Закономірність розвиваючого характеру навчання у роботах л.С.Виготського, п.Я. Гальперіна,г.С. Костюка.

Навчання веде за собою розвиток. Навчання і розвиток не співпадають, а являють собою два процеси, які знаходяться у складній взаємодії. Навчання тільки тоді ефективне, коли воно йде попереду розвитку. Тоді воно викликає до життя цілий ряд функцій, які знаходяться в стадії дозрівання, і лежать в зоні найближчого розвитку. Коли ми спостерігаємо за ходом розвитку дитини в шкільному віці і за ходом її навчання, ми дійсно бачимо, що будь-який предмет навчання вимагає від дитини більше, ніж вона може дати на сьогоднішній день, тобто, дитина в школі здійснює діяльність, яка заставляє її підніматися вище самої себе.

Дитина розвивається, виховується і навчається. Це значить: виховання і навчання включається в самий процес розвитку дитини, а не надбудовується над нею.

Те, що дитина уміє і знає на сьогоднішній день, що у дитини вже дозріло, завдання, які дитина самостійно розв’язує, утворюють зону (або рівень) актуального розвитку.

Зона найближчого розвитку, в якій можливе співробітництво учителя і учня складається із двох зон: зона актуального навчання, в якій в будь-який момент учитель може реально надати допомогу тому чи іншому учню в навчанні, і зони творчої самостійності, в якій учень самостійно засвоює в співробітництві з учителем знання і уміння.

Розвиваюча ефективність навчання прямо пропорційна величині ство-реній ним творчої самостійності (а не тільки зони актуального навчання) і обернено пропорційна величині зони актуального розвитку -- це закономір-ність розвиваючого характеру навчання.

2. Поняття про принципи навчання.

Принципи навчання – це вихідні положення, які визначають діяльність вчителя і характер пізнавальної діяльності учнів.

Лозниця В. С. дає таке визначення: “ під “принципами навчання” розуміють визначену систему вихідних, основних дидактичних вимог до навчання, виконання яких забезпечує його необхідну ефективність”.

Незнання принципів або неуміле їх застосування гальмує успішність навчання, затруднює засвоєння знань, формування якостей особистості школяра.

Вперше в історії педагогічної думки Я. А. Коменський розробив систему прнципів навчання. Він назвав їх основними положеннями, на яких повинен будуватися навчальний процес.

Розглядаючи людину, як частину всесвіту, він замітив, що принципи навчання можна вивести із загальних законів природи і життя.

Наприклад, навчання підкоряється загальним законам розвитку природи і людини, і звідси принцип “природовідповідності навчання”

Й. Г. Песталоцці обгрунтував принцип наочності навчання.

Ж. Ж. Руссо не обгрунтовував принципів навчання, але виходячи з ідей природовідповідності навчання, говорив про необхідність безперервного контакту дитини із природою під час навчального процесу.

Велика роль в розробці принципів навчання К. Д. Ушинського. Він виділяє такі принципи: виховуючий характер; систематичність, доступність; міцність знань; свідомість і активність; наочність навчання.

Незважаючи на історичну давність терміна, щодо назв принципів нав-чання та їх кількості досі немає одностайності. Вчені пропонують різні назви і різну кількість принципів. Але зберігаються лише ті, які відображають головні закономірності навчання і допомагають управляти навчальним процесом.