1. Основний (капітал і рівня);

2. Додатковий (капітал II рівня).

Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрова­ний статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збіль­шені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточ­ний рік і нематеріальних активів.

До додаткового капіталу банку належать:

1. нерозкриті резерви (такі резерви не відображаються в опублікованому балансі банку);

2. резерви переоцінки;

3. гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти;

4. субординований борг.

При цьому додатковий капітал не може перевищувати 100 % основного капіталу.

Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загаль­ний розмір капіталу І і II рівнів додатково зменшується на балан­сову вартість таких активів, як: акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції; інвестиції в капітал установ у розмірі 10 і більше відсотків їх ста­тутного капіталу та в дочірні установи; кошти, що вкладені в ін­ші банки на умовах субординованого боргу.

3. Операції'по залученню вкладів і депозитів

У світовій банківській практиці всі залучені ресурси за спосо­бом їх акумуляції групують таким чином:

1. депозити;

2. недепозитні залучені кошти.

Депозит (вклад) — це грошові кошти у готівковій або безго­тівковій формах, національній або іноземних валютах, передані до банку їх власником або третьою особою за рахунок і за дору­ченням власника для зберігання на визначених умовах.

Операції, пов'язані із залученням коштів на вклади, назива­ються депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту в банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти.

Недепозитні залучені кошти — це кошти, які банк отримує у вигляді позички або шляхом продажу власних боргових зо­бов'язань на грошовому ринку.

Недепозитні джерела банківських ресурсів, відрізняються від депозитних тим, що мають, по-перше, неперсональний характер, тобто не асоціюються з конкретним клієнтом ба­нку, а залучаються на ринку на кореспондентській основі, і, по-друге, ініціатива залучення цих коштів належить самому банку.

Недепозитними залученими ресурсами користуються перева­жно великі банки. Придбання таких ресурсів здійснюються вели­кими сумами, тому вважається, що такі операції мають оптовий характер.

Важливою умовою стимулювання депозитів є підвищення на­дійності банків та банківської системи в цілому.

Сучасна банківська практика характеризується значним роз­маїттям вкладів депозитів, які бувають:

І. Залежно від категорії вкладника:

• депозити юридичних осіб;

• депозити фізичних осіб.

П.,3алежно від строку і порядку вилучення: » вклади до запитання;

• строкові вклади.

III. Залежно від економічного змісту:

• вклади до запитання;

• строкові вклади;

• ощадні вклади; «цінні папери.

Вклади до запитання призначені для здійснення поточних розрахунків, тому їх ще називають транзакційними. Ці вклади розміщуються в банках на поточних і контокорентних рахунках і можуть у будь-який час за вимогою клієнта поповнюватися або вилучатися, причому частково або повністю, у готівковій чи безготівковій формі.

Вкладами до запитання є також кредитові залишки коштів на контокорентних рахунках, рахунках з овердрафтом, а також спе­ціальних карткових рахунках.

Оскільки для банку ресурси у вкладах до запитання є нестабільними (незручними для планування, прогнозування), то вкладникам цих коштів або взагалі не виплачують винагороду, або платять мінімальні відсотки. Для стимулювання приросту вкладів до запитання банки можуть пропонувати додаткові послуги клієн­там, з якими укладена угода про розрахунково-касове обслугову­вання, наприклад пільги при наданні кредитів, безкоштовні консу­льтативні послуги, а також підвищену якість обслуговування.

Витрати на ведення рахунків до запитання частково або пов­ністю покриваються за рахунок комісійної винагороди за розра­хунково-касове обслуговування. Деякі банки можуть не стягува­ти комісії з клієнтів у випадках, коли на рахунках підтримується стабільний, не нижче певного рівня залишок.

