3. Характеристика принципів навчання. Принцип наочності.

Ще в Древній Греції під час навчання геометрії використовувались моделі геометричних тіл і фігур. Але глибоке наукове узагальнення проблема наочності знайшла у працях Я. А. Коменського, який вважав цей принцип загальнодидактичним, тобто обов’язковим для всіх предметів і рівнів навчання. Він витсупав проти того, щоб учні просто повторювали наукові фрази, не розуміючи їх. Учений закликав, щоб люди привчалися брати свої знання, наскільки це можливо, не з книжок, а від неба і землі, від дубів і буків, щоб вивчати самі речі, а не чужі спостереження і слова про них. Ці ідеї були реалізовані ним у праці “ Світ чуттєвих речей у малюнках “.

Своє “золоте правило” Коменський сформулював так: “Усе, що тільки можна, дати для сприйняття органами чуття, а саме: видимие – для сприймання зором, що можна почути – слухом, запахи – нюхом, те, що підлягає смаку – смаком, доступне дотикові – через дотик. Якщо які-небудь предмети відразу можна сприйняти кількома органами чуття, нехай вони одразу сприймаються кількома органами чуття ”.

Своїм “золотим правилом” Коменський “зазирнув” у наш час, коли найсучасніші психологічні дослідження підтвержують значення образного (правопівкульного) сприйняття і мислення для успішного засвоєння знань.

Й. Г. Песталоцці доводив, що наочне навчання має сприяти формуванню в учнів понять. Він вказував, що наочність – це основний засіб навчання.

Виняткову роль наочності для учнів не раз підкреслював К. Д. Ушин-ський: “ Дитя мислить формами, звуками, відчуттями взагалі ”, тому навчання має “будуватися не на абстрактних уявленнях про слова, а на конкретних образах безпосереднього сприймання дитини”.

Микола Олександрович Корф у книзі “ Російська початкова школа “ писав: “ Кожному із нас прийшлось не раз випробувати, що самий най-повніший опис предмета, прочитаний нами в книжці або переданий нам усно, не сформує у нас такого уявлення про предмет, як те, що ми самі побачимо тей предмет. Ось чому навчання повинно бути по можливості наочним, тобто, повинно включати і зір учнів, щоб формувати у них поняття…”

Отже, наочність – це організація чуттєвого пізнання учнів.

Види наочності.

а) споглядальна і дієва. Споглядальна полягає в тому, що учні під керівництвом учителя спостерігають об’єкти в натурі або в зображеннях. Дієва наочність полягає в тому, що учні пізнають об’єкти, діючи: виготовляють, наприклад, моделі, карти, діаграми в навчальних майстернях, пришкільних ділянках, працюють з різними предметами і матеріалами. Поєднуючи в собі споглядання з дією, наочність дозволяє засвоювати знання глибше, повніше.

б) залежно від характеру відображення дійсності, наочність можна умовно поділити на:

• натуральні об’єкти – рослини, тварини, знаряддя і продукти праці, хімічні речовини.

• зображальні: а) площинні – картини, репродукції,

б) об’ємні – макети, муляжі, скульптури.

• схематичні – географічні, топографічні, історичні карти, різні схеми, малюнки, діаграми, графіки.

в) деякі дидакти вважають, що є ще словесно-образна наочність – ви-користання художніх та інших образів, виражених у слові.

- звукотехнічні засоби – магнітні записи, радіопередачі, грамзаписи.

• світлотехнічні – кінофільми, діапозитиви…

Функції наочності:

-сприяє розумовому розвитку учнів;

-допомагає виявити зв’язок між науковими знаннями і житейською практикою, між теорією і практикою;

-полегшує процес засвоєння знань і сприяє розвитку інтересу до знань;

-допомагає сприймати об’єкт у розмаїтті його сторін і зв’язків;

-сприяє розвитку мотиваційної сфери учнів.

Наочність у навчанні завжди супроводжується словом учителя. Академік

Л.В. Занков експериментально досліджував кілька способів поєднання слова

вчителя із засобами наочності. Через словесне пояснення вчитель може керу-

вати сприйманням наочності, тобто слово і образ сприймаються одночасно.

Іноді ілюстрація доцільна як підтвердження повідомлення або розповіді вчи-

теля,отже, йде за ними. Унаочнення у вигляді схеми, замальовки, креслення, дії

тощо може створюватися на очах дітей і супроводжувати пояснення.

В.О.Сухомлинському належить розробка ідеї взаємозв’язку емоційної пам’яті

І розумового розвитку дитини. “Я раджу вчителям початкових класів: учіть дітей

думати біля першоджерела мислення, серед природи і праці. Нехай слово, яке входить у свідомість дитини, набуває яскравого емоційного забарвлення. Принцип наочності мусить пронизувати не тільки урок, а й інші сторони навчально-виховного процесу, все пізнання.”

