Модуль 3

Художні тропи, мовні засоби та синтаксичні фігури. Практична робота . Види тропів

Епітет – це художнє означення, що підкреслює якусь властивість чи рису предмета, явища тощо й викликає до нього певне ставлення. Слід ідрізняти від звичайного означення. Епітет має викликати в уяві образні картини, емоційно вплинути на читача, викликати уявлення, що лежать в різних життєвих сферах і залежать від досвіду читача (земля медова, лагідне сонце, гаряче серце). Художнє означення, або епітет, є ширшим від граматичного означення. 

Епітет може бути виражений:

1. іменником : вітер-волоцюга, дівчина-слов’янка.

2. прислівником: посміхнутися криво; Він жадібно дивився на томик Шевченка. 

3. дієприслівником: Він все життя перейшов танцюючи.

4. цілим словосполученням: Вона згадала село, вкрите біло-рожевим цвітінням вишень.

У народній творчості часто до певного слова вживаються одні й ті ж епітети, їх називають постійними: синє море, степ широкий, орел сизий, ясен місяць,вороний кінь, шовкова коса, золота осінь.

Мета­фора - образний вислів, у якому ознаки одного предмета чи дії перено­сяться на інший на підставі подібності між ними. Наприклад, посмішка цвіте на обличчі. Особливим вилом метафори є персоніфікація, або уособлення, коли властивості людей або інших живих. Метафора, коли діє істота, а персоніфікація, коли діє неістота, як жива людина.

Наприклад: сонце весело сміялося з неба, земля дихала на повні груди, заклопотано шепотів про щось зелений гай. І сміятися, В дихати, й шепотіти можуть люди, живі істоти.

Метонімією  -  заміна назви одного предмета, явища чи дії іншим на підставі зв'язку між ними. Наприклад: «Я вчора читав Гончара», то маємо на увазі книгу, написану цим письменником, і так нас усі й розуміють. Це теж метонімія. з'їсти повну таріл­ку (звичайно ж, не тарілку, а страву, що в неї насипана), подати рушники — тобто вийти заміж тощо, Київ сміється.

Синекдоха  - різновид метонімії, який виражається у:

1. Заміні однини на множину і навпаки.

2. Заміні родового на видове і навпаки. 

3. Інколи синекдохою називають вживання замість назви цілого предмета його частини.

Наприклад, перенесення за кількісною ознакою (однина - множина) "бережи копійку" замість "бережи гроші", "сто разів уже казав" замість "кілька разів". Перенесення з цілого на частину: Картата хустина спинилася і здивовано озирнулася. Слов’янський воїн урятував світ від фашистської чуми. Тут, звичайно, говориться не про одного воїна, а про всю армію. 

Паралелізм – це стилістична фігура: паралельне зображення двох-трьох явищ із різних сфер життя. У нар.тв-ті картини природи пов’язуються з душевними настроями людини. Створюється так званий психологічний паралелізм. Стоїть явір над водою, В воду похилився. На козака пригодонька, Козак зажурився.

Порівнянням називається зіставлення двох предметів, явищ, по­дій тощо за їхніми спільними ознаками. Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,  Так наші молоти гриміли раз у раз. (І. Франко) Види порівнянь

1. Прямі: дівчина гнучка, як вербова лоза; хлопець міцний, як дуб;

2. заперечні (негативні): 

То не грім в степу грохоче, 

То не хмара світ закрила,— То татар велика сила Козаченьків обступила.

4. Порівняння може бути виражене Ор.в.: дивитися вовком( як вовк); Кришталь, кришталь… і золоті ворота / Горять на сонці дорогим вогнем»(як вогонь)

5. За допомогою слів подібний, схожий, нагадує, здається та ін. :На людське серце свічка є подібна(свічка, мов серце); Кохання схоже на отруту (кохання , мов отрута).

Оксю́морон або окси́морон — літературно-поетичний прийом, котрий полягає в поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект (живий мрець, гарячий сніг, гіркий мед, «на нашій, не своїй землі»).

Гіпербола — це художнє перебільшення. Та й виріс хлопець аж до неба — говорять у народі про високу людину. Микита Кожум'яка розриває руками сім волових шкір.  У поезії Т. Шевченка Дніпро горами хвилі підійма. Літота — художнє применшення, коли якості чи розміри пред­мета порівняно із справжніми подаються як надзвичайно маленькі. Про людину, яка принишкла, поводить себе надто спокійно, непомітно, гово­рять, що вона тихше води, нижче трави; з'ївши крихту хліба; дитя було маленьке — як мишенятко; до сусіднього села близько — двічі палицею кинути. 

Символ – це предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища, має філософську смислову наповненість, тому не тотожний знакові: О слово рідне, орле скутий! (О.Олесь) – орел символ волі, сили духу, незалежності, духовної міці.