Класифікація кредитного портфеля

Фінансовий стан позичальника (клас)	Обслуговування боргу позичальником (група)
	добре	слабке	незадовільне
«А»	стандартна	під контролем	субстандартна
«Б»	під контролем	субстандартна	сумнівна
«В»	субстандартна	сумнівна	безнадійна
«Г»	сумнівна	безнадійна	безнадійна
«Д»	безнадійна	безнадійна	безнадійна

До категорій стандартних і під контролем кредитних операцій не можуть належати пільгові кредити.

При класифікації операцій за врахованими векселями врахову­ється тільки строк погашення боржником заборгованості, а саме:

стандартна	— заборгованість, за якою строк погашення чи повернен­ня, передбачений векселем, ще не настав;
сумнівна	— заборгованість за простроченими векселями зі строком прострочення не більше ніж 30 днів;
безнадійна	— заборгованість за простроченими векселями зі строком прострочення понад ЗО днів.

При визначенні розміру резерву за врахованими векселями сума, що підлягає резервуванню, визначається, виходячи з урахо­ваної вартості векселя (суми фактично наданих кредитних ресур­сів за врахованими векселями) незалежно від його виду (дисконт­ний або відсотковий).

При класифікації кредитних операцій за ступенями ризику і від­несенні їх до груп, за якими розраховується резерв за факторингом, наданими зобов'язаннями (аваль), виконаними гарантіями та пору­ками, враховується строк погашення заборгованості, а саме:

стандартна — заборгованість, за якою строк погашення чи по­вернення, передбачений договірними умовами (за векселем), ще не настав або зобов'язання (у т. ч. аваль), строк виконання за якими ще не настав;

сумнівна — заборгованість за факторинговими операціями (за основним боргом чи черговим платежем) та за виконаними (сплаченими) банком гарантіями і поруками (у т. ч. авалем) ста­новить до 90 днів з дня виконання зобов'язання (платежу), пе­редбаченого договірними умовами (векселем);

безнадійна— заборгованість за факторинговими операціями (основним боргом чи черговим платежем) та за гарантіями і по­руками (у т. ч, авалем), виконаними (сплаченими) банком, за якими клієнт не виконав своїх зобов'язань зі строком понад 90 днів після настання строку платежу, передбаченого договір­ними умовами (векселем).

При визначенні чистого кредитного ризику для розрахунку резерву сума валового кредитного ризику за кожною кредитною операцією окремо може зменшуватися на вартість прийнятного забезпечення (гарантій і застави майна і майнових прав).

Безумовні гарантії, що беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики: Кабінету Міністрів України; банків, які мають офіційний кредитний рейтинг не нижчий, за інвестиційний клас; урядів країн категорії «А»; міжнародних багатосторонніх банків (Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Європейський банк реконструкції та розвитку); забезпечені гарантії банків України.

Предмети застави (майно та майнові права позичальника чи третіх осіб — майнових поручителів), що беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики: майнові права на грошові депозити, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, за інвестиційний клас; майнові права на грошові депози­ти, що розміщені в банку-кредиторі, за умови безперечного конт­ролю та доступу банку-кредитора до цих коштів, обумовленого договором, у разі невиконання позичальником зобов'язань за кредитом; дорогоцінні метали, які належать позичальнику і зна­ходяться на зберіганні в банку-кредиторі, та за умови безпереч­ного права звернення банком-кредитором стягнення, обумовле­ного договором, на ці метали в разі невиконання позичальником зобов'язань за кредитом; державні цінні папери; недержавні цінні папери — акції та облігації підприємств, ощадні сертифікати, ін­вестиційні сертифікати; зареєстроване нерухоме майно; рухоме майно; інші майнові права.

Сума гарантій та вартість предмета застави береться до розра­хунку резервів під кредитні ризики з урахуванням коефіцієнтів залежно від категорії кредитної операції (див. табл.):

Вартість предмета застави визначається банком при кредиту­ванні за ринковою вартістю. Застава оформляється договором застави відповідно до Закону України «Про заставу». Загальною вимогою до розміру забезпечення за кредитною операцією є пе­ревищення його ринкової вартості порівняно із сумою основного боргу та відсотків за ним з урахуванням обсягу можливих витрат на реалізацію застави в разі невиконання позичальником своїх зобов'язань.

