Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку Пенсійного фонду в Україні

3.1. Напрями вдосконалення фінансової діяльності Пенсійного фонду

На сучасному етапі розвитку України пенсійне забезпечення є одним із найактуальніших питань в державі. Це пов'язано із кризою пенсійного забезпечення.

До основних причин незадовільного пенсійного забезпечення відносяться:

1. неспроможність існуючої солідарної системи забезпечити гідний рівень життя пенсіонерів;

2. низький рівень заробітної платні;

3. демографічна причина - рівень старіння населення України є найвищим у СНД (хоча й нижчим, ніж у більшості економічно розвинутих країн, але питома вага пенсіонерів у складі населення країни перевищує не тільки східноєвропейські, а й західноєвропейські стандарти).

Нині з`явилася необхідність щодо вдосконалення функціонування пенсійного забезпечення України, тому що її ефективна діяльність являється передумовою збільшення рівня соціального захисту в державі.

Сучасна система пенсійного забезпечення не повністю виконує своє головне завдання, тому що розмір пенсій здебільшого не надає можливості підтримувати людям мінімальний рівень життєдіяльності [30].

Можна з усього вище сказаного виділити такі головні проблеми пенсійної системи України на сьогодні:

• досить низький рівень пенсій переважній більшості осіб, які досягли пенсійного віку: понад 2/3 пенсіонерів отримують пенсії у розмірі до 1 тис гривень;

• на теперішній час існує розрив між розмірами пенсій жінок та чоловіків. Для жінок було встановлено межу працездатного віку нижчу ніж у чоловіків, вони також мають меншу тривалість стажу, у чоловіків, слід зазначити, заробітна плата вище на 30% в середньому ніж у жінок;

Основні фактори незадовільного функціонування пенсійної системи являються:

1. негативні перспективи її розвитку та складна демографічна ситуація;

2. макроекономічне становище держави (економічні кризи, інфляція, безробіття, тощо);

3. масштабна "тінізація" працівникам по виплатах.

Демографічна ситуація в Україні на сучасних умовах стає все більш гіршою та поступово переростає у кризу. Продовжує відбуватися процес старіння населення, загальна чисельність його зменшується, співвідношення між працездатним населенням та пенсіонерами стає все гіршим. Всі ці тенденції мають негативний вплив на фінансування пенсійних виплат, а отже, вимагають пошуку інших нових джерел фінансових ресурсів для наданих цілей [32].

Велика кількість учених та фахівців вважають, що обов'язкове накопичувальне пенсійне страхування може стати додатковим ресурсом залучення коштів для пенсійних виплат, що формує другий рівень пенсійної системи в Україні [33].

Створення ефективної економічної політики держави являє собою захист малозабезпечених верств суспільства, а різноманітні соціальні програми потребують проведення досліджень у демографічній сфері. Як зазначає переважна більшість фахівців, демографічна ситуація в Україні на сучасному етапі викликає занепокоєння. Отримані результати досліджень міжнародних фінансових організацій доводять, що темпи скорочення населення України є найвищими у Європі. В зв'язку із низьким рівнем народжуваності дуже швидко змінюється віковий склад населення - зростає частка людей похилого і середнього віку [14].

Характерні ознаки нинішніх демографічних тенденцій, які можна назвати такі: від'ємне сальдо міграції, скорочення чисельності населення, зниження народжуваності і тривалості життя.

На території України знаходяться 13,7 млн. пенсіонерів. Тепер на 88 пенсіонерів припадає 100 осіб, а уже у 2025 році 1 працюючий буде утримувати одного пенсіонера за прогнозами, які були аналізовані вченими. На 2050 рік за прогнозами на 100 працюючих уже буде 125 пенсіонерів [14].

Кількість населення скоротиться приблизно на 40% за розрахунками до 2050 року. Тому демографічні чинники, в сукупності із іншими соціальними і економічними факторами, зобов'язують країну проводити пенсійну реформу, яка є складовою інших реформ - охорони здоров'я, економічної, соціального страхування [13].

