3. Короткі дані про мікоплазми.

Мікоплазмози

 

Мікоплазмози - інфекційні захворювання людини, які викликають різні види мікоплазм, представники родів Mycoplasma і Ureaplasma з родини Mycoplasmataceae. Розрізняють респіраторний мікоплазмоз (пневмонія, фарингіт, трахеобронхіт, бронхіт), урогенітальний мікоплазмоз (уретрит, цистит, простатит, пієлонефрит; у жінок - вагініт, кольпіт, цервіцит, ендометрит) і ураження суглобів (артрит). Більшість мікоплазмозів мают глобальне розповсюдження й переважно хронічний перебіг. У окремих випадках мікоплазми причетні до виникнення ендокардитів, патології вагітності й ураження плода.

 

Mycoplasma pneumoniaе

 

Респіраторний мікоплазмоз найчістіше викликає Mycoplasma pneumoniaе, значно рідше M. hominis. Матеріалом для виділення збудника служить харкотиння, слиз із носоглотки, плевральний ескудат, біоптати легеневої тканини, лаваж (змиви з поверхні бронхіол і альвеол, отриманні при бронхоскопії); для серологічної діагностики беруть кров.

Досліджуваний матеріал можна зберігати при температурі 4 ⁰С у середовищі накопичення (триптиказний соєвий бульйон з бичачою сироваткою). Посіви роблять на щільні середовища (наприклад, серцево-мозковий агар), що містять всі компоненти, необхідні для росту мікоплазм, та на двофазне середовище (короткий стовпчик селективного агару з налитим поверх нього сироватко-глюкозним бульйоном). Виділити збудника частіше всього вдається саме на двофазному середовищі. Для пригнічення росту супутньої мікрофлори до середовищ попередньо добавляють пеніцилін і ацетат талію, до яких мікоплазми пневмонії стійкі.

Ознаки росту (ферментація глюкози і зміна кольору рідкої частини двофазного середовища та ріст дуже дрібних колоній на щільному агарі) появляються у строки від одного до семи тижнів. Колонії мікоплазм діаметром 0,1-0,2 мм мають щільний зернистий центр, який вростає в агар, та розпливчасту прозору периферичну зону (у вигляді "випускної яєшні").

 

Колонії мікоплазм

 

Довготривалість росту мікоплазм на щільних середовищах обумовила розробку швидкого методу їх ідентифікації на чашках без додаткових пересівів для виділення чистих культур. Найпоширенішим методом ідентифікації колоній є тест епіфлуоресценції. Він полягає в тім, що на поверхню колонії наносять люмінуючі мікоплазменні антитіла й виявляють специфічне їх світіння при мікроскопії в ультрафіолетових променях.

Розроблено також метод вирощування мікоплазм пневмонії в органній культурі трахеї курчат, який дає позитивні результати вже через 3-5 днів.

Остаточну ідентифікацію культур проводять на основі морфологічних, культуральних властивостей та деяких інших ознак

Диференціальні ознаки патогенних для людини мікоплазм

Вид	Виділення ферментів			Ферментація
	уреази	аргінази	фосфатази	глюкози	манози		Відношення до еритроміцину
M. pheumoniaе M. hominis M. arthritidis M. fermentans Ureaplasma urealyticum	- - - - +	- + + + -	- - + - +	+ - - + -	+ - - - -		чутливі стійкі - стійкі чутливі

 

Значно швидше можна виявити мікоплазми пневмонії або їх антиени в досліджуваному матеріалі за допомогою реакцій імунофлуоресценції, непрямої гемаглютинації, агрегат-аглютинації та ІФА. Однак широке їх використання обмежене відсутністю або недостатньою кількістю відповідних діагностичних тест-систем.

Дуже ефективним методом діагностики распіраторного мікоплазмозу є метод гібридизації ДНК за допомогою спеціальних зондів, які являють собою природні плазміди мікоплазм або штучно синтезовані олігануклеотиди.

Одним із перспективних і найчутливіших методів діагностики мікоплазмозів є полімеразна ланцюгова реакція. Для виявлення M. pheumoniaе розроблена і впроваджена тест-система, яка дозволяє виявити поодинокі мікоплазми, які іншими способами виділити неможливо.

У практичних лабораторіях діагностику респіраторного мікоплазмозу найчастіше проводять на основі результатів серологічних досліджень. Найбільш широко використовують реакції зв'язування комплементу, непрямої гемаглютинації, непрямої імунофлуоресценції та метод ІФА з використанням гліколіпідних антигенів M. pneumoniaезарубіжних фірм.

Серед усіх серологічних методів найбільш стандартизована постановка РЗК. Високі титри комплементозв'язуючих антитіл виявляють впродовж 3-7-го тижнів після видужування. Підвищення титру антитіл за допомогою РНГА виявляють раніше, ніж в РЗК. Ще чутливішим методом є діагностика за допомогою імуноферментного аналізу з викоритсанням стандартного антигена, адсорбованого в лунках мікротитраційних полістирилових планшет. Діагностичним титром сироватки вважають 1:64.

Мікоплазменний артрит нацчастіше викликає M. arthritidis, рідше           M. fermentans, M. pneumoniaе, і U. urealyticum. Джерелом збудників, що уражають суглоби, є хворі люди або безсимптомні носії мікоплазм. Матеріалом для лабораторних досліджень є синовіальна рідина, кров, тканини суглобових хрящів.