Вимоги до використання наочності (правила реалізації):

-наявність конкретної мети використання наочності;

-не слід зловживати наочністю;

-використовувати у той час, коли про неї йде мова;

-не містити нічого зайвого, щоб не викликати додаткової асоціації;

-враховувати вікові особливостей дітей;

-не слід недооцінювати і переоцінювати наочність у процесі навчання;

-має бути змістовною, естетично оформленою;

-відповідати психологічним законам сприймання;

-необхідна попередня підготовка учнів до сприймання наочності.

Принцип науковості.

Процес пізнання навколишнього світу складний, суперечливий. Наукове пізнання полягає в тому, щоб перейти від явища до суті, від зовнішнього опису предмета, до його внутрішньої будови. Наприклад, від зовнішнього виду тварини, рослини, до його внутрішньої будови, розмноження, обміну речовин.

Реалізація принципу науковості – це опора на науку, як джерело системи фактів, понять, закономірностей. Цей принцип розкриває місце наукових знань в навчальній діяльності. Суть його в тому, що учням пропонуються для засвоєння точно встановлені в сучасній науці положення. Зміст освіти має відображати об’єктивні факти, закони, теорії.

Пізнання навколишньої дійсності може бути правильним і неправиль-ним. Правильне розуміння дійсності здійснюється на різних рівнях.

Історичний розвиток наукових знань йшов від менш глибокого, до більш глибокого розуміння закономірностей навколишнього світу. Наукові знання можуть з різною глибиною пояснювати світ, не втрачаючи ознак науковості. Тому навчальний матеріал може більш чи менш глибоко характеризувати явища в залежності від віку дітей, рівня їх розвитку.

Якщо навчальний матеріал дозволяє уявити тільки зовнішні ознаки предметів, то такі знання будуть донаукові. Вони створюють основу для наукових знань. Якщо навчальний матеріал вводить дитину у світ законів, понять, формул, теорем – такі знання називають науковими.

Основна вимога принципу – це перехід від явища до суті, від зов-нішніх ознак до внутрішніх.

Систематичне засвоєння наукових знань починається із школи. Процес переходу мислення дітей від звичайного для них чуттєвого пізнання до понять, умовисновків, суджень – складний і суперечливий. Успіх залежить від того, як буде організована мислительська діяльність у процесі засвоєння наукових знань.Вчителю необхідно чітко визначити, яка сукупність чуттєвих образів лягає в онову поняття, як можна узагальнити і систематизувати уявлення дітей, щоб вони могли уявити ту сторону діяльності, яку характеризують поняття, виділити доступні наукові ознаки даного поняття.

Вимоги до вчителя:

-добре розуміти, яку сторону досвіду людства засвоює учень і як правильно організувати перехід думки від явищ до суті, від зовнішніх властивостей до внутрішніх;

-розуміти вплив на розвиток учнів наукових та інших знань;

-бачити в програмі можливості більш чи менш глибокого пояснення дійсності;

-знати шляхи систематизації і узагальнення уявлень дитини в процесі первинних наукових понять.

Правила реалізації принципу науковості.

1.Прагніть до нового як у змісті, так і у методах навчання.

2.Систематично інформуйте учнів про нові досягнення у науці, техніці, культурі, виробництві, суспільному житті, пов’язуйте їх із набутими знаннями, зміцнюйте систему знань новими зв’язками.

3.Не зводьте ознайомлення з новими ідеями, сприйняття нового до ізольованого акту, розглядайте кожне явище у нових зв’язках та відношеннях.

4.Ознайомлюйте учнів з біографіями видатних вчених, їх внеском у розвиток науки.

5.Застосовуйте найновішу наукову термінологію, будьте у курсі останніх досягнень педагогіки, психології, методики та свого навчального предмета.

6.Остерігайтесь правдоподібних, неоднозначних і фальшивих фраз, які можуть стати причиною нездорової уяви дітей. У школі учитель не повинен допустити вільного, хибного трактування сказаного ним.

Шляхи забезпечення науковості знань:

-не допускати спрощення, примітивізму на першому етапі засвоєння знань;

-поширювати самостійну пошукову роботу учнів;

-ретельно відбирати найсуттєвіший зміст науки з урахуванням закономір-ностей і принципів дидактики, логіки навчального предмета;

-давати точно і однозначно словесні означення понять, алгоритмів, концепцій тощо;

-використовувати в процесі викладу матеріалу методів наукового пізнання, способів формування творчого мислення, що спонукало б учнів до творчої діяльності.