Також на пенсійну систему свій негативний вплив справляє макроекономічна ситуація в нашій країні. Якщо брати до уваги те, що розмір страхових внесків залежить в основному від величини ФОП, в цілому низький рівень заробітних плат призводить до того, що спостерігається недостатній обсяг надходжень до ПФ. Незадовільний макроекономічний стан зумовлює низький рівень надходжень також і до державного бюджету України. Така ситуація унеможливлює достатнє покриття дефіциту ПФ за рахунок державних коштів.

В нашій країні недоцільно запроваджувати підвищення віку виходу на пенсію оскільки:

по-перше, поганий стан здоров'я осіб працездатного віку, про що свідчить велика чисельність інвалідів загального захворювання, які виходять на пенсію до досягнення пенсійного віку, та також висока смертність, особливо серед чоловіків перед пенсійного безробіття віку;

по-друге, це може загострити проблему.

Вихід на пенсію своєчасно надає змогу громадянам, з одного боку, приділяти більше уваги своєму здоров'ю, а з іншого - зменшити навантаження на організм, пов'язані з виконанням професійних обов'язків. До ще більшого погіршення стану здоров`я населення може призвести відстрочення ж виходу на пенсію.

Доцільно здійснювати реформування механізму функціонування соціальних фондів держави на такій основі, як:

• чітке визначення розмірів фінансування за різними видами соціального страхування та їх джерел;

• створення економічних передумов зростання заробітної плати як найважливішого фактора розвитку соціального страхування;

• збільшення ролі соціальних партнерів у управлінні соціальним страхуванням і удосконалення методів контролю;

• впорядкування збирання страхових внесків та централізації;

• збереження державних соціальних гарантій.

Якщо ефективно реформувати функціонування соціальних фондів, то це дозволить нам багато в чому вирішити їх нагальні питання [37].

Сучасне українське законодавство передбачає практичне застосування недержавного пенсійного страхування починаючи з 2004 року, а саме з моменту прийняття ЗУ "Про недержавне пенсійне забезпечення". З тих пір були створені та розпочали свою діяльність у даному виді страхування недержавні пенсійні фонди. З року в рік збільшується кількість учасників недержавного пенсійного страхування, стає більш помітнішим зростання активів цих фінансових інститутів, що впливає на розвиток національного фінансового ринку в цілому [38].

Найбільшими НПФ за обсягом активів, за даними 2015 року, були фонди КНПФ НБУ, "Укрексімбанку", "Емеріт-Україна", "Професійний пенсійний фонд", "ПриватФонд" і фонд "Фармацевтичний". Активи 5 найбільших НПФ становлять понад 77% від усього ринку - 1,5 млрд грн (КНПФ НБУ займає більше 50% всього ринку), в той час як їх клієнтами є більше 15% всіх учасників НПФ (12,8 тис. осіб) .

Найбільше учасників у фондах "Магістраль" (326 тис. чоловік), "Європа" (134 тис. чоловік) і "Емеріт-Україна" (73 тис. чоловік). У перший з них входять члени профспілки залізничників, другий – активно працював з фізичними вкладниками по всій країні (за рахунок активної агентської мережі отримав велику кількість вкладників, багато з яких мають нульові рахунки), третім є пенсійним фондом "Укртелекому".

Значна подія 2015 року, яка відбилася на ринку – переоцінка активів найбільшого в країні корпоративного недержавного пенсійного фонду НБУ приблизно на 600 млн грн. Це знизило загальний обсяг ринку і поряд з великим скороченням персоналу в Національному банку спровокувало значний для ринку обсяг переказів пенсійних накопичень в інші фонди.

Накопичувальні пенсійні програми, поруч з перерозподільними, дають можливість диверсифікувати джерела фінансових ресурсів для того, щоб забезпечити пенсійні виплати. Це питання особливо актуальне у наш час для нашої держави.

Накопичувальні пенсійні схеми передбачають можливість створення певних резервів майбутніх доходів для їх учасників. Якщо порівнювати накопичувальні системи, де є можливість вкладати кошти учасниками у різні прибуткові інвестиційні проекти з перерозподільними пенсійними програмами, де фінансові ресурси переважно і в основному спрямовуються лише на виплати пенсій, можна зробити висновок, що перша система більш краща та ефективніша. Тому що саме прогнозований інвестиційний дохід повинен захищати пенсійні заощадження від інфляції, створити фінансову основу для гідної старості і компенсувати накладні витрати, що пов'язані із обслуговуванням пенсійних активів [39].