Мікорбіологічна діагностика зводиться до посіву досліджуваних матеріалів на щільні і двофазові середовища, виділення та ідентифікації чистих культур (табл....). Збудники або антигени можна виявити в клінічному матеріалі за допомогою тих же методів, що використовуються для діагностики респіраторних мукоплазмозів.

При проведенні серологічних досліджень найчастіше вживають реакції зв'язування комплементу, агрегат-аглютинації та імуноферментний аналіз.

Уреаплазмози - гострі або хронічні запальні процеси сечостатевих органів, викликані Ureaplasma urealyticum. Ці захворювання значно рідше може спричиняти і M. hominis. Під час вагітності уреаплазменна інфекція активізується й може стати причиною передчасних пологів та спонтанних абортів, а при внутрішньоутробному зараженні може викликати загибель плода. У зв'язку з неможливістю відрізнити за клінічною картиною уреаплазмоз від торпідної чи хронічної гонореї особливого значення набуває етіологічна діагностика, тобто виділення збудника.

Лабораторні дослідження мають вирішальне значення в розпізнаванні урогенітальних запальних процесів, тим більше що серед людей досить часто зустрічається безсимптомне носійство мікоплазм і уреаплазм. Найчастіше використовують бактеріологічний та серологічний методи діагностики, а також мікроскопічне виявлення уреплазм у препаратах сперти. Переваги надають  культуральним  методам.

Дуже важливо правильно взяти досліджуваний матеріал. У чоловіків його беруть з уретри не раніше як за 4-6 год до сечовипускання. Зовнішній отвір уретри ретельно очищають ватним тампоном, змоченим стерильною дистильованою водою. Перші краплини вільно витікаючих виділень при надавленні на уретру відкидають, а наступні використовують для посівів на рідкі та щільні середовища. При відсутності або незначних виділеннях проводять масаж уретри, а потім роблять зскребок зі слизової оболонки ложечкою Фолькмана чи жолобкуватим зондом на глибині 2-3 см. Для посіву можна також використовувати секрет простати, сперму,  осад із 10 мл першої ранкової порції сечі після її центрифугування.

У жінок матеріал для посіву беруть із уретри, каналу шийки матки і заднього склепіння вагіни перед чи відразу після менструацій.

Для культувування уреаплазм використовують стандартні рідкі й щільні середовища, що виробляють в Українському НДІ дерматолгії та венерології (м. Харків). Посіви проводять відповідно до інструкції, що додаються до середовищ.

Пробірки і чашки з посівами вміщують у термостат не пізніше 30-60 хв після взяття і посіву клінічного матеріалу. Облік результатів посівів у рідке середовище проводять через 24-48 год. Посіви на щільне середовище інкубують при 37 ⁰С в атмосфері підвищеного вмісту СО₂ протягом 5 діб, проводячи щоденний контроль за ростом колоній.

При посіві в рідке середовище уреаплазми змінюють його колір від початкового жовтого до рожевого при відсутності каламуті. Сумнівним вважають результат при зміні кольору середовища та наявності каламуті. Якщо колір середовища не змінився, результат оцінюють як негативний. На щільному середовищі уреаплазми утворюють характерні дуже дрібні колонії (0,1-0,2 мм) округлої форми із зубчастим краєм і зморщеною поверхнею. Їх досліджують під мікроскопом при малому збільшенні з використанням об'єктива 40х.

Ідентифікацію виділених культур проводять на основі їх морфології, характеру росту та інших ознак (табл. ...). Від інших видів мікоплазм                 U. urealyticumвідрізняється здатністю гідролізувати сечовину, оскільки вона єдина продукує уреазу. Отже метод визначення уреазної активності є основним при діагностиці уреаплазмозу.

Мікроскопічне визначення уреаплазм у препаратах сперми основано на виявленні ДНК збудника при забарвленні флуорохромом олівоміцином. Для цього використовують тест-систему, що виробляється в Українському НДІ дерматології та венерології.

Краплю сперми наносять на предметне скло, розподіляють її до розмірів покрівного скельця, висушують і фіксують протягом 3 хв у холодному 70 ⁰ спирті. На мазок наносять робочий розчин олівоміцину на 30 хв, промивають дистильованою водою, додають краплю забуференого гліцерину і накривають покрівним скельцем. При мікроскопії під люмінесцентним мікроскопом уреплазми мають вигляд яскраво-зеленої зернистості на темному фоні препарату. Інші види бактерій також яскраво світяться, але вони легко відрізняються від уреаплазм за розмірами і формою. Інтенсивність зараження сперми уреаплазмами оцінюють за чотириплюсовою системою: 4+ - максимальна кількість уреаплазм у вигляді скупчень на більшості сперматозоїдів; 3+ - окремі уреаплазми і їх скупчення у двох-трьох полях зору; 2+ - невеликі скупчення уреаплазм на окремих сперматозоїдах; 1+ - поодинокі уреаплазми в препараті.

Для серологічної діагностики можна використати постановку реакцій зв'язування комплементу, непрямої імунофлуоресценції, непрямої гемаглютинації, агрегат-аглютинації та метод імуноферментного аналізу. Однак реактиви для цих реакцій покищо мало доступні для практичних лабораторій і є лише у профільних науково-дослідних центрах.