5.2. Нормативні документи, що визначають зміст вищої освіти

Сучасний фахівець працює за умов високих темпів нагромадження науково-технічної інформації, постій­ного оновлення технологічних циклів у багатьох га­лузях виробництва. Усе це не лише ускладнює його працю, а й зумовлює швидку зміну структури багатьох професій, зникнення одних і появи інших. Ці процеси вимагають наукового обґрунтування змісту освіти у вищій школі як однієї з центральних проблем навчально-виховного процесу.

Зміст освіти — науково обґрунтована система дидактичного та методично оформленого навчального матеріалу для різних освітніх і освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Визначається зміст освіти освітньо-професійними про­грамами підготовки фахівців з вищою освітою певних освітньо-кваліфікаційних рівнів; програмами навчальних дисциплін; структурно-логічною схемою підготовки; іншими нормативними документами та навчальною і на­вчально-методичною літературою.

Освітньо-професійна програма підготовки — перелік нормативних навчальних дисциплін із зазначенням за­гального обсягу часу, відведеного для їх вивчення, та форм підсумкового контролю з кожної навчальної дис­ципліни.

Загальний обсяг часу для вивчення навчальної дис­ципліни охоплює час для аудиторних форм навчання і са­мостійної роботи студентів. Співвідношення між обсягами аудиторних занять та самостійної роботи, форми і періо­дичність проміжного контролю визначає навчальний план вищого навчального закладу.

Для наукового і методичного обґрунтування процесу реалізації освітньо-професійної програми (послідовність вивчення навчальних дисциплін, форми і періодичність виконання індивідуальних завдань, проведення контролю тощо) складають структурно-логічну схему підготовки.

Вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки встановлені державними стандартами освіти (сукупність норм). Ці норми є основою оцінювання освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів громадян незалежно від форм освіти.

Державні стандарти вищої школи забезпечують форму­вання змісту освіти, який дає змогу випускнику вищого на­вчального закладу виконувати професійні завдання, визна­чені вимогами у сфері праці, науки, культури; можливість встановлення рівня освітньої та професійної підготовки фахівця.

З урахуванням положень Державної системи стандар­тизації України встановлено певні компоненти державних стандартів вищої освіти:

1. Державний компонент, що охоплює:

— перелік напрямів та спеціальностей, за якими здій­снюють підготовку фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями;

— перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-ква­ліфікаційними рівнями;

— вимоги до освітніх рівнів вищої школи (базової вищої освіти, повної вищої освіти);

— вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої школи (молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста, магістра).

2. Галузевий компонент, який містить:

— освітньо-кваліфікаційні характеристики випускни­ків вищих навчальних закладів;

— освітньо-професійні програми підготовки;

— засоби діагностування рівня освітньо-професійної підготовки;

— перелік спеціалізацій за спеціальностями вищої освіти.

3. Компонент вищого навчального закладу, що включає:

— варіативну частину освітньо-кваліфікаційної харак­теристики випускників вищих навчальних закладів;

— варіативну частину освітньо-професійної програми;

— варіативну частину засобів діагностування рівня освітньо-професійної підготовки.

Державні стандарти освіти, розроблені для кожного освітнього (освітньо-кваліфікаційного) рівня та напряму підготовки (спеціальності), затверджує Кабінет Міністрів України. Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше одного разу на десять років.

Основні функції державних стандартів освіти полягають у забезпеченні досягнення і підтримання вищим закладом освіти високого рівня вищої освіти через реалізацію нор­мативної частини змісту освіти та самооцінки чи держав­ної оцінки результатів роботи.

Складовими державного стандарту освіти є освітня, освітньо-кваліфікаційна характеристики, нормативна ча­стина змісту освіти і вибіркова частина змісту освіти.

Освітня характеристика охоплює основні вимоги до якостей і знань особи, яка здобула певний освітній рівень. Зміст її як складової державного стандарту освіти визна­чається Міністерством освіти і науки України окремо для кожного освітнього рівня: базова вища освіта; повна вища освіта.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика містить ос­новні вимоги до професійних якостей, знань, умінь фа­хівця, необхідних для успішного виконання професійних функцій. її зміст визначено Міністерством освіти і науки України для кожного освітньо-кваліфікаційного рівня: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.

