть утворюватися поши-ренням:

1) простого слово­сполучення залежним від нього словом (швидко йти вули-цею, захоплено читати роман, дуже рішучий у діях, найближчий друг брата);

2) головного слова залежним від нього словосполучен­ням (перевірка до-машнього завдання, написати курсову роботу, будинок з гарним фасадом);

3) головного слова двома залежни­ми компонентами, які граматично між собою не пов’язані (пор.: написати листа братові — написати листа і написати братові; підвезти товариша на машині — підвезти товариша і підвезти на ма-шині).

За характером зв’язку компонентів розрізняють такі словоспо­лучення:

1) синтаксично вільні;

2) синтаксично нерозкладні (невільні).

Синтаксично вільні словосполучення, щоразу вільно утворюючись у мо-мент мовлення, легко розкладаються на скла­дові частини, причому лексичне зна-чення повнозначних слів, що є компонентами таких словосполучень, повністю зберігаєть­ся й обидва вони виступають як окремі члени речення (пор.: читає книжку — він із захопленням читає книжку, де читає — присудок, а книжку — додаток).

Синтаксично нерозкладними (невільними) є словосполучення, що синтак-сично не розчлено­вуються на складові компоненти й виконують у реченні єдину синтаксичну функцію, виступаючи одним членом речення, хо­ча й складаються з лексично самостійних, повнозначних слів. У таких словосполученнях один із ком-понентів лексично по­слаблений (словосполучення підвищеної потужності, висо-кий на зріст, нової конструкції у висловах трактор підвищеної потуж­ності, бас-кетболіст високий на зріст, машина нової конструкції, де вони виступають у функції означення). До синтаксично не­розкладних належать також словосполу-чення три дні, кілька учнів, п’ять зошитів, багато людей тощо, в яких стрижневі сло­ва (три, кілька, п’ять, багато) лексично пов’язані з другим ком­понентом, а все словосполучення виступає як один член речен­ня. Такими є і фразеологізовані словосполучення, що в реченні виступають у ролі одного члена речення, а своїм значенням співвідносні з окремим словом (наприклад: замилювати очі — обма-нювати, прикусити язика — замовкнути, пекти раків — червоніти, продавати зу-би — сміятися та ін.).

Залежно від морфологічного вираження головного сло­ва серед слово-сполучень виокремлюють три основні типи:

1) іменні;

2) дієслівні (вербальні);

3) прислівникові (адвер­біальні).

В іменних словосполученнях головним словом можуть бути іменник, прик-метник, числівник, займенник. Залежно від того, яка з іменних частин мови вис-тупає у ролі головного слова, розрізняють чотири підтипи їх:

1) іменникові (субстантивні);

2) прикметникові (ад’єктивні);

3) числівникові (нумеральні);

4) займенникові (прономінальні).

В іменникових словосполученнях головним словом є імен­ник, з яким по-єднуються:

1) іменники в усіх непрямих відмінках як з прийменниками, так і без них: берег річки, вогні маяка, цвіт яблуні, вітер з моря, прогулянка до лісу, мрії про подорож:, ніч перед боєм;

2) прикметники: чисте небо, київські каштани, бать­кова хата, свіже повітря, найвищі показники, студентський ансамбль;

3) порядкові числівники: перший рік, третій удар, двадцяте століття;

4) займенники, співвідносні з прикметни­ками: моя книжка, наша епоха, кожний день, якийсь поїзд, увесь місяць;

5) дієприкметники: пожовкла трава, написана стаття, замерзла вода;

6) прислівники: читання вголос, полювання взим­ку, шапка набакир;

7) інфінітив: бажання вчитися, майстер го­ворити.

У прикметникових словосполученнях у ролі головного сло­ва виступає прикметник, який поєднується:

1) з іменником у непрямих відмінках з прийменниками і без них: повний енергії, сильні духом, скупий на слова, хворий на грип, запальний з ди­тинства;

2) з прислівником: занадто запальний, дуже цікавий, завжди радісний;

3) з інфінітивом: схильний узагальнювати, здатний працювати, готовий відповідати;

4) із займенником: потрібний мені, справедливий до нього, зручний для мене, при­ємний для всіх.

У числівникових словосполученнях головним словом є по­рядковий, кіль-кісний, збірний або дробовий числівник, який може сполучатися:

1) з іменником: перший за списком, три то­вариші, один з братів, п’ятеро дівчат, півтора відра;

2) з кількісним числівником: перші два, один із трьох;

3) із займен­ником: третій від нас, один з них;

4) з прислівником: другий знизу, третій справа.

У займенникових словосполученнях головним словом є означальний, неоз-начений або вказівний займенник, з яким по­єднуються:

1) прикметники: хтось чужий, щось нове;

2) імен­ники: дехто з дівчат, хтось зі студентів, той із пасажирів, щось із речей;

3) займенники: хтось із нас, колений з них.

У дієслівних словосполученнях головним словом виступає дієслово в усіх його формах, а залежне може бути виражене:

1) іменником у непрямих відмінках як з прийменниками, так і без них: чи-тати (читаю, читатиму, читав, читав би, читай­те, читаючи) книжку, допо-могти порадою, писати олівцем, писати на адресу, приходити без запізнення, стукати у двері;

2) займенником у різних відмінкових формах: шанувати його, переживати за нього, працювати без нього (з ним, за нього);

3) прислівником: гарно малювати, повернутися влітку, йти на­зустріч, двічі приходити;

4) інфінітивом: учитися малювати, ре­комендував прочитати, просить за-лишитися;

5) дієприслівни­ком: іти не оглядаючись, писав не зупиняючись, читав захоп-лю­ючись.

У прислівникових словосполученнях головним словом є при­слівник, який може поєднуватися:

1) з іменниками (з приймен­никами і без них): вище дерева, нижче хати, ви-соко над головою, низько над землею, далеко за річкою, вдосвіта перед ранком;

2) із субстантивованими словами: далеко від рідних і близьких, ра­зом зі старшими;

3) із займенниками (зрідка): далеко від нас, краще за всіх;

4) з прислівниками: зовсім повільно, досить швид­ко, трохи швидше, дуже рано, дуже добре.

Найпоширенішими словосполученнями в українській мові є іменникові й дієслівні.