Принцип систематичності і послідовності.

Все в світі взаємопов´язане і знаходиться у постійному русі і розвитку.Людина лише тоді оволодіває справжніми і дійовими знаннями, коли в її мозку відби-вається чітка картина навколишнього світу як система взаємопов´язаних понять. Тому навчальний матеріал як відображення окремих сторін навколишньої дій-сності повинен являти собою систему знань Організовуючи навчання, необхідно пам´ятати застереження К.Д.Ушинського про те,що тільки система, звичайно розумна, що виходить із самої суті предметів, дає нам повну владу над нашими знаннями.Голова, наповнена уривчастими, безладними знаннями, схожа на комо-ру, в якій все без ладу і де сам хазяїн нічого не знайде; голова, де є тільки систе- ма без знання, схожа на крамницю, в якій на всіх ящиках є написи, а в ящиках порожньо.

Системою вважають множину елементів, які, перебуваючи в певних зв´язках та відношеннях, у сукупності утворюють єдність.Якщо один із елементів випа-дає, то система втрачає свою цілісність і монолітність.

Системність засвоєння знань реалізується через систаматичність навчання, яка припускає засвоєння учнями понять і розділів у їх логічному зв´язку .

Принцип систематичності і послідовності означає:

• озброїти учнів точно окресленим колом системетизованих знань;

• послідовне розміщення предметів у навчальному плані;

• послідовне розміщення матеріалу з кожного предмета;

• систематичний і послідовний виклад учителем;

• струнка система в організації різних форм навчання;

• єдність теорії і практики;

• залучення учнів до різних видів діяльності.

Принцип реалізується як в системі роботи вчителя (систематично і послі-довно викладати, продумування системи уроків, системи вимог до учня, систе-матична робота над собою, здійснення внутріпредметних та міжпредметних зв´язків,система в організації письмових, лабораторних робіт, у перевірці знань, опора на пойдене при вивченні нового матеріалу та інш.) так і в системі роботи учнів (систематичне відвідування школи, систематичне виконання домашніх завдань, уважність на уроках, систематичне повторення навчального матеріалу, система у роботі над предметом та інш.).

Правила реалізації принципу систематичності і послідовності:

1.Застосовуйте плани,схеми для ефективного засвоєння учнями системи знань. Розділяйте зміст навчання на логічно завершені частини, послідовно їх реалізуй-те, привчайте до цього учнів.

2.Не допускайте порушення системи як у змісті, так і в способах навчання.Ко-ли система порушена, негайно ліквідуйте прогалини, щоб запобігти неуспішно-сті.

3.Застосовуйте найновіші надбання методики навчання:складайте зі своїми учнями опорні конспекти, структурно-логічні схеми, алгоритми, комп´ютерні програми тощо, які полегшують і прискорюють засвоєння знань.

4.Частіше повторюйте і вдосконалюйте, що вивчалося раніше, вводьте його у нові системи зв´язків.

5.Нічим не перевантажуйте пояснення нового матеріалу, додавайте лише те, що легко, просто, природно вступає в асоціативні зв´язки.

6.Повторюйте і систематизуйте вивчене не лише на початку уроку(для пере-вірки засвоєного) , а й в кінці уроку(для закріплення набутих знань), а також після завершення кожної логічно закінченої частини навчального матеріалу.

7.Постійно і терпляче привчайте своїх учнів до самостійної праці, прогресивно ускладнюючи і створюючи можливості для самостійного розв´язання дедалі складніших завдань.

8.Пам´ятайте,що забуті знання швидко відновлюються в системі, а без неї з великими труднощами.

ВРАХУВАННЯ ВІКОВИХ ТА ОСОБИСТІСНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ У

НАВЧАННІ.

Кожному учневі притаманні свої, самобутні, неповторні риси і якості.Учні розрізняються індивідуальними властивостями нервової системи, темпераменту, нахилами, інтересами, здібностями, особливостями мислення, уяви, пам´яті, волею, життєвим досвідом, темпами роботи та інш.

Під час навчання необхідно враховувати попередній досвід учнів, підготовленість їх до школи, особливості особистості кожної дитини: її темпера-мент, здібності, нахили, інтереси, волю…Це реалізується через диференціацію та індивідуалізацію навчання.

Індивідуальний підхід у навчанні як найважливіший принцип навчання посів у дидактиці чільне місце з часів Я.А.Коменського. Процес навчання, з його точки зору, повинен будуватися в чіткій відповідності до виховних і індивідуальних особливостей учнів. Я.А.Коменський навіть зробив спробу дати свою типологію учнів, поділяючи їх на шість груп (діти з гострим розумом, прагнуть до знань, допитливі і піддатливі; з гострим розумом, але повільні, хоча й слухняні; з гострим розумом, але невгамовні і вперті; слухняні і допитливі, але повільні і мляві; тупі, байдужі; тупі з зіпсованою і злісною натурою).

О.В.Духнович у книзі “Народна педагогія” також звертає увагу на індиві-дуалізацію навчання з метою з метою розвитку кожного учня. Він пише:”Учнів у школі на три частини поділити можна: середнього розуму(їх найбільше), талано-витих і учнів слабкого розуму”.

“Індивідуалізацію навчання” розуміють як організацію навчального процесу, при якій вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їх здібностей до учіння.

Особливе місце у системі індивідуального навчання належить диференціації навчання, під час якого здійснюється відбір змісту, методів, форм навчання залежно від особливостей груп учнів, рівних за підготовкою.

Основне призначення диференціації в тому, щоб знаючи і враховуючи індиві-дуальні відмінності у навчальних можливостях учнів, забезпечити для кожного із них оптимальний характер пізнавальної діяльності у процесі навчання.

Нова концепція шкільної освіти в Україні одним із першочергових завдань визначає диференціацію навчально-виховного процесу в школі, що має стати засобом найповнішого і раціонального розкриття можливостей кожної особистості.

У початковій ланці освіти домінує рівнева (внутрішньокласна диференціація), тобто, індивідуальні та групові заняття проводяться у межах довільно сформованих класних колективах.

Основний зміст початкової освіти (рідна мова, математика,…) продовжує вивчатися на основі традиційної організації навчального процесу, не забезпечує достатньої гнучкості і не дає змоги суттєво враховувати пізнавальні можливості, запити окремих учнів, їх індивідуальні особливості. Знання – базові, зменшення чи збільшення навчального матеріалу практично недопустимо. Але це аж ніяк не означає, що початкова школа не здатна дати повні, грунтовні знання кожному учневі.Це стане можливим тоді, коли засвоєння навчального матеріалу відбуватиметься у напруженому, але доступному кожному школяреві темпі.

Саме це становить основу проекту перебудови початкової освіти, розробленого у 1988 році співробітником інституту психології АПН України Ю.З.Гільбухом.

Зміст проекту є диференціація навчання в окремих типах класів: вікової норми, прискореного навчання та підвищеної індивідуальної уваги.

Отже, основна мета диференціації – сприяти створенню умов для всебічного розвитку особистості кожного школяра з урахуванням його задатків, можливостей, інтересів.

Для реалізації цієї мети можна використовувати:

• проходження навчального курсу в індивідуально різному темпі;

• створення постійних і тимчасових груп учнів з будь-якого навчального предмета або його розділу;

• вивчення альтернативних предметів за вибором у межах звичайної загальноосвітньої школи;

• класи, школи для учнів, схильних до певного виду діяльності;

• класи з прискореним проходженням навчального курсу;

• класи з сповільненим темпом проходження навчального курсу.