Нормативна частина змісту освіти — це обов'язко­вий для засвоєння зміст навчання, сформований відповід­но до вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики як змістові модулі із зазначенням їх обсягу і рівня засвоєння, а також форм державної атестації. Згідно з чинними нор­мативними актами, вищим закладам освіти надано авто­номне право щодо визначення змісту освіти, але він не по­винен бути нижчим від нормативного.

Нормативні навчальні дисципліни становлять до 75% обсягу годин, визначеного освітньо-професійною програ­мою. До нормативних навчальних дисциплін належать: цикл гуманітарних та соціально-економічних дисциплін;

цикл фундаментальних дисциплін; цикл професійно-орієнтованих дисциплін.

Вибіркова частина змісту освіти — це рекомендова­ний для засвоєння зміст навчання, сформований як змістові модулі із зазначенням їх обсягу та форм атестації, призна­чений для задоволення потреб і можливостей особистості, регіональних потреб у кваліфікованих фахівцях певної спеціалізації.

Вибіркові навчальні дисципліни запроваджують, як правило, у формі спеціальних навчальних курсів для по­глиблення загальноосвітньої, фундаментальної і фахової теоретичної чи практичної підготовки.

Обсяг навчальних дисциплін за вибором становить різницю між загальним обсягом годин і обсягом годин нор­мативних навчальних дисциплін і формується з циклу професійно-орієнтованих дисциплін за переліком ос­вітньо-професійної програми, циклу дисциплін за вибором вищого навчального закладу, циклу дисциплін за вибо­ром студента.

Освітньо-професійна програма встановлює мінімаль­ний обсяг годин для засвоєння дисциплін, вільно обраних студентом (не менше 25% загального обсягу годин).

При розробленні освітньо-професійної програми науко­во-методична комісія спирається на концепцію підготовки фахівців за спеціальностями, які відповідають конкретно­му професійному спрямуванню, і рекомендує перелік про­фесійно орієнтованих навчальних дисциплін за вибором, які мають бути включені вищими навчальними закладами до освітньо-професійної програми у разі передбаченої май­бутньої підготовки спеціалістів за конкретною спеціаль­ністю. Термін проходження навчальних практик не пере­вищує шести тижнів, якщо професійне спрямування не потребує встановленого державними чи міжнародними нормами терміну практичної підготовки. Обсяг годин на проведення практик визначається вимогами до навчально­го часу студента і може формуватися за рахунок щорічно­го резерву навчальних тижнів і годин, відведених для цик­лу дисциплін вищого навчального закладу.

Індивідуальна вільна освітня траєкторія студента полягає в тому, щоб дати студентові право вибору дисци­плін, які задовольнять його світоглядні знання та уявлен­ня. В індивідуальному навчальному плані студента 50% становлять нормативні дисципліни, затверджені МОН, 25% — обов'язкові дисципліни, які встановлює ВНЗ, а ще 25% студент обирає добровільно зі списку, який пропонує навчальний заклад. Міністерство освіти і науки подає орі­єнтовний перелік дисциплін, але навчальний заклад має запропонувати не менше як 20 предметів, щоб студенту було з чого вибрати. У європейських університетах уже давно є такі бюро, куди студенти заздалегідь подають свої побажання, і на основі цього складають розклад занять.

Це нововведення у вищих навчальних закладах Украї­ни впроваджено в 2009—2010 навчальному році для пер­шокурсників. Решта студентів навчатимуться за старою схемою. А першокурсники вже у другому семестрі мати­муть змогу вивчати обраний предмет. Вперше в історії України дається можливість молодим людям обирати частину гуманітарної підготовки за вподобаннями та здіб­ностями, що позитивно вплине на якість підготовки сту­дентів.

Наступним кроком у впровадженні вільної освітньої траєкторії студентів має стати вибір ними спецкурсу. Йдеться не про фундаментальні курси (математику, фізи­ку), а, наприклад, квантову теорію чи астрофізику.

Упровадження вільної освітньої траєкторії студента стане проблемою для тих викладачів, чиї предмети не будуть мати популярності. Усвідомивши свою незатребу-ваність, вони будуть змушені підвищувати свою кваліфі­кацію, перекваліфікуватися.