При розрахунку чистого кредитного ризику не враховується застава, предметом якої є акції, випущені банком-кредитором.

При розрахунку чистого кредитного ризику за кредитами, на­даними під заставу майнових прав на грошові депозити позича­льника або поручителя, враховується вартість застави в розмірі 100 % за умови передачі цих коштів в управління банку на строк дії кредитного договору.

Для розрахунку резерву суму заборгованості, що обліковуєть­ся за рахунком гарантійних депозитів та грошового покриття в інших банках (1511), слід зменшувати на суму покриття за відпо­відним акредитивом, що обліковується за рахунком «Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності» (2602), за умови, що заявник акредитива бере на себе ризики, пов'язані з вибором банків, які беруть участь у розрахунках за акредитивом, та гаран­тійні депозити відповідають за строками і сумами відповідному акредитиву і обліковуються на окремих аналітичних рахунках.

Сума валового кредитного ризику за консорціумним кредитом зменшується в банку-лідері на суму кредитних ресурсів, залуче­них від банків — учасників банківського консорціуму.

За кредитами, класифікованими як «безнадійні», банк формує резерв на всю суму боргу за кредитом незалежно від наявності застави.

Ураховуючи зміни кон'юнктури ринку, банкам рекомендуєть­ся щоквартально, а також у разі кожної пролонгації кредитного договору проводити перевірку стану заставленого майна та у разі потреби переглядати його вартість. Якщо банк не здійснює пере­вірку стану заставленого майна, а також відсутні документи, що засвідчують наявність і стан забезпечення, то банк зобов'язаний формувати резерв під кредитні ризики на всю суму основного боргу.

На підставі класифікації валового кредитного ризику та вра­хування прийнятного забезпечення банк визначає чистий кредит­ний ризик за кожною кредитною операцією і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування:

Категорія кредитної операції	Коефіцієнт резервування (за ступенем ризику, %)
Стандартна	1
Під контролем	5
Субстандартна	20
Сумнівна	50
Безнадійна	100

Для врахування ризику країни при розрахунку резерву за кош­тами, що містяться на кореспондентських рахунках, відкритих в інших банках, депозитами до запитання в інших банках і сумнів­ною заборгованістю за цими коштами використовується встанов­лений міжнародними рейтинговими агентствами рейтинг, який підтверджено в бюлетені однієї з провідних світових рейтинго-вих компаній (Fitch IBCA, Moody's, Standard & Poors тощо).

Банки, в яких відкрито кореспондентський рахунок, поділя­ються за групами відповідно до рейтингу країни.

Розмір резерву визначається шляхом зваження суми коштів, що обліковується на кореспондентському рахунку окремого бан­ку, на відповідний коефіцієнт резервування:

№ групи	Коефіцієнт резервування (%)
1	0
2	2
3	10
4	20
5	ЗО
6	40
7	50
8	100

До групи 8 належать банки (резиденти і нерезиденти), що ви­знані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноваже­них органів, а також банки, зареєстровані в офшорних зонах.

Ризики за коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках і віднесені до груп 1—2, вважаються стандартними, а віднесені до груп 3—8 — нестан­дартними.

Резерв під кредитні ризики розраховується та формується го­ловним банком і його філіями протягом місяця, в якому здійсне­но кредитну операцію. За повноту формування резервів відпові­дальність несе головний банк.

Банки розробляють та затверджують внутрішньобанківське положення про порядок визначення стану та результатів робо­ти емітентів цінних паперів (класу емітентів). У цьому поло­женні в обов'язковому порядку мають ураховуватися якісні та кількісні фактори оцінки емітентів.

Банки зобов'язані формувати резерв у розмірі перевищення балансової вартості цінних паперів порівняно з їх ринковою вар­тістю, яка коригується (зменшується) з урахуванням ризику емі­тента.

За векселями, якими здійснено заміну кредитної заборговано­сті, банки повинні формувати резерв на повну балансову вартість цих векселів.

Заборгованість за операціями з цінними паперами вважається нестандартною, якщо ринкова вартість цих цінних паперів, що визначається згідно з цим Положенням, є меншою, ніж їх балан­сова вартість.

