1. «Син славетного колись металурга він і сам на заводі «добре починав»… «Квітучого здоров’я, веселий, бойковитий, в ідеях весь, як у реп’яхах… на соборі висунувсь. Коли відзначали 300-річчя Переяславської ради і треба було чепурути пам’ятник старовини, а кошти для ремонту собору вишукати не вдалося, то … ідею подав: «Нічого й не треба. Є вихід: взяти в риштовання» Йому сказали: «Ти – геній…». Хто подав цю ідею?

2. «В романі виведено образ Лободи, комуніста, далекого від догматизму, творчого, винахідливого, відданого ідеям партії та народу. Враховуючи справжні запити трудящих, він вміло спрямовує їх енергію на те, щоб на місці трухлявої споруди, нікому не потрібного собору, збудувати молодіжне кафе в національному стилі і таким чином викоренити джерело релігійного дурману в робітничому селищі… Невтомний працівник і скромна людина, він навіть не подбав про своє особисте щастя, але прагне до родинного затишку і готовий навіть одружитися з простою дівчиною без освіти Єлькою. Він приділяє увагу своєму батькові, який живе в будинку металургів, чудово розміщеному на берегах Дніпра… В зустрічі з різними персонажами Лобода вміє знайти задушевне слово, принципово залишаючись на своїх позиціях, уникаючи приятелізму» (Критика 70-х рр.. ХХ ст.) Ви згодні із запропонованою характеристикою Володьки Лободи?

3. «Володька відчуває нинішнє загострення національних інтересів – і сам іде на зустріч з «національною формою»: «Ну а своє, наше, спадщина національна?.. В козацькому стилі можна все оформити, на фасаді кафе запорожець стоятиме зі списом…» (Є. Сверстюк). Чи згодні ви з такою позицією? Яка ваша думка з цього приводу?

4. Проаналізуйте образ Володьки Лободи. Це «позитивний» герой чи «негативний», чи якийсь інший? (Володька Лобода – є новим образом літературі. Він відображує явище національного нігілізму (нігілізм (від лат. nihil – «ніщо») – світоглядна позиція, суть якої в запереченні цінностей). Демагог – підлими, підступними методами, нібито дбає про добробут, а сам втілює свої руйнівні наміри)

5. За словами Є. Сверстюка «Для роману потрібен був герой, який виражає пробудження сучасної молоді до духовного життя, її прагнення самостійно мислити і самостійно шукати на рідному народному ґрунті духовних цінностей». Про кого йде мова?

6. Розкажіть про ваше сприймання жіночих образів твору (Віруньки, Єльки, баби Шпачихи).

7. Що насамперед цікавило О. Гончара? в «Соборі»: актуальні проблеми сучасності чи долі, характери окремих, конкретних людей?

8. Яка проблема поставлена у центр твору? З якими ще проблемами вона тісно пов’язана? (У центрі твору – проблема духовності сучасної людини, а точніше – проблема духовності сучасного українця. Тому вона так тісно пов'язана з проблемами батьків і дітей, наступності поколінь, збереження історичної пам'яті та національної гідності, національного нігілізму, відступни­цтва від свого народу).

9. Який образ об’єднує всіх героїв роману?

10. Охарактеризуйте образ собору? Навіщо автор поставив у центр саме цей образ? (Собор – як історична реальність, архітектурний пам'ят­ник доби козаччини. Він – свідок багатьох важливих істо­ричних подій, змін різних влад. У своєму ставленні до нього кожна влада виявляла своє істинне обличчя. Був складом зброї, складом комбікорму... Тепер, обдертий і вицвілий, стоїть сиротою (навіть охоронну табличку знімають!) і чекає нової долі: горе-правителі в особі Володьки Лободи взагалі хочуть його знести, а на звільненому місці збудувати «кафе для трудящих», яке можна назвати, скажімо, «У коза­ка Мамая». Ми, мовляв, пам'ятаємо свої корені, бережемо історію... Отак, прикриваючись гарними, але порожніми словами (тобто демагогією), партійна влада проводила полі­тику так званого національного розквіту однієї з п'ят­надцяти республік-сестер. Але національний розквіт – це не популяризація національної атрибутики, це насамперед пробудження національної свідомості. Викорінення з наро­ду рабської покори, повернення йому внутрішньої суті, гордості вільної людини, його моралі, віри. До таких думок намагається привернути увагу читачів Олесь Гончар)

11. Яке значення має собор для зачіплянців? (Собор для зачіплянців став ніби частиною їх самих, вони підсвідомо звіряються йому в найпотаємнішому, шукають захистку в найтяжчі хвилини свого життя. Собор – ніби остання опора українського духу, якому загрожує смертель­на небезпека).