Строкові вклади — це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках протягом встановленого терміну, який ви­значається при відкритті цих рахунків. Ці депозити призначені для заощадження коштів, їх збереження. По строкових депозитах виплачується вищий відсоток, ніж по вкладах до запитання, оскі­льки для банків вони зручніші для планування. Дострокове вилу­чення коштів з рахунків можливе за умови попереднього пові­домлення, причому на клієнта накладаються санкції, відсотки за зберігання коштів не нараховуються взагалі або нараховуються за ставкою, аналогічною вкладам до запитання.

Диференціація відсотків за строковими вкладами залежить від терміну, виду депозиту, періоду повідомлення про дострокове вилучення коштів, попиту і пропозиції на грошовому ринку, по­треби банку в ресурсах.

Строкові депозити оформлюються депозитною угодою, яка засвідчує право банку управляти залученими коштами та право клієнта отримати суми вкладу та відсотків по ньому в чітко обу­мовлений строк.

Основні реквізити депозитної угоди:

1) назва та адреса банку, який приймає депозит;

2. назва та адреса власника коштів;

3. дата внесення депозиту;

4. сума депозиту;

5. дата повернення коштів;

6. відсоткова ставка;

7. зобов'язання банку повернути суму, яка внесена на депозит;

8. підписи сторін.

Угода укладається у двох примірниках.

Часто банки встановлюють мінімальний розмір вкладу, вели­чина якого залежить від орієнтації банку на певну групу вклад­ників. Банки можуть закріпити в угоді право змінювати відсотко­ву ставку відповідно до зміни облікової ставки НБУ з повідом­ленням про це вкладника. У разі незгоди вкладника договір може бути розірвано. Усі спори між банком і вкладником вирішуються у судовому порядку.

Однією з форм строкових вкладів є депозитні та ощадні сер­тифікати. Депозитний сертифікат надається юридичним, а ощад­ний — фізичним особам. Сертифікат — це письмове свідоцтво банку про внесення вкладником грошових коштів, що дає остан­ньому право на одержання після встановленого строку депозита і відсотків по ньому. Сертифікати бувають:

* іменні і на пред'явника;

*у національній та іноземній валютах;

• у паперовій та безпаперовій формах;

• строкові і до запитання.

Ощадні вклади є проміжною формою між вкладами до запи­тання і строковими депозитами, їх відмінністю від строкових де­позитів є те, що по ощадних вкладах не встановлюються фіксо­ваний термін зберігання і фіксована сума, вони не потребують попереднього повідомлення про вилучення.

Характерні особливості ощадних вкладів:

1. невелика мінімальна сума;

2. поступове нагромадження коштів на рахунку;

3. видача власникові вкладу іменного свідоцтва — ощадної книжки.

Деякі банки відмовляються від ощадної книжки і замінюють її виписками про стан рахунку. Це зменшує витрати банку на ве­дення рахунку, а також запобігає зловживанням, пов'язаним із злочином, шахрайством.

Порядок вилучення коштів з ощадного вкладу регламентуєть­ся в угоді між банком і клієнтом. Банки можуть вимагати попере­днього повідомлення про вилучення значних сум вкладу.

Відсоткові ставки по цих вкладах вищі за ставки по вкладу до запитання, але нижчі ніж по строковому вкладу.

Ощадні вклади забезпечують стабільні залишки коштів, що є зручним для банку.

За депозитами банки можуть нараховувати прості і складні відсотки. Найбільш поширеним і традиційним є нарахування простих відсотків за формулою:

де В — сума нарахованих простих відсотків; С— сума вкладу; В_с — відсоткова ставка по депозиту; К— кількість днів у періоді.

Дохід по складних відсотках передбачає нарахування відсотка на відсоток. Сума, яку отримує вкладник наприкінці терміну вкладу, при нарахуванні складних відсотків обчислюється за формулою:

,

де п — період вкладу; R — відсоткова ставка по депозиту; Р — сума угоди.

Для компенсації втрат від інфляції банки можуть пропонувати клієнтам виплату відсотків наперед. У разі дострокового вилучення вкладу банк вилучає суму виплачених відсотків із суми депозиту.