Банки зобов'язані здійснювати щомісячне формування та ко­ригування резерву на відшкодування можливих збитків від опе­рацій з цінними паперами, що визнані нестандартними, у встано­влені строки.

Планова переоцінка портфеля цінних паперів на продаж про­водиться щомісячно, за станом на 1-е число місяця, наступного за звітним. За результатами переоцінки банк зобов'язаний здійсни­ти коригування суми сформованого резерву відповідно до розра­хункової суми до дати надання місячного балансу.

Планова переоцінка портфеля цінних паперів на інвестиції проводиться за станом на 1 січня року, наступного за звітним. За результатами переоцінки банк зобов'язаний здійснити коригу­вання суми сформованого резерву відповідно до розрахункової суми до дати подання місячного балансу за грудень попереднього року. Портфель цінних паперів на інвестиції до того ж підлягає обов'язковій позаплановій переоцінці, якщо при первісному від­несенні цінних паперів до відповідного портфеля банку за кате­горіями були порушені викладені нижче вимоги, що виявлені фа­ктами продажу або переведення груп цінних паперів до портфеля на продаж.

При первісному віднесенні цінних паперів до портфелів банку за критеріями банк не повинен відносити папери до портфеля на інвестиції, якщо він передбачає продати їх внаслідок:

1. зміни рівня ринкових відсоткових ставок;

2. зміни рівня ліквідності банківської установи (наприклад, відток депозитів, збільшення попиту на кредитному ринку, ско­ рочення суми високо ліквідних активів тощо);

3. зміни наявності та ступеня дохідності альтернативних інве­ стиційних проектів;

4. зміни строків і джерел фінансування активних операцій;

5. зміни рівня валютного ризику.

Якщо рішення про продаж групи цінних паперів з портфеля на інвестиції прийняте за умов, зазначених нижче, то здійснюється переоцінка відповідної групи цінних паперів. У разі прийняття керівництвом банку рішення про такий продаж зміна первісного наміру банку щодо цих паперів вважається об'єктивною за таких умов:

* наявність фактів значних змін стану кредитоспроможності (погіршення) емітента, що підтверджується певними документами;

» реорганізація банку (шляхом злиття, приєднання, поділу, ви­ділення);

• застосування або зміна вимог нормативних актів щодо забо­ рони або обмеження максимальної суми інвестицій банків у певні види цінних паперів;

• погіршення нормативів платоспроможності і достатності ка­ піталу, ліквідності, інвестування, яке пов'язане з операціями з цінними паперами у зв'язку зі змінами нормативних вимог Наці­ онального банку України та викликає потребу скорочення суми активів банку;

• зміна інвестиційної політики банку.

Позапланова переоцінка проводиться за станом на 1-е число місяця, наступного за звітним. За результатами переоцінки банк зобов'язаний здійснити коригування суми сформованого резерву відповідно до розрахункової суми до дати подання місячного ба­лансу.

За результатами річних звітів, отриманих від емітентів, банк має право провести позапланову переоцінку портфеля на інвес­тиції та здійснити коригування суми сформованого резерву від­повідно до розрахункової суми до дати подання місячного балан­су за квітень.

Банк зобов'язаний створювати резерв на відшкодування мож­ливих збитків від операцій з цінними паперами, що виникають у разі погіршення фінансового стану емітента цінного папера, зни­ження ринкової ціни цінного папера внаслідок зміни норми рин­кових відсоткових ставок, зміни інвестиційної політики банку.

Державні цінні папери вважаються такими, що не мають ри­зику погіршення фінансового стану емітента, проте можуть зне­цінюватися внаслідок зміни ринкової норми дохідності, і тому банк має право створювати резерв у розмірі перевищення балан­сової вартості цих цінних паперів порівняно з їх ринковою варті­стю. При цьому для достовірного відображення в балансі реаль­ної вартості всіх активних операцій банк зобов'язаний здійсню­вати оцінку ризику, пов'язаного з проведенням операцій з держав­ними цінними паперами. У разі віднесення цих цінних паперів до портфеля на інвестиції і відсутності активного ринку щодо них банк здійснює визначення їх ринкової вартості за відповідним розрахунком без урахування фактора ризику емітента.