12. Що символізує собор? Прокоментуйте уривок з статті Євгена Сверстюка «Собор у риштованні».

«Коли воно [покоління] не підноситься до розуміння цієї «золотої нитки історії» і до того перегуку минулого з майбутнім – воно втрачає свою духовність і жалюгідно деградує, не залишаючи тривкого сліду навіть у пам'яті дітей (хіба згадують когось за те, що добре ів, одягався, заради цього працював – і прагнув ще краще?). Таке покоління не виконує свої історичної місії. Розуміється, йому нічого й передати для майбутнього: матеріальні цінності, навіть коли б вони були, такі нетривкі і так моментально тануть, як батьківська спадщина в руках блудного сина.

1. Зв'язок між поколіннями (Зберегти і примножити, передати нащадкам).

2. Собор – це релігійність, високоморальність – «собор як естафета духу»

3. Собор – це символ політичної єдності людей, соборності українського народу

4. Собор як художній символ самої України, її духовності, яка обвіяна багатьма вітрами, стоїть напівзруйнована, в риштованні обіцянок щасливого май­бутнього. Тепер її остаточно хочуть доруйнувати, знищити.

• Прочитайте уривки зі статті Євгена Сверстюка «Собор у риштованні». Обміркуйте їх.

• «Собори жевріють у народній традиції, у народній свідомості. І тому кожна Зачіплянка, обминаючи Лободу, жде таки свого Баглая. А Лобода ніяк не може дочекатися, щоб знизу підписали заяву про знесення Собору».

• «Поки вигадують оті «потьомкінські риштовання», паперові, словесні замінники культурних реалій, цінностей, соборів, народних традицій, – життя іде, і собори зникають – навколо нас і в нас. У підсвідомості жевріє острах: замість колишніх справжніх реалій, духовних цінностей і вірувань, що зобов’язували, Володька вигадує (по суті, для себе), їх формальні замінники, що ні до чого не зобов’язують»

• Володька Лобода – це «людина-функція», яка «має страшну властивість розкладати людські цінності – одним дотиком, єдиним словом. Як в устах геніального поета чи філософа все набирає вищого смислу, значення, світла й енергії життя, так у Лободи, навпаки, все розпадається, здрібнюється, гасне…». Яка проблема тут порушена? Ізот Лобода: «А кинеш у небуття батьківське, сину, то й власне життя безплідно впаде в тебе біля них». Як ви розумієте ці слова?

Розділ № 10 «Постшістдесятництво»

Тема 10.1. Літературні угрупування кінця хх – початку ххі ст.

Питання для самоконтролю:

Завдання 1. Об’єднайтеся у групи, обравши одне з літературних угрупувань.

Літературні угрупування кінця ХХ – початку ХХІ ст.

1. «Бу-Ба-Бу».

2. «Нова дегенерація».

3. «Пропала грамота».

4. ЛуГоСад.

5. Асоціація українських письменників.

Завдання 2. Підготуйте творчі групові проекти відповідно до обраного літературного угрупування. Під час підготовки зверніть увагу:

1. на історію створення;

2. естетичну програму (або її відсутність);

3. на кожного (або основних) учасника (-ів) угрупування: життєвий шлях, поетичний світ. Обов’язково потрібно супроводжувати доповідь ілюстративними матеріалами та декламувати поезії.

Увага! Робота зараховується лише у тому разі, якщо підготовлені матеріали запропоновані у друкованому та електронному варіантах.

Розділ № 11. «Сучасна «молода» українська література»