2. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

 Коментар:

1. Право касаційного оскарження судових рішень є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у справі. Касаційна інстанція покликана перевіряти законність оскаржених рішень суду першої інстанції та своєчасно усувати помилки і порушення у роботі судів по розгляду цивільних справ. Крім того, така перевірка забезпечує формування єдиної прак­тики застосування судами норм матеріального й процесуального права.

2. Право касаційного оскарження належить, насамперед, особам, які брали участь у справі. Перелік цих осіб міститься у ч. 1 ст. 26 ЦПК. Сторони (позивач і відповідач) мають самостійне право на касаційне оскарження рішен­ня суду і в тих випадках, коли в справі беруть участь кілька позива­чів або відповідачів — співучасники (ст. 32 ЦПК) або коли судом здійснена заміна неналежної сторони (ст. 33 ЦПК). Якщо позивач не погоджується на заміну відповідача і суд притягає до участі в справі іншу особу як співвідповідача, обидва відповідачі впра­ві оскаржити рішення в касаційному порядку. Таким же правом користуються процесуальні правонаступники сторін (ст. 37 ЦПК) та інших осіб, які беруть участь в справі, коли за законом таке правонаступництво може мати місце.

Право касаційного оскарження судових рішень надано також третім особам як з самостійними, так і без самостійних вимог (ст. ст. 34, 35 ЦПК), а також заявникам і заінтересованим особам по справах наказного та окремого провадження.

Право касаційного оскарження судового рішення мають також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов´язки. Зазначені особи можуть подати касаційну скаргу, якщо оскаржуваним рішенням суду безпосередньо вирішено питання про їх права, свободи або про їх обов‘язки. Тому, за загальним правилом, у цих осіб відсутні правові підстави для касаційного оскарження ухвал суду (оскільки ухвалами не вирішуються питання про спірні права та обов‘язки), а також оскарження рішень суду, які в майбутньому лише можуть вплинути на права та обов‘язки осіб, які не залучалися до справи. Особи, які не брали участі у справі мають право оскаржити в касаційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права  або обов‘язки цих осіб.

3. Предметом касаційного оскарження можуть бути рішення і ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали апеляційного суду.

Не підлягають касаційному оскарженню рішення, прийняті за результатами розгляду справ, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 15 ЦПК. Див. коментар до ст. 304-1 ЦПК.

Будь-які інші рішення суду можна оскаржити в касаційному порядку повністю або частково. Зо­крема, коли сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не ос­порюючи резолютивної частини рішення, не згодні з його мотиву­вальною частиною, вони вправі оскаржити його лише в цій частині.

Ухвали суду першої інстан­ції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також постановлені за результатами їх перегляду ухвали апеляційного суду можуть бути оскар­жені у касаційному порядку, лише якщо вони прямо передбачені законом, а саме це ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29 частини першої ст. 293 ЦПК, а також ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі (про закриття провадження у справі, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження у справі).

Зокрема, не підлягають касаційному оскарженню ухвали суду першої інстанції після їх перегляду апеляційним судом, що стосуються:

• забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову; 

• відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності;

• передачі справи на розгляд іншому суду;

• відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк;

• визнання мирової угоди за клопотанням сторін;

• визначення розміру судових витрат;

• внесення виправлень у рішення;

• відмови ухвалити додаткове рішення;

• роз´яснення рішення;

• поновлення пропущеного строку для пред´явлення виконавчого документа до виконання;

• тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу;

• оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини;

• примусового проникнення до житла;

• виправлення помилки у виконавчому листі або визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню;

• звільнення (призначення) опікуна чи піклувальника.

Не підлягають касаційному оскарженню судові накази та ухвали апеляційного суду за наслідками розгляду апеляційних скарг на судові накази.

4. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На відміну від апеляційних судів, суд касаційної інстанції не перевіряє обґрунтованості рішень та ухвал. Тому в касаційній скарзі недоцільно покликатися на неправильне дослідження чи оцінку фактичних обставин справи судом першої або (та) апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 335 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність засто­сування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати дове­деними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.