Банк може зазнати збитків від операцій з цінними паперами внаслідок:

1. Погіршення фінансового стану емітента цінного папера, яке ставить під сумнів його спроможність погасити борговий цінний папір у повному обсязі в установлені строки та сплатити суму нарахованих відсотків (якщо такі нараховуються), а також спро­ можність повернути власникові пайового цінного папера частку капіталу та належну цьому інвесторові частку нерозподіленого прибутку або виконати інші зобов'язання за цінним папером.

2. Зниження ринкової вартості цінних паперів внаслідок зміни ринкової норми дохідності. Остання змінює рівень дохідності поточних та можливих інвестиційних вкладень.

Спеціальний резерв під цінні папери в портфелі банку форму­ється у разі зниження ринкової вартості групи цінних паперів (для цінних паперів на інвестиції — всього портфеля цінних па­перів) нижче рівня балансової вартості цієї групи (портфеля) цін­них паперів. Факт перевищення ринкової вартості групи цінних паперів (портфеля цінних паперів) над балансовою вартістю цієї групи (портфеля) цінних паперів у фінансовому обліку не визна­ється і при визначенні оціночної суми резерву до розрахунку не приймається.

Балансовий портфель цінних паперів банку може включати цінні папери, що емітовані резидентами та нерезидентами України.

Деривативи цінних паперів (ф'ючерси, форварди, опціони тощо) обліковуються поза балансом і тому не включаються в суму ба­лансового портфеля цінних паперів. Такі фондові інструменти не виступають об'єктами резервування. Потреба резервування за ними може вимагатися за спеціальним нормативним актом Наці­онального банку.

Резервуванню підлягають усі групи цінних паперів, що пере­бувають у портфелях банку: на продаж — 15 і більше календар­них днів; на інвестиції — за станом на 1 січня наступного за звіт­ним періодом. За групою цінних паперів, що зараховані до порт­феля на інвестиції протягом грудня звітного року, банк може де­формувати резерв до дати подання річного балансу.

Згідно з чинними вимогами, резервуванню не підлягають:

1. цінні папери власної емісії (пайові та боргові);

2. цінні папери, про продаж яких укладено договір і отримана передоплата;

3. векселі, враховані банком, що виступають об'єктом резер­ вування як складова кредитного портфеля. Ті векселі, що при­ дбані з метою перепродажу чи з метою пред'явлення їх до пла­ тежу, виступають об'єктами резервування як складова балансо­ вого портфеля цінних паперів;

4. вкладення коштів до статутних капіталів дочірніх та асоці­ йованих компаній. Але в разі примусового переведення цінних паперів, що засвідчують такі вкладення, з портфеля на інвестиції до портфеля на продаж ці групи цінних паперів підлягають резе­ рвуванню, як і звичайні пайові цінні папери;

5. вкладення у пайові цінні папери установ, де метою банку є можливість реалізації інших прав, а не одержання економічного доходу (акції бірж, депозитаріїв).

З метою розрахунку резерву в портфелі цінних паперів банку виокремлюються такі категорії цінних паперів:

Категорія 1. Цінні папери в портфелі на продаж, що мають активний ринок.

Категорія 2. Цінні папери в портфелі на продаж, що не мають активного ринку.

Категорія 3. Цінні папери в портфелі на інвестиції, що мають активний ринок.

Категорія 4. Цінні папери в портфелі на інвестиції, що не ма­ють активного ринку.

За нормальних умов ведення банківської діяльності в банку взагалі не повинно бути цінних паперів, які належали б до кате­горії 2, оскільки відсутність активного ринку цінних паперів ускладнює можливість отримання торговельного доходу від їх продажу. Внаслідок виникнення надзвичайних умов, перелік яких наводився вище, в банку може виникнути потреба віднесен­ня деяких груп цінних паперів до цієї категорії.

Планова переоцінка портфеля цінних паперів на продаж про­водиться щомісячно, за станом на 1-е число місяця, наступного за звітним.

За результатами переоцінки банк зобов'язаний здійснити ко­ригування суми сформованого резерву відповідно до розрахунко­вої суми до дати надання місячного балансу.

Планова переоцінка портфеля цінних паперів на інвестиції проводиться за станом на 1 січня року, наступного за звітним. За результатами переоцінки банк зобов'язаний здійснити коригу­вання суми сформованого резерву відповідно до розрахункової суми до дати подання місячного балансу за грудень попереднього року.

