Тема 4.2. В. Барка. Роман «Жовтий князь» – осмислення теми голодомору 1932-1933 рр. Символи у творі. Образна система та проблематика роману.

Питання для самоконтролю:

Завдання 1. Прочитати роман В. Барки «Жовтий князь» (скорочено).

Завдання 2. Законспектуйте запропонований матеріал.

Василь Костянтинович Очерет ( Барка – псевдонім ) народився 16 липня 1908 року в селі Солониця Лубенського повіту на Полтавщині в козацькій родині. Батько його служив у козачій частині, брав участь у російсько-японській та Першій світовій війнах, де був тяжко поранений. Повернувшись з війська, теслював, доглядав з трьома синами чужі сади, під час громадянської війни виготовляв кінське спорядження для армії Будьонного.

Навчався Василь у трьохкласній початковій школі на хуторі Миколаївка, не далеко від якого оселилися Очерети. Після закінчення школи він у 1917 році вступає до Лубенського духовного училища (“бурси”), яке згодом було перейменовано у трудову школу. Саме там хлопець прилучився до поезії, улюбленим предметом стала література. Він захоплювався творчістю Г.Сковороди, Т. Шевченка, Івана Франка. Ф.Достоєвського, М.Коцюбинського, В.Стефаника.

Після закінчення школи Барка вступає на педагогічні курси. З 1927 року вчителює на Донбасі, викладаючи фізику і математику. Там уперше молодий педагог вступив у гострий конфлікт з місцевими партійцями, за що влада оголосила його божевільним і ув’язнила. Визволившись, Барка 1928 році поспішно виїздить на Кубань у м. Краснодар, де вступає до місцевого педінституту на філологічний факультет. Після інституту він вчиться в аспірантурі.

Саме в цей час прийшли перші літературні успіхи. Його вірші, дякуючи допомозі Павла Тичини, друкуються в журналі “Червоний шлях”. За порадою Тичини молодий поет у 1929 році підготував збірку віршів, яка вийшла друком у 1930 році під назвою “Шляхи”. Після її виходу й починається цькування письменника: “Літературна газета” звинувачує його у виявах “класово-ворожого” світогляду, у “буржуазному націоналізмі”. Поет змушений прилюдно каятись на зборах РАППу (Російської асоціації пролетарських письменників, до української секції якої він входив).

Барка був змушений залишити український відділ аспірантури і перейти на відділ західноєвропейських літератур.

1932 року у Харкові виходить друга книжка В.Барки “Цехи”. Тепер це “ідеологічно правильна”, на виробничі сюжети збірка, і знову “Літературна газета” друкує відгук, тепер уже схвальний.

У цьому ж 1932 році Василь одружується з дівчиною – адигейкою, через рік у них народжується син Юрій.

Писати на замовлення письменник більше не міг, тому обрав “добровільну поетичну німоту”.

Василь Барка продовжував навчання. Він вступив в аспірантуру на відділення історії середньовічних західноєвропейських літератур Московського педінституту. Водночас працював науковим працівником у Краснодарському художньому музеї. Але й там пильні очі ідеологічних наглядачів побачили крамолу: ідеологічно хибно оформив виставку. За це Барка ледь не потрапив до в’язниці.

Війна кардинально переорала його життєву долю, забрала від рідної землі, викинула на чужину.

У 1941 році Барка добровільно йде в народне ополчення, яке вилилося в регулярну армію, і обороняє Кавказ. Під час одного з наступів німців Барку було тяжко поранено. Виходили його, незважаючи на ризик, чужі люди. Він розумів, що коли повернеться до своїх, то його чекає тюрма за перебування на окупованій території. І Василь вирішив залишитись. Видужавши, працював коректором у місцевій газеті “Кубань”, жив разом з дружиною і сином, які повернулися з евакуації.

У 1943 році німці відправляють його разом з іншими чоловіками на роботу до Німеччини. Війна назавжди розлучає В.Барку з рідними. Йому прийшлося розвантажувати барки, які “тягнуться по річці туди-сюди, несучи на собі те, що людям потрібне”. Дивлячись на них, порівняв себе з ними і тому обрав псевдонім Барка. Зміною прізвища на псевдонім він намагається захистити свою сім’ю від переслідувань.

Після війни Барка залишається на Заході, боячись потрапити ще й у сталінські табори.

У 1946 році у Німеччині виходить збірка поезій “Апостоли”, у 1947 році – “Білий світ”.

Письменник пробує перебратися до Франції, але йому не вдалося. У 1950 році він з офіційного дозволу переїжджає до Америки, де живе й до смерті.

З 1956 року Барка працює над історією української літератури, видає окремі частини під назвами “Хліборобський Орфей, або кларнетизм”, “Правда Кобзаря” (1961); пише релігійно-філософські та літературознавчі есе, здійснює переклади; кілька років працював редактором на радіостанції “Свобода”.

У 1958-1961 році Василь Барка працює над романом “Жовтий князь”, видає поетичні збірки “Псалом голубиного поля”, “ Океан 1”. У 1963 році роман “Жовтий князь” вийшов окремою книгою в Нью-Йорку, у 1968 році був перевиданий, у 1981 році вийшов у перекладі французькою. Тільки 1991 році з ним змогли ознайомитися українські читачі.

У 1968 році виходить поетична збірка “Лірник”, письменник працює над романом – притчею “Спокутник і ключі землі” про життя українців у Америці, у 1981 році видає поетичну збірку “Свідок для сонця шестикрилий”, драматичну поему в двох томах “Кавказ”. Ці твори В.Барка вважає найголовнішими у своєму художньому доробку. Головною ознакою його творів є філософські роздуми над життям, пошуки вічного в щоденних проявах людського буття і природи. Все це потребує уважного і вдумливого прочитання його творів.

Письменник помер у Глен Спей (українському поселенні неподалік від Нью-Йорка) 11 квітня 2003 р.