Розглянуті типи пенсійних систем є вигідними у соціальному та економічному розрізах не тільки для суспільства країни, так і для самої країни в цілому, для якої економічна вигода полягає у тому, що національна економіка буде одержувати досить великі інвестиційні ресурси, що буде створювати можливості для майбутнього розвитку фондового ринку. Якщо брати до уваги наслідки застосування таких типів пенсійних систем для суспільства, то можна сказати, що таким чином буде повністю забезпечуватися належний рівень життя людям пенсійного віку, тобто той рівень, який буде відповідати міжнародним загальноприйнятим стандартам та надасть змогу цьому населенню бути фінансово незалежними.

Ситуація, яку ми бачимо на сучасному етапі розвитку нашої країни багато в чому залежить саме від стану демографічного розвитку, що вимагає застосування усіх трьох рівнів у національній пенсійній системі. Також потрібно відмітити те, що солідарна система являється основною у плані забезпечення пенсійних виплат населенню [38].

Сучасна солідарна пенсійна система неспроможна повністю фінансово забезпечити пенсіонерів усім необхідним для гідного розвитку їх життя, тому що в основному, пенсіонерів забезпечує наступне покоління, що потребує вирішення проблеми з природним відтворенням населення. Для того, щоб підвищити її фінансову стійкість і знайти нові джерела фінансування потрібно зробити наступне:

збільшити розмір заробітної плати, а також інші доходи населення. На сучасному етапі рівень заробітної плати працівників не повністю відповідає реальній вартості робочої сили. Відповідні доходи робітників повинні не тільки давати можливість сплатити всі податки, здійснювати страхові внески, забезпечувати покращення рівня життєдіяльності, а й надавати можливість відкладати певні заощадження. Які також можна покласти в банк та отримувати додатковий дохід або формувати певні фінансові ресурси, що можуть використовуватись для інвестицій у національну економіку;

проводити розробку заходів, що сприяли б призупиненню процесів "тінізації" доходів населення, у т. ч. заробітної плати, приховування їх від оподаткування;

залучити підприємців, що працюють за спрощеною системою оподаткування, до сплати пенсійних внесків. У свою чергу, співпраця з контролюючими державними органами дасть поштовх до легалізації найманих працівників. Для них з`явиться отримання пенсійних канікул на певний термін, включаючи поетапне підвищення сплати пенсійних внесків у майбутньому [32].

Безперечно, частина вище перелічених шляхів удосконалення пенсійного фонду, базуються на досвіді інших країн, які використовують різні моделі пенсійного забезпечення. Причому моделі, побудовані за «розподільчим» або «накопичувальним» принципом в чистому вигляді, зустрічаються надто рідко, тому що як солідарна система, так і система індивідуальних пенсійних рахунків мають свої переваги і вади. І це факт, оскільки міжнародний досвід у питаннях, які стосуються пенсійної реформи є важливим, проте як і в всіх інших сферах нам не треба сліпо копіювати приклади інших країн, проштовхуючи пенсійну реформу, а самостійно розробити власний варіант [31].

Підсумовуючи, необхідно зазначити, що сьогодні Пенсійний фонд України перебуває в надзвичайно складному фінансовому становищі і не забезпечує пенсіонерів необхідним обсягом доходу (пенсії) для підтримання прийнятного рівня життєдіяльності. У майбутньому проблема старіння населення може призвести до ще більшого загострення кризи в системі пенсійного забезпечення. Пенсійна реформа в Україні повинна стати ключовим пунктом нового підходу до соціальної політики, тому що сильна соціальна політика має прояв в тому, щоб створити умови, коли громадяни самі будуть в змозі забезпечити собі достатній рівень життя [9]. Тому відкладати Пенсійну реформу не варто, оскільки вона має довгостроковий характер. Крім того, для реформування пенсійної системи діють такі негативні фактори: несприятлива демографічна ситуація та вплив світової фінансової кризи.