Портфель цінних паперів на інвестиції підлягає обов'язковій позаплановій переоцінці, якщо при первісному віднесенні цінних паперів до відповідного портфеля банку за категоріями були по­рушені вимоги, що виявлені фактами продажу або переведення груп цінних паперів до портфеля на продаж.

Якщо рішення про продаж групи цінних паперів з портфеля на інвестиції прийняте за умов порушення, то здійснюється пере­оцінка відповідної групи цінних паперів.

Позапланова переоцінка проводиться за станом на 1 число міся­ця, наступного за звітним. За результатами переоцінки банк зо­бов'язаний здійснити коригування суми сформованого резерву від­повідно до розрахункової суми до дати подання місячного балансу.

За результатами річних звітів, що отримані від емітентів, банк має право провести позапланову переоцінку портфеля на інвес­тиції та здійснити коригування суми сформованого резерву від­повідно до розрахункової суми до дати подання місячного балан­су за квітень.

Методика визначення ринкової вартості груп цінних папе­рів у портфелі банку на продаж (категорії 1 та 2).

Для цінних паперів категорії 1 ринковою вартістю є одне з та­ких значень:

1. Середнє котирування цінного папера протягом місяця на організаційно оформленому біржовому ринку (за умови, що було проведено не менше чотирьох торгів).

2. Середнє котирування кількох бірж (не менше трьох) на день переоцінки (на день останніх торгів місяця за умови, що вони відбу­ лися на різних біржах з розривом у часі не більше 5 робочих днів).

3. Середнє котирування купівлі цінного папера на організа­ ційно оформленому позабіржовому ринку цінних паперів за останній тиждень місяця.

4. Середня вартість купівлі цінного папера на вторинному не­організованому ринку за останній тиждень місяця, що підтвер­джується не менш як чотирма угодами купівлі-продажу цінних паперів.

У разі неможливості використання для окремої групи цінних паперів жодного з наведених у цьому пункті визначень ринкової ціни внаслідок:

1. відсутності цінного папера в лістингу біржі, на якій його було придбано;

2. проведення менше чотирьох торгів на місяць;

3. розриву в часі між торгами на кількох біржах більше 5 ро­ бочих днів;

4. відсутності цінного папера в лістингу організаційно оформ­ леного позабіржового ринку цінних паперів тощо — ця група цінних паперів вважається такою, що не має активного ринку, і її вартість повинна визначатися згідно з методикою для категорії 2.

Для цінних паперів категорії 2 ринковою вартістю вважається вартість, що визначається за п. 2 Методики визначення розрахун­кової ринкової вартості цінних паперів.

Методика визначення ринкової вартості груп цінних папе­рів в портфелі банку на інвестиції (категорії 3 та 4).

Для цінних паперів категорії 3 ринковою вартістю є одне з та­ких значень:

1. Середнє котирування цінного папера протягом місяця на організаційно оформленому біржовому ринку (за умови, що було проведено не менше чотирьох торгів).

2. Середнє котирування кількох бірж (не менше трьох) на день переоцінки (на день останніх торгів року за умови, що вони відбу­ лися на різних біржах з розривом у часі не більше 15 робочих днів).

3. Середнє котирування купівлі цінного папера на організа­ ційно оформленому позабіржовому ринку цінних паперів за останній календарний місяць року.

4. Середня вартість купівлі цінного папера на вторинному не­ організованому ринку за останній тиждень місяця, що підтвер­ джується не менш як чотирма угодами купівлі-продажу цінних паперів.

У разі неможливості використання жодного з наведених у цьому пункті визначень ринкової вартості внаслідок:

1. відсутності цінного папера в лістингу біржі, на якій його було придбано;

2. розриву в часі між торгами на кількох біржах більше 15 ро­ бочих днів;

3) відсутності цінного папера в лістингу організаційно оформ­леного позабіржового ринку цінних паперів тощо — ця група цінних паперів вважається такою, що не має активного ринку, і її вартість визначається за п. 2 Методики визначення розрахункової ринкової вартості цінних паперів.

Для цінних паперів категорії 4 ринковою вартістю вважається вартість, що визначається Методикою визначення розрахункової ринкової вартості для цінних паперів.